Ухвала

від 11.04.2012 по справі 2а/0570/8462/2011

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.

Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2012 року справа №2а/0570/8462/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої Арабей Т.Г.

суддів Геращенка І.В., Губської Л.В.,

при секретарі Дровниковій К.В.

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_2 діючої за довіреністю від 11.04.2012 року

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4 діючих за довіреностями

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ясинуватської об'єднаної Державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2012 року по справі № 2а/0570/8462/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабілізатор» до Ясинуватської об'єднаної Державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними, протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стабілізатор» звернулось до суду з позовом до Ясинуватської об'єднаної Державної податкової інспекції про визнання нечинними, протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень№ 0000052300 від 28.04.2011р., № 0000062300 від 28.04.2011р., № 0000122320 від 28.04.2011р.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2012 року по справі № 2а/0570/8462/2011 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабілізатор» до Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними, протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000052300 від 28.04.2011р., № 0000062300 від 28.04.2011р., № 0000122320 від 28.04.2011р. задоволено частково, внаслідок чого:

- визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції від 28.04.2011 року № 0000052300 в частині визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток за основаним платежем у розмірі 3221950,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 805487,50 грн.;

- визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ясинуватської об'єднаної державної податкової інспекції від 28.04.2011 року № 0000062300 в частині визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за основаним платежем у розмірі 2529442,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 632360,50 грн.;

- у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням Ясинуватська об'єднана державна податкова інспекція Донецької області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.01.2012 року по адміністративній справі №2а/0570/8462/2011 в частині визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.04.2011р. № 0000052300 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 3221950,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 805487,50 грн., № 0000062300 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 2529442,00 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 632360,50 грн.; в іншій частині постанову від 30.01.2012р. по справі №2а/0570/8462/2011 залишити без змін.

Представники апелянта у судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник позивача просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Стабілізатор» є юридичною особою та знаходиться на податковому обліку в Ясинуватській об'єднаній державній податковій інспекції Донецької області Державної податкової служби з 25.04.2005 року , є платником податку на додану вартість , податку на прибуток.

В період з 15.02.2011р. по 09.03.2011 року відповідачем була проведена планова невиїзна перевірка ТОВ «Стабілізатор» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007р. по 30.09.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007р. по 30.09.2010р.,за результатами якої складено акт №31/23-0/33360072 від 15.03.2011 року.

За наслідками перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення:

- №0000052300 від 28.04.2011року, відповідно до якого ТОВ «Стабілізатор» збільшено суму зобов'язань з податку на прибуток на 3230867,00гривень, застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 807 716,75гривень, а всього по податковому повідомленню-рішенню нараховане 4 038 583,75гривень;

- №0000062300 від 28.04.2011року відповідно до якого ТОВ «Стабілізатор» збільшено суму зобов'язань з податку на додану вартість на 2533 889,00гривень, застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 633472,25гривень, а всього по податковому повідомленню-рішенню нараховане 3167361,25 гривень , які є предметом апеляційного розгляду.

Відповідно Акту перевірки, відповідачем встановлено, що в порушення п. 1.4 ст. 1, пп. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п.п. 7.5.1, п.7.5, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.5.2.1 п.5.2, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством сформовані валові витрати та податковий кредит за господарськими операціями, пов'язаними з виконанням укладених ТОВ «Стабілізатор» з ТОВ «ПФГ «Індустрія плюс» та ТОВ «Еліт-Петроліум» правочинів, встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків, тому угоди поставки по взаємовідносинам з ТОВ «ПФГ «Індустрія плюс» та ТОВ «Еліт-Петроліум» є нікчемними.

За результатами судового розгляду, суд першої інстанції ,задовольняючи позовні вимоги частково, прийшов до висновку, що надані відповідачем докази не спростовують встановлених судом обставин щодо фактичного придбання позивачем у ТОВ «Еліт-Петроліум» та ТОВ «ПФГ «Індустрія Плюс» продукції, яка в подальшому використовувалась позивачем в своїй господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до п. 1.6, п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (який діяв на час виконання господарських операцій) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Абзацом 1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому, абз. 2 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Законом України "Про податок на додану вартість" передбачено лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Згідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2.6 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В суді позивачем доведено, що по господарських взаємовідносинах з ТОВ «ПФГ «Індустрія плюс» та ТОВ «Еліт-Петроліум» витрати понесені позивачем підтверджені первинними документами, а саме: договорами поставки від 25.07.2007р. (т.5 а.с.214-216), від 28.05.2009р. та 31.12.2009р. (т. 5 а.с.44-47), податковими та товарно - транспортними накладними: видані ТОВ «ПФГ Індустрія плюс» за період з 01.06.2009р. по 30.04.2010р. (т.5 а.с. 48- 140, т.8 а.с.118-128); ТОВ «Еліт-Петроліум» за період з 01.08.2008р. по 29.04.2009р. (т.5 а.с. 217-250, т.6 а.с.1- .55); договори про надання транспортних послуг від 29.10.2008р. № 291008, № 3012/09 від 30.12.2009р.; акти виконаних послуг (т.9 а.с. 53-77), акти заліку зустрічних однорідних вимог, виписки банку про рух коштів по рахунку.

