Ухвала

від 25.04.2012 по справі 2а/0570/22067/2011

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Зекунов Е.В.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2012 року справа №2а/0570/22067/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Геращенка І.В.

суддів Арабей Т.Г., Губської Л.В.

секретар судового засідання Дровникова К.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Єсаков В.А.;

від відповідача - ОСОБА_3 - за довір. від 25.04.2012 року № 27;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від 12.03.2012 року

у справі № 2а/0570/22067/2011

за позовом Приватного підприємства «Гасік»

до відповідача Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

про скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Гасік» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень - рішень від 27.01.2011 року № 000292340/2040/10/23-213 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на прибуток на загальну суму 15832,50 грн. та № 0000282340/2039/10/23-213 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 3909,25 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12.03.2012 року у справі № 2а/0570/22067/2011 (суддя Зекунов Е.В.) позовна заява задоволена.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовної заяви.

Апеляційну скаргу обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Вважає, що постанова суду прийнята при неповному та невсебічному досліджені усіх матеріалів справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704. Статтею 9 Закону України встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

ДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ПП «Гасік» по взаємовідносинам з ТОВ «Будіндустрія», оформленої актом від 04.01.2011р. №1/23-2/13511392.

За результатами перевірки, на підставі наданих документів податковий орган зробив висновок, що за результатами угод між ПП «Гасік» та контрагеном ТОВ «Будіндустрія» правомірно визначити зміст та обсяг господарських операцій не можливо, оскільки документи між ПП «Гасік» та вказаним підприємством складені внаслідок укладення нікчемних угод, тому зазначені первинні документи не мають юридичної сили.

Вважає, що позивачем не підтверджене отримання ТМЦ від ТОВ «Будіндустрія», таким чином, під час перевірки позивача виявлено:

1) Порушення підпункту 5.2.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ПП «Гасік», що привело до заниження податку на прибуток всього в сумі 12666грн., у тому числі за 1 квартал 2009р. у сумі 4583грн., за 2 квартал 2009р. у сумі 3063грн., за 3 квартал 2009р. у сумі 1271грн., за 4 квартал 2009р. у сумі 2499грн., за 1 квартал 2010. у сумі 1250грн.

2) Порушення пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» ПП «Гасік», чим занижено податок на додану вартість всього на суму 6850 грн., у тому числі за лютий 2009р.у сумі 2833грн., за листопад 2009р. у сумі 1017 грн., за грудень 2009р. у сумі 2000грн., за лютий 2010р. у сумі 1000грн., а також завищення від'ємного значення з ПДВ всього у загальній сумі 3283 грн., у чому числі за березень 2009р. у сумі 833 грн. та за червень 2009р. у сумі 2450 грн.

За результатами перевірки ДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 27.01.2011 року № 000292340/2040/10/23-213, № 0000282340/2039/10/23-213, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на прибуток та за податком на додану вартість.

Вважає, що зазначені спірні рішення прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому просить постанову суду скасувати та прийняти рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а постанову суду - без змін.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила.

В основу податкових повідомлень - рішень, які оскаржувались, покладений акт від 04.01.2011 року № 1/23-2/13511392 про дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008р. по 30.09.2010р. по взаємовідносинам з ТОВ «Будіндустрія»,

Згідно висновків акту перевірки ПП «Гасік» інкримінувались порушення:

1) підпункту 5.2.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що привело до заниження податку на прибуток всього в сумі 12666грн., у тому числі за 1 квартал 2009р. у сумі 4583грн., за 2 квартал 2009р. у сумі 3063грн., за 3 квартал 2009р. у сумі 1271грн., за 4 квартал 2009р. у сумі 2499грн., за 1 квартал 2010. у сумі 1250грн.

2) підпункту 7.4.1, пункту 7.4.4 п.7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього на суму 6850 грн., у тому числі за лютий 2009р.у сумі 2833грн., за листопад 2009р. у сумі 1017 грн., за грудень 2009р. у сумі 2000грн., за лютий 2010р. у сумі 1000грн., а також завищення від'ємного значення з ПДВ всього у загальній сумі 3283 грн., у чому числі за березень 2009р. у сумі 833 грн. та за червень 2009р. у сумі 2450 грн.

