Рішення

від 26.04.2012 по справі 5020-344/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2012 року справа № 5020-344/2012 За позовом Першого заступника прокурора міста Севастополя

(99011, м. Севастополь, вул. Л. Павліченко, 1)

в інтересах Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

держави ідентифікаційний код 25750044

в особі: (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецтерміналстрой",

ідентифікаційний код 23200517

(99008, м. Севастополь, вул. 6-а Бастіонна, 8)

про стягнення 273 876,67 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (Перший заступник прокурора міста Севастополя) -Почка А.А. -старший прокурор відділу прокуратури м. Севастополя, посвідчення № НОМЕР_1 від 02.02.2012;

позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) -ОСОБА_2 -головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність від 06.01.2012;

відповідач (ТОВ „Спецтерміналстрой") -ОСОБА_3 -представник, довіреність від 01.04.2012.

Обставини справи:

26.03.2012 Перший заступник прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецтерміналстрой" (далі -відповідач, ТОВ „Спецтерміналстрой") про стягнення 328 692,58 грн, з яких 52 455,77 грн -заборгованість з орендної плати за договором № 456-11 від 08.12.2011 за період з серпня 2011 року по лютий 2012 року; 2 070,18 грн - пеня; 4 006,79 грн - 30% річних; 270 159,84 -штраф.

Ухвалою суду від 28.03.2012 порушено провадження у справі № 5020-344/2012 та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано прокурора та сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався, востаннє -до 26.04.2012.

До початку судового засідання, призначеного на 26.04.2012, позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) в порядку статті 78 Господарського процесуального кодексу України надав суду заяву про відмову від позовних вимог до ТОВ „Спецтерміналстрой" в частині стягнення з останнього заборгованості з орендної плати у сумі 52 455,77 грн -у зв'язку із погашенням даної заборгованості ще до подачі позову до суду та порушення провадження у справі /арк. с. 85/.

Ухвалою від 26.04.2012 суд прийняв відмову Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради від позову, поданого в інтересах держави в особі позивача першим заступником прокурора міста Севастополя, в частині стягнення з ТОВ „Спецтерміналстрой" 52 455,77 грн основного боргу, та припинив провадження у справі № 5020-344/2012 в цій частині /арк. с. 113-114/.

Крім того, в судовому засіданні 26.04.2012 позивач надав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецтерміналстрой" на свою користь 273 876,67 грн, з яких: 1 266,17 грн -пеня; 2 450,66 грн -30% річних; 270 159,84 грн -штраф /арк. с. 88-89/.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, яке може бути ним використано до прийняття рішення у справі. За викладених обставин, суд прийняв зменшення розміру позовних вимог.

Присутні у судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали зменшені позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивач посилаються на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 456-11 від 08.12.2011 в частині своєчасного та повного внесення орендної плати.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав письмовий відзив на позов /арк. с. 48-49/, згідно з яким просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідь на його пропозицію укласти Договір № 456-11 від 08.12.2011 надійшла від Орендодавця лише 05.03.2012. Отже, на думку відповідача, договір є укладеним між сторонами з 05.03.2012, і саме з цього моменту у сторін договору виникли зобов'язання, визначені вказаним договором. Відповідач здійснив оплату оренди в повному обсязі 21.03.2012, тобто у встановлені договором строки, а тому підстави для застосування штрафних санкцій відсутні. Також присутній в судовому засіданні представник відповідача зауважив, що застосовані позивачем до нього штрафні санкції є непомірно великими порівняно із самою заборгованістю, яка до того ж була погашена відповідачем добровільно ще до подачі прокурором даного позову до суду та відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

20.06.2006 між власником комунального майна на праві оперативного управління (повного господарського відання) Комунальним підприємством Севастопольської міської Ради „Аррікон" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Спецтерміналстрой" (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 399, предметом якого є оренда нерухомого майна -комплексу окремо розташованих нежилих одноповерхових будівель, споруд, які знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. 6-а Бастіонна, 8 /арк. с. 12-13/.

08.12.2011 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Спецтерміналстрой" (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 456-11 (далі -Договір, спірний Договір) /арк. с. 19-20/, який, згідно з його пунктом 9.4, є новою редакцією Договору оренди № 399 від 20.06.2006 (111/06).

