Рішення

від 17.05.2012 по справі 512-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

17.05.2012Справа №5002-32/512-2012

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Приватного підприємства «Унівесал - Агрозахист» (97501, АР Крим, Сімферопольський район, смт. Молодіжне, вул. Кримська, 15/15, ідентифікаційний код 22263125).

До відповідача Дочірнього підприємства «Ілліч - Агро - Крим» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (97006, АР Крим, Красногвардійський район, с. Калініне, вул. Калініна, 1а, ідентифікаційний код 34383237).

Про стягнення 160 951,51 грн.

За участю представників:

Від позивача - ОСОБА_4, довіреність № 4 від 16.01.2012р.

Від відповідача - ОСОБА_5, довіреність № б/н від 01.01.2012р. у справі

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Приватне підприємство «Унівесал - Агрозахист» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Дочірнього підприємства «Ілліч - Агро - Крим» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення заборгованості в розмірі 160 951,51 грн.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 14.02.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначений на 28.02.2012р., про що сторони були своєчасно повідомлені належним чином - рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу.

У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Господарського суду Автономної Республіки Крим Петухової Н.С., в провадженні якої перебувала дійсна справа, та з метою недопущення пропущення строку розгляду справи, проведений повторний автоматичний розподіл справи, який передбачений пунктом 3.1.11 Положення «Про автоматизовану систему документообігу суду», внаслідок якого справа передана до провадження судді Господарського суду Автономної Республіки Крим Барсуковій А.М.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 22.03.2012р. справа прийнята до провадження суддею ГС АР Крим Барсуковою А.М., розгляд справи призначений на 10.04.2012р.

В порядку статті 35 Сімейного кодексу України прізвище головуючого судді змінено на Гризодубову.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Так, позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору на проведення робіт з знезараження, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 77 792, 90 грн., крім того, відповідач не розрахувався із позивачем за поставлений за накладною товар, що спричинило утворення заборгованості в розмірі 10 000,00 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, мотивуючи свої заперечення об ставниками, викладеними у відзиві.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Приватним підприємством «Унівесал - Агрозахист» (позивач) ( виконавець) та Дочірнім підприємством «Ілліч - Агро - Крим» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» ( відповідач) ( замовник) укладений договір № 38 від 24.06.2011 року, № 39 від 24.06.2011р., № 40 від 24.06.2011р. на проведення робіт із знезараження ( а.с. 10 -15).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором надання послуг.

Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором

У відповідності до пункту 1.1 Договорів, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе виконання робіт з амбарними, карантинними та іншими шкідниками.

У відповідності до пункту 3.1 Договорів, робити із знезараження приймаються представниками Замовника за участю представників Виконавця. Прийняті роботи оформлюються приймально-здавальними актами.

Так, на виконання вищенаведених умов договору, 24.06.2011р. сторонами підписаний акт виконаних робіт № ОУ -0000060 на суму 30 255, 90 грн. ( а.с. 16), 24.06.2011р. акт № ОУ - 0000061 на суму 27 521, 40 грн. ( а.с. 17), 24.06.2011р. - № ОУ -0000062 на суму 19 995, 60 грн. ( а. с. 18).

Стосовно посилань відповідача на те, що договори та акти виконаних робіт підписані різними особами, суд вважає за необхідне зауважити, що ані норми діючого законодавства, ані умови договору не вимагають того, щоб первісна бухгалтерська документація була підписана виключно директором підприємства або лише особою, яка підписала договір. До того ж відсутні й вимоги щодо підписання всіх первісних документів саме однією й той самою особою. Тобто факт того, що договори із боку відповідача підписані директором підприємства, а два з трьох актів підписані іншою особою , не спростовує приймання робіт замовником. Що ж до посилань відповідача на те, що особи, що підписали акт з боку замовника є не уповноваженими, суд відхиляє ці доводи, оскільки, як вбачається із вищенаведених актів, вони всі містять печатку підприємства відповідача, тоді як не уповноваженій особі остання не була би довірена.

Таким чином у суду відсутні підстави сумніватись у факті отримання відповідачем робіт. Які були виконані позивачем.

Крім того, неспроможними є й посилання відповідача на пункт 4.1 Договорів відповідно до якого проведення робіт із знезараження проводиться виконавцем після отримання заявки Замовника, тоді як відповідач стверджує, що заявки надано не було.

