Постанова

від 23.04.2012 по справі 2а-13490/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2012 р. м. Львів № 2а-13490/11/1370

14 год. 34 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Задорожної М.М., представника відповідача Дорош А.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Клімат Кво»до державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Клімат Кво»(далі - ПП «Клімат Кво») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення від 13.07.2011 року № 0001832321.

У зв'язку із завершенням реорганізації відповідача, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців, наказу від 16.03.2012 року № 1 суд на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) замінив відповідача - державну податкову інспекцію у Сихівському районі м. Львова, його правонаступником - державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право позивача на податковий кредит під час проведення перевірки підтверджується усіма необхідними первинними документами, на підтвердження договірних відносин з ПП «МКМ-Сервіс». Всі операції з контрагентом є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Таким чином, вважає, що відповідач прийшов до неправомірних висновків щодо порушення порядку формування ПП «Клімат Кво»податкового кредиту, який передбачає єдиною підставою для формування податкового кредиту - наявність податкових накладних, складених у відповідності до вимог чинного законодавства. Відтак оскаржуване податкове повідомлення -рішення підлягає скасуванню. Представник позивача в судовому засіданні 11.04.2012 року позовні вимоги підтримав, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач заперечив позовні вимоги з підстав викладених у письмових запереченнях від 12.12.2011 року, поданих представником відповідача за вх. № 57701 від 12.12.2011 року, де вказано, що позивачем порушено п.198.2, п.198.3., п.198.4 ст.198, п.185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України та ст.ст. 203, 208, 215, 228, 216 ЦК України, яке полягає у занижені підприємством податку на додану вартість за березень 2011 року в сумі 17086,00 грн. Під час проведення перевірки позивачем не доведена реальність здійснення операцій з контрагентом ПП «МКМ-Сервіс».

Представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, оцінивши їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи:

ПП «Клімат Кво»зареєстроване 06.10.2006 року, що підтверджено довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 217). Позивач взятий на облік платника податків до ДПІ у Сихівському районі м. Львова 11.10.2006 року за № 3219 .

У період з 17.06.2011 року по 21.06.2011 року державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова проведено позапланову невиїзну перевірку ПП «Клімат Кво», про що складено акт № 2685/23-209/34668009 від 29.06.2011 року про результати позапланової невиїзної документальної перевірки з питань достовірності нарахування податку на додану вартість за січень 2011 року при здійсненні фінансово-господарських взаєморозрахунків з ПП «МКМ-Сервіс»(ЄДРПОУ 35383180).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.198.2, п.198.3, п.198.4 ст.198, п.185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України та ст.ст. 203, 208, 215, 228, 216 ЦК України, що призвело до заниження Податкового зобов'язання за січень 2011 року на суму 21 274,00 грн. та завищив податковий кредит -сума ПДВ -38360,42 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість у січні 2011 року на суму 17086,00 грн.

Зокрема, на підставі акту перевірки 13 .07.2011 року відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р»№ 0001832321 , яким відповідно до вимог п.198.2, п.198.3. п.198.4 ст.198, п.185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 21358,00 грн., у тому числі основний платіж 17086 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 4272 грн.

Позивач не погоджуючись з висновками посадових осіб державної податкової служби та з прийнятим податковим повідомленням -рішенням, оскаржив останнє в судовому порядку.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних міркувань:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

01 січня 2011 року набув чинності Податковий кодекс України (далі - ПК України), який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 ПК України, податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Відповідно до п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України, виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4. ст. 198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6. ст. 198 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Між ПП «МКМ-Сервіс»(продавець) та ПП «Клімат Кво»(покупець) було укладено договір № 1278 від 03.01.2011 року. Згідно даного договору продавець зобов'язується продати, а покупець належним чином прийняти і оплатити товар згідно накладних.

