Ухвала

від 12.04.2012 по справі 22-ц-1776/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-1776 / 12 Головуючий у 1-й інстанції: Холод Р.С.

Суддя-доповідач: Забіяко Ю.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2012 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: суддів: при секретарі:Бєлка В.Ю. Забіяко Ю.Г. Глазкової О.Г. Мосіної О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5

на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2012 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи: Шоста Запорізька державна нотаріальна контора, Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсною відмову від спадщини, встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним договору дарування частки жилого будинку та визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 та просив встановити факт родинних відносин між ним та ОСОБА_8 та ОСОБА_9, як між сином та матір'ю і батьком; визнати недійсною його відмову від спадщини, яка відкрилася після смерті матері ОСОБА_8, як вчинену під впливом помилки, оскільки він не знав про дійсний склад спадкового майна; встановити факт прийняття ним спадщини після смерті матері, визнати частково недійсним договір дарування, укладений між його батьком ОСОБА_9 та ОСОБА_6 в частині дарування 12/100 частин будинку АДРЕСА_1, та визнати за ним право власності на цю частину будинку в порядку спадкування після смерті матері.

В позові зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_9, та він у встановлений 6-ти місячний строк звернувся до Шостої Запорізької державної контори із заявою про прийняття спадщини у вигляді 12/25 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, після чого йому стало відомо, що ця частина будинку належить відповідачу ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 22.10.2009 року.

Оскільки свідоцтво на право власності на 12/25 частин спірного будинку було батьком отримано у 1981 році, тобто під час зареєстрованого шлюбу з матір'ю позивача, то це нерухоме майно є спільною сумісною власністю його батьків. Після смерті матері, батько йому повідомив, що наявна лише спадщина у вигляді грошового вкладу в «Ощадбанку»на суму 3000 грн., про нерухоме майно він зазначив, що будинок побудований самовільно, державної реєстрації не пройшов, тому не входить до спадкової маси. Для спрощення процедури отримання зазначеного вкладу батько йому запропонував відмовитися від спадщини. Він, думаючи, що відмовляється лише від грошового вкладу в «Ощадбанку», написав відповідну заяву у нотаріуса. Таким чином, відмову від спадщини позивачем було вчинено під впливом помилки, так як він не знав про дійсний склад спадкового майна, що залишилося після смерті матері. Незважаючи на вчинення відмови від спадщини, позивачем фактично було вчинено дії, які свідчать про фактичне прийняття ним спадщини, він разом з матір'ю мешкав та доглядав за нею, а також зробив косметичний ремонт в будинку та отримав від батька половину грошей, отриманих ним у спадщину. Крім цього, у зв'язку з різним написанням прізвищ його «ОСОБА_5»та батьків «ОСОБА_9», просив встановити факт родинних відносин.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2012 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано факт родинних відносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 і ОСОБА_9 як між сином та матір'ю і батьком.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, просить скасувати рішення в частині відмови в задоволені позовних вимог, та в цій частині ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, в частині встановлення факту родинних відносин рішення суду не оскаржується.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання недійсною відмову від спадщини, встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним договору дарування частки жилого будинку та визнання права власності на частку будинку в порядку спадкування, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 був зареєстрований 12.10.1958 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла, та в передбачений 6-ти місячний термін до Шостої Запорізької державної нотаріальної контори звернулися спадкоємці за законом першої черги - її чоловік ОСОБА_9 із заявою від 10.01.2002 року про прийняття спадщини, та її син ОСОБА_5 із заявою від 12.01.2002 року про відмову від спадщини на користь чоловіка спадкодавця ОСОБА_9

Згідно спадкової справи, заведеної після смерті спадкодавця ОСОБА_8, до складу спадкового майна входили тільки внески з відсотками, що зберігалися в «Ощадбанку»м.Запоріжжя, та спадщину прийняв в порядку ст.549 ЦК УРСР тільки ОСОБА_9

Крім цього, судом встановлено, що ОСОБА_9 на праві власності належали 12/25 частин будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності № 311 від 02.04.1981 року, виданого Міськкомунхозом виконкому Запорізької міської Ради народних депутатів, зареєстрованого в ЗМТБІ в книзі 146, номер запису 28015.

Згідно інформаційної довідки Орендного підприємства Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації №29825492 від 29.04.2011 року, в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 26.08.2009 року за реєстраційним № 28115216 зареєстровано право власності за ОСОБА_9 вже на 12/25 частин будинку АДРЕСА_1.

Між батьком позивача ОСОБА_9 та відповідачем ОСОБА_6 зареєстровано шлюб 12.07.2007 року.

Відповідач ОСОБА_6 набула право власності на 12/25 частин будинку АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 22.10.2009 року.

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та позивач, як спадкоємець першої черги 01.09.2010 року звернувся із заявою про прийняття спадщини, в якій повідомив, що до складу спадкової маси входить будинок АДРЕСА_1.

