Постанова

від 08.05.2012 по справі 5015/252/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.05.12 Справа № 5015/252/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

головуючого-судді Р. Марко

суддів М. Желік

О. Мирутенко

При секретарі Самолюк У.

за участю представників сторін -не з'явилися

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Західно-Український Консорціум» №088/08 від 29.03.2012 року

на рішення господарського суду Львівської області від 06.03.2012 року (суддя І.Б. Козак)

у справі № 5015/252/12

за позовом -Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛС Україна», м. Київ

до відповідача -Приватного акціонерного товариства «Західно-Український Консорціум», м. Львів

про стягнення заборгованості в розмірі 104 734,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 06.03.2012 року у справі № 5015/252/12 позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Західно-Український консорціум»на користь ТзОВ «ТЕЛС Україна»62 770,03 грн. заборгованості за надані транспортно-експедиційні послуги, 2 688,07 грн. пені, 736,46 грн. 3 % річних; припинено провадження в частині стягнення з ПАТ «Західно-Український консорціум»на користь ТзОВ «ТЕЛС Україна»38 539,77 грн. заборгованості за надані транспортно-експедиційні послуги.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується факт заборгованості відповідача перед позивачем з оплати наданих транспортно-експедиційних послуг у розмірі 62770,03 грн., а тому нараховані згідно ст. 343 ГК України та ст. 625 ЦК України суми підлягають стягненню з відповідача, оскільки передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням пені та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу. Крім того, позивачем після порушення провадження у справі частково погашено заборгованість з оплати транспортно-експедиційних послуг в розмірі 38 539,77 грн., що стало підставою для припинення провадження в цій частині на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

У своїй апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 06.03.2012 року та прийняти нове, яким в позові відмовити, покликаючись на те, що висновки, викладені в рішенні суду не відповідають обставинам справи. Скаржник вважає, що позивач зобов'язання за договором належним чином не виконав, при цьому зазначає про відсутність: відмітки вантажоодержувача у накладних, доказів направлення рахунків для оплати послуг, доказів отримання відповідачем послуг за актами. Апелює тим, що відповідач не направляв позивачу оригінали документів для оплати, які передбачені договором, а тому обов'язок оплати не настав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕЛС Україна»у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №2699 від 24.04.2012 року) зазначає, що викладені у апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими та надуманими, при цьому зазначає, що підставою для оплати послуг є оригінал рахунку, а не комплект документів, як вважає відповідач. Зазначає про направлення рахунків та документів, визначених договором, відповідачу, що підтверджується поштовими реєстрами та повідомленнями про вручення поштових відправлень, а тому, на думку позивача, обов'язок оплати за договором настав. Крім того звертає увагу на те, що відповідно до договору акти надання послуг направлялися відповідачу належним чином, однак останній не надав жодних усних чи письмових повідомлень про відхилення таких актів, а тому вважає, що відповідно до договору, послуги надані належним чином та акти -підписаними.

Сторони не забезпечили в судове засідання явки повноважних представників, поважності причини неявки не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та відзиві, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, апеляційну скаргу -без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.04.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕЛС Україна» (надалі - експедитор) та Приватним акціонерним товариством «Західно-Український консорціум» (надалі -клієнт) укладено Договір транспортного експедирування № UAC156 (надалі -Договір), згідно з п. 1.1. якого експедитор від свого імені та за рахунок клієнта зобов'язується виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, а також інших послуг, необхідних для доставки вантажу.

Відповідно до п. п. 2.2. та 2.3. Договору на кожне окреме перевезення клієнтом оформляється транспортне замовлення, котре містить опис умов та особливостей конкретного перевезення та є невід'ємною частиною договору. Підтвердженням факту надання послуги є товарно-транспортна накладна встановленого зразка (TTH/CMR) з відмітками вантажовідправника, перевізника (експедитора) та вантажоотримувача та митних органів. Датою виконання послуги є дата вивантаження автомобіля.

У п. 5.4. Договору сторони передбачили, що підставою для оплати транспортно-експедиційних послуг клієнтом є відправлений поштою оригінал рахунку експедитора. Після завершення перевезення експедитор надсилає клієнту поштою оригінальні екземпляри рахунку, акта наданих послуг, податкової накладної, оригінальну CMR накладну з відмітками вантажоодержувача про отримання вантажу і завірену оригінальною печаткою експедитора.

