Рішення

від 24.04.2012 по справі 5020-301/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2012 року справа № 5020-301/2012 За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1

(65015, АДРЕСА_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Максимум" ,

ідентифікаційний код 31005009

(99007, м. Севастополь, вул. М. Музики, 58, кв. 74)

про стягнення 131 552,58 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (Фізична особа-підприємець ОСОБА_1) -ОСОБА_2 -представник, довіреність від 07.04.2012;

відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю „Максимум") -явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

03.03.2012 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Максимум" (далі -відповідач) про стягнення 131 555,37 грн, з яких: 87 364,95 грн -основний борг; 25 312,41 грн -інфляційні втрати; 8 537,83 грн -3% річних; 10 340,18 грн -пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 119 від 06.05.2008 в частині своєчасного та повного проведення розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою суду від 23.03.2012 порушено провадження у справі та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено на 10.04.2012 /арк. с. 1-2/.

У засіданні суду 10.04.2012 представник позивача надала уточнений позов, який, по суті, є заявою про зменшення розміру позовних вимог, яке пов'язане із виправленням позивачем описки в прохальній частині позовної заяви щодо зазначення суми інфляційних втрат /арк. с. 67-71/.

З урахуванням зазначеної заяви позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 87 364,95 грн основного боргу, 25 309,62 грн інфляційного відшкодування; 537,83 грн -3% річних та 10 340,18 грн пені, тобто разом -131 552,58 грн. Також позивач просить суд відшкодувати судові витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 2 631,11 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, яке може бути ним використано до прийняття рішення у справі. За викладених обставин, суд прийняв зменшення розміру позовних вимог.

Через неявку відповідача у судове засідання, призначене на 10.04.2012, та невиконання ним вимог суду, розгляд справи в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України був відкладений на 24.04.2012.

24.04.2012 у засіданні суду представник позивача підтримала зменшені позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні у повному обсязі -з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач явку свого повноважного представника у судове засідання 24.04.2012 знову не забезпечив, про причини нез'явлення суду не сповістив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення /арк. с. 105/.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному засіданні суду.

Враховуючи те, що матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, а подальше відкладення розгляду справи суперечить міжнародному принципу вирішення спору протягом розумного строку, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність відповідача за наявними у справі матеріалами.

Водночас відповідач, у порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив на позов, відповідно до якого просить застосувати загальний строк позовної давності у три роки до вимог про стягнення заборгованості за поставлений товар та через це - відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском строку позовної давності /арк. с. 38-39/.

Позивач, в свою чергу, надав письмові заперечення на заяву відповідача про застосування строку позовної давності, в яких зазначив, що строк позовної давності щодо стягнення заборгованості за поставлений позивачем товар ним не пропущений, оскільки переривався внаслідок вчинення відповідачем дій, які свідчать про визнання ним боргу /арк. с. 81-82/.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

06.05.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Максимум" (Покупець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Продавець) укладено Договір поставки № 119 (далі -Договір, Договір поставки) /арк. с. 11-12/.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Продавець зобов'язався передати (поставити) у встановлені строки Покупцю Товар, а Покупець зобов'язався прийняти Товар та сплатити за нього певні грошові кошти.

Пунктом 3.3 Договору визначено, що Продавець поставляє Товар окремими партіями відповідно до Заявок Покупця, не пізніше п'яти календарних днів з моменту отримання Покупцем підтвердженої Заявки з боку Продавця, чи в інший строк, передбачений у Заявці Покупця.

Згідно із пунктами 5.1, 5.2 Договору, оплата здійснюється у розмірі повної вартості Товару шляхом безготівкового розрахунку на поточний рахунок Продавця, вказаний у реквізитах Продавця в цьому договорі. Відстрочення оплати на кожну партію Товару надається до 30 календарних днів, починаючи з дати поставки, зазначеної у накладній.

Відповідно до пункту 7.1 Договору, він набирає сили з дати його підписання обома Сторонами і діє до 31.12.2008 та підлягає продовженню на наступний календарний рік, якщо за 30 днів до дати закінчення дії Договору жодна зі Сторін не заявить про намір його розірвати.

31.10.2008 сторони уклали Додаткову угоду № 1 /арк. с. 13/, яка є невід'ємною частиною Договору поставки.

Даною угодою Договір поставки, зокрема, доповнено пунктами 5.3 та 5.4 наступного змісту.

„5.3. Рахунок на поставлений Товар складається згідно із Заявкою Покупця та прайсом за курсом МВРУ на момент відправки Товару. Рахунок є дійсним до сплати протягом трьох банківських днів з моменту відвантаження Товару.

