Постанова

від 16.05.2012 по справі 2а-14239/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 Вн. № 1/315

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

16 травня 2012 року 10:00 № 2а-14239/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаер Груп" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.06.2011 р. № 0005472310, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаер Груп" (далі - позивач, ТОВ "Фаер Груп") звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Печерському р-ні м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.06.2011 р. № 0005472310 (далі -ППР № 0005472310). Позовні матеріали передані на розгляд судді 07.10.2011 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2011 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-14239/11/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2011 р. закінчено підготовче провадження і призначено справу № 2а-14239/11/2670 до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2011 р. витребувано від ДПА Львівської обл. та ДПА Вінницької обл. додаткові докази по справі.

01 лютого 2012 року судом постановлено окрему ухвалу внаслідок виявлення під час розгляду справи порушення закону з боку ДПА Вінницької обл.

В судове засідання 04.04.2012 р. прибув представник позивача. Судом встановлено, що представник відповідача в судове засідання 04.04.2012 р. не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 04.04.2012 р. суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 18.05.2011 р. по 26.05.2011 р. ДПІ у Печерському р-ні м. Києва на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 30.09.2009 р. по 31.03.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 30.09.2009 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої складено акт від 02.06.2011 р. № 615/23-10/34414469 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0005472310, відповідно до якого позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 60 592,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 15 148,00 грн., всього на суму 75 740,00 грн.

10 червня 2011 року позивач звернувся до ДПІ у Печерському р-ні м. Києва з письмовим запереченням на Акт перевірки (вх. № 37595/10 від 10.06.2011 р.).

Листом від 17.06.2011 р. № 22383/10/23-1011 відповідач надав відповідь позивачеві на заперечення до Акту перевірки, відповідно до якого висновки Акта перевірки залишено без змін.

Листом б/н від 11.07.2011 р. позивач звернувся до ДПА у м. Києві з первинною скаргою на ППР № 0005472310.

Рішенням від 09.09.2011 р. № 9024/10/25-114 про результати розгляду первинних скарг ДПА у м. Києві залишила без змін ППР № 0005472310, а первинну скаргу позивача - без задоволення.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд м. Києва погоджується з позовними вимогами ТОВ "Фаер Груп", виходячи з наступних мотивів.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV); Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі -Закон № 283/97-ВР); Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР), Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" (далі - Закон № 755-IV).

За твердженням відповідача, підставою для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування до позивача штрафних санкцій було заниження податку на додану вартість на загальну суму 60 591,56 грн., у тому числі по періодах:

- листопад 2010 року на суму 36 717,91 грн.;

- грудень 2010 року на суму 23 873,65 грн.

У своїх запереченнях відповідач зазначив, що ДПІ у м. Вінниці Києва було складено акт від 03.03.2011 р. № 726/2301/36685006 невиїзної документальної перевірки ТОВ "ФК Соларіс" (далі -контрагент-1 позивача) та ДПІ у Жовківському р-ні було складено акт від 15.03.2011 р. № 331/2300/36449964 планової виїзної перевірки ТОВ "Євроопт ЛТД" (далі -контрагент-2 позивача), якими встановлено нікчемність правочинів з ТОВ "Фаер Груп". Згідно висновків зазначеного акту перевірки у контрагента позивача відсутня реальна можливість поставок товарів (робіт, послуг), в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ "ФК Соларіс", ТОВ "Євроопт ЛТД" носили характер нікчемного правочину.

Разом з тим, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Євроопт ЛТД" було укладено Договір № 18/10/2010 від 18.10.2010 р. про здійснення ТОВ "Євроопт ЛТД" передачі у власність позивачеві товару та зобов'язання позивача прийняти та оплатити вказаний товар, перелік якого зазначений у наявних в матеріалах справи копіях рахунку-фактури, видаткової накладної, податкової накладної (арк. 66 -68 І тому матеріалів справи), на загальну суму 220 307,44 грн. (в т.ч. ПДВ -36 717,91 грн.).

ТОВ "Євроопт ЛТД" виписало на адресу ТОВ "Фаер Груп" податкову накладну № 1114 від 01.11.10 на загальну суму 220 307,44 грн. (в т.ч. ПДВ - 36 717,91 грн.), яка підписана від імені ТОВ "Євроопт ЛТД" ОСОБА_1 та скріплена печаткою підприємства (арк. 68 І тому матеріалів справи).

