Постанова

від 27.02.2012 по справі 2а-537/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 лютого 2012 року 10:18 № 2а-537/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Денисовій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кунец ЕС СІ ДЖІ»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про визнання дій протиправними, скасування наказу та податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кунец ЕС СІ ДЖІ»(надалі -Товариство, позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (надалі -відповідач, податковий орган) про визнання протиправними дій відповідача стосовно проведення документальної невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з платниками податків -ТОВ «БК «Стандарт Плюс»за жовтень 2010 року -грудень 2010 року, що оформлено актом №357/2304-36924090 від 25.07.2011року.

Також Товариство просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі у м. Києві від 27.09.2011 року № 0000952304 та № 0000962304, які були винесені на підставі висновків вищевказаного акту перевірки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2012 року відкрито провадження у адміністративній справі, закінчене підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, вказував, що дії податкового органу щодо проведення документальної невиїзної перевірки суперечать чинному законодавству України та є неправомірними, а податкові повідомлення-рішення, винесені за наслідками такої перевірки підлягають скасуванню.

Представник відповідача в судовому засіданні та письмових запереченнях проти позову заперечив, зазначивши, що позивачем не було надано повний пакет документів у відповідь на запит про надання інформації, а тому у податкового органу були всі передбачені чинним законодавством підстави для проведення перевірки, у зв'язку з чим адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, враховуючи заперечення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи в з наступного.

Державною податковою інспекцію у Оболонському районі м. Києва було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Кунец Ес Сі Джі» (ідентифікаційний код 36924090) з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з платниками податків ТОВ «БК «Стандарт Плюс»(ідентифікаційний код 36689042) за період жовтень 2010 року грудень 2010 року, про що складено Акт перевірки №357/2304-36924090 від 25.07.2011року.

За наслідками вказаної перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення -рішення від 27.09.2011року № 0000952304 та № 0000962304, згідно яких нараховано суму грошового зобов'язання: податкове повідомлення -рішення №0000952304 за платежем: податок на додану вартість, основний платіж -81 481,51 грн., штрафні санкції -20370,37грн., та податкове повідомлення -рішення № 0000962304 за платежем: податок на прибуток, основний платіж -101 851,00 грн., штрафні санкції -25 462,75 грн.

На підставі ст.55 Податкового кодексу України та Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби Товариство оскаржило зазначені податкові повідомлення -рішення, в результаті чого Рішеннями ДПА у м. Києві та ДПА України залишено без змін податкові повідомлення рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 27.09.2011року №0000952304 та № 0000962304.

Досліджуючи правомірність проведення документальної позапланової перевірки позивача судом встановлено, що 06.05.2011 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва звернулася до ТОВ «Кунец Ес Сі Джі»із запитом про необхідність надання документів щодо взаємовідносин із ТОВ «БК «Стандарт Плюс»за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.05.2011 року ТОВ «Кунец Ес Сі Джі»на вимогу податкового органу надало запитувані документи у повному обсязі та у відповідній формі, які були отримані відповідачем 26.05.2011 року.

Після цього, 15.06.2011 року ДПІ у Оболонському районі м. Києва знову звернулася до ТОВ «Кунец Ес Сі Джі» із запитом про необхідність надання документів щодо взаємовідносин із ТОВ «БК «Стандарт Плюс»за період з 01.10.2010 року по 30.11.2010 року.

Судом встановлено, що 30.06.2011 року податковим органом отримано запитувані документи та пояснення, про що відповідний свідчить штамп ДПІ у Оболонському районі м. Києва.

Разом з тим, податковим органом було винесено Наказ від 20 липня 2011 року № 2385 про проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «Кунец Ес Сі Джі».

Як вбачається із даного Наказу, правові підстави для його прийняття передбачені пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 79 Податкового кодексу України.

Так, ст. 20 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому Податковим кодексом.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Однією із підстав для проведення позапланової документальної невизної перевірки, відповідно до пп. 78.1.1. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України є та обставина, яка виникла у випадку, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, однією із обставин, яка передує проведенню перевірки за наявності зазначених вище підстав, є письмовий запит податкової служби. Відсутність належного реагування, особи, якій він направлений, на протязі десяти робочих днів є підставою для проведення перевірки та винесення відповідного наказу.

Як вже було зазначено, Товариством були надані пояснення та їх документальні підтвердження у відповідь на письмові запити податкового органу.

Вчасність надання таких документів відповідачем не заперечується.

Як на підставу правомірності проведення спірної перевірки представник податкового органу вказує, що Товариством було надано не повний пакет документів, які витребовувались ДПІ у Оболонському районі м. Києва, тобто не надано додатків до договорів, укладених позивачем з ТОВ «БК «Стандарт Плюс».

Проте, суд не бере такі доводи до уваги, оскільки із запитів про надання пояснень та документальних підтверджень та із пояснень з додатками у відповідь на такі запити вбачається, що податковий орган запитував вичерпний перелік документів, які і отримав від Товариства в спосіб, строк та у формі, передбачені законодавством.

Щодо висновків про нікчемність правочинів, укладених між Товариством та його контрагентом ТОВ «БК «Стандарт Плюс», викладених в акті перевірки, суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, вказаний висновок зроблений на підставі інформації про наявність висновку №1265/23-621-36689042 від 21.04.2011року про результати проведеного аналізу діяльності ТОВ «БК «Стандарт Плюс»з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2010 року по 30.11.2010 року, складений в ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, наявності акту №561/23-621-36689042 від 14.03.2011 року про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «БК «Стандарт Плюс».