Відповідно до пункту 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар -прийняти в оренду майно -комплекс окремо розташованих нежилих будівель, споруд, загальною площею 790,0 м 2 , в тому числі: одноповерхова будівля (інв. № 1) площею 253,0 м 2 , одноповерхова будівля (інв. № 2) площею 166,0 м 2 , одноповерхова будівля (інв. № 3) площею 18,0 м 2 , одноповерхова будівля (інв. № 7) площею 51,0 м 2 , одноповерхова будівля (інв. № 12) площею 72,0 м 2 , одноповерхова будівля (інв. № 19) площею 37,0 м 2 , одноповерхова будівля (інв. № 20) площею 78,0 м 2 , одноповерхова будівля (інв. № 21) площею 115,0 м 2 , елементи благоустрою: огорожа території 465,0 м 2 , асфальтове покриття площею 900,0 м 2 , розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. 6-а Бастіонна, 8, -яке перебуває на балансі Комунального підприємства Севастопольської міської ради „Аррікон" (далі -об'єкт оренди), вартість якого, відповідно до незалежної оцінки станом на 31.08.2011 - 857 650,00 грн (без ПДВ).

Пунктом 3.2 Договору визначено, що орендна плата становить 7 504,44 грн за місяць оренди та перераховується Орендарем Орендодавцю з 01.08.2011 не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки місцевого бюджету.

Згідно з Рішенням Севастопольської міської Ради № 1617 від 13.02.2007, розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому (пункт 3.3 Договору).

За умовами Договору (підпункт 4.4.3 пункту 4.4 Договору) Орендар зобов'язався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди.

Сторони домовились, що Договір діє з моменту його підписання до 23.05.2012 (пункт 7.1 Договору).

Як установлено судом, позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме: передав відповідачеві об'єкт оренди за Актом приймання-передачі орендованого майна від 08.12.2011, підписаним обома сторонами без зауважень /арк. с. 24/.

Натомість, відповідач умови Договору порушив: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого у нього перед позивачем за період з серпня 2011 року по лютий 2012 року утворилась заборгованість в сумі 52 455,77 грн, що і стало причиною звернення прокурора до суду із даним позовом в інтересах держави в особі позивача.

Під час розгляду справи позивач відмовився від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 52 455,77 грн, оскільки з'ясувалось, що відповідач повністю погасив вказану заборгованість ще до подачі цього позову до суду, у зв'язку з чим провадження у справі у відповідній частині було припинено, про що зазначено вище.

Таким чином, суд продовжує розгляд справи в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 273 876,67 грн, з яких: 1 266,17 грн -пеня; 2 450,66 грн -30% річних; 270 159,84 грн -штраф.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36 1 Закону України „Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Водночас, у пункті 2 резолютивної частини цього рішення вказано, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.

Також вказаним рішенням Конституційного Суду України передбачено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

За змістом частин першої, п'ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.

Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 № 9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 36-39/.

Таким чином, прокурор вірно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, та правомірно звернувся до суду за захистом прав позивача.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі -підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна".

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, 08.12.2011 між сторонами укладено Договір № 456-11 /арк. с. 19-20/, який за своєю правовою природою та ознаками є договором оренди.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо того, що вищезазначений Договір № 456-11 укладено 05.03.2012, тобто з моменту отримання відповідачем підписаного позивачем примірнику договору.

Дійсно, за правилом частини першої статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Водночас, згідно з частиною першою статті 12 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", яка є спеціальною нормою стосовно укладання договорів оренди державного та комунального майна, договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Судом установлено, що пропозицію укласти спірний Договір оренди (оферту) надіслав відповідач, адже 01.12.2011 за вих. № 44 саме він надіслав Балансоутримувачу (Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон") 2 (два) примірники підписаного ним Договору, що підтверджується відповідним супровідним листом /арк. с. 70/.

Як убачається з тексту самого Договору № 456-11 від 08.12.2011, позивач підписав цей Договір 08.12.2011. Саме таку дату зазначено у складі реквізиту „підпис Орендодавця" та у реквізиті „дата Договору" /арк. с. 19-20/.