Пунктом 5.5. Договору встановлено, що строк оплати транспортно-експедиційних послуг експедитору складає п'ять календарних днів від дати отримання оригіналів документів у відповідності до умов пункту 5.4. Договору.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України (надалі -ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу положень ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України, ч. 7 ст. 193 ГК України). До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК України та ч. 1 ст.316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вказаного Договору, позивач надав відповідачу транспортно-експедиційні послуги на суму 262 619,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними представником вантажоодержувача вантажно-митними накладними CMR від 25.05.2011 року б/н, від 30.05.2011 року б/н, від 30.05.2011 року, від 03.06.2011 року б/н, від 09.06.2011 року б/н та виставленими до оплати відповідачу рахунками від 25.05.2011 року № 47021105040, від 31.05.2011 року № 47021105047, від 31.05.2011 року №470211050499, від 03.06.2011 року № 47021106006, від 09.06.2011 року № 47021106014 та прийнятими і підписаними відповідачем без зауважень Актами надання послуг від 31.05.2011 року № 47021105040, від 03.06.2011 року № 47021105047, від 03.06.2011 року 47021105049, від 10.06.2011 року № 47021106006, від 17.06.2011 року № 47021106014.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач своїх зобов'язань з оплати наданих послуг належним чином не виконав, сплатив 131 309,80 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 131 309,80 грн. З метою досудового врегулювання спору позивач 22.07.2011 року звернувся до відповідача з претензією (вих. № 22/07/2011) про погашення заборгованості з оплати наданих послуг в розмірі 131 309,80 грн. в строк 01.08.2011 року. У відповідь на дану претензію відповідач частково погасив заборгованість перед позивачем в розмірі 30 000,00 грн. Крім того, позивачем після порушення провадження у справі частково погашено заборгованість з оплати транспортно-експедиційних послуг в розмірі 38 539,77 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою від 11.10.2011 року.

З наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сума заборгованості відповідача перед позивачем з оплати наданих транспортно-експедиційних послуг становить 62 770,03 грн.

В результаті дослідження матеріалів справи колегією суддів встановлено, що відповідачем не подано доказів погашення заборгованості відповідно до ст. 33 ГПК України.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає, що вимоги про стягнення 62 770,03 грн. заборгованості судом першої інстанції підставно задоволені. Колегія суддів також погоджується з висновком суду про наявність підстав для припинення провадження у справі в частині стягнення 38 539,77 грн.

Слід відзначити, що покликання апелянта на відсутність доказів направлення оригіналів документів для оплати, які передбачені договором (рахунків, товарно-транспортних накладних та актів наданих послуг) спростовуються наявними в матеріалах справи реєстрами поштових відправлень та повідомленнями про вручення поштових відправлень, крім того разом з претензією відповідачу направлялися рахунки для оплати та міжнародні товарно-транспортні накладні. Покликання скаржника на відсутність відмітки вантажоодержувача у накладних оцінюються колегією суддів критично, оскільки це у даному спорі не впливає на характер спірних відносин та не спростовує факту виконання позивачем умов Договору.

Крім того, на підставі п. 6.8. Договору , згідно з яким за прострочення оплати рахунків понад строки, встановлені в пункті 5.5. Договору, нараховується пеня в розмірі 0,03 % від простроченої суми за кожен день прострочки, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 2 688,07 грн.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», передбачено, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до ст. 3 вищенаведеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 2 688,07 грн. пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, з огляду на встановлений факт наявності основного боргу, аналогічно правомірним є висновок місцевого суду і в частині стягнення суми 736,46 грн. 3% відсотків річних.

З огляду на встановлені обставини справи та досліджені у справі докази, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом за наявних у справі доказів в цілому зроблено правильні висновки щодо обставин справи, та не вбачає правових підстав для скасування рішення господарського суду Львівської області від 06.03.2012 року.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

Постановив:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 06.03.2012 року у справі № 5015/252/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.

Головуючий Р. Марко

Суддя М. Желік

Суддя О. Мирутенко