Постанова

від 03.04.2012 по справі 2а-2852/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 квітня 2012 року № 2а-2852/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Вінчіторе» доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва проскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі міста Києва № 0000072306 від 06.02.2012.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судове засідання 27.03.2012 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів. Присутні у судовому засіданні представники сторін повідомлені про те, що справа буде розглянута протягом п'яти днів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

24.01.2012 за результатами документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Вінчіторе» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум», ТОВ «Київбуд-Інвест»ДПІ у Оболонському районі міста Києва складено Акт № 47/23-6/34348302 (далі -Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 201.4 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, та, як наслідок, заниження податку на додану вартість за липень, серпень 2010 року та березень 2011 року на загальну суму 622166 грн.

06.02.2012 на підставі Акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000072306, яким у зв'язку з порушенням пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 201.4 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 622166 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 155253 грн.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договорів поставки № 1201/09 від 12.01.2009 з ТОВ «Гарант», № 01/02-2010 від 01.02.2010 з ТОВ «ТК «Технофорум», а також на підставі усного договору з ТОВ «Київбуд-Інвест»(далі -Договори) було поставлено товари на загальну суму 3732996,41 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 622166 грн.), що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 201.4 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та, як наслідок, про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 622166 грн., стала встановлення ним:

по-перше, декларування податкового кредиту ТОВ «Вінчіторе»у липні, серпні 2010 року та березні 2011 року за рахунок господарських операцій з підприємствами-постачальниками ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум»та ТОВ «Київбуд-Інвест», якими відповідні суми податкових зобов'язань не декларувались;

по-друге, анулювання свідоцтв платника ПДВ підприємств-постачальників ТОВ «Гарант»та ТОВ «ТК «Технофорум», а також відсутність ТОВ «Гарант»за місцем знаходження;

по-третє, надходження до податкового органу акту №0103/2309/37143722 від 08.08.2011 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Київбуд-Інвест», якою на підставі пояснень директора товариства ОСОБА_1 встановлено його непричетність до діяльності підприємства, а також відсутність у ТОВ «Київбуд-Інвест»трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень тощо для здійснення основного виду діяльності.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договорами між ТОВ «Вінчіторе»та ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум», ТОВ «Київбуд-Інвест» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи договорами, видатковими накладними, податковими накладними, актами виконаних робіт з автоперевезення, актами здачі-прийняття транспортно-експедиційних послуг, складеними під час реалізації третім особам товарів, придбаних у ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум», ТОВ «Київбуд-Інвест».

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних Договорів, актів прийому-передачі, видаткових та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум»та ТОВ «Київбуд-Інвест»не були припинені.

Судом також не береться до уваги посилання відповідача на недекларування відповідних податкових зобов'язань контрагентами ТОВ «Вінчіторе», відсутність ТОВ «Гарант»за місцем знаходження, а також акт №0103/2309/37143722 від 08.08.2011 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Київбуд-Інвест», оскільки, по-перше, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог трудового законодавства та законодавства про бухгалтерський облік не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів на підтвердження існування вказаних обставин.

Таким чином, судом встановлено, що Договори між ТОВ «Вінчіторе»та ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум», ТОВ «Київбуд-Інвест»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Вінчіторе», ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум», ТОВ «Київбуд-Інвест»умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 622166 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум», ТОВ «Київбуд-Інвест». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум»та ТОВ «Київбуд-Інвест»були зареєстровані платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 622166 грн., віднесена ТОВ «Вінчіторе»до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум»та ТОВ «Київбуд-Інвест»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Оболонському районі м. Києва про порушення ТОВ «Вінчіторе»пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 201.4 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0000072306 від 06.02.2012 -безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінчіторе»задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000072306 від 06.02.2012, прийняте Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 2146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінчіторе»(04073, м. Київ, вул. Скляренка, 9; код ЄДРПОУ 34348302) за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва (04213, м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 58) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко