Ухвала

від 10.09.2012 по справі б3/123-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

10 вересня 2012 р. № Б3/123-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддя:Козир Т.П., суддів:Владимиренко С.В., Демидової А.М., Малетича М.М., Плюшка І.А., розглянувши заяву Арбітражного керуючого ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія" Новикова Михайла Валентиновича про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 15.05.2012 у справі№ Б3/123-09 за заявоюМакарівського районного центру зайнятості доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія" про визнання банкрутом,

В С Т А Н О В И В:

Постановою господарського суду Київської області від 21.04.2009 у справі № Б3/123-09, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2012, Макарівський районний центр зайнятості визнано кредитором з вимогами в сумі 2743,37 грн.; визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія" та відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором ініціюючого кредитора Макарівський районний центр зайнятості; зобов'язано ліквідатора подати до офіційного друкованого органу оголошення про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Надія" та відкрито ліквідаційну процедуру.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2012 у справі № Б3/123-09 постанову господарського суду Київської області від 21.04.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 скасовано, провадження по справі припинено.

Арбітражним керуючим ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія" Новиковим Михайлом Валентиновичем подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.05.2012 у справі № Б3/123-09, в якій заявник просить скасувати названу постанову, а рішення судів попередніх інстанцій залишити в силі, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України статей 17, 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", статей 40, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання боржника банкрутом" (далі -Закон про банкрутство), внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 28.01.2009 у справі № 44/302-б, від 25.03.2008 у справі № 23/444-б, від 25.112009 у справі № 05-5-44/24644, від 23.05.2006 у справі № 8/304, від 08.04.2009 у справі № 42/152Б, від 2406.2008 у справі № 23/506-б, від 17.10.2006 у справі № 6/60-06, від 11.12.2007 у справі № 10/29, від 25.07.2006 у справі № 44/225-б, від 07.02.2007 у справі № 27/114Б, від 20.10.2009 у справі № 5/112/09, від 13.04.2010 у справі № Б-50/133-09, від 29.02.2008 у справі № 14/169-нр(5/81), від 26.08.2004 у справі № 10/1752, від 08.02.2005 у справі № 15/556-б та від 10.06.2009 у справі № 5/256-08.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення та допуску даної справи до провадження Верховного Суду України з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України) матиме місце в разі, коли суд касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту заяви та доданих до неї документів, у постанові від 15.05.2012 у справі № Б3/123-09, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України скасував рішення судів попередніх інстанцій та припинив провадження у справі про банкрутство боржника з посланням на безпідставність порушення провадження про банкрутство у даній справі. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що провадження у справі про банкрутство боржника порушено на підставі статті 52 Закону про банкрутство, як відсутнього боржника, а нормами законодавства, чинними на час розгляду даної справи, судом першої інстанції, передбачалося обов'язкове зазначення місцезнаходження юридичної особи в її установчих документах, а у разі, коли відбувалася зміна місцезнаходження, повинні були вноситись відповідні зміни до установчих документів та проводитись державна реєстрація цих змін. Однак, установчі документи боржника в матеріалах справи відсутні, відповідно судами попередніх інстанцій не з'ясовувалось місцезнаходження юридичної особи. Крім того, витяг з Єдиного державного реєстру, який міститься в матеріалах справи та в якому зазначено "не підтверджено -відсутність за місцем знаходження" не є доказом відсутності боржника за його місцезнаходженням, у зв'язку з чим у місцевого господарського суду не було правових підстав для визнання боржника банкрутом за процедурою в порядку статті 52 Закону України про банкрутство.

Водночас у постанові від 25.07.2006 у справі № 44/225-б суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав про визнання відсутнього боржника банкрутом в порядку, передбаченому статтею 52 Закону про банкрутство, виходячи наявності у матеріалах справи доказів відсутності боржника за його місцезнаходженням.

У постанові від 07.02.2007 у справі № 27/114Б Вищий господарський суд України залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими, зокрема, визнано боржника банкрутом в порядку статті 52 Закону про банкрутство, відкрито ліквідаційну процедуру та зобов'язано ліквідатора вчинити певні дії. При цьому суд касаційної інстанції виходив з того, що судами попередніх інстанцій було встановлено безспірність вимог ініціюючого кредитора та надано ним правомірну оцінку.

У постанові від 20.10.2009 у справі № 5/112/9 суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання боржника банкрутом в порядку статті 52 Закону про банкрутство, оскільки судом першої інстанції з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів вірно встановлено неспроможність боржника задовольнити вимоги кредитора та відсутність його за місцезнаходженням.

