Рішення

від 06.03.2012 по справі 4/630

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 4/630 06.03.12

За позовомДержавного підприємства «Державне спеціалізоване видавництво «Вища школа» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський бізнес центр» Провизнання недійсним договору комісії

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача Кононов Ю.М.

Від відповідача Боричевський В.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору комісії від 23.09.2011р. укладеного між Державним підприємством «Державне спеціалізоване видавництво «Вища школа»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський бізнес центр»недійсним з моменту укладення.

Відповідач позовні вимоги не визнає, свої заперечення виклав в письмовому відзиві на позовну заяву від 08.02.2012р.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.09.2011 року між Державним підприємством «Державне спеціалізоване видавництво «Вища школа»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський бізнес центр»укладено договір комісії.

Відповідно до п.1.1 Договору Відповідач зобов'язується за дорученням Позивача за комісійну плату вчинити за рахунок Позивача від свого імені наступні юридичні та фактичні дії:

- укласти правочин щодо виконання поліграфічних послуг з виготовлення наступної книжкової продукції (автор - ОСОБА_3 «ІНФОРМАЦІЯ_1»тиражем 2000 примірників, формат 70х100/16, обкладинка 7ЦБ).

- здійснити оплату за видання (після отримання попередньої оплати від Позивача) отримати наклад видання та передати його Позивачу.

Пунктом 6.2 Договору визначено, що даний Договір діє безстроково. У разі прийняття рішення Комітентом (Позивачем) про відмову від цього Договору, Комітент (Позивач) повинен повідомити Комісіонера (Відповідача) про відмову від Договору не пізніше ніж за 90 днів.

Позивач зазначає, що керуючись вказаним пунктом Договору, Позивач листом від 25.10.11 №193 повідомив Відповідача про розірвання Договору у зв'язку з економічною недоцільністю здійснення господарської операції (друку видання) шляхом укладання договору комісії.

Крім того, зазначене видання друкується за кошти Державного бюджету України, що також вказує на недоцільність виконання вказаного замовлення через укладання договору комісії.

В подальшому Позивач листом від 27.10.11 звернувся до Відповідача та просив повернути матеріали по книзі «ІНФОРМАЦІЯ_1»за авторством ОСОБА_3

Відповідач листом від 08.11.11 №129 повідомив Позивача, що вважає його листи неправомірними, а договір комісії від 23.09.11 діючим.

Крім того, Позивач листом від 09.11.11 №236 повторно повідомив Відповідача про розірвання договору комісії від 23.09.11 та проінформував, що ніякі розрахунки по даному договору проводитись не будуть.

Позивач стверджує, що відповідно до ч.І та 2 ст. 1025 ЦК України, комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів.

Позивач вважає, що кожна із сторін договору комісії наділена законом правом на відмову від договору. Незважаючи на відсутність у законі вказівок про те, що позбавлення сторін договору комісії права на відмову від договору комісії є нікчемним. Такий висновок Позивач робить, в тому числі і враховуючи наявність відповідної норми щодо сторін договору доручення (пункт перший ч. 1 ст. 1008 ЦК), яка може бути застосована за аналогією.

Комітент має повідомити комісіонера про припинення договору комісії у розумний строк, проте якщо договір комісії був укладений без визначення строку його дії - не пізніше ніж за тридцять днів до дати припинення договору.

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на наступні правові норми.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ПК України Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечить законодавству.

Таким чином, сторони договору на свій власний розсуд визначають зміст, тобто формують його конкретні умови, які не суперечать чинному законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частина 3 ст. 207 ГК України передбачає, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Також, відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно ч.І ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є не додержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. З ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути з и знаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Договір комісії було підписано та скріплено печаткою позивача 23.09.2011р. без жодних застережень з його боку, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору про можливі наслідки виконання та порушення зобов'язань.

При підписанні договору позивач мав час та можливість відмовитися від підписання спірного договору, однак питання про визнання недійсним цього договору виникли у орендаря через три місяці після його укладення.

Підписуючи редакцію договору комісії позивач фактично погодився з передбаченими цим договором умовами. Позивач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом правом за наявності заперечень щодо окремих умов договору скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, скориставшись при цьому належним способом захисту, зокрема, наведеними статтею 16 ЦК України: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право та ін.

Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Оскільки укладаючи спірний договір відповідач діяв в межах його прав, то твердження позивача про невідповідність спірного договору законодавству є безпідставним.

З огляду на викладене, судом встановлено, що правові підстави для визнання договору комісії від 23.09.2011р. недійсними відсутні.

За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійсною.

Судом при прийнятті рішення також прийнято до уваги пункти 7 та 8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9, відповідно до яких правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. Відповідно до частини першої ст.. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Всупереч вищевикладеному, позивач у позові не вказав тих підстав, з яким цивільне законодавство, зокрема, ст. 215 Цивільного кодексу України, пов'язує можливість визнання договору недійсним.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про визнання недійним договору комісії є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовні вимоги відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І.Борисенко

Повне рішення складено: 16.03.2012р.