В акті перевірки зазначено, що ПП «Гасік» в порушення вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» віднесено до валових витрат суму витрат, яка не підтверджена належним чином оформленими первинними документами.

Як вбачається з акту перевірки, зазначене донарахування має місце внаслідок включення позивачем до складу валових витрат сум за наслідками здійснення господарських операцій між ПП «Гасік» та ТОВ «Будіндустрія» за договорами поставки від 03.01.2008р. та 25.04.2010р.

Згідно акту від 04.01.2011 року, перевіркою достовірності відображених показників у поданих Деклараціях з податку на прибуток підприємства за період з 01.01.2008 року по 30.09.2010 року встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 04.1 Декларацій „витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11 всього у загальній сум 3164523 грн., у тому числі за 1 квартал 2009 року у сумі 785966 грн., за 2 квартал 2009 року у сумі 392566 грн., за 3 квартал 2009 року у сумі 403812 грн., за 4 квартал 2009 року у сумі 157352 грн. та за 1 квартал 2010 року у сумі 198465 грн.

За висновками ДПІ дані порушення виникли внаслідок укладання нікчемних правочинів між TOB «Будіндустрія» та TOB «Вега». В подальшому товар придбаний TOB «Будіндустрія» у TOB «Вега» було реалізовано ПП «Гасік».

В акті перевірки зазначається, що в період з 01.01.2008 року по 30.09.2010 року TOB «Будіндустрія», виступаючи постачальником-посередником (надавачем послуг), укладало договори постачання з TOB «Вега» (код за ЄДРПОУ 31586910), про постачання товарів від 01.01.07 р. № б/н (додатковими угодами термін дії угоди подовжено до 31.12.10), від 04.05.08 № б/н та про надання робіт та послуг від 05.10.09 р. № б/н., від 30.09.09 р. № б/н., від 04.01.10 р. № б/н. від 03.01.08 № б/н, від 03.01.07 № б/н.

Згідно даних угод постачальник (TOB «Вега») по завданню покупця (TOB «Будіндустрія») зобов'язувався поставити товар та надати послуги (товари промислового призначення, будівельні матеріали, паливно-мастильні матеріали, послуги з технічного обслуговування машин і механізмів, оренди складської площадки, оренди техніки, виконання будівельних робіт).

Згідно умов угод транспортування товарів здійснювалось за рахунок ТОВ «Вега».

Відповідач зазначив, що в ході перевірки встановлено відсутність доказів фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей від TOB «Вега», оскільки згідно даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів виявлено, що основним постачальником TOB «Вега» є ТОВ «Голденбаум». По підприємству-постачальнику TOB «Голденбаум», яке знаходиться на обліку ДПІ у Дніпровському р-ні м. Києва та підприємству-покупцю TOB «Вега», яке знаходиться на обліку ДПІ у Київському районі м. Донецька встановлено розбіжності в частині завищення податкового кредиту у вересні місяці 2009 року у сумі 7722,00 грн., у жовтні місяці 2009 року у сумі 425400,58 грн., у листопаді місяці 2009 року у сумі (-9369,00) грн., у грудні місяці 2009 року у сумі 211852,90 грн., у січні місяці 2010 року у сумі 434116,07 грн. та березні 2010 року у сумі 604399,10 грн.

В акті перевірки зазначено, що у ході організації взаємодії ОДПС при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів, до ДПІ у Дніпровському р-ні м. Києва відповідачем неодноразово надсилалися запити до TOB «Голденбаум» по встановленим розбіжностям з TOB «Вега». Згідно наданих до ДПІ у Дніпровському р-ні м. Києва повідомлень генерального директора TOB «Голденбаум» (лист № 1647 від 27.05.10, лист № 1386 від 25.12.09, лист від 30.12.09 № 1404, лист від 28.01.10 № 1455, лист від 23.02.10 № 1527, лист від 18.03.10 № 1583, лист від 05,05.10 № 1626, лист від 13.05.10 № 1641, лист від 17.05.10 № 1645), взаємовідносин TOB «Голденбаум» з TOB «Вега» не мало, а саме не укладались господарські договори та не здійснювались передплати за товари (роботи, послуги).

