Постанова

від 15.05.2012 по справі б3/123-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2012 р. Справа № Б3/123-09

головуючого -Панової І.Ю., суддів -Білошкап О.В., Хандуріна М.І.,

за участю:

уповноваженої особи учасника ТОВ "Агрофірма Надія" ОСОБА_4;

представника арбітражного керуючого Новикова М.В. - Трикоза Д. А.;

представника Управління державної казначейської служби України у Макарівському районі Київської області Каруна Р. І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу уповноваженої особи учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія" ОСОБА_4 на постанову господарського суду Київської області від 21.04.2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 року по справі №Б3/123-09 за заявою Макарівського районного центру зайнятості про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія", -

в с т а н о в и в:

Постановою господарського суду Київської області від 21.04.2009 року Макарівський районний центр зайнятості визнано кредитором з вимогами в сумі 2743,37 грн. Визнано банкрутом ТОВ "Агрофірма Надія" та відкрито ліквідаційну процедуру. Призначено ліквідатором ініціюючого кредитора Макарівський районний центр зайнятості. Зобов'язано ліквідатора подати до офіційного друкованого органу оголошення про визнання банкрутом ТОВ "Агрофірма "Надія" та відкрито ліквідаційну процедуру.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 року апеляційну скаргу уповноваженої особи учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія" ОСОБА_4 залишено без задоволення. Постанову господарського суду Київської області від 21.04.2009 року у справі №Б3/123-09 залишено без змін.

Уповноважена особа учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія" ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову господарського суду Київської області від 21.04.2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 року скасувати та припинити провадження по справі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник посилається на безпідставність порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія" за спрощеною процедурою банкрутства, оскільки на момент порушення провадження у справі у боржника у власності перебувало майно та грошові кошти на рахунках.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи постанову про визнання боржника банкрутом, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, посилався на те, що боржник відсутній за своєю юридичною адресою, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру станом на 11.03.2009 року, заявлені кредитором вимоги в сумі 2 743,37 грн. належним чином підтверджені матеріалами справи, зокрема, рішенням господарського суду Київської області від 09.12.2005 року у справі №283/15-05.

Однак, з такими висновками суду погодитися не можна.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржувана постанова суду першої та апеляційної інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає.

Згідно зі ст.4 1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія" було порушено за заявою Макарівського районного центру зайнятості на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", як відсутнього боржника у зв'язку незадоволенням боржником кредиторських вимог на суму 2 743,37 грн.

Між тим, ініціюючим кредитором до заяви про визнання боржника банкрутом додано рішення господарського суду Київської області від 09.12.2005 року у справі № 283/15-05, відповідно до якого з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія" стягнено заборгованість на користь Макарівського районного центру зайнятості в сумі 607,37 грн., а не як встановлено судами попередніх інстанцій 2 743,37 грн.

Крім того, поставною ВДВС Макарівського районного управління юстиції від 09.09.2008 р. відкрито виконавче провадження з виконання наказу господарського суду Київської області №283/15-05 , виданого 30.12.2005 р. про стягнення з ТОВ "Агрофірма Надія" на користь Макарівського районного центру зайнятості 607,37 грн.

Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підставою для порушення провадження по справі є наявність безспірних вимог кредитора до боржника, а вимоги кредиторів набувають характеру безспірних, якщо вони підтверджені відповідними документами, зокрема виконавчими.

Таким чином, висновок господарського суду Київської області про те, що заявлені кредиторські вимоги до боржника в сумі 2 743,37 грн. обґрунтовані та належним чином підтверджені, суперечить фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом;місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах. Абзац шостий статті 1 Закону України" Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у редакції чинній до внесення змін Законом України від 03.03.2005 року №2452-IV) визначає місцезнаходження юридичної особи як місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності-місцезнаходження іншого органу чи особи. Уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою.

Таким чином, нормами законодавства, чинними на час розгляду даної справи судом першої інстанції, передбачалося обов'язкове зазначення місцезнаходження юридичної особи в її установчих документах, а у разі, коли відбувалася зміна місцезнаходження, повинні були вноситись відповідні зміни до установчих документів та проводитись державна реєстрація цих змін.

Проте, установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія" в матеріалах справи відсутні, відповідно вони не досліджувались судом першої інстанції з метою з'ясування питання про те, який орган або особа уповноважена виступати від імені боржника, де його адреса, а відтак не з'ясовувалось місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог ч. ч. 1,3 ст.18 зазначеного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Даний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тому витяг з ЄДР, який міститься в матеріалах справи та в якому зазначено "не підтверджено -відсутність за місцем знаходження" не є доказами відсутності боржника за його місцезнаходженням.

Суд апеляційної інстанції на вказані порушення вимог закону уваги не звернув та залишив в силі постанову суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом.

Однак, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія" на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", як відсутнього боржника, порушена безпідставно і у господарського суду першої інстанції не було правових підстав для визнання боржника банкрутом за процедурою в порядку ст. 52 даного Закону.

Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору), як це передбачено п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №15 "Про судову практику в справах про банкрутство".

Оскільки місцевий господарський суд безпідставно порушив провадження у даній справі за ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", постанова господарського суду Київської області від 21.04.2009 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 року підлягають скасуванню, а провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія"-припиненню.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу уповноваженої особи учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія" ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову господарського суду Київської області від 21.04.2009 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 року у справі № Б3/123-09 скасувати.

Провадження по справі № Б3/123-09 припинити.

Головуючий: Панова І. Ю. Судді:Білошкап О.В. Хандурін М. І.