Ухвала

від 05.04.2012 по справі 2а/1270/756/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Качуріна Л.С.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2012 року справа №2а/1270/756/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Казначеєва Е. Г.

суддів Яманко В. Г., Васильєвої І. А.

за участі секретаря судового засідання Белікова Д.Л., представників позивача ОСОБА_2, за довіреністю від 30.03.2012 року, ОСОБА_3, за довіреністю від 29.09.2011 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2012 р. у справі № 2а/1270/756/2012 (головуючий І інстанції Качуріна Л.С.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-Тур" до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.10.2011 року № 0000952310,-

ВСТАНОВИВ:

20 січня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта-Тур" звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.10.2011 року №0000952310, яким визначено зобов'язання за основним платежем та штрафними санкціями в сумі 127647 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 31 січня 2012 року позовні вимоги задоволені, суд першої інстанції скасував податкове повідомлення-рішення від 28 жовтня 2011 року №0000952310, винесене Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, де вказав на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та на невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позову.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали доводи суду першої інстанції, вважають, що постанова суду першої інстанції винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу не обґрунтованою та такою що не підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, встановила наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта-Тур» зареєстровано 17.04.2002 року виконавчим комітетом Луганської міської ради як юридичну особу (далі ТОВ «Дельта-Тур»), перебуває на обліку як платник податків в Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції у місті Луганську. Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування з 2004 року по теперішній час, є платником єдиного податку за ставкою єдиного податку 10 відсотків. Відповідно до довідки з єдиного державного реєстру підприємств і організацій України №291569 ТОВ «Дельта-Тур» крім інших видів діяльності здійснює: «Послуги з організації подорожувань».

Відповідачем Ленінською МДПІ у м. Луганську на підставі наказу від 30.09.2011 року №1688, направлень від 30.09.2011 року №838, 839, 840, в період з 30.09.2011 року по 06.10.2011 року проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Дельта-Тур» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2011 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами перевірки відповідачем складено акт перевірки №689/23/31995330 від 13.10.2011 року (т.1 а.с. 8-31) Відповідно до зазначеного акту відповідачем встановлено наступні порушення позивачем: абзацу 4 п.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року №727/98 (із змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено заниження єдиного податку в періоді, що перевірявся на загальну суму 120559 грн., у тому числі по періодам: за 3 квартал 2008 року 174089 грн., за 4 квартал 2008 року 3615 грн.; за 1 квартал 2009 року 2674 грн.; за 2 квартал 2009 року 3759 грн.; за 3 квартал 2009 року 4606 грн.; за 4 квартал 2009 року 3347 грн.; за 1 квартал 2010 року 3838 грн.; за 2 квартал 2010 року 5366 грн.; за 3 квартал 2010 року 7991 грн.; за 4 квартал 2010 року 5990 грн.; за 1 квартал 2011 року 4380; за 2 квартал 2011 року 7964 грн.; пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.4.6 п.5.4, п.5.6 ст.5, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР, пп.135.4.1 п.135.4 ст.135, пп.138.10.2. п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 5741 грн. у тому числі за 3 квартал 2010 року у сумі 3923 грн., 4 кварталі 2010 року у сумі 1818 грн.; пп.2.3.1 п.2.3 ст.2, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.8.4, 8.6 ст.8 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 107055 грн., у тому числі: за жовтень 2008 року 2618 грн.; за листопад 2008 року 2386 грн.; за грудень 2008 року 2204 грн.; січень 2009 року 1135 грн.; лютий 2009 року 1847 грн.; березень 2009 року 2365 грн.; квітень 2009 року 2325 грн.; травень 2009 року 2404 грн.; червень 2009 року 2789 грн.; липень 2009 року 3563 грн.; серпень 2009 року 2973 грн.; вересень 2009 року 2696 грн.; жовтень 2009 року 2245 8 грн.; листопад 2009 року 2206 грн.; грудень 2009 року 2243 грн.; січень 2010 року 2605 грн.; лютий 2010 року 1519 грн.; березень 2010 року 3551 грн.; квітень 2010 року 4589 грн.; травень 2010 року 2561 грн.; червень 2010 року 3581 грн.; липень 2010 року 5236 грн.; серпень 2010 року - 4471 грн.; вересень 2010 року - 6329 грн.; жовтень 2010 року - 4628 грн.; листопад 2010 року 3580 грн.; грудень 2010 року 3716 грн.; січень 2011 року 2102 грн.; лютий 2011 року 3092 грн.; березень 2011 року - 3567 грн.; квітень 2011 року 6355 грн.; травень 2011 року 3857 грн.; червень 2011 року 5717 грн.

28 жовтня 2011 року відповідачем на підставі висновків акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000952310, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 107055,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 20592,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав право керуватися роз'ясненнями центрального податкового органу щодо порядку оподаткування виду діяльності позивача, що діяли у періоді, що перевірявся відповідачем, при визначенні бази оподаткування єдиним податком і мав право відносити до цієї бази лише суми комісійної (агентської) винагороди, отримані від здійснюваної діяльності. Колегія суддів погоджується з зазначеним твердженням суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно ст.1 Закону України «Про туризм» від 15.09.1995 року №324/95-ВР суб'єкти туристичної діяльності це підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг. Туристичний продукт це комплекс туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач на підставі договорів комісії та агентських угод здійснює посередницьку діяльність з реалізації туристичних продуктів туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, які отримали ліцензії на туристичну діяльність.