У постанові від 13.04.2009 у справі № Б-50/133-09 суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання відсутнього боржника банкрутом; затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу підприємства банкрута; припинення провадження у справі, з урахуванням того, що факт відсутності боржника за юридичною адресою підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, крім того, ліквідатором банкрута було виконано в межах ліквідаційної процедури усі необхідні дії, передбачені статями 52, 23-32 Закону про банкрутство, а у боржника відсутні активи, необхідні для погашення кредиторської заборгованості.

У постанові від 26.08.2004 у справі № 10/1752 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо визнання боржника банкрутом, оскільки, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, вимоги кредитора про визнання боржника банкрутом обґрунтовані наявністю заборгованості боржника перед кредитором, яка була визнана боржником у відповіді на претензію, тобто, є безспірною; припиненням боржником своєї господарської діяльності, відсутністю боржника за місцезнаходженням.

У постанові від 08.02.2005 у справі № 15/556-б Вищий господарський суд України залишив в силі ухвалу місцевого господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство, з урахуванням того, що питання припинення провадження у справі не було предметом розгляду в місцевому господарському суді, а ухвала про порушення провадження у справі підлягає оскарженню лише в частині вжиття заходів забезпечення та призначення розпорядника майна, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції.

У постанові від 17.10.2006 у справі № 6/60-06 Вищий господарський суд України залишив в силі постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано постанову суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом, а провадження у справі припинено. При цьому суд касаційної інстанції виходив того, що кредиторами не надано доказів наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи -боржника за вказаним її місцезнаходженням, відсутні докази про неможливість органів зв'язку вручити кореспонденцію боржнику, що з огляду на факт наявності майна у боржника свідчить про необхідність застосування до боржника загальної судової процедури в справі про банкрутство, а не скороченої, про запровадження якої звернулися кредитори.

У постанові від 11.12.2007 у справі № 10/29 суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо припинення провадження у справі про банкрутство та скасування постанови суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом в порядку статті 52 Закону про банкрутство, виходячи з того, що боржник звітує до податкової інспекції, знаходиться за місцем реєстрації і проводить підприємницьку діяльність, у зв'язку з чим підстав вважати, що боржник є відсутнім у розумінні статті 52 Закону про банкрутство немає.

Таким чином, зазначені постанови не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у наведених справах різних фактичних обставин, в залежності від яких суд касаційної інстанції дійшов різних правових висновків.

Крім того, у постановах від 25.03.2008 у справі № 23/444-б та від 25.11.2009 у справі № 05-5-44/24644 суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими заяви про порушення провадження у справі про банкрутство залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України у зв'язку з неподанням заявником без поважних причин витребуваних судом документів, необхідних для розгляду справи (справа № 23/444-б) та на підставі частини першої статті 9 Закону про банкрутство у зв'язку з ненаданням ініціюючим кредитором належних доказів відсутності керівних органів боржника за місцезнаходженням (справа № 05-5-44/24644). Тобто, фактично судом касаційної інстанції у зазначених випадках переглядались рішення судів попередніх інстанцій щодо вірності вирішення судами попередніх інстанцій процесуального питання про залишення без розгляду заяви про порушення справи про банкрутство боржника, що виключає можливість врахування даних постанов як доказів неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Окрім того, постановами Вищого господарського суду України від 08.04.2009 у справі № 42/152Б, від 23.05.2006 у справі № 8/304, від 10.06.2009 у справі № 5/256-08, від 24.06.2008 у справі № 23/506-б, від 28.01.2009 у справі № 44/302-б рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справи передано на новий розгляд до судів першої інстанції. Однак, прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення питання по суті, а тому на них не може бути здійснено посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 ГПК України.

Постанова Вищого господарського суду України від 29.02.2008 у справі № 14/169-нр(5/81) також не може бути доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права з огляду на те, що суд касаційної інстанції залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи до місцевого господарського суду для розгляду по суті, що не означає остаточного вирішення питання по суті, а тому на неї не може бути здійснено посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 ГПК України.

За таких обставин відсутні визначені статтею 111 16 ГПК України підстави для допуску справи № Б3/123-09 до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 111 16 , 111 21Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В:

Відмовити Арбітражному керуючому ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Надія" Новикову Михайлу Валентиновичу у допуску справи № Б3/123-09 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя Т.П. Козир Судді: С.В. Владимиренко А.М. Демидова М.М. Малетич І.А. Плюшко

KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)