Ухвала

від 15.08.2012 по справі 2а-2852/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2852/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

"15" серпня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Старової Н.Е.

суддів - Чаку Є.В., Файдюка В.В.

при секретарі - Бібко Г.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінчіторе»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС про скасування податкового повідомлення -рішення, суд -

В С Т А Н О В И В

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінчіторе»(надалі -позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва ДПС України (надалі -відповідач або ДПІ) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.02.2012 №0000072306.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 квітня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на невірне застосування норм матеріального права, що призвело до помилкового рішення суд.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, зазначав, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини у справі та вирішено її із належним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та дослідивши докази, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

ДПІ проведено документальної планової виїзної перевірки позивача ТОВ «Вінчіторе»з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум», ТОВ «Київбуд-Інвест»(надалі -контрагент) за період з 01.07.2010 по 30.09.2011 року.

За результатами перевірки складений Акт № 47/23-6/34348302 від 24.01.2012 року (далі -акт), в якому зокрема, встановлено порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 , пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , п. 198.3 ст. 198 , п. 185.1 ст. 185 , п. 201.4 ст. 201 , п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , та, як наслідок, заниження податку на додану вартість за липень, серпень 2010 року та березень 2011 року на загальну суму 622166 грн.

На цій підставі ДПІ винесла податкове повідомлення-рішення від 06.02.2012 року № №0000072306, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 622166 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 155253 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем було укладено договори поставки, № 1201/09 від 12.01.2009 з ТОВ «Гарант», № 01/02-2010 від 01.02.2010 з ТОВ «ТК «Технофорум», а також на підставі усного договору з ТОВ «Київбуд-Інвест»(далі -Договори) було поставлено товари на загальну суму 3732996,41 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 622166 грн.), що підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковими накладними.

Судова колегія апеляційної інстанції не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція в апеляційної скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справі, якім надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні правовідносини з огляду на наступне.

ТОВ «Вінчіторе» за висновками акта перевірки інкримінується порушення пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 , пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , п. 198.3 ст. 198 , п. 185.1 ст. 185 , п. 201.4 ст. 201 , п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , у зв'язку з внесенням до складу податкового кредиту сум за податковими накладними ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум»та ТОВ «Київбуд-Інвест».

Підстави за якими на думку відповідача позивач порушив вказані норми закону ґрунтуються на висновках податкового органу викладених в акті перевірки.

Суд першої інстанції належно дослідив обставини господарських відносин позивача з контрагентом і дійшов висновку що порушень закону він не скоїв.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Так, згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, зобов'язання за Договорами між ТОВ «Вінчіторе»та ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум», ТОВ «Київбуд-Інвест»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується документами, наявними у матеріалах справи.

Тому, суд першої інстанції дійшов належного висновку, з яким погоджується судова колегія, що реальність вказаних правочинів, факт виконання робіт та здійснення оплати за зазначеними договорами підтверджується, наявними в матеріалах справи, договорами, видатковими накладними, податковими накладними, актами виконаних робіт з автоперевезення, актами здачі-прийняття транспортно-експедиційних послуг, складеними під час реалізації третім особам товарів, придбаних у ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум», ТОВ «Київбуд-Інвест», банківською випискою з особового рахунку позивача, а отже господарські операції між позивачем і контрагентами мали місце.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та зазначає що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листах ВАСУ № 1112/11/13-10 від 20.07.2010р., та № 742/11/13-11 від 2.06.2011р.

Також, судом першої інстанції вірно враховано, що рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ

Тому, посилання суду першої інстанції при прийнятті рішення на практику Європейського Суду з прав людини є правомірним.

А отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Договори між ТОВ «Вінчіторе»та ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум», ТОВ «Київбуд-Інвест»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Вінчіторе», ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум», ТОВ «Київбуд-Інвест»умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України .

До того ж, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на момент підписання відповідних Договорів, актів прийому-передачі, видаткових та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум»та ТОВ «Київбуд-Інвест»не були припинені.

Відтак, зважаючи на достовірні встановлені судом вищевказані обставини, є вірним висновок суду першої інстанції, що сума ПДВ у розмірі 622166 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум», ТОВ «Київбуд-Інвест», оскільки на момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Гарант», ТОВ «ТК «Технофорум»та ТОВ «Київбуд-Інвест»які були зареєстровані платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства та мали право на складання податкових накладних що були оформленні відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р ., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037

Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції про відсутність підстав для висновку про порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 , пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , п. 198.3 ст. 198 , п. 185.1 ст. 185 , п. 201.4 ст. 201 , п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України .

До того ж, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС України не вправі встановлювати правові наслідки визнання нікчемного правочину недійсним лише на підставі закону та без відповідного рішення суду про визнання такого правочину недійсним, оскільки він не порушує публічний порядок і доказів того, що правочин визнано судом недійсним відповідачем не надано, а реальність здійснених операцій підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.

Доводи апеляційної скарги ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС України, не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 03 квітня 2012 року, та не можуть бути підставою для її скасування.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195 , 196 , 198 , 200 , 205 , 206 , 212 , 254 КАС України , суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 квітня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України .

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.