Постанова

від 21.11.2008 по справі 29/389-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

29/389-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 21 листопада 2008 р.                                                                                    № 29/389-07  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М. –головуючий, судді Губенко Н.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Інарт", м. Харків, та комунального підприємства "Міський інформаційний центр", м. Харків,

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.08.2008

зі справи № 29/389-07

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Інарт"

до комунального підприємства "Міський інформаційний центр"

про продовження строків дії договорів,

та зустрічним позовом комунального підприємства "Міський інформаційний центр" (далі – Підприємство)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Інарт" (далі –Товариство)

про стягнення заборгованості,

за участю представників сторін:

позивача – Куліша Є.Я., Смородинського В.С.,

відповідача –Харчилава Т.Г.,

з оголошенням відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) перерв у судовому засіданні з 11.11.2008 по 18.11.2008 та з 18.11.2008 по 21.11.2008,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням подальшої зміни та уточнення позовних вимог) про:

- визнання переважного права на продовження договорів про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій від 20.12.2006 № 394, від

20.12.2006 № 395 (крім місць за адресами: майдан Конституції - вул. Сумська, 1; проспект Леніна - вул. Отакара Яроша), від 20.12.2006 № 396, від 25.12.2006 № 613, від 28.12.2006 № 991, від 06.02.2007 № 1570, від 06.02.2007 № 1571, від 14.02.2007 № 1689, від 01.03.2007 № 1874, від 01.03.2007 № 1876 (далі –Договори);

- зобов'язання Підприємства продовжити до п'яти років строки дії Договорів.

Підприємство подало зустрічний позов про:

- визнання Товариства таким, що втратило переважне право на продовження вказаних Договорів, а також договорів про надання у користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій від 06.03.2007 № 1993 та № 1994;

- визнання Договорів та договорів від 06.03.2007 №№ 1993, 1994 такими, що припинили свою дію з 01.07.2007;

- стягнення з Товариства заборгованості в сумі 422 258,41 грн.       (391 200 грн. штрафу за несвоєчасне повернення місць для розташування спеціальних конструкцій та 31 058,41 грн. плати за фактичне користування цими місцями);

- зобов'язання Товариства повернути Підприємству за актами приймання-передачі визначені Договорами місця для розміщення спеціальних конструкцій, які знаходяться у комунальній власності;

- зобов'язання Товариства демонтувати спеціальні конструкції, розташовані на місцях, переданих йому Підприємством за Договорами та договором від 06.03.2007 № 1994.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.02.2008 (колегія суддів у складі: Тихий П.В. –головуючий суддя, судді Жельне С.Ч., Інте Т.В.) в зустрічному позові відмовлено, а первісний позов задоволено:

- визнано переважне право Товариства на продовження Договорів строком на п'ять років від дати їх укладення;

- продовжено дію Договорів строком на п'ять років від дати їх укладення.

Прийняте місцевим судом рішення з посиланням на статті 633, 651 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), статтю 16 Закону України "Про рекламу", пункти 3, 16, 23, 28, 29 Типових правил розміщення зовнішньої реклами (далі –Типові правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, пункти 2.2 Договорів мотивовано: укладенням Договорів з порушенням вимог чинного законодавства, яке передбачає надання дозволів на розміщення реклами строком на п'ять років (тоді як Договори укладено на менші строки); добросовісним виконанням Товариством договірних зобов'язань; відсутністю у Товариства заборгованості перед Підприємством; наявністю у позивача переважного права на продовження Договорів.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.08.2008 (колегія суддів у складі: Погребняк В.Я. - головуючий, судді Демченко В.О., Такмаков Ю.В.) рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні первісного і зустрічного позовів.

Постанову суду апеляційної інстанції з посиланням на приписи статті 13 Конституції України, статей 203, 204, 215, 216, 228 ЦК України, статей 12, 15, 78, 83, 92, 93, 122-126, 151 Земельного кодексу України, статей 1, 6 Закону України "Про оренду землі", статей 1, 16 Закону України "Про рекламу", пункти 1, 32 Типових правил мотивовано тим, що дії сторін порушують встановлений законом порядок отримання земельних ділянок у постійне користування чи оренду, можуть бути направлені на незаконне заволодіння майном територіальної громади міста Харкова, а тому Договори як правочини, що опосередковують такі дії, є нікчемними та не створюють юридичних наслідків.   