5.4. У разі якщо оплата здійснюється пізніше строку, вказаного у пункті 5.3 Договору, Продавець проводить коригування цін, з урахуванням курсу МВРУ на день оплати та оформлює коригування до податкової накладної, що виписана раніше".

Додатковою угодою № 2 від 30.12.2009 Сторони продовжили строк дії Договору поставки до 31.12.2011 з можливістю подальшого автоматичного продовження на наступний календарний рік, тобто до 31.12.2012, за умови, якщо за 30 днів до дати закінчення дії Договору жодна зі Сторін не заявить про намір його розірвати /арк. с. 14/.

Із матеріалів справи убачається, що на виконання умов Договору Продавець передав, а Покупець прийняв товар на підставі наступних документів:

- накладної № 31/10/2 від 31.10.2008 на суму 132 259,03 грн /арк. с. 15/;

- довіреності серії ЯПК № 716818 від 31.10.2008 /арк. с. 16/.

Також позивач виставив відповідачеві рахунок на оплату № 31/10/2 від 31.10.2008 на суму поставки 132 259,03 грн (в т. ч. ПДВ - 22 043,17 грн) /арк. с. 18/ та виписав податкову накладну № 31/10/2 від 31.10.2008 /арк. с. 21/.

Тобто, позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі.

Натомість, відповідач умови Договору в частині строків оплати отриманого товару порушив, здійснивши перший платіж за Договором лише 20.11.2008 в сумі 7 000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача /арк. с. 85/.

У зв'язку з простроченням оплати отриманого товару, на підставі пункту 5.4 Договору поставки (в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.10.2008) позивач здійснив коригування цін поставленого Товару, через що ціна Товару збільшилась на 23 205,92 грн.

Так, згідно з розрахунком коригування № 1/31/10/2 від 02.12.2008 сума поставки збільшилась на 19 882,18 грн /арк. с. 19/, а згідно з розрахунком коригування № 2/31/10/2 від 10.12.2008 -на 3 323,74 /арк. с. 20/. Обидва розрахунки підписані Сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.

Загалом відповідач здійснив оплату отриманого товару лише частково у сумі 68 100,00 грн, внаслідок чого у нього перед позивачем, з урахуванням проведеного коригування цін, утворилась заборгованість у сумі 87 364,95 грн (132 259,03 + 19 882,18 + 3 323,74 -68 100,00).

З метою досудового врегулювання спору Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 надіслав до Товариства з обмеженою відповідальністю „Максимум" претензію № 39 від 16.02.2012 з вимогою погасити існуючу заборгованість та сплатити пеню і 3% річних /арк. с. 22-23, 24/.

Ця претензія була отримана відповідачем 28.02.2012, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення /арк. с. 24/, але заборгованість не була погашена, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини сторін є зобов'язальними відносинами, що виникли з договору поставки (правовідносини поставки), тому підпадають під правове регулювання нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як установлено судом, 06.05.2008 між сторонами був укладений договір № 119 /арк. с. 11-12/, який за своєю правовою природою та ознаками є договором поставки.

Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Із наведеною нормою узгоджується частина перша статті 265 Господарського кодексу України, згідно із якою, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, саме договір № 119 від 06.05.2008 є підставою виникнення у відповідача перед позивачем обов'язку оплатити отриманий товар.

Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено вище, пунктом 5.2 Договору встановлений строк виконання Покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого товару на умовах відстрочки платежу на 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Водночас, згідно з пунктом 5.3 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.10.2008) рахунок на поставлений товар є дійсним до сплати протягом трьох банківських днів з моменту відвантаження Товару.

Отже, поставлений позивачем 31.10.2008 товар підлягав оплаті відповідачем у будь-якому випадку в строк по 30.11.2008 включно.

Натомість, як убачається з матеріалів справи, відповідач порушив строки оплати отриманого Товару, здійснивши перший платіж в сумі 7 000,00 грн 20.11.2008, а останній -в сумі 300,00 грн 10.11.2009, про що свідчать виписки по рахунку позивача /арк. с. 83-87/ та Акт звірення взаємних розрахунків /арк. с. 17/.

Таким чином, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором поставки.

Наданими до матеріалів справи доказами підтверджується факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 87 364,95 грн.

