Ухвала

від 11.01.2012 по справі 2а/0570/18422/2011

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.

Суддя-доповідач - Шальєва В. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2012 року справа №2а/0570/18422/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Шальєва В. А.

суддів Юрченко В.П. , Старосуда М.І.

при секретарі Газарян А.В.

за участю представника позивача Чекменьова Д.М.

представника відповідача Вінділович Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного адміністративного суду за адресою: м. Донецьк, б. Шевченка, 26, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2011 р. в справі № 2а/0570/18422/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Баланс-Плюс 2007" до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2011 р. задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Баланс-Плюс 2007" до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень, скасовані податкові повідомлення-рішення № 0000202343 від 26.05.2011 р., № 0000321742 від 26.05.2011 р.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ „Баланс-Плюс 2007". Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права. Порушення, на думку апелянта, полягають у неправильному застосуванні положень Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" при визначенні об'єкта оподаткування - внеску до статутного фонду, що, на думку податкового органу прирівнюється до операцій продажу майна та купівлі корпоративних прав. Крім того, судом першої інстанції зроблений невірний висновок щодо порушення позивачем п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національні валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банка України від 15.12.2004 р. № 637.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти постанову про выдмову у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Колегія суддів, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на підставі акту документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ „Баланс-Плюс 2007" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 р. по 26.04.2011 р. № 358/23/34940461 від 05.05.2011 р., проведеної ДПІ у Петровському районі м. Донецька, органом державної податкової служби були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000202343 від 26.05.2011 р. про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 28232,95 грн. та № 0000321742 від 26.05.2011 р. про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 3000 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 750 грн.

Як випливає з акту перевірки, відповідачем встановлені порушення позивачем п. 1.2, п. 1.15, п. 1.18 ст. 1, п. 8.11 ст. 8, п. 12.1 ст.12, Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб", п. 1.28 ст. 1, пп. 8.4.11 п. 8.4 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 12 Закону України „Про господарські товариства", ст. ст. 715, 716 Цивільного кодексу України в частині не оподаткування позивачем внеску до статутного фонду майном, що прирівнюється до операцій продажу майна та купівлі корпоративних прав. Порушення полягає у тому, що засновником підприємства ОСОБА_4 були внесені до статутного капіталу позивача основні засоби на суму 20000 грн., внаслідок чого, на думку відповідача, занижено податок з доходів фізичних осіб на 3000 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до статуту ТОВ „Баланс-Плюс 2007", затвердженого протоколом загальних зборів учасників № 1 від 15.02.2007 р. та зареєстрованого виконавчим комітетом Донецької міської ради 15.02.2007 р., акту приймання-передачі внеску у статутний фонд від 15.02.2007 р., засновник позивача ОСОБА_4 здійснила внесок у статутний капітал підприємства у вигляді майна вартістю 20000 грн.

Зазначена господарська операція мала місце 15.02.2007 р., в той час, як перевірка проводилась за період з 01.01.2008 р. по 26.04.2011 р. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем було виявлене порушення у періоді, який не був предметом перевірки, що обумовлює висновок про неправомірність донарахування податкових зобов'язань.

Крім того, суд вважає, що в даному випадку відсутній об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб, з огляду на наступне.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб на час виникнення спірних правовідносин був встановлений Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб".

Пунктом 1.2 ст. 1 цього Закону встановлено, що дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 1.3 ст. 1 зазначеного Закону дохід з джерелом його походження з України - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

а) процентів за борговими вимогами чи зобов'язаннями, випущеними (емітованими) резидентом;

б) дивідендів, нарахованих резидентом - емітентом корпоративних прав;

в) доходів у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах;

г) доходів у вигляді роялті, іншої плати за використання прав інтелектуальної (у тому числі промислової) власності, отриманих від резидента;

д) доходів у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом, а також заробітної плати, нарахованої особі за здійснення роботи за наймом у складі екіпажу (команди) транспортного засобу, який перебуває за межами території України, її територіальних вод (виключної економічної зони), у тому числі на якірних стоянках, та належить резиденту на правах власності або перебуває у його тимчасовому (строковому) користуванні та/або є зареєстрованим у Державному судновому реєстрі України чи Судновій книзі України;

е) доходів від надання в оренду (лізинг):

нерухомості, розташованої на території України;

рухомого майна, якщо орендодавець є резидентом України, або якщо користування таким майном здійснюється на території України, незалежно від того, чи є орендодавець резидентом чи нерезидентом;

є) доходів від продажу нерухомого майна, розташованого на території України;

ж) доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України;

з) доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України;

и) доходів, що виплачуються (надаються) резидентами у вигляді виграшів і призів, у тому числі у лотерею (крім державної); благодійної допомоги, подарунків;

і) доходів у вигляді активів, що передаються у спадщину, якщо такі активи або джерело їх виплати знаходяться на території України;

ї) інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).

