Постанова

від 19.11.2008 по справі 44/260-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

44/260-б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 19 листопада 2008 р.                                                                                    № 44/260-б  

Вищий господарський  суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. –(головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),Короткевича О.Є.

розглянувши касаційну скаргудержавної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва

на постановугосподарського суду міста Києва від 10.09.2008

у справігосподарського суду№ 44/260-бміста Києва

за заявоюприватного підприємства «Промтехтранссервіс»

про визнання банкрутомприватного підприємства «Аванта-М»

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від заявника касаційної скаргиПерепелюк О.В. (дов. №8454/9/10 від 13.12.2007)

від ініціюючого кредитораБабіч О.І. (дов. від 01.05.2008)

від боржникане з'явились

ВСТАНОВИВ :

в провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа про визнання банкрутом приватного підприємства «Аванта-М»(далі –боржника), яку було порушено ухвалою суду від 21.08.2008 за заявою приватного підприємства «Промтехтранссервіс», з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою господарського суду від 10.09.2008 боржника визнано банкрутом за спрощеною процедурою, згідно зі статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором призначено ініціюючого кредитора та зобов'язано за результатами проведеної роботи у строк до 13.09.2008 подати до господарського суду звіт про свою діяльність та ліквідаційний баланс.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва (далі –інспекція) звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в порядку статті 107 ГПК України, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 7, 9, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закону), статті 17, 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

За приписами статті 107 Господарського процесуального  кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

          Згідно з частинами 1, 2 статті 111-13 Господарського процесуального  кодексу України ухвали місцевого або апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбачених цим кодексом та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закону). Касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного суду.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до статті 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).

          Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України " Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004року у справі №17/124.

          Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності-протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта господарювання, щодо якого виникають  податкові зобов'язання.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою приватного підприємства «Промтехтранссервіс». Заява мотивована тим, що боржник не виконав умов договору №1/2 від 12.01.2007 (т.1 а.с. 8) та має заборгованість у розмірі 9000 грн. відповідно до акту приймання-передачі виконаних послуг від 12.01.2007 (т.1 а.с. 7). Відповідно до довідки від 15.07.2008 боржник відсутній за адресою місцезнаходження: м. Київ, вул. Щекавицька, 37/48, к.№1 (т.1 а.с. 27).

Постановою суду від 10.09.2008року боржника визнано банкрутом на підставі статті 52 Закону (т.1 а.с.43).

Матеріалами справи підтверджується, при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не надано оцінки витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 09.04.2008 №388815, відповідно до якого адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Щекавицька, 37/48, к №1. (т.1 а.с. 34-35). Окрім того, судом не досліджено стан відомостей щодо боржника на момент порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюються цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому, зокрема, зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, відповідно до договору цивільно-правового характеру від 12.01.2007 №1/2 та акту виконаних робіт у боржника перед заявником виникла заборгованість за надані послуги в сумі 9000 грн. Заявник звертався до боржника з претензією № 30-1 від 06.11.2007 року (т.1 а.с. 10), в якій просив перерахувати грошові кошти в сумі 9000 грн. Від боржника, за результатами розгляду вказаної претензії, надійшла відповідь від 09.11.2007 року, якою було визнано борг в сумі 9000 грн. (т.1 а.с.9).

Інших доказів в обґрунтування безспірності грошових вимог, як таких, що підтверджені виконавчими документами, ініціюючий кредитор суду не надавав.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що визнана у встановленому порядку претензія виключена з переліку документів за якими проводиться виконання органами державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження»та деяких інших законодавчих актів щодо виконання судових рішень, який набрав чинності з 14.04.2006. Отже, з дати набрання чинності цим законом претензія до боржника та її визнання боржником не приймаються органами державної виконавчої служби, як виконавчі документи.  

Відтак, колегія суддів зазначає про необхідність дослідження судом обставин безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора,  обставин правового статусу боржника як юридичної особи на момент порушення провадження у справі, належності доказів відсутності боржника за адресою місцезнаходження, як підстави порушення провадження у справі про банкрутство за спрощеною процедурою відповідно до статті 52 Закону або встановити інші підстави для ведення зазначеної спрощеної процедури.

З врахуванням викладеного та меж перегляду справи у касаційній інстанції відповідно до статті 111-7 ГПК України, оскаржувану постанову господарського суду міста Києва від 10.09.2008 року не можна вважати законною та обґрунтованою, отже вона підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції для прийняття рішення про обґрунтованість порушення провадження у справі та можливість його подальшого руху за спрощеною процедурою відповідно до статті 52 Закону.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, повно та всебічно з'ясувати обставини справи та доводи сторін, вирішити хід подальшого провадження у справі про банкрутство боржника відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1.          Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва задовольнити частково.

2.          Постанову господарського суду міста Києва від 10.09.2008 скасувати, справу №44/260-б направити для розгляду до господарського суду міста Києва .

Головуючий                                                                             Н. Ткаченко

Судді                                                                                                 Л. Катеринчук

                                                                                                                    О. Короткевич