Крім того, факт використання отриманого палива у господарський діяльності позивача, підтверджуються договором №2703/08 від 27.03.08р. (т.6 а.с.114-115), укладеним між ТОВ «Стабілізатор» та ПП «Внешсервіс», видатковими накладними (т. 6 а.с. 117-242), товарно-транспортними накладними (т.9 а.с.20-47); договором №041108 від 04.11.08р. (т.6 а.с.244-246), укладеним між ТОВ «Стабілізатор» та ТОВ «Агро-Нафта», видатковими накладними (т. 6 а.с. 247, 249; т.7 а.с.1-133); договір №270209 від 27.02.09р. (т.7а.с.218-220), укладений між ТОВ «Стабілізатор» та ТОВ «Енергоком БВ», видатковими накладними (т. 7 а.с. 135-155) товарно-транспортними накладними (т.9 а.с.84-98); договором №44 від 30.10.08р., укладеним між ТОВ «Стабілізатор» та ВАТ «Ясинуватський машинобудівний завод», видатковими накладними (т. 8 а.с. 29-94); договором №100709 від 10.07.09р. (т.7а.с.195-196), укладеним між ТОВ «Стабілізатор» та ТОВ «Норма Трейд», видатковою накладною - т. 7 а.с. 197; договором № 080709 від 08.07.09р. (т.7а.с.199-200), укладеним між ТОВ «Стабілізатор» та ПП «Магніт», видатковою накладною (т. 7 а.с. 202); договором № 251109 від 29.07.09р. (т.8 а.с.22-23), укладений між ТОВ «Стабілізатор» та ПП «Донбасс-Гарант», видатковою накладною (т. 8 а.с. 24); договором № 090609 від 09.07.09р. (т. 11 а.с.133), укладений між ТОВ «Стабілізатор» та ПП «Голд-Агро»; договором №1812/09 від 18.12.09р. (т.11 а.с.202), укладеним між ТОВ «Стабілізатор» та ТОВ «Ойл-Лайн», видатковими накладними (т. 11 а.с. 199, т.8 а.с.27); видатковою накладною та журналом-ордером по рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» щодо ТОВ «ТПК «Торгпромсервіс» (т.3 а.с.150), товарно-транспортною накладною, на підтвердження отримання палива від ТОВ «Еліт-Петроліум», ТОВ «ПФГ «Індустрія Плюс» у період з березня 2009р. по квітень 2010 року для потреб мережі АЗС.

Відповідно до висновку судового експерта №2/11/27 від 31.10.2011р. спірні господарські операції підтверджені первинними документами, які відображенні у бухгалтерському обліку підприємства із застосуванням відповідних рахунків бухгалтерського обліку, призначених для обліку ТМЦ.

Доводи апелянта, що надані до перевірки товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам Наказу № 488/346, складені не за типовою формою та не є первинними документами, які є підставою для списування товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача, для виконання розрахунків між перевізниками і замовниками автомобільного транспорту та для первинного обліку обсягів перевезених вантажів і транспортної роботи автомобільного транспорту,а також відсутність довіреностей, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки не відповідність товарно - транспортних документів зазначеній формі та відсутність довіреностей, при наявності доказів виконання таких операцій , не є підставою для визнання не правильності формування податкового кредиту.

Всі вищезазначені документи суд приймає у якості належних та допустимих доказів, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Так, згідно вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Всі ці вимоги позивачем дотримані.

Особливості правового регулювання договірних відносин поставки у сфері господарювання визначені в Господарському кодексі України. Так, Господарський кодекс України регламентує питання щодо предмету, кількості, асортименту, строків і порядку поставки, комплектності, якості товарів, що поставляються, претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів, а також встановлює вимогу викладати умови господарських договорів поставки відповідно до Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

Частинами п'ятою та шостою статті 267 Господарського кодексу України встановлено, що у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Таким чином, ні законодавство, ні договір поставки не зобов'язують підприємство-постачальника мати власні потужності для виробництва товару, його зберігання або самостійно здійснювати його перевезення. Такими виробничими потужностями, транспортною інфраструктурою можуть володіти інші учасники товарообороту: відповідні дилери, субдилери, посередники у торгівлі вугіллям.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання при укладенні договорів здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів шляхом направлення запитів до державних органів, а також: не передбачений обов'язок здійснювати перевірку документів щодо всіх контрагентів по ланцюгу здійснення операції стосовно державної реєстрації платника податків, здійснення господарської діяльності, сплати ним податків тощо.

Відповідачем не оспорюється факт наявності податкових накладних та не надано доказів того, що товар, який був замовлений у ТОВ «Еліт-Петроліум» та ТОВ «ПФГ «Індустрія Плюс» не використовується позивачем в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Також, належно допустимих доказів того, що угоди носять ознаки нікчемності, Ясинуватська об'єднана Державна податкова інспекція Донецької області Державної податкової служби не зазначила.