Проте, суд зауважує, що недотримання сторонами процедури оформлення замовлення робіт не може слугувати підставою вважати, що заборгованість у відповідача відсутня, оскільки роботи прийняті відповідачем без претензій стосовно якості та кількості робіт, як то зазначено в актах, а отже й відповідно у Замовника є обов'язок оплатити отримані роботи.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Пунктом 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Переважна більшість цивільно-правових зобов'язань має двосторонній характер, тобто покладають як на одну, так і на іншу сторону певні обов'язки. В таких зобов'язаннях кожна із сторін одночасно є боржником, та кредитором. З точки зору виконання такі зобов'язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку (наприклад, за договором купівлі-продажу продавець передає річ, а покупець сплачує гроші).

Пункт 4 вищенаведеної статті 538 Цивільного кодексу України твердить, що якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Тобто , надання позивачем послуг (виконання взятих на себе зобов'язань) вже породжує з'явлення зустрічного зобов'язання відповідача оплатити ці послуги.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими в частині стягнення 77 772, 90 грн. за виконані позивачем роботи.

Стосовно вимоги щодо стягнення 10 000, 00 грн. за поставлений товар, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог? Відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Позивачем в якості підстави позову визначено договори про надання послуг, тоді як поставка за накладною № 1 від 30.08.2011р. носила позадоговірний характер та не має відношення до договорів, що виступають підставою вимог в рамках даного спору.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що накладна № 1 ( а.с. 19) з боку особи, що прийняла товар взагалі ніким не підписана, отже не може належним та допустимим способом довести факт поставки товару.

З огляду на вищенаведене, суд вважає за необхідне зазначити, що позовні вимоги в частині стягнення 10 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань у розмірі 331, 09 грн., 3% річних у розмірі 1 176, 18 грн. за період з 01.07.2011р. по 31.12.2011р.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Проте, суд вважає за необхідне зауважити наступне:

Так, пунктом 4.3 Договорів сторони погодили, що повний взаєморозрахунок Замовника із Виконавцем здійснюється після підписання сторонами акту виконаних робіт протягом п'яти банківських днів.

Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача за виконані роботи повинна нараховуватись за період з липня 2011р. по грудень 2012р. ( період обмежений позивачем), проте оскільки у липні та серпні 2011 року мала місце дефляція, період нарахування інфляційних втрат слід розпочинати з вересня 2011р.:

інфляційні втрати = ( (77 772, 90 грн. х 100,1 х 100,0х 100,1х 100,2 ) / 100 ) - 77 772, 90 грн. = 311, 48 грн.

Таким чином, сума інфляційних втрат, що підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача становить 311, 48 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума 3% річних за період з 30.06.2011р. по 31.12.2011р. повинна бути розрахована наступним чином :

77 772, 90 грн. х 185 днів прострочення х 3% / 365 днів = 1 182, 57 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 1 182,57 грн., та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача саме в цій сумі.

Відповідно до пункту 5.1 Договорів при простроченні фінансових зобов'язань Замовник зобов'язаний оплатити штраф в розмірі 0,5% від суми неоплачених рахунків за кожен день прострочення.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, слід зауважити, що сума, передбачена вищенаведеним пунктом Договору за своєю правовою природою є пенею.

Згідно з пунктом 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені має бути розрахована наступним чином:

77 772, 90 х 183 дня прострочення 15,5 % (подвійна облікова ставка НБУ з 10.08.2010р.) / 365 дн. = 33,03 грн.

Отже, сума пені, яка підтверджується матеріалами справи, становить 33,03 грн.

Судові витрати покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Ілліч - Агро - Крим» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (97006, АР Крим, Красногвардійський район, с. Калініне, вул. Калініна, 1а, ідентифікаційний код 34383237) на користь Приватного підприємства «Унівесал - Агрозахист» (97501, АР Крим, Сімферопольський район, смт. Молодіжне, вул. Кримська, 15/15, ідентифікаційний код 22263125) 77 772, 90 грн. заборгованості, 311, 48 грн. інфляційних втрат, 1 182, 57 грн. - 3% річних, 33,03 грн. пені, 1 586,00 грн. судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гризодубова А.М.