Ухвала

від 14.03.2012 по справі 2а/0570/21991/2011

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Смагар С.В.

Суддя-доповідач - Бишов М. В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2012 року справа №2а/0570/21991/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Бишова М.В.

суддів Шальєвої В.А., Компанієць І.Д.

при секретарі Газарян А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2012 року по адміністративній справі № 2а/0570/21991/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Донавторесурси» до Державної податкової інспекції в Київському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2012 року по адміністративній справі №2а/0570/21991/2011 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Донавторесурси» до Державної податкової інспекції в Київському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень задоволений частково.

Визнані недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька від 04.08.2011р. №0002612340/18934/10/23-13, яким збільшено грошове зобов'язання за податком на прибуток у загальній сумі 997666 грн, у тому числі за основним платежем 997665 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн, та від 04.08.2011р. №0002622340/18400/10/23-313, яким збільшено грошове зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 762933 грн, у тому числі за основним платежем 762932 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

Стягнуто на користь ТОВ фірма «Донавторесурси» з державного бюджету України судовий збір в сумі 14,11 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у позові (т.с.3 а.с.1-4). Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач вказує, що під час розгляду справи суд першої інстанції порушив норми процесуального та матеріального права, а також не застосував норми діючого законодавства, які необхідно було застосувати. Представники відповідача (апелянта) у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили суд задовольнити її у повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення, що дає суду право розглянути справу у його відсутність.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ фірма «Донавторесурси» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ №30651563, перебуває на податковому обліку в ДПІ в Київському районі м. Донецька та є платником податку на додану вартість (свідоцтво №07771687 від 19.03.2003р.).

З 5 по 11 липня 2011 року відповідачем була проведена позапланова нев'їздна перевірка позивача з питань правомірності сплати податку на додану вартість за період з 01 по 31 березня 2011р. та податку на прибуток за 1 квартал 2011р. по відносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Дизсервіс-Луганськ», наслідки якої викладені в акті перевірки від 18 липня 2011р. №4664/23-2/30651563.

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 4 серпня 2011р. прийняті спірні податкові повідомлення-рішення відповідно до пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України:

№0002612340/18934/10/23-313, яким збільшено грошове зобов'язання за податком на прибуток у загальній сумі 997666 грн., у тому числі за основним платежем 997665 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

№0002622340/18400/10/23-313, яким збільшено грошове зобов'язання за податком на додану вартість у загальній сумі 762933 грн., у тому числі за основним платежем 762932 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

Правовою підставою визначення податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням №0002622340/18400/10/23-313 наведені норми пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

Правовою підставою визначення податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням №0002612340/18934/10/23-313 наведені норми пункту 5.1 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статі 11, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі - Закон №334), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що позивачем завищено валові витрати за березень 2011 року на суму 3990661 грн., внаслідок чого занижений податок на прибуток на суму 997665 грн. за 1 квартал 2011 року. Крім цього, відповідачем встановлено завищення позивачем суми податкового кредиту за березень 2011 року на 762932 грн., внаслідок чого занижений податок на додану вартість за березень 2011 року на суму 762932 грн. Дані порушення відповідачем встановлені у зв'язку із придбанням позивачем товару згідно нікчемного правочину з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дизсервис-Луганськ». Відповідач в акті перевірки зазначає, що між позивачем та ТОВ «Дизсервис-Луганськ» укладений нікчемний правочин, який не спричинив реального настання правових наслідків, не відповідає вимогам закону, його вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 216 Цивільного кодексу У країни є нікчемним і визнання його недійсним судом не вимагається.

