Рішення

від 25.04.2012 по справі 5020-264/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2012 року справа № 5020-264/2012 За позовом Прокурора Гагарінського району міста Севастополя

(99014, м. Севастополь, вул. Корчагіна, 16)

в інтересах Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

держави ідентифікаційний код 25750044

в особі: (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Техсприяння",ідентифікаційний код 32213255

(99057, м. Севастополь, вул. Фадєєва, 1-Б, кв. 23)

про стягнення 50 512,58 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (Прокурор Гагарінського району міста Севастополя) -Алісов О.В. -прокурор відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури м. Севастополя, наказ № 146к від 20.03.2012;

позивач (ФКМ Севастопольської міської Ради) -ОСОБА_2 -головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність б/н від 05.01.2011;

відповідач (ТОВ „Техсприяння") -Багнюк Ю.Є. -керівник, спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Обставини справи:

15.03.2012 Прокурор Гагарінського району міста Севастополя (далі -прокурор) в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Техсприяння" (далі -відповідач, ТОВ „Техсприяння") про стягнення 58 253,03 грн, з яких: 7 571,45 грн -заборгованість з орендної плати за Договором № 7-10 від 09.11.2011; 377,74 грн -пеня; 908,60 грн -30% річних; 49 395,24 грн -штраф.

30.03.2012 від позивача через канцелярію суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якого позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Техсприяння" на свою користь 57 976,02 грн, з яких: 7 420,35 грн -заборгованість з орендної плати за період з липня 2010 року по січень 2012 року; 367,90 грн -пеня; 792,53 грн -30% річних; 49 395,24 грн -штраф /арк. с. 34-35/.

У судовому засіданні 25.04.2012 позивач підтримав вимоги наданої заяви, а прокурор, який бере участь у справі, не заперечував проти зменшення розміру позовних вимог.

Обговоривши доводи сторін щодо вказаної заяви, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, яке може бути ним використано до прийняття рішення у справі. За викладених обставин, суд прийняв зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою суду від 25.04.2012 в частині позовних вимог про стягнення 7 463,44 грн, з яких: 7 420,35 грн -заборгованість з орендної плати; 43,09 грн -пеня, провадження у справі № 5020-264/2012 припинено /арк. с. 61-62/.

Таким чином, на розгляді суду залишаються позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 50 512,58 грн, з яких: 324,81 грн -пеня; 792,53 грн -30% річних; 49 395,24 грн -штраф.

Присутні у судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивач посилаються на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 7-10 від 09.11.2011 в частині своєчасного та повного внесення орендної плати.

Відповідач не скористався своїм правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов не надав, проте в судовому засіданні представник відповідача пояснив, що завжди добросовісно виконував свої обов'язки за Договором оренди, укладеним із позивачем, а прострочення оплати орендної плати пояснюється неотриманням відповідного рахунка на оплату.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

15.02.2010 між Фондом комунального майна Севастопольської міської ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Техсприяння" (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 7-10, предметом якого є оренда вбудованих приміщень, загальною площею 115,1 м 2 , які розташовані у підвалі жилого чотирьохповерхового будинку за адресою: м. Севастополь, вул. Мічуріна, /арк. с. 6-8/.

09.11.2011 між Територіальною громадою, від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (Орендодавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю „Техсприяння" (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 7-10 (далі -Договір, спірний Договір) /арк. с. 11-12/, який, згідно з його пунктом 9.5, є новою редакцією Договору оренди № 7-10 від 15.02.2010.

Зазначений Договір посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 2759 та 08.11.2011 -у Державному реєстрі правочинів, про що свідчить відповідний витяг № 10623290 /арк. с. 15/.

Відповідно до пункту 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар -прийняти в оренду нерухоме майно -вбудовані нежилі приміщення підвалу (з № ІІ-1 по № ІІ-5), загальною площею 114,8 м 2 , розташовані у жилому будинку, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Мічуріна, 3, -яке перебуває на балансі Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 17" (далі -об'єкт оренди), вартість якого, згідно з незалежною оцінкою станом на 31.03.2009 -210 200,00 грн.

Пунктом 3.2 Договору визначено, що орендна плата становить 1 572,94 грн за місяць оренди та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки місцевого бюджету.

