Ухвала

від 30.05.2012 по справі 2а-537/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-537/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Міщук М.С.

У Х В А Л А

Іменем України

"30" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: секретар Міщука М.С. Гром Л.М., Денісова А.О. Бодюк В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кунец ЕС СІ ДЖІ»(далі Товариство) до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва (далі ДПІ) про визнання дій протиправними, скасування наказу та податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2012 року Товариство звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДПІ, у якому просить визнати протиправними дії відповідача стосовно проведення документальної невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з платниками податків -ТОВ «БК «Стандарт Плюс»за жовтень 2010 року -грудень 2010 року, що оформлено актом №357/2304-36924090 від 25 липня 2011року.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 27 лютого 2012 року позов Товариства задовольнив.

В апеляційній скарзі про скасування постанови ДПІ посилається на те, що виконання умов договорів Товариства з ТОВ «БК «Стандарт Плюс»не підтверджено документально та не підтверджено, належнім чином, оприбуткування будівельних робіт на підприємстві, а також не надано жодного первинного документа, який би підтвердив отримання послуг та слугував доказом їх зв'язку з господарською діяльністю платника.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з платниками податків ТОВ «БК «Стандарт Плюс»за період жовтень 2010 року грудень 2010 року, про що складено Акт перевірки №357/2304-36924090 від 25 липня 2011року.

За наслідками вказаної перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення № 0000952304 та № 0000962304 від 27 вересня 2011 року, згідно яких нараховано суму грошового зобов'язання відповідно: за платежем по податку на додану вартість - основний платіж - 81 481 грн. 51 коп., штрафні санкції -20 370 грн. 37 коп.; за платежем по податку на прибуток - основний платіж -101 851 грн. 00 коп., штрафні санкції -25 462 грн. 75 коп.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, 24 травня 2011 року Товариство на вимогу податкового органу надало запитувані документи у повному обсязі та у відповідній формі, які були отримані відповідачем 26 травня 2011 року.

15 червня 2011 року ДПІ знову звернулася до Товариства із запитом про необхідність надання документів щодо взаємовідносин із ТОВ «БК «Стандарт Плюс»за період з 01 жовтня 2010 року по 30 листопада 2010 року.

30 червня 2011 року податковим органом отримано запитувані документи та пояснення, про що свідчить відповідний штамп ДПІ.

ДПІ винесено Наказ від 20 липня 2011 року № 2385 про проведення невиїзної документальної перевірки Товариства. Вчасність надання таких документів відповідачем не заперечується.

Як на підставу обгрунтованості проведення спірної перевірки відповідач вказує, що Товариством було надано не повний пакет документів, які витребовувались ДПІ, тобто не надано додатків до договорів, укладених позивачем з ТОВ «БК «Стандарт Плюс».

Проте, із запитів про надання пояснень та документальних підтверджень та із пояснень з додатками у відповідь на такі запити вбачається, що податковий орган запитував вичерпний перелік документів, які і отримав від Товариства в спосіб, строк та у формі, передбачені законодавством.

Згідно з вимогами статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до частини 1 статті 228 ЦК, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Згідно частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директора Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагента позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені, як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Між ТОВ «Кунец Ес СІ ДЖІ»(замовник) та ТОВ «БК «Стандарт Плюс» (виконавець) було укладено ряд договорів від 01 жовтня 2010 року та 01 листопада 2010 року, згідно яких виконавець виконати роботи (надати послуги) замовнику, а замовник зобов'язувався прийняти такі роботи та оплатити їх.

На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем надано до суду додатки до них, протокол узгодження договірної ціни, акти здачі-приймання робіт, кошторис з будівельно-монтажних робіт, календарний план-графік проведення таких робіт, численні податкові накладні та платіжні доручення.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) валовими витратами виробництва та обігу (далі -валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 п.7.3 та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Закон №168/97-ВР) податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом встановлено, податкові накладні за договірними відносинами позивача з контрагентом, оформлені у відповідності до вищевказаних норм Закону №168/97-ВР, правильність оформлення яких відповідачем ані під час перевірки, ані під час розгляду справи не заперечувалась.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі на адресу позивача податкових накладних ТОВ «БК «Стандарт Плюс»було зареєстроване органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, про що мало відповідне свідоцтво, з Реєстру виключене не було, а отже мало право складати податкові накладні.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»від 15 травня 2003 року № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Саме такими відомостями керувався позивач, укладаючи господарські договори.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що Товариством дотримано усіх передбачених вищеназваних законів умов для формування податкового кредиту та валових витрат.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді:

Головуючий суддя Міщук М.С.

Судді: Гром Л.М.

Денісов А.О.