Відповідач дійшов висновку, що TOB «Вега» фактично не придбавалися товари (роботи, послуги) у підприємства TOB «Голденбаум» за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2010 р. (дані висновки також підтверджені висновком фахівця TOB „Донецький інформаційно-консультаційний центр" від 22.06.10 № 101 та висновком експерту „Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України у Донецькій області" від 06.07.10 № 122 ).

Крім того, відповідач в акті перевірки зазначає, що директором та засновником TOB «Вега» згідно реєстраційних даних є громадянин ОСОБА_4 При його опитуванні, ОСОБА_4 пояснив, що до фінансово-господарської діяльності TOB «Вега» не має ніякого відношення та що ніяких документів фінансово-господарської діяльності TOB «Вега» не підписував.

Відповідач вважає, що вказані факти свідчать про фіктивність діяльності TOB «Вега», та зазначає, що основні фонди на балансі підприємства відсутні, кількість працюючих на підприємстві складає 1 особа, що свідчить про неможливість ведення господарської діяльності. Оскільки одним із основних покупців TOB «Вега» є TOB «Будіндустрія», то відповідач вважає, що зазначені угоди не спричинили настання правових наслідків.

Виходячи із наведеного ДПІ дійшов висновку, що ПП «Гасік» неправомірно включено до складу валових витрат у перевіряємому періоді витрати з придбання товарів на суму 50667грн. у TOB «Будіндустрія», тому, що угоди між цими підприємствами не спричинили настання правових наслідків та являються нікчемними з огляду на вимоги п.п.1,5 ст.203, п.1.2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України, а первинні документи, отримані від TOB «Будіндустрія» не можуть фіксувати факт здійснення господарської операції по придбанню товарів.

З матеріалів справи вбачається, що 21.10.2010р. документи фінансово-господарської діяльності ЧП «Гасік» по взаємовідносинам із ЗАТ «Будіндустрія» та ТОВ «Будіндустрія» були вилучені протоколом виїмки працівниками управління податкової міліції ДПА України в Донецькій області. Крім того, під час проведення перевірок щодо здійснення правовідносин між ТОВ «Вега» та ТОВ «Голденбаум», правоохоронними органами проводились експертні дослідження, що передбачає наявність порушеної кримінальної справи.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.02.2012 року, судом було витребувано у Державної податкової адміністрації України в Донецькій області - копії документів, що були вилучені відповідно до протоколу виїмки від 21.10.2010 року у ПП «Гасік» за адресою м. Донецьк, вул. Батищева, 2 (а саме видаткові та податкові накладні за 2008-2010 роки) та інформацію щодо стану розслідування чи розгляду у суді кримінальної справи, в межах якої проводилась виїмка документів.

Витребувана інформація та документи податковим органом суду першої інстанції та апеляційному суду не надані.

Інформацію щодо наявного обвинувального вироку у відношенні посадових осіб ТОВ «Вега», ТОВ «Голденбаум», Товариства «Будіндустрія» чи ПП «Гасік», яким встановлено скоєння злочину під час укладення та виконання угод між ПП «Гасік» та ТОВ «Будіндустрія» чи інших судових рішень про розірвання договорів між цими підприємствами за період з 01.01.2008 року по 30.09.2010 року відповідачем суду першої інстанції та апеляційному суду не надано.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, на час здійснення перевірки ПП «Гасік» має право здійснювати діяльність з будівництва будівель на підставі ліцензії Державного комітету України з будівництва та архітектури №30-л від 23.08.2005р. серії АБ №204997, та вантажних перевезень згідно ліцензії Державного департаменту автомобільного транспорту від 10.03.2005р. серії АБ від 10.03.2005р.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2008р. та 25.04.2010р між ПП «Гасік» (Покупець) та ТОВ «Будіндустрія» (Поставщик) укладені договори поставки будівельної цегли. Згідно пункту 4.1 договорів, поставка здійснюється транспортом Покупця.

На виконання умов договорів та підтвердження факту передачі товару ТОВ «Будіндустрія» склало і видало, а ПП «Гасік» отримало видаткові накладні без номера від 11.02.2009р., 13.02.2009р., 16.02.2009р., 17.02.2009р., 12.03.2009р., 09.06.2009р., 12.06.2009р., 26.06.2009р., 21.08.2009р., 21.09.2009р., 07.12.2009р., 30.12.2009р. та 02.02.2010р. на загальну суму 63100 грн., у тому числі ПДВ 10516,67 грн.