Судом встановлено, що за передачу у власність позивачеві товару ТОВ "Фаер Груп" розрахувалось шляхом перерахування на банківський рахунок ТОВ "Євроопт ЛТД" безготівкових коштів на повну суму переданого у власність товару, що підтверджується виписками з банку (арк. 69 -78 І тому матеріалів справи).

Крім цього, між позивачем та ТОВ "ФК Соларіс" було укладено Договір № 29/11/2010 від 29.11.2010 р. про здійснення ТОВ "ФК Соларіс" передачі у власність позивачеві товару та зобов'язання позивача прийняти та оплатити вказаний товар, перелік якого зазначений у наявних в матеріалах справи копіях рахунку, видаткової накладної, податкової накладної (арк. 84 -86 І тому матеріалів справи), на загальну суму 143 241,90 грн. (в т.ч. ПДВ -23 873,65 грн.).

ТОВ "ФК Соларіс" виписало на адресу ТОВ "Фаер Груп" податкову накладну № 10120106 від 1.12.10 на загальну суму 143 241,90 грн. (в т.ч. ПДВ - 23 873,65 грн.), яка підписана від імені ТОВ "ФК Соларіс" ОСОБА_2 та скріплена печаткою підприємства (арк. 86 І тому матеріалів справи).

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у ст. 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивач отримав від постачальників послуг належно оформлені податкові накладні, які відповідають вимогам вище вказаних норм закону.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 283/97-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом встановлено, що позивач відобразив у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2010 року у рядку 27 та у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року у рядку 27 на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Євроопт ЛТД" та ТОВ "ФК "Соларіс", здійснення передачі у власність позивачеві товару на виконання умов Договору № 18/10/2010 від 18.10.2010 р. та Договору № 29/11/2010 від 29.11.2010 р.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР (діяв до прийняття ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічно пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 ст. 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд дійшов висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання ним товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності, сплата або нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Досліджуючи питання щодо реальності здійснення передачі у власність позивачеві товару та придбання його з метою використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ "Євроопт ЛТД" та ТОВ "ФК "Соларіс" були зареєстровані як юридична особа та платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та відповідно складати податкові накладні. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за листопад 2010 року та грудень 2010 року, відповідають вимогам, встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК України, п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Доказів підтвердження того, що ТОВ "Євроопт ЛТД" та ТОВ "ФК "Соларіс" не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем суду не надано.

Крім цього, реальність придбання позивачем товарів для подальшого використання їх у своїй господарській діяльності підтверджується також наявними в матеріалах справи копіями договорів про надання послуг, стандартної рамкової угоди постачальника, договорів, договорів поставки, актів списання, видаткових накладних (арк. 175 - 250 І тому матеріалів справи, арк. 1 -65 ІІ тому матеріалів справи).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України та Закон України "Про податок на додану вартість" (діяв до прийняття ПК України) передбачають тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення їх з порушенням вимог, встановлених нормами Закону, чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України / пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР) (п. 198.6 ст. 198 ПК України; пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що господарські операції ТОВ "Фаер Груп" з його контрагентами - ТОВ "Євроопт ЛТД" та ТОВ "ФК "Соларіс" здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності даних підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Крім цього, суд не погоджується з висновками Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ "Фаер Груп" і ТОВ "Євроопт ЛТД" та ТОВ "ФК "Соларіс", виходячи з нижченаведеного.

Частина 1 ст. 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина 3 цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 ЦК України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1 та 4 ст. 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ст. 18 Закону № 755-IV відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою , доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу, що позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України неодноразово наголошувалося, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Разом з тим, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що ТОВ "Фаер Груп" правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за листопад 2010 року та за грудень 2010 року по взаємовідносинам ТОВ "Євроопт ЛТД" та ТОВ "ФК "Соларіс", а висновки Акта перевірки про порушення позивачем пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є помилковими, відтак визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 75 740,00 грн. є протиправним, що свідчить про протиправність та необґрунтованість прийнятого відповідачем ППР № 0005472310.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Фаер Груп" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 9, 69-72, 86, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фаер Груп" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 22.06.2011 р. № 0005472310.

3. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України судові витрати на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фаер Груп" у розмірі 3,40 грн. з рахунків суб'єкта владних повноважень - державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Н.В. Клочкова