Колегія суддів вважає, що укладені між позивачем та ТОВ «Еліт-Петроліум» та ТОВ «ПФГ «Індустрія Плюс» на момент розгляду справи є чинними, оскільки в судовому порядку недійсними не визнавались.

Видані позивачу належно оформлені податкові накладні зареєстрованим платником податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій, факт здійснення яких ніхто не спростував, не давали відповідачу підстав для висновку про завищення позивачем сум податкового кредиту з податку на додану вартість. Таким чином, з урахуванням наданих позивачем доказів колегія суддів вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, на які платник податку посилається як на підставу формування податкового кредиту, у судовому засіданні доведені повністю, у зв'язку з чим колегія не приймає до уваги доводи відповідача про нікчемність правочинів .

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року. В останній, зокрема, зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Ясинуватська об'єднана Державна податкова інспекція Донецької області Державної податкової служби дійшла хибного висновку про не спрямованість правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Еліт-Петроліум» та ТОВ «ПФГ «Індустрія Плюс», на реальне настання правових наслідків.

З цього слідує, що висновок податкової інспекції про наявність ознак нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Еліт-Петроліум» та ТОВ «ПФГ «Індустрія Плюс», в розумінні п. 1 ст. 228 ЦК України, зроблений відповідачем на підставі невірного тлумаченням змісту вказаної норми матеріального права та довільного трактування фактичних обставин. Ні в акті перевірки, ні в подальших документах відповідачем не вказано в чому полягає нікчемність угод, чим порушений публічний характер, чиї права та свободи порушують.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Щодо зазначеного апелянтом порушення п.п. 4.1.1, п. 4.1 ст. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,що спричинило визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 42 996,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10 749,00 грн., колегія суддів також погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про визнання нечинними, протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000052300 від 28.04.2011року у цій частині .

На виконання договору постачання від 30.10.2008р. №44, укладеного позивачем та ВАТ «Ясинуватський машинобудівний завод» (надалі ВАТ «ЯМЗ»), у лютому 2009 року ТОВ «Стабілізатор» отримано на розрахунковий рахунок грошові кошти від ВАТ «ЯМЗ» в сумі 750 000,00 грн. згідно платіжного доручення №1009 від 23.02.2009, в якому в частині призначення платежу зазначено «за реалізований бензин, ДП у кількості: А-80 -46875л, А-95 - 46875 л, ДП - 46875л згідно додаткової угоди №1 до договору №44 від 30.10.2008, ПДВ 125000,00 грн.».

У березні 2009 року згідно платіжних доручень №1582 від 19.03.2009р. та №1639 від 23.03.2009 ТОВ «Стабілізатор» отримано на розрахунковий рахунок грошові кошти від ВАТ «ЯМЗ» в сумі 46950,00 грн., з призначення платежу - за реалізований бензин згідно додаткової угоди №1 до договору №44 від 30.10.2008р .

Позивачем у судовому засіданні доведено,що отримані у лютому - березні 2009 року ВАТ «ЯМЗ» кошти, не зважаючи на призначення платежу, в сумі 206380,37 грн., які апелянт вважає сумою передоплати ,- фактично є коштами отриманими за договором грошової позики від 20.02.2009р. між ТОВ «Стабілізатор» (Позичальник) та ВАТ «Ясинуватський машинобудівний завод» (Позикодавець) (т.9 а.с.114), які не повинні включатися до складу валових доходів позивача, тому податкові накладні, які мали бути виписані позивачем у разі одержання передоплати, до перевірки надані не були.

Листами від 02.03.2009 р. та 27.03.2009р. ВАТ «Ясинуватський машинобудівний завод» повідомило позивача, що у зазначених платіжних дорученнях призначення платежу частково визначено помилково. (т.9 а.с.119) У березні 2009 року у бухгалтерському обліку позивача зроблена проводка Дт 681 «Розрахунки за одержаними авансами» Кт 607 «Грошова позика» на суму 206380,37 грн., що підтверджують журнали ордери по рахункам 681, 607, 311.1., а також висновки експертизи №2/11/27 від 31.10.2011р., в якому відображене умовне нарахування позивачем процентів на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного період та включення їх до складу доходів за 1-2 квартали 2009 року. Відтак висновки відповідача про заниження валових доходів у 1-му кварталі 2009 року є неправомірними.

Зайве відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість за лютий 2009 року та березень 2009 року по ВАТ «Ясинуватський машинобудівельний завод» зобов'язань з ПДВ в розмірі 26850грн та 7547грн. не спростовує наведених вище висновків суду.

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 197, п.1 ч. 1ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Ясинуватської об'єднаної Державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2012 року по справі № 2а/0570/8462/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стабілізатор» до Ясинуватської об'єднаної Державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання не чинними, протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина ухвали складена в нарадчій кімнаті та проголошена в судовому засіданні 11 квітня 2011 року, в повному обсязі складена 17 квітня 2011 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Колегія суддів Т.Г.Арабей

І.В.Геращенко

Л.В.Губська