Так, в акті перевірки зазначено, що службовою запискою від 01.03.2011 року № 998/7/26-4/38 ГВПМ ДПІ у Дніпровському р-ні м. Києва повідомляється, що УПМ ДПА у м. Києві вказівкою від 19.02.11 №517/26-34 доведена до відпрацювання міжрегіональна схема мінімізації податкових зобов'язань з ПДВ у грудні минулого року на суму близько 300 млн. грн. за участю підприємства високого ступеня ризику ПП «Стилет-Юг»(код ЄДРГЮУ 37048886) яке знаходиться на обліку ДПІ у м. Херсоні.

У результаті аналізу податкових зобов'язань з ПДВ вказаного підприємства встановлено, що користувачем даної схеми мінімізації податкових зобов'язань є підприємство ТОВ «Будівельна компанія «Стандарт плюс»(код ЄДРПОУ 36689042), що перебуває на податковому обліку в Дніпровському р-ні м. Києва.

На підставі наведеного податковий орган прийшов до висновку про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ «Будівельна компанія «Стандарт плюс»та позивачем.

Так, суд не може погодитись із таким висновком, оскільки згідно з вимогами ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директора Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагента позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені, як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Щодо правомірності декларування позивачем сум податкового кредиту з ПДВ та податку на прибуток підприємств, які виникли внаслідок оплати за послуги, виконані ТОВ «БК «Стандарт Плюс», суд зазначає наступне.

Між ТОВ «Кунец Ес СІ ДЖІ»(замовник) та ТОВ «БК «Стандарт Плюс» (виконавець) було укладено ряд договорів від 01.10.2010 року та 01.11.2010 року, згідно яких виконавець виконати роботи (надати послуги) замовнику, а замовник зобов'язувався прийняти такі роботи та оплатити їх.

На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем надано до суду додатки до них, протокол узгодження договірної ціни, акти здачі-приймання робіт, кошторис з будівельно-монтажних робіт, календарний план-графік проведення таких робіт, численні податкові накладні та платіжні доручення.

Відповідно п. 2.1. ст. 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" Платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 5.1 ст. 5 Закону валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В свою чергу, під терміном "господарська діяльність" слід розуміти будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (пункт 1.32 ст. 1 Закону).

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Так, в матеріалах справи наявні протокол узгодження договірної ціни, акти здачі-приймання робіт, кошторис з будівельно-монтажних робіт, календарний план-графік проведення таких робіт, численні податкові накладні та платіжні доручення до заключених договорів, а також самі договори з додатками до них.

Судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що перелічені вище документи оформлені відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для включення витрат до складу валових за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою робіт контрагента на виконання зобов'язань по залючених договорах.

Згідно п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений Закон не містить.

Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми Закону виникло по факту отримання податкових накладних.

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України №168, податкова накладна, має містити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3 та п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України № 168, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР визначено, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом встановлено, податкові накладні за договірними відносинами позивача з контрагентом, оформлені у відповідності до вищевказаних норм Закону України №168, правильність оформлення яких відповідачем ані під час перевірки, ані під час розгляду справи не заперечувалась.

Окрім цього, відповідно до п.9.6 ст. 9 Закону України №168 свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Пунктом 25 Положення про Реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 79 від 01.03.2000 (далі -Положення № 79) передбачено, що Свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності платником податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної податкової служби здійснюють виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі на адресу позивача податкових накладних ТОВ «БК «Стандарт Плюс»було зареєстроване органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мало відповідне свідоцтво, з Реєстру виключене не було, а отже мало право складати податкові накладні.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Саме такими відомостями керувався позивач, укладаючи господарські договори.

Суд не бере до уваги доводи відповідача про «безтоварність»господарських операцій між ТОВ «Кунец ЕС СІ ДЖІ»та ТОВ «БК «Стандарт Плюс», оскільки такі доводи базуються лише на недоведеній інформації, згідно якої ТОВ «БК «Стандарт Плюс»мав взаємовідносини з підприємством високого ступеня ризику ПП «Стилет-Юг», діяльність якого імовірно була спрямована на створення можливості ухиляння від сплати податків, що саме по собі є недостатнім, для можливості стверджувати про фіктивність вказаних операцій.

Також, суд не бере до уваги наявний в матеріалах справи висновок експерта № 11121009015/6, зроблений за результатами почеркознавчої експертизи директора ТОВ «БК «Стандарт Плюс»ОСОБА_1, з якого вбачається, що документи податкової звітності вказаного підприємства були підписані іншою особою, оскільки такий висновок не може враховуватись як доказ, який підтверджує чи спростовує виконання робіт за укладеними договорами.

Суд додатково звертає увагу на наявність факту декларування податкових зобов'язань контрагентом позивача -ТОВ «БК «Стандарт Плюс», на численну документацію та відзначає необґрунтованість доводів податкового органу щодо порушення Товариством норм податкового законодавства.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано усіх, передбачених Законами України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств" передумов для формування податкового кредиту та валових витрат.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам ч.2 ст.19 Конституції та аналогічним вимогам ст. 20 та ст. 21 Податкового кодексу України. Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Статтею 2 зазначеного Кодексу передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин , що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Це означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним та приймати рішення, і вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

З врахування викладених норм права суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договіри сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Враховуючи все вище викладене, суд приходить до висновку про протиправність дій Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Кунєц ЕЙ СІ ДЖІ», а також про скасування податкових повідомлень-рішень, винесених за наслідками такої перевірки .

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва по проведенню документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Кунец Ес Сі Джі»(ідентифікаційний код 36924090) з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з платниками податків - ТОВ «БК «Стандарт Плюс»за жовтень 2010 року -грудень 2010 року, що оформлено актом №357/2304-36924090 від 25.07.2011року.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі у м. Києві від 27.09.2011 року № 0000952304 та № 0000962304.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Вєкуа Н.Г.

Постанова складена в повному обсязі 12 березня 2012 року