Доказів зворотного в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не надано. Більше того, у відзиві на позов відповідач не заперечує ані факту поставки позивачем товару на суму 132 259,03 грн, ані факту часткової оплати та залишку заборгованості в сумі 87 364,95 грн (станом на 10.11.2009) /арк. с. 38-39/. Єдине, на що посилається відповідач в обґрунтування заперечень проти позову -це пропуск позивачем загального строку позовної давності.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що оплата Продавцеві отриманого товару є основним обов'язком відповідача, належне виконання якого вимагається законом та Договором поставки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача залишку заборгованості за поставлений товар у сумі 87 364,95 грн.

При цьому, судом відхилені доводи відповідача щодо спливу строку позовної давності за основним зобов'язанням з наступних підстав.

Згідно зі статтями 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як зазначено вище, Договором встановлений строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого Товару -протягом трьох банківських днів з моменту відвантаження Товару, але не пізніше 30.11.2008 (з урахуванням можливої відстрочки платежу) (пункти 5.2, 5.3 Договору поставки).

Стаття 260 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

З наведеного відповідач зробив висновок, що у даному випадку перебіг позовної давності починається з 30.11.2008 та закінчується 30.11.2011.

Утім, відповідачем не враховані положення частини першої статті 264 Цивільного кодексу України, відповідно до якої перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Як установлено судом, на виконання своїх зобов'язань за Договором, відповідачем було перераховано на користь позивача 68 100,00 грн, а саме:

- із посиланням у графі „призначення платежу" на Договір № 119 від 06.05.2008: 20.11.2008 -7 000,00 грн; 02.12.2008 -10 000,00 грн; 03.12.2008 -10 000,00 грн; 09.12.2008 -10 000,00 грн; 15.12.2008 -10 000,00 грн; 22.12.2008 -5 000,00 грн; 26.12.2008 -5 000,00 грн; 30.12.2008 -5 000,00 грн; 16.02.2009 -1 000,00 грн; 17.02.2009 -1 000,00 грн; 13.04.2009 -1 000,00 грн; 06.05.2009 -500,00 грн; 13.05.2009 -1 000,00 грн /арк. с. 83-86/;

- із посиланням у графі „призначення платежу" на рахунок та накладну № 31/10/2 від 31.10.2008: 21.10.2009 - 300,00 грн; 22.10.2009 -500,00 грн; 26.10.2009 -500,00 грн; 10.11.2009 -300,00 грн /арк. с. 86-87/.

Крім того, 01.08.2010 сторонами (в тому числі і відповідачем) підписаний Акт звірення взаємних розрахунків, згідно з яким станом на 01.08.2010 борг відповідача перед позивачем за накладною № 31/10/2 від 31.10.2008, розрахунком коригування цін № 1/31/10/2 від 02.12.2008, розрахунком коригування цін № 2/31/10/2 від 10.12.2008 становить 87 364,95 грн.

Вказані дії відповідача свідчать про визнання ним свого боргу та зобов'язання зі сплати заборгованості за поставлений за Договором Товар, а отже, строк позовної давності неодноразово переривався, востаннє -01.08.2010.

Також, відповідно до частини другої статті 264 Цивільного кодексу України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову.

Частиною третьою статті 264 Цивільного кодексу України унормовано, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, відповідач дійшов помилкового висновку про пропущення позивачем строку позовної давності, адже цей строк почався заново 01.08.2010 та знову перервався 03.03.2012 (день подачі даного позову) /арк. с. 27-28/.

За наведених обставин, вимога відповідача про застосування загального строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості в сумі 87 364,95 грн задоволенню не підлягає як необґрунтована.

Беручи до уваги вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг в сумі 87 364,95 грн.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційне відшкодування за весь час прострочення у сумі 25 309,62 грн /арк. с. 64-65/, а також 3% річних в сумі 8 537,83 грн /арк. с. 66/.

Перевіривши надані позивачем розрахунки суд зазначає, що вони містять певні недоліки в частині визначення бази для нарахування (розміру простроченого зобов'язання), індексу інфляції за період з листопада-грудня 2008 року по січень 2012 року та методології розрахунку 3% річних, зважаючи на те, що 2008 та 2012 роки є високосними, а отже мають по 366 календарних днів, а не по 365 як враховано позивачем.

З огляду на зазначене, суд здійснив власні розрахунки інфляційного відшкодування та 3% річних, що наведені нижче.

Інфляційне відшкодування.