Звернувшись до суду із вимогою про визнання недійсною відмови від спадщини після смерті матері ОСОБА_8, позивач виходив з того, що така відмова була обумовлена тим, що його батько ОСОБА_9 не повідомив його, або умисно приховав той факт, що до складу спадкового майна, крім грошового вкладу в ощадбанку, входила ще і частина будинку АДРЕСА_1, який був побудований за час спільного сумісного проживання у шлюбі батьками, право власності на який зареєстровано на батька ОСОБА_9 02.04.1981 року з повторною реєстрацією 26.08.2009 року, а нотаріусом не було з'ясовано весь обсяг спадкової маси після смерті його матері. Позивач просив визнати недійсною відмову від спадщини після смерті матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки при її вчинені мала місце помилка щодо предмету правочину -складу спадкового майна, що, має, на його думку, істотне значення.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що на момент вчинення такої відмови позивач повністю усвідомлював значення своїх дій та міг ними керувати, відмова вчинена добровільно, без застосування до нього насилля та психологічного тиску, тобто це було його добровільним волевиявленням.

Відмовляючи за вказаних обставин у задоводенні позову з підстав його недоведеності, суд правильно застосував норми матеріального права і порушень норм процесуального права, які привели б до неправильного вирішення спору, не допустив, враховуючи, що за вимогами ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст.553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись.

Воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати. Найчастіше хибне сприйняття стосується правової природи та предмета правочину, що може виникнути при визначенні тотожності предмета або його якості. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.

Не можна говорити про помилку щодо якості предмета у разі неможливості використання речі або виникнення труднощів у її використанні, яке сталося після виконання правочину і не пов'язане з поведінкою контрагента. Не має правового значення помилка, допущена при розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Вважається, що помилка внаслідок власного недбальства чи незнання закону однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Разом з тим статтями 3, 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

При виборі способу захисту порушеного права необхідно виходити із суб'єктивного права та характеру його порушення.

Право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачеві відповідно до вимог статей 11, 31 ЦПК України.

Захист цивільних прав -це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду, є позов, тобто матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем).

Таким чином, сторонами в цивільній справі є особи, які перебувають між собою в матеріальних правовідносинах, в яких суб'єктивному праву одного відповідає суб'єктивний обов'язок іншого й матеріально-правовий спір між якими є предметом судового розгляду.

Юридична заінтересованість позивача у цивільному процесі зобов'язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин між ним та відповідачем, так і ту обставину, що його права порушені і вони можуть бути захищені у визначений та обраний ним спосіб.

Відмовляючи в задоволенні вимог про визнання недійсною відмову від спадщини, яка була вчинена у 2002 році, встановлення факту прийняття позивачем спадщини після смерті матері ОСОБА_8 та визнання права власності на 12/100 частин будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті матері, суд правильно виходив, що в даному випадку відсутні порушення зі сторони відповідача спадкових прав позивача, та проаналізувавши предмет та підстави позову та надані позивачем докази, не встановлено правовідносин між позивачем та відповідачем, які потребують захисту в обраний ним спосіб, оскільки відповідач немає ніякого відношення до спадкування після смерті ОСОБА_8, бо вона не є спадкоємцем ні зі законом, ні за заповітом.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) - стаття 1216 ЦК України.

Спадкодавець - це фізична особа, права та обов'язки якої після смерті переходять до інших осіб, а спадкоємці - це особи, що набувають право на спадщину (особи, які є живими на момент відкриття спадщини, особи, що були зачаті за життя спадкодавця і народилися після відкриття спадщини, а також юридичні особи та держава).

Право спадкування тісно пов'язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із засобів набуття права власності. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно -правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України) ЦК України 2004 року застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 1 січня 2004 року. Відповідно до роз'яснень викладених у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинний на той час закон, зокрема відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Відповідно до ст.525 ЦК УРСР, так само як і до ч.2 ст.1229 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.10, ч.1 ст.11, ч.1 ст.60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд першої інстанції також прийшов до правильних висновків та відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування укладеного між його батьком ОСОБА_9 та ОСОБА_6 в частині дарування 12/100 часток будинку АДРЕСА_1, оскільки при розгляді справи не було встановлено ніяких підстав, визначених законом, для визнання цього правочину недійсним та позивачем не доведено, в чому полягає недійсність цього договору.

В частині вирішення вимог про встановлення факту родинних відносин рішення суду першої інстанції не оскаржувалося.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи, а докази та обставини, на які є посилання в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні, судом були дотримані норми права.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює та постановив законне і обґрунтоване рішення відповідно до вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України, а наведені в скарзі доводи є необґрунтованими та правильність висновків суду не спростовують, тому колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 -відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2012 року по цій справі -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :