Ухвала

від 13.04.2012 по справі 2а-11636/11/1270

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Чернявська Т.І.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2012 року справа №2а-11636/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Геращенка І.В.

суддів Арабей Т.Г., Губської Л.В.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився;

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду

від 07.02.2012 року

у справі № 2а-11636/11/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло - Енергозбереження»

до відповідача Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

про визнання протиправними податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тепло - Енергозбереження» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправними податкового повідомлення-рішення від 08 грудня 2011 року № 0000052300 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на прибуток підприємства» на 8071,25 грн., у тому числі 6457,00 грн. - за основним платежем, 1614,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); податкового повідомлення-рішення від 08 грудня 2011 року № 0000062300 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на 6456,25 грн., у тому числі 5165,00 грн. - за основним платежем, 1291,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07.02.2012 року у справі № 2а-11636/11/1270 (суддя Чернявська Т.І.) позовна заява задоволена.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовної заяви.

Апеляційну скаргу обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Вважає, що постанова суду прийнята при неповному та невсебічному досліджені усіх матеріалів справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську на підставі направлень від 21 листопада 2011 року № 1168, від 21 листопада 2011 року № 1169 відповідно до наказу від 18 листопада 2011 року № 2014 проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт від 02 грудня 2011 року № 914/23/34386620.

Під час перевірки встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» відображено та віднесено до складу валових витрат операції з придбання освітлювальних електрозасобів у Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ», чим завищено скориговані валові витрати всього на суму 25825,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 5587,00 грн., за 3 квартали 2010 року в сумі 12039,00 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 8199,00 грн.

Зазначені операції також були відображені у податкових деклараціях з податку на додану вартість, чим завищено податковий кредит та занижено податкові зобовязання з податку на додану вартість всього на 5165,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 1117,00 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 2408,00 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 1640,00 грн.

Операції по придбанню товарів від підприємств мають ознаки «фіктивності» через відсутність факту постачання товару на адресу позивача.

В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів, інформації від відділу податкової міліції Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську та інших документів, встановлено відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Операції з придбання товарів (робіт, послуг) Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» з Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» не містять у суті своїй розумних економічних та або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів.

Такі причини можуть бути наявними лише за умови, якщо платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності або іншої економічної діяльності.

Наслідком діяльності Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» є виключно чи переважно формування валових витрат та податкового кредиту на адресу покупців (у тому числі товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження»).

У результаті порушення контрагентами - Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» на реалізацію товару на адресу останнього, має протиправний характер.

Правочин, внаслідок якого Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» неправомірно сформовані валові витрати, по суті спрямовано на незаконне заволодіння майном держави, суперечить інтересам держави та суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

За результатами перевірки встановлені нікчемні правочини між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» з Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ».

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає правомірними оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення.

Представники осіб, які брали участь у справі, у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, клопотань про участь у розгляді справи в апеляційної інстанції не заявлено.

Враховуючи наведене колегія суддів розглядає апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила.

В основу податкових повідомлень - рішень, які оскаржувались, покладений акт від 02 грудня 2011 року № 914/23/34386620 про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» (код за ЄДРПОУ 34386620) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2011 року.

Згідно висновків акту перевірки ТОВ «Тепло-Енергозбереження» інкримінувались порушення:

- підпункту 5.2.1 пункту 5.2. статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства в періоді, що перевірявся, на загальну суму 6457,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 1397,00 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 3010,00 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 2050,00 грн.;

- пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.1, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 5165,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 1117,00 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 2408,00 грн., за 4 квартал 2010 року в сумі 1640,00 грн.

Висновок про заниження Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість вмотивований безпідставним віднесенням сум до складу валових витрат та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, за нікчемними правочинами Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» з Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ».

На підставі акта документальної позапланової виїзної перевірки від 02 грудня 2011 року № 914/23/34386620 Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та абзацом 1 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України винесені податкові повідомлення-рішення від 08 грудня 2011 року:

- № 0000052300 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на прибуток підприємства» на 8071,25 грн., у тому числі 6457,00 грн. - за основним платежем, 1614,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (том 1, арк. справи 154);

- № 0000062300 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на 6456,25 грн., у тому числі 5165,00 грн. - за основним платежем, 1291,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (том 1, арк. справи 152).