Як установлено судом, останній день оплати відповідачем отриманого Товару -30.11.2008. Тобто, період прострочення починається з 01.12.2008. Після поставки Товару (31.10.2008) відповідачем здійснено лише одну оплату на суму 7 000,00 грн (20.11.2008). Отже, станом на 01.12.2008 заборгованість відповідача перед позивачем за накладною № 31/10/2 від 31.10.2008 становила 125 259,03 грн. Водночас, 2, 3, 9 та 15 грудня 2008 року відповідач здійснив ще декілька оплат і в цей же період позивачем проведено коригування цін, тобто збільшення заборгованості. Тому, для визначення першої базової суми заборгованості первісна заборгованість зменшується на суми погашення та збільшується на суми коригувань. І так далі. При цьому судом враховані рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені у Листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997.

Таким чином, за розрахунком суду сума інфляційного відшкодування за період з грудня 2008 року по січень 2012 року становить 58 096,05 грн, а саме:

108 464,95 * 102,1% -108 464,95 = 2 277,76 грн, де:

108464,95=132259,03-7000,00-10000,00+19882,18-10000,00-10000,00+3323,74-10000,00;

102,1% -індекс інфляції за грудень 2008 року;

93 464,95 * 106,6% -93 464,95 = 6 168,69 грн, де:

93464,95=108464,95-5000,00-5000,00-5000,00;

106,6% -індекс інфляції за грудень 2008 року -лютий 2009 року: 102,1*102,9*101,5;

91 464,95 * 108,1% -91 464,95 = 7 408,66 грн, де:

91464,95=93464,95-1000,00-1000,00;

108,1% -індекс інфляції за грудень 2008 року -березень 2009 року: 102,1*102,9*101,5*101,4;

90 464,95 * 109,1% -90 464,95 = 8 232,31 грн, де:

90464,95=91464,95-1000,00;

109,1% -індекс інфляції за грудень 2008 року -квітень 2009 року: 102,1*102,9*101,5*101,4* 100,9;

88 964,95 * 112,4% -88 964,95 = 11 031,65 грн, де:

88964,95=90464,95-500,00-1000,00;

112,4% -індекс інфляції за грудень 2008 року -жовтень 2009 року: 102,1*102,9*101,5*101,4*100,9* 100,5*101,1*99,9*99,8*100,8*100,9;

87 364,95 * 126,3% -87 364,95 = 22 976,98 грн, де:

87364,95=88964,95-300,00-500,00-500,00-300,00;

126,3% -індекс інфляції за грудень 2008 року -січень 2011 року: 102,1*112,3*109,1*101,0.

Отже, загальна сума інфляційного відшкодування за розрахунком суду становить: 2277,76+6168,69+7408,66+8232,31+11031,65+22976,98=58 096,05 грн, що є значно більшим ніж за розрахунком позивача.

Відповідно до пункту 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Обчислена судом сума інфляційних втрат (58096,05 грн) виходить за межі заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційного відшкодування (25309,62 грн).

Утім, клопотання позивача про вихід суду за межі позовних вимог в матеріалах справи відсутнє.

За таких обставин, суд позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційного відшкодування у визначеній судом сумі 58 096,05 грн, а тому позовні вимоги про стягнення збитків від інфляції підлягають задоволенню у заявленій позивачем сумі - 25 309,62 грн.

Три проценти річних.

Як зазначено вище, при розрахунку 3% річних позивачем, так само як і у випадку з інфляційним відшкодуванням, невірно визначено базові суми заборгованості для нарахування процентів, а також не враховане те, що 2008 та 2012 роки є високосними.

Зважаючи на викладене, судом здійснений розрахунок 3% річних за такою формулою:

Сз * 3% / 365 (або 366) * Д, де: Сз -сума заборгованості;

365/366 -кількість днів у році;

Д -кількість днів прострочення.

Сума боргу, грнПеріод простроченняКількість днівСума 3%, грн зпо 125259,03 01.12.2008 01.12.2008 1 10,27 135141,21 02.12.2008 02.12.2008 1 11,08 125141,21 03.12.2008 08.12.2008 6 61,54 115141,21 09.12.2008 09.12.2008 1 9,44 118464,95 10.12.2008 14.12.2008 5 48,55 108464,95 15.12.2008 21.12.2008 7 62,23 103464,95 22.12.2008 25.12.2008 4 33,92 98464,95 26.12.2008 29.12.2008 4 32,28 93464,95 30.12.2008 31.12.2008 2 15,32 01.01.2009 15.02.2009 46 353,37 92464,95 16.02.2009 16.02.2009 1 7,60 91464,95 17.02.2009 12.04.2009 55 413,47 90464,95 13.04.2009 05.05.2009 23 171,02 89964,95 06.05.2009 12.05.2009 7 51,76 88964,95 13.05.2009 20.10.2009 161 1177,26 88664,95 21.10.2009 21.10.2009 1 7,29 88164,95 22.10.2009 25.10.2009 4 28,99 87664,95 26.10.2009 09.11.2009 15 108,08 87364,95 10.11.2009 31.12.2011 782 5615,29 01.01.2012 03.01.2012 61 436,82 РАЗОМ: 8655,60 Таким чином, за розрахунком суду сума 3% річних становить 8 655,60 грн, що також перебуває за межами заявлених позовних вимог.