Також, 08.12.2011 відбулась передача об'єкта оренди Орендарю, що підтверджується Актом приймання-передачі /арк. с. 24/.

Отже, даний Договір укладено 08.12.2011, а не 05.03.2012, як стверджує відповідач.

Супровідний лист за вих. 51 від 03.03.2012, на який посилається відповідач в обґрунтування своїх доводів, свідчить лише про повернення відповідачеві другого примірнику підписаного сторонами Договору /арк. с. 71/.

Поряд з викладеним, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини.

Згідно з частиною першою статті 23 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", в разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.

Аналогічне положення міститься і в частині першій статті 770 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Судом установлено, що до укладення спірного Договору між Комунальним підприємством Севастопольської міської Ради „Аррікон", який був власником орендованого майна на праві оперативного управління, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Спецтерміналстрой" існував договір № 399 від 20.06.2006.

Проте, за правилом пункту 9.2 Договору № 456-11 від 08.12.2011, він втратив чинність з 08.12.2011, тобто з дати укладення нового Договору.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Саме таке положення закріплено в пункті 3.2 Договору № 456-11 від 08.12.2011, адже сторони домовились, що орендна плата в розмірі 7 504,44 грн перераховується Орендарем Орендодавцеві з 01.08.2011. Тобто, з часу укладення вказаного Договору (08.12.2011), у відповідача виникло зобов'язання сплатити орендну плату у встановленому Договором розмірі за період з 01.08.2011 по грудень 2011 року включно.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Таким чином, укладений між сторонами Договір № 456-11 від 08.12.2011 є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо своєчасного і в повному обсязі внесення орендної плати за користування об'єктом оренди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як установлено судом, за умовами Договору (пункт 3.2) Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Отже, останній платіж за спірний період (серпень 2011 року -лютий 2012 року) відповідач був зобов'язаний здійснити в строк до 20.02.2012.

Проте заборгованість, яка склалася за цей період, погашена відповідачем лише 21.03.2012, що підтверджується відповідними квитанцією № 0510030 від 21.03.2012, банківською випискою з особового рахунку відповідача за 21.03.2012 /арк. с. 67/ та бухгалтерською довідкою /арк. с. 86/. Тобто, відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.

Прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача 30% річних в сумі 2 450,66 грн.

Суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.6 Договору сторони встановили, що у разі прострочення внесення орендної плати понад 30 календарних днів Орендодавець має право вимагати, а Орендар зобов'язаний оплатити на користь Орендодавця 30% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Таким чином, сторони відступили від положень цивільного законодавства та передбачили в Договорі збільшений розмір процентів річних порівняно із тим, який встановлено статтею 625 Цивільного кодексу України, що є їх правом та проявом принципу свободи договору (статті 3, 6, 627-628 Цивільного кодексу України).

Виходячи з фактичних обставин справи суд дійшов висновку про те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання більше ніж на 30 календарних днів (зокрема, орендна плата за січень 2012 року сплачена лише 21.03.2012), а тому зобов'язаний сплатити позивачеві 30% річних від простроченої суми.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних /арк. с. 90-91/, суд визнає його вірним, а тому, зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення тридцяти процентів річних від простроченої суми в розмірі 2 450,66 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Визначення понять „штраф" та „пеня" надано у Цивільному кодексі України.

Так, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічні положення містить і спеціальне законодавство. Так, статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із пунктом 8.5 Договору, у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного пунктом 3.2 Договору, Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі 200% від облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який буде нараховуватися пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 1 266,17 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені /арк. с. 90-91/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 1 266,17 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Щодо стягнення штрафу в сумі 270 159,84 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8.7 Договору, у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більш ніж 60 календарних днів Орендар сплачує на користь Орендодавця штраф у сумі, що дорівнює трьохкратному розміру річної орендної плати за Договором.

Для визначення розміру штрафу прокурором за основу взято розмір місячної орендної плати, встановлений пунктом 3.2 Договору (7 504,44 грн), а не розмір річної орендної плати, визначений пунктом 3.1 Договору (128 647,50 грн); загальний розмір штрафу за розрахунком прокурора становить 270 159,84 грн (7 504,44*12 місяців*3 роки), що є меншим, ніж 3-річний розмір орендної плати, розрахований виходячи з умов пункту 3.1 Договору: 128 647,50*3 роки=385 942,50 грн, але суттєво більшим, ніж загальний розмір заборгованості, яка склалась на 21.03.2012 (52 455,77 грн).

Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Із даною нормою узгоджується пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин, так само як і не надають суду право повністю звільнити винну сторону від сплати неустойки.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Надаючи оцінку доводам прокурора та позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 270 159,84 грн суд зазначає, що прокурор та позивач в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надали суду жодних доказів на підтвердження факту спричинення позивачеві збитків в результаті несвоєчасного внесення відповідачем орендної плати в контексті заявленої суми.

Натомість, відповідач надав суду клопотання про застосування пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та зменшення розміру штрафних санкцій з відповідними документами в обґрунтування /арк. с. 97-102/.

При цьому відповідач зазначив, що за допущене незначне прострочення виконання грошового зобов'язання (3 місяці) має сплатити штраф, розмір якого становить третину ринкової вартості орендованого майна та більше ніж 9-річний сукупний чистий прибуток ТОВ „Спецтерміналстрой", що не відповідає загальним засадам державної політики у сфері підтримання суб'єктів малого підприємництва, стимулювання розвитку бізнесу, створення нових робочих місць, подолання безробіття, інноваційному розвитку економіки.

Враховуючи вищенаведене та виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, -до 3 671,90 грн (52 455,77*7%).

При визначенні конкретного розміру штрафу суд (за аналогією) застосував положення статті 231 Господарського кодексу України, якою передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Оскільки позивач утримується за рахунок коштів місцевого бюджету (пункт 16 Положення про Фонд), який є складовою частиною бюджетної системи України, а відповідач допустив порушення строків внесення орендної плати понад 30 календарних днів, суд визнав за можливе задовольнити клопотання відповідача та зменшити штраф до вищезазначеного розміру.

На думку суду, такий розмір відповідальності є адекватним суті вчиненого відповідачем правопорушення та його наслідкам, і відповідає приписам чинного законодавства, тим більше, що з відповідача за прострочку виконання грошового зобов'язання щодо внесення орендної плати вже стягнуто більше 3 500,00 грн (1 266,17 грн -пеня та 2 450,66 грн -30% річних) інших санкцій.

Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 7 388,73 грн, з яких: 1 266,17 грн -пеня, 2 450,66 грн -30% річних і 3 671,90 грн -штраф. В частині стягнення штрафу в сумі 266 487,94 грн (270 159,84 -3 671,90) - в позові слід відмовити.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Також, відповідно до абзацу четвертого підпункту 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у разі зменшення судом розміру неустойки судовий збір покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Оскільки прокурор станом на день подачі позову був звільнений від сплати судового збору, з відповідача в доход державного бюджету підлягає стягненню судовий збір в розмірі, встановленому Законом України „Про судовий збір", -в сумі 5 477,53 грн, тобто 2% від зменшеної ціни позову (273 876,67 грн).

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецтерміналстрой" (ідентифікаційний код 23200517; 99008, м. Севастополь, вул. 6-а Бастіонна, 8; п/р 26002000092035 в ПАТ „Укрсоцбанк", м. Севастополь, МФО 300023, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; п/р 33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 23895637, код платежу 22080400) 7 388,73 грн (сім тисяч триста вісімдесят вісім грн 73 коп.), з яких: 1 266,17 грн -пеня, 2 450,66 грн -30% річних, 3 671,90 грн -штраф.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Спецтерміналстрой" (ідентифікаційний код 23200517; 99008, м. Севастополь, вул. 6-а Бастіонна, 8; п/р 26002000092035 в ПАТ „Укрсоцбанк", м. Севастополь, МФО 300023, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) у доход Державного бюджету міста Севастополя (п/р 31215206783001 у банку одержувача -ГУ ДКСУ у місті Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 38022717, код бюджетної класифікації -22030001 „Судовий збір", код 23013519) судовий збір у сумі 5 477,53 грн (п'ять тисяч чотириста сімдесят сім грн 53 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення штрафу в розмірі 266 487,94 грн -в позові відмовити.

Повне рішення складено 03.05.2012.

Суддя підпис В.О. Головко