Рішення

від 24.04.2012 по справі 5011-30/2952-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-30/2952-2012 24.04.12

За позовом Державного підприємства «Антонов»

До Приватного підприємства «Теллур»

Про стягнення 11 408,84 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 -представник за довіреністю № 123/2446 від 27.02.12.

Від відповідача: не з'явився

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного підприємства «Антонов»до Приватного підприємства «Теллур»про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за Договором зберігання № 455/057-08 від 02.09.08., в розмірі 11 408,84 грн., а саме:

- основний борг -10 800,00 грн.;

- пеня -510 грн.;

- 3% річних -98,74 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства України та умов Договором № 455/057-08 від 02.09.08. не виконав свої зобов'язання перед позивачем по оплаті наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.12. порушено провадження у справі № 5011-30/2952-2012, розгляд справи було призначено на 05.04.12. о 12-30.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.12. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 24.04.12. о 12-30.

Представник позивача в судовому засідання 24.04.12. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 24.04.12. не з'явився, вимог ухвал Господарського суду міста Києва у справі № 5011-30/2952-2012 не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році"(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній " і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АЄ № 747086 від 28.03.12.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення по справі № 5011-30/2952-2012.

Розглянувши подані матеріали справи, та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

02.09.08. між Державним підприємством «Київський авіаційний завод «Авіант»(Зберігач) (правонаступником якого є позивач) та Приватним підприємством «ТЕЛЛУР»(Поклажодавець) укладено Договір зберігання № 455/057-08, відповідно до умов якого (п. 1.1) Поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання майно, яке перелічене в додатку 1, зобов'язується його зберігати і повернути Поклажодавцеві у схоронності, а саме в такому стані та кількості, в яких вони були передані на зберігання.

Згідно п. 4.1 Договору передбачено, що плата за зберігання майна становить 1200,00 грн. (одна тисяча двісті гривень 00 копійок), в т.ч. ПДВ 200,00 грн. на місяць.

У відповідності до п. 4.2 плата за зберігання майна здійснюється Поклажодавцем на підставі виставленого рахунку протягом трьох банківський днів з моменту отримання Поклажодавцем рахунка та підписання акту виконаних робіт.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що оплата за надавані послуги Поклажодавець здійснює згідно рахунку отриманому від Зберігача у розмірі 100% від вказаної суми.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що при несвоєчасному внесенні плати Поклажодавець повинен сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення.

Згідно п. 7.1 та 7.2 Договору встановлено, що цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення їх печатками.

Дія цього Договору починається у момент, визначений у пункті 7.1 цього Договору, та закінчується 02.09.09 року.

Пунктом 8.5 Договору передбачено, що додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємною частиною мають юридичну силу в разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані Сторонами та скріпленні їх печатками.

Додатковою угодою № 1 до Договору зберігання № 455/057-08 від 02.09.08. від 02.90.09. сторонами погоджено що: п. 7.2. Розділу 7 викласти в наступній редакції: «Дія цього Договору починається у момент визначений у пункті 7.1. цього Договору та закінчується вимогою про припинення однією із Сторін. Договір вважається розірваним після завершення усіх розрахунків між Сторонами.»

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов Договору не виконав в повному обсязі свого обов'язку по сплаті наданих позивачем послуг, в зв'язку з чим у відповідача за період з травня 2011 року по січень 2012 року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 10 800, 00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абз. 1 ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В матеріалах справи міститься претензія № 119/081 від 09.12.11., відповідно до якої позивач пропонував відповідачу сплатити заборгованість, яка існувала на час направлення вищезазначеного документа.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору, позивачем виставлялись рахунки-фактури, належним чином копії яких залучено до матеріалів справи.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов Договору виставлялись рахунки-фактури: № 58-19-332 від 31.05.2011 р. на суму 1200,00 грн.; № 58-19-421 від 30.06.2011 р. на суму 1200,00 грн.; № 58-19-485 від 31.07.2011 р. на суму 1200,00 грн.; № 58-19-563 від 31.08.2011 р. на суму 1200,00 грн.; № 58-19-622 від 30.09.2011 р. на суму 1200,00 грн.; № 58-19-660 від 31.10.11 р. на суму 1200,00 грн.; № 58-19-733 від 31.11.2011 р. на суму 1200,00 грн.; № 58-19-796 від 31.12.2011 р. на суму 1200,00 грн.; № 58-19-60 від 31.01.2012 р. на суму 1200,00 грн., які містяться в матеріалах справи, але відповідачем в порушення умов зазначеного вище Договору, не було в повному обсязі сплачено на користь Державного підприємства «Антонов»плати за надані послуги, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 10 800,00 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу відповідача направлялись акти виконаних робіт в двух екземплярах.

Матеріали справи містять листи позивача: № 29/081 від 17.02.12.; № 54/081 від 22.03.12 р., відповідно до яких позивач просив відповідача повернути йому раніше направленні другі екземпляри актів виконаних робіт за Договором № 455/057-08 від 02.09.08.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та Договором, свого обов'язку по сплаті наданих позивачем послуг в повному обсязі та у встановлений Договором строк не виконав.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів повної оплати заборгованості, про яку заявлено в позовній заяві, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Приватного підприємства «Теллур»на користь Державного підприємства «Антонов»суми основного боргу в розмірі 10 800,00 грн. слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 4.5 Договору просить суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 510,10 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно ч. 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п.1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання

При перевірці правильності обчислення позивачем суми пені, судом встановлено, що позивачем допущено. За розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 471,85 грн.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 98,74 грн. -3 % річних

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 98,74 грн. -3 % річних.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Враховуючи вищевказане, позовні вимоги Державного підприємства «Антонов»

є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню .

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 77, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Державного підприємства «Антонов»задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Теллур»(03148, м. Київ, вул. Героїв Космосу, 8, код ЄДРПОУ 30176568) на Державного підприємства «Антонов»(03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 1, код ЄДРПОУ 14307529) 10 800 (десять

тисяч вісімсот) грн. 00 коп. -заборгованості за зберігання майна, 471 (чотириста сімдесят одну) грн. 85 коп. -пені, 98 (дев'яносто вісім) грн. 74 коп. -3 % річних, 1 604 (одна тисяча шістсот чотири) грн. 10 коп. -судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Т.М. Ващенко

Повне рішення

складено 03.05.12.