Згідно з Рішенням Севастопольської міської Ради № 1617 від 13.02.2007, розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому (пункт 3.3 Договору).

За умовами Договору (підпункт 4.4.3 пункту 4.4 Договору) Орендар зобов'язався вчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди.

Сторони домовились, що Договір діє з моменту його підписання, нотаріального посвідчення та державної реєстрації -до 20.01.2015 (пункт 7.1 Договору).

Як установлено судом, позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме: передав відповідачеві об'єкт оренди за Актом приймання-передачі орендованого майна від 09.11.2011, підписаним обома сторонами без зауважень /арк. с. 13/.

Натомість, відповідач умови Договору порушив: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, внаслідок чого у нього перед позивачем, починаючи з липня 2010 року і по січень 2012 року утворилась заборгованість в сумі 7 420,35 грн, що і стало причиною звернення прокурора до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради.

Водночас, через прострочення виконання відповідачем зобов'язань щодо внесення орендної плати прокурор в інтересах держави в особі позивача вимагав стягнення заборгованості з урахуванням 30% річних, пені та штрафу.

Під час розгляду справи відповідач повністю погасив заборгованість по орендній платі в сумі 7 420,35 грн та частково сплатив пеню в сумі 43,09 грн, у зв'язку з чим провадження у справі у відповідних частинах позовних вимог було припинено, про що зазначено вище.

Таким чином, суд розглядає позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 324,81 грн залишку пені; 792,53 грн 30% річних; 49 395,24 грн штрафу.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36 1 Закону України „Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Також, у пункті 2 резолютивної частини цього рішення вказано, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

За змістом частин першої, п'ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.

Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 № 9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 29-32/.

Таким чином, прокурор вірно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, та правомірно звернувся до суду за захистом прав позивача.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна" (у відповідній редакції).

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як установлено судом, 09.11.2011 між сторонами укладено Договір № 7-10 /арк. с. 11-12/, який за своєю правовою природою та ознаками є договором оренди.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди (найму) одна сторона (орендодавець/наймодавець) передає другій стороні (орендарю/наймачеві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До основних обов'язків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" відносить, серед іншого, обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.

При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Таким чином, укладений між сторонами Договір № 7-10 від 09.11.2011 є підставою для виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення орендної плати за користування об'єктом оренди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як встановлено судом, за умовами Договору (пункт 3.2) Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Отже, останній платіж за спірний період (липень 2010 року -січень 2012 року) відповідач був зобов'язаний здійснити в строк до 20.01.2012.

Проте, заборгованість, яка склалася за цей період, погашена відповідачем лише 02.04.2012, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями № 272 від 02.04.2012 /арк. с. 50, 58/ та бухгалтерською довідкою /арк. с. 55/. Тобто, відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання.

Прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача 30% річних в сумі 792,53 грн.

Суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 8.6 Договору сторони передбачили, що у разі прострочення внесення орендної плати понад 30 календарних днів, Орендодавець має право вимагати, а Орендар зобов'язаний оплатити на користь Орендодавця 30% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Таким чином, сторони відступили від положень цивільного законодавства та передбачили в Договорі збільшений розмір процентів річних порівняно із тим, який встановлено статтею 625 Цивільного кодексу України, що є їх правом та проявом принципу свободи договору (статті 3, 6, 627-628 Цивільного кодексу України).

Виходячи з фактичних обставин справи суд дійшов висновку про те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання більше ніж на 30 календарних днів (зокрема, орендна плата за січень 2012 року сплачена лише 02.04.2012), а тому зобов'язаний сплатити позивачеві 30% річних від простроченої суми.

При цьому суд відхилив доводи відповідача стосовно неотримання ним рахунку на оплату, що, нібито, позбавило його можливості своєчасно здійснити оплату оренди, оскільки за умовами Договору № 7-10 від 09.11.2011 виконання Орендарем свого обов'язку щодо внесення орендної плати не ставиться у залежність від факту отримання/неотримання відповідного рахунку. Більше того, згідно з пунктом 3.8 Договору, підставою для внесення орендної плати є цей Договір.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних /арк. с. 37/, суд визнає його вірним, а тому, зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення тридцяти процентів річних від простроченої суми в розмірі 792,53 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Визначення понять „штраф" та „пеня" надано у Цивільному кодексі України.

Так, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічні положення містить і спеціальне законодавство. Так, статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із пунктом 8.5 Договору, у випадку порушення строку внесення орендної плати, визначеного пунктом 3.2 Договору, Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі 200% від облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який буде нараховуватися пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 324,81 грн (з урахуванням часткової сплати пені в сумі 43,09 грн від первісних вимог щодо стягнення пені в розмірі 367,90 грн).

Перевіривши наданий прокурором розрахунок пені /арк. с. 37/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 324,81 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Щодо стягнення штрафу в сумі 49 395,24 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8.7 Договору, у випадку, якщо прострочення внесення орендної плати буде продовжуватися більш ніж 60 календарних днів Орендар сплачує на користь Орендодавця штраф у сумі, що дорівнює трьохкратному розміру річної орендної плати за Договором.

Для визначення розміру штрафу прокурором за основу взято розмір місячної орендної плати, встановлений пунктом 3.2 Договору у редакції від 15.02.2010 (1 372,09 грн); загальний розмір штрафу за розрахунком прокурора становить 49 395,24 грн (1 372,09*12 місяців*3 роки).

Утім, частиною першою статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Із даною нормою узгоджується пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин, так само як і не надають суду право повністю звільнити винну сторону від сплати неустойки.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Надаючи оцінку доводам прокурора щодо стягнення штрафу в розмірі 49 395,24 грн суд зазначає, що прокурор та позивач в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надали суду жодних доказів на підтвердження факту спричинення позивачеві збитків в результаті несплати відповідачем орендної плати в контексті заявленої суми.

Виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, -до 1 000,00 грн.

На думку суду, такий розмір відповідальності є адекватним суті вчиненого відповідачем правопорушення та його наслідкам, тим більше, що з відповідача за прострочку виконання грошового зобов'язання щодо внесення орендної плати вже стягнуто більше 1 000,00 грн (324,81 грн -пеня та 792,53 грн -30 % річних) інших санкцій.

Також, при визначенні розміру штрафу судом враховано погашення відповідачем існуючої заборгованості у повному обсязі та невідповідність розміру штрафу, який підлягає сплаті (49 395,24 грн), розміру простроченого зобов'язання (7 420,35 грн).

Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 2 117,34 грн, з яких: 324,81 грн -пеня, 792,53 грн -30% річних і 1 000,00 грн -штраф. В частині стягнення штрафу в сумі 48 395,24 грн (49 395,24-1 000,00) -в позові слід відмовити.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Також, відповідно до абзацу четвертого підпункту 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у разі зменшення судом розміру неустойки судовий збір покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Оскільки прокурор станом на день подачі позову був звільнений від сплати судового збору, з відповідача в доход державного бюджету підлягає стягненню судовий збір в мінімальному розмірі, встановленому Законом України „Про судовий збір", -в сумі 1 609,50 грн, тобто 2% від зменшеної ціни позову (57 976,02 грн), але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01.01.2012 (1,5*1 073,00 грн).

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Техсприяння" (ідентифікаційний код 32213255; 99057, м. Севастополь, вул. Фадєєва, 1-Б, кв. 23; п/р 26005575389001 в СФ КБ „Приватбанк", м. Севастополь, МФО 324935, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; п/р 33213870700001 в ГУ ДКСУ в м. Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 38022717, код платежу 22080400) 2 117,34 грн (дві тисячі сто сімнадцять грн 34 коп.), з яких: 324,81 грн -пеня, 792,53 грн -30% річних, 1 000,00 грн -штраф .

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Техсприяння" (ідентифікаційний код 32213255; 99057, м. Севастополь, вул. Фадєєва, 1-Б, кв. 23; п/р 26005575389001 в СФ КБ „Приватбанк", м. Севастополь, МФО 324935, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) у доход Державного бюджету міста Севастополя (п/р 31215206783001 у банку одержувача -ГУ ДКСУ у місті Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 38022717, код бюджетної класифікації - 22030001 „Судовий збір", код 23013519) судовий збір у сумі 1 609,50 грн (одна тисяча шістсот дев'ять грн 50 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення штрафу в розмірі 48 395,24 грн -в позові відмовити.

Повне рішення складено 03.05.2012.

Суддя підпис В.О. Головко