На підтвердження дотримання даного договору свідчать видаткові накладні від 11.01.2011 року № РН1-110011 на суму 92002,99 грн. в тому числі ПДВ -15333,83 грн., від 17.01.2011 року № РН1-110011 на суму 138159,56 грн. в тому числі ПДВ -23026,59 грн.; податкові накладні від 11.01.2011 року № 1110026, від 17.01.2011року № 1170023, подорожні листи вантажного автомобіля ГАЗ 33023.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція -це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Стосовно твердження представника відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентом ПП «МКП-Сервіс», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 р. № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Пункт 18 вищезгаданої Постанови тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо .

Висновки податкового органу та твердження представника відповідача про нікчемність правочинів між ПП «МКМ-Сервіс»та ПП «Клімат Кво», ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 29.06.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ПП «Клімат Кво»на укладення договору з ПП «МКМ-Сервіс»без наміру створити наслідки, які передбачені цим договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо придбання товару. Це підтверджується поданими позивачем рядом документів, серед яких є податкові накладні, видаткові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, договір № 1278, подорожні листи, податкова декларація за січень 2011 року з податку на додану вартість, оборотно - сальдова відомість по рахунку 631, картка рахунку за січень 2011 року. В матеріалах справи присутні документи, що підтверджують не лише реальність договорів між ПП «Клімат Кво» та ПП «МКМ- Сервіс», але й реальні дії позивача щодо подальшого використання у своїй господарській діяльності даного товару, а саме: договори підряду, № 03/11/10 від 03.11.2010 року, № 18/07/10 від 18.071.2010 року, № 01/02/11 від 01.12.2010 року, № 02/02/11 від 01.12.2010 року укладені між ПП «Т.Н.Д»та ПП «МКМ-Сервіс», акти здачі приймання наданих послуг, акти приймання виконаних будівельних робіт, фотографії, які підтверджують виконання робіт (а.с.223-235). З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України. В судовому засіданні допитано директора ПП «Клімат Кво», який і підтверджує реальність отримання товару від ПП «МКМ-Сервіс».

Натомість, наявними в матеріалах справи доказами спростовуються висновки про порушення позивачем норм податкового законодавства, викладені в акті про результати позапланової невиїзної перевірки ПП «Клімат-Кво»№ 2685/23-209/34668009 від 26.06.2011 року, що став підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0001832321 від 13.07.2011р.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Фактично, в основу перевірки покладено акт перевірки ДПІ у Галицькому районі від 31.03.2011р № 1111/23-209/35383180, без урахуванням обставин його складення. Первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідачем не було надано доказів порушення кримінальної справи щодо посадових осіб ПП «МКМ - Сервіс», та не надано жодного судового рішення, яке б підтвердило чи спростувало факт фіктивності договірних взаємовідносин сторін, наявні докази (перелічені вище), лише підтверджують реальність операцій за наслідками правочинів укладених між позивачем та контрагентом ПП «МКМ - Сервіс».

Таким чином, з огляду на докази, що містяться у матеріалах справи, правочини між позивачем та контрагентом не можуть вважатися нікчемними (недійсними) з огляду на наявність належним чином оформлених документів на його укладення та виконання обома сторонами. В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину відовідача, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочини, укладені відповідачем не є нікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

Судом встановлено, що позивач придбавши в контрагента товарно-матеріальні цінності, сплативши їх вартість, на підставі отриманих податкових накладних відніс до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду зазначені в них суми ПДВ з дотриманням приписів Податкового кодексу.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставину підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятого податкового повідомлення-рішення суду не надано.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем по справі правомірність прийняття спірного податкового повідомлення -рішення № 0001792302/21560 від 23.06.2011року недоведена, не надано суду жодних доказів, які б спростовували вимоги позивача, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.07.2011 року № 0001832321.

Стягнути з державного бюджету на користь приватного підприємства «Клімат Кво» (м. Львів, вул. Зелена,149/401; ідентифікаційний код 34668009) 28 (двадцять вісім ) грн. 23 коп. сплаченого судового збору.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 28 квітня 2012 року.

Суддя Сподарик Н.І.