Крім того, ТОВ «Будіндустрія» складені та видані, а ПП «Гасік» на виконання угод поставки прийняті податкові накладні від 10.02.2009р. №15, від 20.02.2009р. №20, від 30.03.2009р. №53, від 02.06.2009р. №109, від 26.06.2009р. №135, від 21.08.2009р. №169, від 21.09.2009. №178, від 07.12.2009р. №233, від 29.12.2009р. №243 та від 02.02.2010р. №14.

Перевезення цегли, придбаної ПП «Гасік» у ТОВ «Будіндустрія» за вищевказаними накладними відбувалось власним транспортом позивача, наявність якого підтверджена Свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, а право на перевезення вантажів підтверджено Ліцензією виданою Міністерством транспорту та зв'язку України.

У бухгалтерському обліку ПП «Гасік» операції по придбанню товарів від ТОВ «Будіндустрія» відображені у відомостях по бухгалтерському рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками». Розрахунки проведені у безготівковій формі шляхом перерахувань коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, що підтверджується виписками із банківського рахунку ПП «Гасік» та актами звірки розрахунків.

У судовому засіданні встановлено, що будівельна цегла отримана позивачем від ТОВ «Будіндустрія» була використана ПП «Гасік» під час виконання робіт, зокрема для замовників ЧП «Тігас», ЗАТ «Гефест», ТОВ «Міденс», що підтверджується договорами будівельного підряду, актами форими КБ-2в, КБ-3, актами виконаних робіт. Право позивача на проведення будівельної діяльності підтверджується Ліцензіями № 204997 від 23.08.2005р. та №559490 від 20.08.2010р.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції, податкова інспекція вказує тільки на порушення норм матеріального права.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового органу визначено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Статтею 61, 62 Податкового кодексу України встановлено, що органи державної податкової служби у межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом, здійснюють податковий контроль - систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, шляхом ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує контролюючі функції у сфері оподаткування відносно інших суб'єктів.

Порядок визначення оподатковуваного прибутку, формування валових витрат та валового доходу, ставки податку на прибуток визначені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1. статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного пунктом 4.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пункту 16.1. платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Податок на прибуток нараховується за ставкою, визначеною статтею 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», від прибутку, що підлягає оподаткуванню, розрахованого згідно з пунктом 3.1 цього Закону, з урахуванням положень пунктів 7.12., 7.13., 7.14., 14.1., 16.9 та статей 6 та 13 цього Закону.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року -повну.

Порядок визначення суми валових витрат звітного податкового періоду визначений статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з пунктом 5.1 цієї статті валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі виграти з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" наведено вичерпний перелік операцій, за якими витрати не включаються до складу валових витрат. Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.10 наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Підпунктом 11.2.1 пункту 2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Законом України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час спірних взаємовідносин.

Поняття платників податку на додану вартість, умови реєстрації платника податку на додану варітьсь визначені статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість». Підтвердженням набуття суб'єктом господарювання статусу платника податку на додану вартість є свідоцтво платника податку на додану вартість. Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, позивач - є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість, копія якого наявна в матеріалах справи.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Згідно пункту 1 цієї статті поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно з підпунктами 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Порядок формування податкового кредиту платника податків встановлений підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно приписів цього підпункту податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін. у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшої використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якими були визначені правила формування податкового кредиту вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльност: такої особи - платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено.4 що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Таким чином, визначальною умовою для формування валових витрат підприємства та суми податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг), підприємством у власній господарській діяльності.

Як зазначалось раніше, 03.01.2008р. та 25.04.2010р між ПП «Гасік» (Покупець) та ТОВ «Будіндустрія» (Поставщик) укладені договори поставки будівельної цегли.

Контрагентами умови договору виконані, що підтверджено наданими до матеріалів справи документами бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника апеляційної скарги на нікчемність угод, укладених ПП «Гасік» з ТОВ «Будіндустрія», з наступних підстав.

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України, статтями 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті. що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені наступні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства: особа, яка вчиняє правочин. повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; право чин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідач в обгрунтування висновків про нікчемність правочинів посилається на недотримання позивачем при укладанні та виконанні договорів вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно зазначеної норми зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недотримання вимог цих норм відповідач вважає ознакою нікчемності правочину з посиланням на частини 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України.