Статтею 79 Господарського кодексу встановлено, що господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 цього кодексу до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Як визначено ч. 3 ст. 80 кодексу, товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Згідно з ч. 1 ст. 85 Господарського кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески.

Отже, майно, яке було передано засновком ОСОБА_4 до статутного фонду ТОВ „Баласн-Плюс 2007", є власністю саме цього господарського товариства.

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що корпоративні права - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Як визначено пп. 9.6.2 п. 9.6 ст. 9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб", операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права вважаються придбанням інвестиційного активу.

Відтак, дійсно, фізична особа ОСОБА_4 внаслідок внесення ним до статутного фонду господарського товариства майна придбала інвестиційний актив (отримав корпоративні права у цьому товаристві).

Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб" визначений порядок оподаткування операцій з корпоративними правами фізичних осіб.

Так, у відповідності до пп. „б", „в" п. 1.3 ст. 1 цього Закону дохід з джерелом його походження з України є будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді дивідендів, нарахованих резидентом - емітентом корпоративних прав, доходів у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах.

Згідно з пп. 4.2.12 п. 4.2 ст. 4 зазначеного Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається інвестиційний прибуток від здійснення платником податку операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, крім доходу від операцій, зазначених у підпунктах 4.3.3 та 4.3.17 цієї статті.

Відповідно до пп. 9.6.2 п. 9.6 ст. 9 цього Закону інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту. До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з: обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента.

Послідовний аналіз зазначених правових норм дає суду підстави для висновку, що об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб є виключно доходи у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення платником податку операцій з корпоративними правами, а також дохід у вигляді дивідендів, нарахованих емітентом корпоративних прав.

В даному випадку фізична особа ОСОБА_4 як власник корпоративних прав при отримані цих прав внаслідок внесення до статутного фонду ТОВ „Баланс-Плюс 2007" певного майна не здійснювала операції з корпоративними правами та не отримувала відповідного доходу, а також не отримувала дивідендів, які б нараховувались на ці корпоративні права.

Вклад фізичної особи у вигляді майна у статутний фонд господарського товариства є витратами такої фізичної особи, понесеними у зв'язку з придбанням інвестиційного активу, та не є доходом в розумінні Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб".

Відтак, суд вважає, що в даному випадку відсутній об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Суд вважає хибною позицію податкового органу, викладену в акті перевірки, щодо того, що внесок до статутного фонду прирівнюється до операцій продажу майна та купівлі корпоративних прав, тобто, фактично є договором міни.

Відповідно до ст. 715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Згідно зі ст. 716 цього кодексу до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Отже, за правовою природою внесення фізичною особою до статутного фонду господарського товариства майна в обмін на емітовані такою юридичною особою корпоративні права є придбанням такою фізичною особою інвестиційного активу, відтак, ці операції не є договором міни або договором купівлі-продажу.

Тому посилання податкового органу на порушення позивачем ст. 12 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб", яка регулює оподаткування операцій з продажу або обміну об'єкта рухомого майна, є безпідставним.

Оскільки судом зроблений висновок про відсутність у податкового органу підстав самостійного визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 3000 грн., відсутні передбачені п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України підстави для нарахування штрафних санкцій в розмірі 750 грн.

Що стосується порушення п. 2.6 ст. 2 Положення про ведення касових операцій у національні валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банка України від 15.12.2004 р. № 637, а саме несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів у касовій книзі на суму 5646,59 грн., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності зазначених порушень.

Судом встановлено, що 24.09.2008 р. позивач одержав з банку готівкові кошти в розмірі 5646,59 грн., що підтверджується випискою з банку та зворотнім боком корінця чеку серії ЛВ 8874848, про що позивачем був складений прибутковий касовий ордер № 10, датований 23.09.2008 р. У касовій книзі позивачем був зроблений відповідний запис № 18 від 24.09.2008 р. (а.с. 47), а не 23.09.2008 р., як зазначено в акті перевірки.

Пунктом 2.6 ст. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України 15.12.2004 р. № 637, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за № 40/10320, передбачено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Згідно з п. 1.2 цього Положення оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Таким чином, оприбуткування готівки є здійснення обліку такої готівки саме у касовій книзі підприємства.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем оприбуткування грошових коштів у касовій книзі здійснене в дінь їх отримання - 24.09.2008 р. на підставі прибуткового касового ордеру № 10 від 23.09.2008 р., а факт невідповідності дати складання прибуткового касового ордеру може свідчити лише про порушення правил ведення бухгалтерського обліку, а не про несвоєчасне оприбуткування готівки.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушення позивачем приписів п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності порушень з боку позивача, зазначених в акті перевірки, що обумовлює протиправність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 195, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2010 р. у справі № 2а/0570/18422/2011 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.11.2010 р. у справі № 2а/0570/18422/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Баланс-Плюс 2007" до Державної податкової інспекції у Петровському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлений 16 січня 2012 р.

Головуючий Шальєва В.А.

Судді Юрченко В.П.

Старосуд М.І.