Товариство у касаційній скарзі до Вищого господарського суду України просить постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Підприємство в касаційній скарзі до Вищого господарського суду України просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог та прийняти нове рішення про їх задоволення. Своє прохання відповідач мотивує неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу Підприємства, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило постанову апеляційного суду зі справи скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу Товариства не надходив.  

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційних скарг.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг з урахуванням такого.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

-  сторонами укладено Договори зі строком дії до 30.06.2007 (строк дії кожного з Договорів є меншим, ніж п'ять років);

- на підставі Договорів Товариство одержало необхідні дозволи на розміщення зовнішньої реклами;

- Товариство не заявляло про надання йому дозволів на розміщення реклами на строк менше п'яти років;

- пунктами 2.2 Договорів передбачено, що вони можуть бути пролонговані на тих самих умовах тільки за письмовою угодою сторін. Товариство має пріоритетне право на пролонгацію Договорів у випадку належного виконання всіх їх умов;

- Товариство з метою продовження дії Договорів направило Підприємству лист від 17.05.2007 № 133, на який відповіді не отримало;

- Підприємство на момент подання даного позову не надало Товариству інформації щодо неможливості продовження строків дії Договорів;

- Товариство не має заборгованості перед Підприємством, що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків;

- Товариство сплатило Підприємству вартість фактичного користування місцями.

Апеляційним судом додатково встановлено, що:

- договори від 06.03.2007 № 1993 та № 1994 припинили свою дію за згодою сторін;

- протягом 2007 року Харківською міською радою затверджено схеми розміщення спеціальних конструкцій в місті Харкові (із внесенням змін до попередніх);

- сторонами не оформлялися договори на оренду землі чи постійне користування нею.  

Причиною виникнення даного спору є питання щодо подальшого використання Товариством для розміщення зовнішньої реклами місць, зазначених у Договорах.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Водночас згідно з статтею 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується, зокрема, на таких принципах:

- поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

- невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

За приписами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, Харківською міською радою на Підприємство покладено виконання функцій з надання в експлуатацію розповсюджувачам зовнішньої реклами місць, що знаходяться у комунальній власності територіальної громади міста Харкова.

Відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України, регулює Закон України від 03.07.1996 № 270/96-ВР "Про рекламу" (далі – Закон № 270).  

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 270 законодавство України про рекламу складається з цього Закону та інших нормативних актів, які регулюють відносини у сфері реклами.

За приписами частини першої статті 16 Закону № 270 розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.  

На виконання наведеного законодавчого припису постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 затверджено Типові правила.

Згідно з пунктом 1 Типових правил саме вони регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Пунктом 3 Типових правил встановлено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та в порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Пунктом 2 Типових правил встановлено, що дозвіл –це документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Водночас Типові правила визначають вичерпний перелік документів, необхідних для одержання дозволу (пункти 9, 14).  

Відповідні положення містять й Правила розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові та Порядок надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, затверджені рішенням Харківського міськвиконкому від 20.10.2004 № 977.

Зазначені Типові правила, Правила розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові та Порядок надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, визначають й порядок надання в тимчасове платне користування місць для розташування спеціальних (рекламних) конструкцій, що відбувається на підставі відповідних договорів, необхідність укладення яких у межах даної справи не оспорюється.   

Отже, суд апеляційної інстанції за наявності спеціального законодавства безпідставно застосував до спірних правовідносин, пов'язаних з розміщенням зовнішньої реклами, загальні норми земельного законодавства, що потягло й неправильне застосування ним статей 203, 204, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.  

У свою чергу, суд першої інстанції, повністю задовольнивши позовні вимоги Товариства, застосував одночасно як положення пунктів 2.2 Договорів, так і приписи статті 651 ЦК України, внаслідок чого припустився порушення норм матеріального права, оскільки не врахував наявної різниці між правовим змістом поняття "пролонгація" договору та внесенням змін до нього, що призвело до неправильного визначення місцевим судом предмету доказування у справі та неповноти судового дослідження фактичних обставин справи.