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, в рамках здійснення господарської діяльності позивач отримав:

- від Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» податкові накладні від 26 травня 2010 року № 260513 на суму 6704,40 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 1117,40 грн., від 02 липня 2010 року № 41 на суму 3285,00 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 547,50 грн., від 05 вересня 2010 року № 05091003 на суму 11162,04 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 1860,34 грн., від 21 жовтня 2010 року № 21101064 на суму 9738,54 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 1623,09 грн. (том 1, арк. справи 67-70, 189-190);

- від Товариства з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» податкові накладні від 13 квітня 2010 року № 000845 на суму 191,16 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 31,86 грн., від 20 квітня 2010 року № 000930 на суму 356,04 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 59,34 грн., від 07 травня 2010 року № 1100 на суму 75,25 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 12,54 грн., від 17 грудня 2010 року № 3045 на суму 100,44 грн., у тому числі податок на додану вартість в сумі 16,74 грн. (том 1, арк. справи 71-74).

Всі вищезазначені податкові накладні включені Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за 2 квартал 2010 року, за 3 квартал 2010 року, за 4 квартал 2010 року (том 2, арк. справи 29-32, 33-36, 37-40).

В рамках здійснення господарської діяльності позивач отримав:

- від Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» видаткові накладні від 26 травня 2010 року № 260513, від 02 липня 2010 року № ТЕ-0000031, від 05 вересня 2010 року № ТЕ-050910006, від 21 жовтня 2010 року № УП-211010066 (том 1, арк. справи 75-78);

- від Товариства з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» видаткові накладні від 22 квітня 2010 року № ООО-001095, від 22 квітня 2010 року № ООО -001098, від 11 травня 2010 року № 1370, від 21 грудня 2010 року № 3563 (том 1, арк. справи 79-82).

За отримані товарно-матеріальні цінності Товариство з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» здійснило Товариству з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» та Приватному підприємству «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» оплату у повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками (том 1, арк. справи 83-90).

Витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» та Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» включені Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» до складу валових витрат відповідних періодів, що підтверджується деклараціями з податку на прибуток підприємства за півріччя 2010 року, за 3 квартали 2010 року, за 2010 рік (том 2, арк. справи 18-28).

Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за 2 квартал 2010 року до складу податкового кредиту 2 кварталу 2010 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» включено по господарським операціям із Товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» податок на додану вартість в сумі 103,74 грн. та по господарським операціям із Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» податок на додану вартість в сумі 1117,40 грн. (том 2, арк. справи 1-3).

Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за 3 квартал 2010 року до складу податкового кредиту 3 кварталу 2010 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» включено по господарським операціям із Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» податок на додану вартість в сумі 2407,84 грн. (том 2, арк. справи 8-10).

Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за 4 квартал 2010 року до складу податкового кредиту 4 кварталу 2010 року згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Енергозбереження» включено по господарським операціям із товариством з обмеженою відповідальністю «Євросвітло-Луганськ» податок на додану вартість в сумі 16,74 грн. та по господарським операціям із приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» податок на додану вартість в сумі 1623,09 грн. (том 2, арк. справи 13-15).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції, податкова інспекція вказує тільки на порушення норм матеріального права.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового органу визначено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 61, 62 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом, здійснюють податковий контроль - систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, шляхом ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує контролюючі функції у сфері оподаткування відносно інших суб'єктів.

Порядок визначення оподатковуваного прибутку, формування валових витрат та валового доходу, ставки податку на прибуток визначені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1. статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного пунктом 4.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пункту 16.1. платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Податок на прибуток нараховується за ставкою, визначеною статтею 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», від прибутку, що підлягає оподаткуванню, розрахованого згідно з пунктом 3.1 цього Закону, з урахуванням положень пунктів 7.12. 7.13. 7.14. 14.1. 16.9 та статей 6 та 13 цього Закону.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року -повну.

Порядок визначення суми валових витрат звітного податкового періоду визначений статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з пунктом 5.1 цієї статті валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі виграти з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" наведено вичерпний перелік операцій, за якими витрати не включаються до складу валових витрат. Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.10 наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих. що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 11.2.1 пункту 2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Законом України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час спірних взаємовідносин.

Поняття платників податку на додану вартість, умови реєстрації платника податку на додану варітьсь визначені статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість». Підтвердженням набуття суб'єктом господарювання статусу платника податку на додану вартість є свідоцтво платника податку на додану вартість. Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, позивач - є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість, копія якого наявна в матеріалах справи.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Згідно пункту 1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно з підпунктами 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Порядок формування податкового кредиту платника податків встановлений підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно приписів цього підпункту податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін. У разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшої використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якими були визначені правила формування податкового кредиту вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, визначальною умовою для формування валових витрат підприємства та суми податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг), підприємством у власній господарській діяльності.

Як зазначалось раніше, ТОВ «Тепло - Енергопостачання» уклало правочини з ТОВ «Євросвітло-Луганськ» та ПП «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб».

Контрагентами умови договору виконані, що підтверджено наданими до матеріалів справи документами бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника апеляційної скарги на нікчемність угод, укладених ТОВ «Тепло - Енергопостачання» уклало правочини з ТОВ «Євросвітло-Луганськ» та ПП «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб», з наступних підстав.

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України, статтями 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені наступні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідач в обгрунтування висновків про нікчемність правочинів посилається на недотримання позивачем при укладанні та виконанні договорів вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно зазначеної норми зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недотримання вимог цих норм відповідач вважає ознакою нікчемності правочину з посиланням на частини 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України.

Проте, вказані частини 1 та 2 статті 215 Цивільного кодексу України розмежовують підстави для визнання правочину недійсним (частина 1) та нікчемним (частина 2). Недотримання в момент вчинення правочину вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку.

Правові підстави для визнання правочину нікчемним регулюються статтями 219, 220, 225, 226, 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Кваліфікація правочину як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку - на ухилення від сплати податків).

Наряду з викладеним, як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, підтверджено матеріалами справи, відповідачем не надано доказів встановлення порушення вимог податкового законодавства контрагентами позивача при здійсненні спірних операцій, зокрема, не встановлено, що спірні операції не відображені в податковому обліку цього підприємства, що відповідні об'єкти оподаткування, які виникають внаслідок реалізації продукції позивачу, не включені до податкових декларацій, що з них не сплачено у встановленому порядку податки та інші обов'язкові платежі. Крім цього, відповідачем також не було надано належних та допустимих доказів наявності вини (умислу) в позивача чи в його контрагента на предмет спору.

Оскільки факт невиконання чи неналежного виконання обов'язку по сплаті податків, зборів та інших обов'язкових платежів, приховування чи заниження об'єктів оподаткування, що виникли внаслідок здійснення господарських операцій контрагентами позивача , не доведений, у відповідача відсутні підстави стверджувати, що ці договори порушують публічний порядок та в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Таким чином, податковий орган дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства України при здійсненні податкового обліку з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Колегія суддів не приймає до уваги довід заявника апеляційної скарги щодо відсутності ознак господарської діяльності при здійснені умов таких договорів, з наступних підстав.

Під господарською діяльністю в розумінні статті 3 Господарського кодексу України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під господарською діяльністю розуміють будь-яку діяльність особи, спрямовану на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Фактично відповідачем не оспорюється здійснення позивачем витрат на сплату юридичних послуг та виникнення спорів між податковою інспекцією та позивачем, що обумовили необхідність здійснення захисту інтересів позивача, при здійсненні останнім господарської діяльності, єдиним наведеним доводом відповідача в обгрунтування зменшення суми валових витрат та податкового кредиту стало наявність в штаті позивача юристів, які б мали здійснювати повне юридичне обслуговування діяльності позивача.

Наряду з викладеним, згідно частини 2 статті 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Приписами Господарського кодексу України визначено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Тобто, чинним законодавством визначено, що суб'єкт господарювання самостійно обирає порядок ведення ним господарської діяльності, визначає перелік господарських операцій, які він має вчинити та перелік контрагентів. Вирішення зазначених питань на власний розсуд господарюючим суб'єктом має на меті отримання доходів та відповідно прибутку за підсумками здійснення господарської діяльності відповідного періоду.

При цьому, чинним законодавством не надано податковому органу право на втручання в господарську діяльність суб'єкта господарювання шляхом визначення доцільності чи недоцільності здійснення останнім господарських операцій з певним контрагентом в залежності від кількості штатних працівників та їх професійних обов'язків.

Враховуючи наведене та підтвердження наявними в матеріалах справи документами фактичне виконання сторонами умов укладених договорів, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість висновків відповідача про заниження позивачем суми податку на прибуток та суми податку на додану вартість

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність прийняття податкових повідомлень - рішень відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких підстав апеляційний адміністративний суд вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята при вірному застосуванні норм матеріального права, висновки суду відповідають обставинам справи, тому не вбачає підстав для скасування постанови.

На підставі викладеного керуючись ст. 19 Конституції України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про податок на додану вартість", Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 2, ст. 9, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 197, п.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.02.2012 року у справі № 2а-11636/11/1270 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.02.2012 року у справі № 2а-11636/11/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло - Енергозбереження» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправними податкового повідомлення-рішення від 08 грудня 2011 року № 0000052300 та податкового повідомлення-рішення від 08 грудня 2011 року № 0000062300 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий І.В.Геращенко

Судді Т.Г.Арабей

Л.В.Губська