Рішення

від 31.03.2011 по справі 6/459-38/116-8/64

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 6/459-38/116-8/64 31.03.11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВДП»

до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»в особі

Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк»

треті особи Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

Суддя В.С. Катрич

Представники сторін :

від позивача ОСОБА_2 предст. за довіреністю б/н від 02.11.2010 р.

від відповідача ОСОБА_3 предст. за довіреністю № 02-04/792 від 25.11.2010 р.

від третіх осіб не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВДП»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2009 р. порушено провадження у справі №6/459 та призначено її до розгляду. Ухвалами суду розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2009 р. припинено провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2010 р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.10.2009 р. скасовано, справу №6/459 повернуто до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.1010р. справу №6/459 прийнято до провадження та присвоєно їй №6/459-38/116, розгляд справи призначений на 18.03.1010 р. Ухвалами суду розгляд справи відкладався неодноразово.

01.04.2010 р. Господарським судом міста Києва прийнято рішення №6/459-38/116, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2010 р. було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВДП», а рішення Господарського суду міста Києва №6/459-38/116 від 01.04.2010 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2011 р. було скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2010 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2010 р., а справу №6/459-38/116 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2011 р. справу №6/459-38/116 було прийнято до провадження судді Катрич В.С. та призначено їй номер 6/459-38/116- 8/64, розгляд справи призначено на 24.02.2011р., зобов'язано сторін виконати певні дії.

Ухвалою суду від 28.02.2011 р. розгляд справи було відкладено на 10.03.2011 р. у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.

У судове засідання призначене на 10.03.2011 р. представник позивача не з'явився, вимог ухвали суду не виконав, про причини неявки в судове засідання не повідомив.

Представник відповідача у судовому засідання проти позову заперечував. Крім того, представником відповідача було надано суду установчі документи відповідача відповідно до яких відповідач змінив свою назву на Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк».

Ухвалою суду від 10.03.2011 р. розгляд справи відкладено на 31.03.2011р.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Заявлені позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню позивач обґрунтовує наступним.

23.03.2009 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 було вчинено виконавчий напис за №388, яким запропоновано звернути стягнення на майно Позивача, передане в заставу відповідачу за договором застави майна № 02-10/833 від 16.03.2007 р.

Позивач вважає зазначений виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, оскільки він суперечить ч. І ст.590 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.50 Закону України «Про нотаріат»та ч.І ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якими визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач заперечив проти задоволення позову мотивуючи це, що 16.03.07 року між Позивачем та відповідачем був укладений договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №24-11/47, відповідно до умов якого відповідачем було надано позивачу у тимчасове користування кошти окремими частинами, згідно з графіком, вказаним в п.1.1.2. вищезазначеного договору, в межах максимального ліміту заборгованості до 7000000,00 грн. зі сплатою 18,5 % річних та з кінцевим терміном повернення всіх коштів (суми кредиту) до 13.03.09р.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між Позивачем та відповідачем був укладений договір застави майна №02-10/833 від 16.03.07 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі за № 1248, відповідно до умов якого Позивачем було передано відповідачу в заставу обладнання для виготовлення одноразового посуду.

Відповідно до п.1.1.2. договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 24-11/47 від 16.03.2007 року, позивач зобов'язався погасити всі надані відповідачем транші кредиту до 13.03.09р., а згідно з п.2.5. вказаного договору, також, сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно, не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.

Однак, починаючи з 16.10.08 року, позивач припинив виконувати взяті на себе за вищезазначеним договором зобов'язання щодо сплати суми кредиту та відсотків за користування ним. Тому, 23.03.2009 р. приватний нотаріус за заявою відповідача вчинив виконавчий напис за №388 про звернення стягнення на майно позивача, передане в заставу Відповідачу за договором застави майна № 02-10/833 від 16.03.2007 р.

Третя^особа не з'явилась у судове засідання, однак матеріали справи містять заперечила третьої особи проти задоволення позову з підстав того, що відповідачем було подано третій особі всі необхідні документи, підтверджуючі факт безспірності заборгованості позивача перед відповідачем. Вчинений третьою особою на договорі застави майна № 02-10/833 від 16.03.2007 р. виконавчий напис не суперечить нормам чинного законодавства України.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їхніми правами та обов'язками передбаченими ст.ст. 20, 22 ГПК України. Крім цього, у судовому засіданні роз'яснені положення ст.81-1 ГПК України.

Господарським судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення уповноваженого представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2007 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №24-11/47, відповідно до умов якого відповідачем було надано позивачу у тимчасове користування, на умовах чесності, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, кошти окремими частинами, згідно з графіком, вказаним в п.п.1.1.2. вищезазначеного договору, в межах максимального ліміту заборгованості до 7 000 000,00 (семи мільйонів) гривень, зі сплатою 18,5 % річних та з кінцевим терміном повернення всіх коштів (суми кредиту) до 13 березня 2009 року.

Відповідно до п.1.1.2. укладеного договору № 24-11/47 від 16.03.2007 р. Позивач зобов'язувався погасити всі надані відповідачем транші кредиту до 13.03.2009 р.

Згідно із п.2.5. укладеного договору, позивач зобов'язувався сплачувати відповідачу проценти за користування кредитом щомісячно, не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі.

Згідно із п.4.4. укладеного договору у разі невиконання позивачем зобов'язань, визначених підпунктами З.З.2.- 3.3.21. цього договору, порушення позивачем або третьою особою, з якою укладений договір забезпечення виконання зобов'язань за кредитом, умов договорів, визначених п.1.3. цього договору, протягом більше тридцяти днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, Позивач зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня, погасити кредит (суми кредиту), сплатити проценти за час використання кредиту, комісії та нараховані штрафні санкції.