Пролонгація –це продовження дії договору понад передбачені при його укладанні строки. Пролонгація відбувається виключно на майбутнє та здійснюється, як правило, двома способами: а) шляхом укладання спеціальної (пролонгаційної) угоди щодо продовження дії договору на новий строк; б) шляхом включення умови щодо продовження дії договору безпосередньо в його текст (здійснюється автоматично у разі дотримання визначених договором умов).

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, пунктами 2.2 Договорів передбачено, що: вони можуть бути пролонговані на тих самих умовах тільки за письмовою угодою сторін; товариство має пріоритетне право на пролонгацію Договорів у випадку належного виконання всіх їх умов.

Наведене передбачає обов'язковість дослідження як питання укладання сторонами відповідної письмової угоди, так і наявності пріоритетного права в порівнянні з іншими суб'єктами господарювання, що претендують на укладення такої угоди. Проте, цього ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами зроблено не було.

Водночас стаття 651 ЦК України передбачає не пролонгацію договору, а внесення змін до нього за наявності передбачених законом підстав та з дотриманням встановленого (стаття 188 Господарського кодексу України) порядку.

При цьому питання пріоритету не досліджується, зміни вносяться до наявного договору, а правові наслідки зміни договору визначає стаття 653 ЦК України (у тому числі й щодо моменту зміни зобов'язань).

Крім того в даному випадку внесення змін до Договорів стосовно строків їх дії (збільшення до п'яти років з моменту укладення) само по собі виключало можливість їх одночасної пролонгації (яка відбувається лише зі спливом строку дії договору).  

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з тим, хоча право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права й належить позивачеві, але перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов'язком суду, який має приймати рішення зі справи в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи іншій спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього), так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору попереднім судовим інстанціям належало встановити:

- чи вимагає позивач пролонгації Договорів або внесення змін до них (що безпосередньо впливає на зміст та обсяг предмету доказування зі справи);   

- з якого саме моменту, на думку Товариства, має починатися перебіг п'ятирічного строку, на застосуванні якого наполягає позивач;

- чи дотримано сторонами встановленого порядку укладання письмових угод щодо пролонгації Договорів або внесення змін до них;

- яким чином сторонами визначалися (узгоджувалися) строки дії Договорів на момент їх укладання (до 30.06.2007), чи мали Підприємство або Товариство на той час будь-які заперечення з цього приводу;

- чи співпадають дати укладання Договорів з датами, зазначеними у відповідних дозволах на розміщення реклами (позовні вимоги Товариства мотивовано необхідністю видачі дозволів на розміщення реклами на 5 років);

- чи відповідає обраний позивачем спосіб судового захисту наявному порушенню та чи можливе усунення цього порушення в обраний позивачем спосіб (з огляду на згадані приписи статті 16 Закону № 270 щодо розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах виключно на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад);

- чи є можливою пролонгація кожного з Договорів (зміна строків їх дії) без внесення змін до узгоджених сторонами інших умов (зокрема, стосовно порядку розрахунків, в тому числі й щодо плати за періоди, які не охоплюються відповідними дозволами на розміщення реклами).

Проте цього ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами зроблено не було.

Крім того попередніми судовими інстанціями не було належним чином враховано фактичний зміст позовних вимог за первісним та зустрічним позовами і не з'ясовано наявність предмету спору за кожною з позовних вимог (зокрема, Товариство вимагало "зобов'язати комунальне підприємство "Міський інформаційний центр" продовжити строки дії Договорів (т. 2, а.с. 73-74); вимоги зустрічного позову стосуються й договорів від 06.03.2007 № 1993 і № 1994, які як встановлено судом апеляційної інстанції припинили дію з 01.07.2007 за згодою сторін).

Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди не лише неправильно застосували згадані норми матеріального права та порушили вимоги статей 84, 105 ГПК України щодо змісту судових рішень, але й припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну  правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України    

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламне агентство "Інарт" та комунального підприємства "Міський інформаційний центр" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 29.02.2008 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.08.2008 зі справи № 29/389-07 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Суддя              І.Бенедисюк

Суддя                                                                                               Н.Губенко

Суддя               Б.Львов