Враховуючи відсутність заяви позивача про вихід суду за межі позовних вимог суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 8 537,83 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 10 340,18 грн за прострочку виконання грошового зобов'язання, суд зазначає наступне.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сторони домовились, що в разі прострочення виконання зобов'язань Покупцем по оплаті поставленого Товару Продавець має право стягнути пеню у розмірі 5% за кожен день прострочення від вартості поставленої партії Товару (пункт 6.2 Договору поставки в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.10.2008 /арк. с. 13/).

Убачається, що дане положення Договору суперечить імперативній нормі чинного законодавства стосовно граничного розміру пені.

Натомість, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем /арк. с. 64/, суд встановив, що позивач врахував наведені приписи закону та при обчисленні пені застосував відповідну облікову ставку НБУ.

Також позивачем обґрунтовано дотримані вимоги частини шостої статті 232 Господарського кодексу України щодо припинення нарахування пені через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Утім, при розрахунку пені позивачем так само, як і у випадку з процентами річних, неправильно визначено базові суми заборгованості, періоди прострочення та не враховано, що 2008 рік є високосним, а отже має 366 календарних днів, а не 365.

Зважаючи на викладене, судом здійснений власний розрахунок пені за такою формулою:

Сз * 2 * 12% / 365 (або 366) * Д, де: Сз -сума заборгованості;

12% -облікова ставка НБУ;

365/366 -кількість днів у році;

Д -кількість днів прострочення.

Сума боргу, грнПеріод простроченняКількість днівСума пені, грн зпо 125259,03 01.12.2008 01.12.2008 1 82,14 135141,21 02.12.2008 02.12.2008 1 88,62 125141,21 03.12.2008 08.12.2008 6 492,36 115141,21 09.12.2008 09.12.2008 1 75,50 118464,95 10.12.2008 14.12.2008 5 388,41 108464,95 15.12.2008 21.12.2008 7 497,87 103464,95 22.12.2008 25.12.2008 4 271,38 98464,95 26.12.2008 29.12.2008 4 258,27 93464,95 30.12.2008 31.12.2008 2 122,58 01.01.2009 15.02.2009 46 2826,99 92464,95 16.02.2009 16.02.2009 1 60,80 91464,95 17.02.2009 12.04.2009 55 3307,77 90464,95 13.04.2009 05.05.2009 23 1368,13 89964,95 06.05.2009 12.05.2009 7 414,09 88964,95 13.05.2009 31.05.2009 19 1111,45 РАЗОМ: 11366,36 Таким чином, за розрахунком суду пеня становить 11 366,36 грн, що перевищує суму, нараховану позивачем та заявлену до стягнення.

Враховуючи відсутність заяви позивача про вихід суду за межі позовних вимог суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача пені у сумі 10 340,18 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі - в сумі 131 552,58 грн, з яких: 87 364,95 грн -основний борг; 25 309,62 грн -інфляційне відшкодування; 8 537,83 грн -3% річних; 10 340,18 грн -пеня.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору (131552,58*2%=2 631,05) покладаються на відповідача і підлягають стягненню з останнього на користь позивача.

Беручи до уваги наведене вище, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Максимум" (ідентифікаційний код 31005009; 99007, м. Севастополь, вул. М. Музики, 58, кв. 74; п/р 2600531702001 в СФ КБ „Приватбанк", м. Севастополь, МФО 324935, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; 65015, АДРЕСА_1; п/р 26001000059961 в Таїровському відділенні ПАТ „Укрсоцбанк", м. Одеса, МФО 300023) 131 552,58 грн (сто тридцять одну тисячу п'ятсот п'ятдесят дві грн 58 коп.), з яких: 87 364,95 грн -основний борг; 25 309,62 грн -інфляційне відшкодування; 8537,83 грн -3% річних; 10 340,18 грн -пеня, а також судовий збір в розмірі 2 631,05 грн (дві тисячі шістсот тридцять одна грн 05 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03.05.2012.

Суддя підпис В.О. Головко