Відповідно до п.3.2.8. укладеного договору відповідач має право на звернення стягнення на забезпечення виконання зобов'язань за кредитом у разі неповернення позивачем кредиту або окремого траншу, визначених п.1.1. вказаного договору, несплати процентів, комісій, штрафних санкцій згідно з умовами договору.

16.03.2007 р., в якості забезпечення виконання зобов'язань позивача за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №24-11/47 від 16.03.2007 р., між позивачем та відповідачем було укладено договір застави майна №02-10/833, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі за № 1248 від 16.03.2007 р., відповідно до умов якого позивачем було передано відповідачу в заставу обладнання для виготовлення одноразового посуду.

Згідно п.2.4.3. договору застави відповідач має право звернути стягнення на предмет застави, відповідно до чинного законодавства України, у разі, коли в момент настання терміну виконання позивачем зобов'язань, забезпечених заставою за вказаним договором застави, вони не будуть виконані.

23.03.2009 р. відповідач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 з заявою про вчинення виконавчого напису на договорі застави майна № 02-10/833 від 16.03.2007 р.

23.03.2009 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 було вчинено виконавчий напис за реєстровим №388, яким запропоновано звернути стягнення на майно позивача, передане позивачем в заставу відповідачу за договором застави майна № 02-10/833 від 16.03.2007 р.

24.04.2009 р. головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві Магдою С.Г. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 № 387 про стягнення з позивача на користь відповідача суми боргу в розмірі 8709139,17 грн. за рахунок коштів вилучених від реалізації у встановленому чинним законодавством України порядку, заставленого позивачем майна.

Спір у справі виник з причини того, що Позивач вважає спірний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, а відповідач проти цього заперечує.

Позивач вважає, що даний виконавчий напис має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, оскільки відповідачем порушені вимоги ч. І ст.590 Цивільного кодексу України, ч. І ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якими визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом, а також Закону України "Про нотаріат", постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5, в частині щодо безспірності заборгованості боржника як підстави вчинення виконавчого напису нотаріусу. Також, за твердженням позивача оскаржуваний виконавчий напис не відповідає приписам ст. 88 Закону України "Про нотаріат", п. 287 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5 нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, V за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувана виникло право примусового стягнення боргу.

Відповідно до ч. 2 п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

При цьому відповідно до приписів національного законодавства нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (зазначена правова позиція висловлена також і Вищим Господарським судом України у постанові від 03.12.2010 №38/184).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем подано нотаріусу для вчинення виконавчого напису необхідні та достатні документи для вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Також, судом відхиляються посилання позивача на те, що не передбачено звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки таке звернення може бути вчинено лише на підставі рішення суду виходячи з наступного.

Співвідношення загального та спеціального закону визначається не за назвою останнього, а за колом правовідносин, які такий закон регулює.

Так, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна (ст. 1 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").

Згідно ст. 2 Закону України "Про заставу" цим законом визначаються основні положення про заставу. Відносини застави, не передбачені цим Законом, регулюються іншими актами законодавства України.

Отже, законодавцем визначено Закон України "Про заставу" таким, який має застосовуватися переважно перед іншими законами для регулювання відносини застави, якщо норми останнього містять відповідні положення про таке регулювання.

Зі змісту 20 Закону України "Про заставу" вбачається, що звернення стягнення на заставлене майно проводить, в тому числі, на підставі виконавчого напису нотаріуса. Отже, Закон України "Про заставу" є спеціальним по відношенню до Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" в частині способів звернення стягнення на заставлене майно.

Таким чином вимоги позивача не грунтуються на нормах матеріального права.

Крім того, нормами ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, наведений перетік способів захисту прав не є вичерпним, тому суд може захистити право або інтерес сторони іншим способом, що встановлений договором або законом.

Позивачем не вказано яким договором або законом передбачено такий спосіб захисту, застосування якого просить позивач.

З аналізу законодавства вбачається наступне.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового проникнення до житла, виїмки та вилучення документів виконавчого провадження" частину 7 статті 50 Закону України "Про нотаріат" доповнено реченням такого змісту: "Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядається судом за позовом боржника до стягувача".

Цим же законом частину 3 статті 15 ГПК України доповнено реченням такого змісту: "Справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача".

Отже Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового проникнення до житла, виїмки та вилучення документів виконавчого провадження" передбачено як матеріально-правову так і процесуально-правову норму щодо оскарження дій нотаріуса.

При цьому, перша визначає спосіб захисту права, а інша підсудність такого спору.

Отже, згідно ч. 7 ст. 50 Закону України "Про нотаріат" (в редакції від 15.03.2006) спір про право, оснований на вчиненій нотаріальній дії, розглядається судом у порядку позовного провадження. Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядається судом за позовом боржника до стягувача.

Згідно з ст.50 Закону України "Про нотаріат", в редакції на час вирішення спору, нотаріальна дія або відмова в її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Вказаними нормами матеріального права визначені способи захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання у вигляді визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності або визнання недійсними актів нотаріуса, проте на час вирішення даного спору не передбачено такого способу захисту прав, як визнання виконавчих написів (актів чи дій) нотаріуса такими, що не підлягають виконанню. При цьому ч. З ст. 15 Господарського процесуального кодексу України регулює виключно відносини територіального підсудності між господарськими судами України, та не регулює способи захисту прав та інтересів, які визначаються нормами матеріального, а не процесуального права.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача не ґрунтуються на нормах матеріального права, є необгрунтованими та не підтверджуються матеріалами справи, а тому задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України,

ВИРІШИВ:

В задоволені позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя В.С. Катрич

Дата підписання 11.04.12 р.