Відповідно ст.1011 Цивільного кодексу України по договору комісії одна сторона (комісіонер) зобовязується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду здійснити один або декілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно ст.1018 Цивільного кодексу України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Відповідно до викладеного, позивач здійснював посередницьку діяльність з продажу туристичних продуктів, сформованих туристичними операторами на підставі договорів комісії та агентські послуги з продажу пасажирських авіаперевезень шляхом укладення агентських угод на реалізацію туристичних продуктів туристичних операторів, особливістю яких є те, що право власності на послуги йому не переходило, таким чином, вказані операції неможна вважати продажем, а кошти, які транзитом надійшли на його рахунок, як комісіонера (повіреного), не можуть вважатись його виручкою.

Відповідно до абзацу 4 ст.1 Указу Президента України №727 від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» визначено, виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Відповідно до матеріалів справи, позивач по договором комісії за реалізацію туристичних продуктів отримав на свій розрахунковий рахунок: в 1 кварталі 2008 року 855324,32 грн., з яких виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 22697 грн.; у 2 кварталі 2008 року отримав 2676735,14 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 65402 грн.; у 3 кварталі 2008 року отримав 1803450,44 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 62565 грн.; у 4 кварталі 2008 року отримав 697874,46 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 36148 грн.; у 1 кварталі 2009 року отримав 427716,66 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 26737 грн.; у 2 кварталі 2009 року отримав 596158,20 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 37594 грн.; у 3 кварталі 2009 року отримав 953765,58 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 46062 грн.; у 4 кварталі 2009 року отримав 584012,28 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 33472 грн.; у 1 кварталі 2010 року отримав 699629,84 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 38375 грн.; у 2 кварталі 2010 року отримав 811105,02 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 53655 грн.; у 3 кварталі 2010 року отримав 1568177,32 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 79906 грн.; у 4 кварталі 2010 року отримав 956687,08 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 59896 грн.; у 1 кварталі 2011 року отримав 757373,66 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 43803 грн.; у 2 кварталі 2011 року отримав 1604353,81 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 79643 грн.

Апеляційним судом встановлено, що під час визначення бази оподаткування єдиного податку, а саме порядку оподаткування суб'єктів малого підприємництва, яким є позивач, позивач керувався листами ДПА України №14724/7/15-1317 від 07.11.2000 року, 4441/6/15-0416 від 08.05.2007 року, №29353/7/15-0117 від 30.12.2009 року, №1653/6/31-4018 від 19.02.2010 року.

Зазначеними листами ДПА України було надано роз'яснення, що кошти які надійшли на розрахунковий рахунок платника єдиного податку юридичної особи, що здійснює комісійну торгівлю, надає експедиторські, брокерські, агентські послуги, являються транзитними, та такі юридичні особи платники єдиного податку не мають права власності на такі кошти. Тому, суб'єкти малого підприємництва юридичні особи, що здійснюють комісійну торгівлю, надають експедиторські, брокерські, агентські послуги до бази оподаткування єдиним податком, а також визначення права знаходження на єдиній системі оподаткування повинні включати тільки суми комісійної (агентської) винагороди, отриманої від таких видів діяльності.

Згідно листу ДПА України від 19.04.2011 року №7431/6/31-4019 припинена дія п.2 листа ДПА України від 19.02.2010 року №1653/6/31-4018 стосовно права власності платника єдиного податку на транзитні грошові кошти, що надходять на його рахунок.

Відповідно пп.14.1.173. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України узагальнююча письмова податкова консультація це оприлюднення позиції контролюючого органу, що склалася за результатами узагальнення податкових консультацій, наданих платникам податків.

Зазначена стаття Податкового кодексу кореспондується з пп.4.2.2 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення податкових зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державним и цільовими фондами», який діяв до 01.01.2011 року.

Відповідно ст.5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

З огляду на викладене колегія судів зазначає, що платник податків, що діяв відповідно до наданих йому роз'яснень, не міг бути притягнений до відповідальності. Вищезазначені листи діяли у періоді, що перевірявся відповідачем, тому позивач мав право керуватися ними при визначенні бази оподаткування єдиного податку та мав право відносити до цієї бази лише суми комісійної (агентської) винагороди, отримані від здійснюваної діяльності. Судом першої інстанції вірно зазначено, що припинення дії п.2 листа ДПА України від 19.02.2010 року №1653/6/31-4018 не може змінити об'єм прав позивача, який був установлений до 19.04.2011 року вказаними листами ДПА України. На підставі чого висновок відповідача щодо заниження позивачем виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) і не переходу за загальну систему оподаткування починаючи з 4 кварталу 2008 року є хибним.

Відповідно ст.3 Закону України «Про державну податкову службу в України» органи державної податкової служби України у своїй діяльності повинні керуватись Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку обставинам справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для відмови в задоволені апеляційної скарги та залишенню постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2012 р. у справі № 2а/1270/756/2012 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2012 р. у справі № 2а/1270/756/2012 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 09 квітня 2012 року

Головуючий суддя Е.Г.Казначеєв

Судді: В.Г.Яманко

І.А.Васильєва