Ухвала

від 18.04.2012 по справі 2а/1270/716/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Ушаков Т.С.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2012 року справа №2а/1270/716/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Юрко І.В., Блохіна А.А., секретаря судового засідання Діденко О.С., за участі представника позивача: Калініна К.В., представника відповідача: Гавриша М.Г., розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року у справі № 2а/1270/716/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яхонт ЛТД» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганську про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.01.2012 року № 0000032320,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 19.01.2012 року звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що посадовими особами ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську були грубо порушені права ТОВ «Яхонт ЛТД», дії відповідача по проведенню документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Яхонт ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Егеста» код 37156841 за червень 2011 року, які були оформлені Актом перевірки № 535/23-20/21762903 від 20.12.2011 року є протиправними, а отже є протиправним і саме повідомлення-рішення від 12.01.2012 року № 0000032320 Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганську, яким збільшено суму грошового зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Яхонт ЛТД» (код ЄДРПОУ 21762903) за податком на додану вартість на 132 517 грн.

01.02.2012 року від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд визнати протиправними дії щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 12.01.2012 року № 0000032320, визнати протиправною та скасувати вимогу від 23.01.2012 року № 48.

Ухвалою Луганського окружного адміністратвиного суду від 14.02.2012 року залишено без розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Яхонт ЛТД» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганську про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 12.01.2012 року № 0000032320, визнання протиправною та скасування вимоги від 23.01.2012 року № 48 в частині вимог щодо визнання протиправною та скасування вимоги від 23.01.2012 року № 48 у звьязку з відкликанням даної частини позовних вимог. Ухвала сторонами не оскаржена.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганську від 12.01.2012 року № 0000032320, яким збільшено суму грошового зобов'язання Товариству з обмеженою відповідальністю «Яхонт ЛТД» (код ЄДРПОУ 21762903) за податком на додану вартість в сумі 132517 грн.

Не погодившись з таким судовим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вважає постанову суду першої інстанції прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п. 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за № 1401/18696. Вважає, що у ТОВ «Яхонт ЛТД» відсутні підстави для відображення господарських операцій з придбання товару (електрообладнання) у ПП «Егеста» в бухгалтерському та податковому обліку.

Апелянт вказує, що в ході перевірки ТОВ «Яхонт ЛТД» не надано оформлених належним чином первинних та зведених документів бухгалтерського обліку по взаємовідносинах з ПП «Егеста, що спростовує дійсність проведення господарських операцій з придбання товару (електрообладнання) та не надає підприємству на їх відображення в бухгалтерському та податковому обліку.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи сторін, вивчивши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 12.12.2011 року по 13.12.2011 року на підставі направлення від 12.12.2011 року № 700, виданого ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську, працівниками ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську на підставі п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями, та згідно з постановою від 30.11.2011 року старшого слідчого по ВВС СВ ПМ ДПА в Луганській області старшого лейтенанта податкової міліції Шершенькова Д.Н., та відповідно до наказу від 12.12.2011 року № 966, виданого ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Яхонт ЛТД», код ЄДРПОУ 21762903, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Егеста», код ЄДРПОУ 37156841, за червень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 535/23-20/21762903 від 20.12.2011 року, у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення ТОВ «Яхонт ЛТД»:

- пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній суми 132516 грн., в т.ч. за червень 2011 року на 132516 грн.;

- частини 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, у звьязку з чим угода, укладена ТОВ «Яхонт ЛТД» з ПП «Егеста» завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та є нікчемною.

На підставі вищевказаного акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012 року № 0000032320, яким збільшено суму грошового зобовьязання ТОВ «Яхонт ЛТД» по податку на додану вартість на суму 132517 грн.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, визначаючи правові підстави, на яких побудував судове рішення, правильно вказав, що виходив із загальноправових принципів дії норми у часі, згідно з якими оцінка спірних правовідносин здійснюється згідно законодавчих норм, які існували станом на час виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та контрагентами укладались договори, відповідно до умов яких продавець приймав на себе зобов'язання протягом терміну, визначеного у договорі, передати у власність продукцію, а покупець в свою чергу зобов'язувався прийняти та оплатити вартість продукції.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір - це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами: Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки, вчиняючи правочин, діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями, встановленими законом.

Проте, у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів нікчемності правочинів, ні підстав для донарахування податку на додану вартість.

Колегія суддів вважає, що надані позивачем у справі письмові докази є належними доказами в розумінні частини 4 статті 70 КАС України при підтвердженні обставини реальності спірних правочинів.

Закон України «Про податок на додану вартість» (далі - закон № 168) визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 166 (далі - порядок № 166), платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів містяться і в Положенні про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704.

Крім того, у відповідності до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Тобто, відповідальність платника податку настає у разі не підтвердження на момент перевірки сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, податковими накладними, а не у разі відсутності інформації в певних графах податкової накладної.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій. установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами. згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку. передбаченому статтею 9 цього Закону.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено, а можливе порушення контрагентами позивача податкового законодавства, на думку судової колегії, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п. 7.4.1. п.7.4 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

На підтвердження взаємовідносин з контрагентами, позивачем також надані до суду видаткові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами. Також, укладені правочини не визнавались недійсними у судовому порядку.

Колегія суддів також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, у контрагентів позивача - не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених із ними договорів на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Такий судовий захист порушеного права юридичної особи відповідає вимогам статей 106 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню робіт та послуг за вказаними договорами із його господарською діяльністю та фактичне використання отриманих робіт та послуг у його власній господарській діяльності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганську у справі № 2а/1270/716/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2012 року у справі № 2а/1270/716/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яхонт ЛТД» до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м. Луганську про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.01.2012 року № 0000032320 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 23 квітня 2012 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Блохін А.А.

Юрко І.В.