31 січня 2011 року між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дизсервіс-Луганськ» як постачальником був укладений договір постачання нафтопродуктів №310102, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити покупцю нафтопродукти: дизельне паливо, бензин, масла у кількості та на суму відповідно до накладних. Строк дії договору з моменту підписання до 31 грудня 2011 року. На виконання даного договору ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» були надані позивачу видаткові та податкові накладні від 9 березня 2011 року на загальну суму 286203 грн. 50 коп., в тому числі податок на додану вартість 47700 грн. 58 коп., від 9 березня 2011 року на загальну суму 318002 грн. 67 коп., в тому числі податок на додану вартість 53000 грн. 33 коп., від 12 березня 2011 року на загальну суму 305253 грн. 20 коп., в тому числі податок на додану вартість 50875 грн. 53 коп., від 12 березня 2011 року на загальну суму 284400 грн. 60 коп., в тому числі податок на додану вартість 47400 грн. 10 коп., від 12 березня 2011 року на загальну суму 284400 грн. 60 коп., в тому числі податок на додану вартість 47400 грн. 10 коп., від 12 березня 2011 року на загальну суму 300202 грн., в тому числі податок на додану вартість 50033 грн. 67 коп., від 12 березня 2011 року на загальну суму 300202 грн., в тому числі податок на додану вартість 50033 грн. 67 коп., від 14 березня 2011 року на загальну суму 243375 грн. 75 коп., в тому числі податок на додану вартість 40562 грн. 62 коп., від 14 березня 2011 року на загальну суму 332623 грн. 50 коп., в тому числі податок на додану вартість 55437 грн. 25 коп., від 22 березня 2011 року на загальну суму 291598 грн. 30 коп., в тому числі податок на додану вартість 48599 грн 72 коп. від 28 березня 2011 року на загальну суму 313741 грн. 93 коп., в тому числі податок на додану вартість 52290 грн. 32 коп., від 28 березня 2011 року на загальну суму 302397 грн. 03 коп., в тому числі податок на додану вартість 50399 грн. 50 коп., від 28 березня 2011 року на загальну суму 319201 грн. 13 коп., в тому числі податок на додану вартість 53200 грн. 19 коп., від 31 березня 2011 року на загальну суму 302397 грн. 03 коп., в тому числі податок на додану вартість 50399 грн. 50 коп., від 31 березня 2011 року на загальну суму 302397 грн. 03 коп., в тому числі податок на додану вартість 50399 грн. 50 коп., від 31 березня 2011 року на загальну суму 302397 грн. 03 коп., в тому числі податок на додану вартість 50399 грн. 50 коп. До складу податкового кредиту березня 2011 року позивачем за вищенаведеними податковими накладними включено суми податку на додану вартість у загальному розмірі 762932 грн. 11 коп. Оплата отриманого товару була здійснена позивачем у безготівковій формі в сумі 3577462 грн. 58 коп., що підтверджується платіжними дорученнями. На 31 березня 2011 року по взаєморозрахунках із ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» рахувалася дебіторська заборгованість позивача в сумі 1523330 грн. 05 коп. Дати та номери платіжних доручень, перераховані суми, зазначені в акті перевірки, та не заперечуються позивачем.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІУ (надалі - Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону №996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує їі здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону №996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Всі спірні господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивачем з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках, що не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 Закону №334, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону №334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі Їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання товару (послуг). Пунктом 5.11 статті 5 Закону №334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Такої підстави як висновок податкового органу про нікчемність право чину для виключення витрат зі складу валових Закон №334 не передбачає.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при Їх ввезенні на митну територію У країни (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при Їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як вбачається з акту перевірки та пояснень представника відповідача під час судового розгляду справи, підставою для висновку відповідача щодо нікчемності правочину, вчиненого між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дизсервіс-Луганськ», став акт Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про результати камеральної перевірки ТОВ «Дизсервіс- Луганськ» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків згідно з додатком №5 до декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року. Акт складені на підставі даних, які містяться в інформаційних базах податкової інспекції, документи господарської діяльності по взаємовідносинам з позивачем чи з іншими контрагентами податковим органом не досліджувались. Висновок про наявні ознаки нікчемних право чинів взагалі з усіма контрагентами зроблений на підставі того, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, у податкового органу відсутня інформація щодо приміщень, яке підприємство використовувало у своїй діяльності, у підприємства відсутні основні засоби, у 1 кварталі 2011 року працювало 3 особи у штаті. Дані обставини не мають відношення до правомірності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем. Як вбачається також з даного акту перевірки, ТОВ «Дизсервіс-Луганськ», податкова звітність подавалася, по взаємовідносинам з позивачем ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» було сформоване податкове зобов'язання, про що зазначено у додатку №5 до декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладена угода, яка суперечить діючому законодавству, відповідачем не наведено. Податковий кодекс України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту

поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

На момент здійснення господарських операцій - березень 2011 року контрагент позивача був зареєстрований у якості платника податку на додану вартість та знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Одним із основних видів діяльності ТОВ «Дизсервіс-Луганськ», так само як і позивача, є оптова торгівля паливом, що підтверджується актами перевірок. Перевезення товару підтверджується товарно- транспортними накладними. З акту перевірки позивача вбачається, що у позивача є будівля бензозаправки, ємності для зберігання паливо-мастильних матеріалів. Позивачем суду також надані письмові докази (договори, видаткові накладні, рахунки, податкові накладні), які посвідчують подальший рух товару, а саме його подальшу реалізацію. Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при придбанні товару позивачем у його контрагента.

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв посилання відповідача на відсутність сертифікатів відповідності товару, паспортів якості, узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу, оскільки їх наявність чи відсутність ніяким чином не пов'язана із формуванням платником податку валових витрат та податкового кредиту відповідно до норм Закону №334 та Податкового кодексу України, не посвідчує відсутність факту поставки, а також не є ознакою нікчемності правочину. Відповідач ґрунтує свої висновки перше за все на підставі висновків акту перевірки контрагента позивача Ленінською МДПІ у м. Луганську за березень 2011 року, з огляду на те, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Дизсервіс-Луганськ» тривали протягом 2011 року, що підтверджується податковими деклараціями позивача з податку на додану вартість з додатком №5, копії яких долучені до матеріалів справи, а не тільки у березні 2011 року.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, викладеній відповідно до Закону України від 2 грудня 2010 року №2756-УІ) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконно заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного Кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання.

В даному випадку виходячи з акту перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що відсутнє реальне виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом, тобто має місце оспорюваність самого договору, та відповідно до чого, податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить до взаємовідносин у сфері податкового законодавства, здійснюючи відповідні висновки. Податковий орган, здійснюючи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарських операцій з-за її не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Однак, за змістом статті 228 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи зі змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 1 січня 2011 року, правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, здійснює висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства. Податковий орган формуючи такі висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними. У тому випадку, якщо податковий орган вважає, що мало місце недійсність, (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину між суб'єктами господарювання, метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства.

Суду будь-яких судових рішень (вироків, постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювань нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими.

Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині визнання недійсними спірних податкових повідомлень-рішень від 4 серпня 2011 року.

Стосовно позовних вимог позивача про визнання незаконними дій відповідача щодо визначення правочинів, укладених між ТОВ «Фірма «Донавторесурси» та ТОВ «Дизсервіс-Луганськ», такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчиненими удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, такими, що мають ознаки нікчемними та є нікчемними в силу припису закону, визнання відсутності повноважень по визнанню правочинів такими, що суперечать інтересам держави і суспільства, суд вірно зазначив, що наслідком дій відповідача були конкретні рішення суб'єкта владних повноважень - податкові повідомлення-рішення, які й мають для позивача негативні наслідки. Право на судовий захист у спірних правовідносинах позивачем реалізоване шляхом визнання недійсними спірних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача та вважає їх безпідставними,

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимог позивача.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 1951, 196-198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, колегія судів, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2012 року по адміністративній справі № 2а/0570/21991/2011 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2012 року по адміністративній справі № 2а/0570/21991/2011 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання ухвали у повному обсязі.

У повному обсязі ухвала складена 19 березня 2012 року.

Колегія суддів М.В. Бишов

В.А. Шальєва

І.Д. Компанієць