Проте, вказані частини 1 та 2 статті 215 Цивільного кодексу України розмежовують підстави для визнання правочину недійсним (частина 1) та нікчемним (частина 2). Недотримання в момент вчинення правочину вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку.

Правові підстави для визнання правочину нікчемним регулюються статтями 219, 220, 225, 226, 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Кваліфікація правочину як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку - на ухилення від сплати податків).

Наряду з викладеним, як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, підтверджено матеріалами справи, відповідачем не надано доказів встановлення порушення вимог податкового законодавства контрагентами позивача при здійсненні спірних операцій, зокрема, не встановлено, що спірні операції не відображені в податковому обліку цього підприємства, що відповідні об'єкти оподаткування, які виникають внаслідок реалізації продукції позивачу, не включені до податкових декларацій, що з них не сплачено у встановленому порядку податки та інші обов'язкові платежі. Крім цього, відповідачем також не було надано належних та допустимих доказів наявності вини (умислу) в позивача чи в його контрагента на предмет спору.

Оскільки факт невиконання чи неналежного виконання обов'язку по сплаті податків, зборів та інших обов'язкових платежів, приховування чи заниження об'єктів оподаткування, що виникли внаслідок здійснення господарських операцій контрагентами позивача , не доведений, у відповідача відсутні підстави стверджувати, що ці договори порушують публічний порядок та в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Таким чином, податковий орган дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства України при здійсненні податкового обліку з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Колегія суддів не приймає до уваги довід заявника апеляційної скарги щодо відсутності ознак господарської діяльності при здійснені умов таких договорів, з наступних підстав.

Під господарською діяльністю в розумінні статті 3 Господарського кодексу України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під господарською діяльністю розуміють будь-яку діяльність особи, спрямовану на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Фактично відповідачем не оспорюється здійснення позивачем витрат на придбання цегли та виникнення спорів між податковою інспекцією та позивачем, що обумовили необхідність здійснення захисту інтересів позивача, при здійсненні останнім господарської діяльності, єдиним наведеним доводом відповідача в обгрунтування зменшення суми валових витрат та податкового кредиту стало припущення, що ТОВ «Вега» фактично не поставляло ТОВ «Будіндустрія» цеглу яку придбало ТОВ «Гасік».

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Приписами Господарського кодексу України визначено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Тобто, чинним законодавством визначено, що суб'єкт господарювання самостійно обирає порядок ведення ним господарської діяльності, визначає перелік господарських операцій, які він має вчинити та перелік контрагентів. Вирішення зазначених питань на власний розсуд господарюючим суб'єктом має на меті отримання доходів та відповідно прибутку за підсумками здійснення господарської діяльності відповідного періоду.

При цьому, чинним законодавством не надано податковому органу право на втручання в господарську діяльність суб'єкта господарювання шляхом визначення доцільності чи недоцільності здійснення останнім господарських операцій з певним контрагентом в залежності від кількості штатних працівників та їх професійних обов'язків.

Враховуючи наведене та підтвердження наявними в матеріалах справи документами фактичне виконання сторонами умов укладених договорів, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про необґрунтованість висновків відповідача про заниження позивачем суми податку на прибуток та суми податку на додану вартість

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність прийняття податкових повідомлень - рішень відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких підстав апеляційний адміністративний суд вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята при вірному застосуванні норм матеріального права, висновки суду відповідають обставинам справи, тому не вбачає підстав для скасування постанови.

На підставі викладеного керуючись ст. 19 Конституції України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про податок на додану вартість", Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 2, ст. 9, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12.03.2012 року у справі № 2а/0570/22067/2011 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12.03.2012 року у справі № 2а/0570/22067/2011 за Приватного підприємства «Гасік» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень - рішень від 27.01.2011 року № 000292340/2040/10/23-213 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на прибуток на загальну суму 15832,50 грн. та № 0000282340/2039/10/23-213 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 3909,25 грн. - залишити без змін.

Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

У судовому засіданні 25.04.2012 року проголошена вступна та резолютивна частина ухвали, повний текст ухвали виготовлений 28.04.2012 року.

Головуючий І.В.Геращенко

Судді Т.Г.Арабей

Л.В.Губська