Ухвала

від 11.09.2012 по справі 2а-14239/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-14239/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"11" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Маслія В.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Бібко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаер Груп»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2012 року адміністративний позов ТОВ «Фаер Груп»до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 18 травня 2011 року по 26 травня 2011 року ДПІ у Печерському районі м. Києва на підставі було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 30 вересня 2009 року по 31 березня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 30 вересня 2009 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт від 02 червня 2011 року № 615/23-10/34414469.

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005472310, відповідно до якого позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 60 592, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 15 148, 00 грн., всього на суму 75 740, 00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Євроопт ЛТД»було укладено Договір № 18/10/2010 від 18 жовтня 2010 року про здійснення ТОВ «Євроопт ЛТД»передачі у власність позивачеві товару та зобов'язання позивача прийняти та оплатити вказаний товар, перелік якого зазначений у наявних в матеріалах справи копіях рахунку-фактури, видаткової накладної, податкової накладної, на загальну суму 220 307, 44 грн., в тому числі ПДВ - 36 717, 91 грн.

ТОВ «Євроопт ЛТД»виписало на адресу ТОВ «Фаер Груп»податкову накладну № 1114 від 01 листопада 2010 року на загальну суму 220 307, 44 грн., в тому числі ПДВ - 36 717, 91 грн.

Судом першої інстанції вірно встановлено встановлено, що за передачу у власність позивачеві товару ТОВ «Фаер Груп»розрахувалось шляхом перерахування на банківський рахунок ТОВ «Євроопт ЛТД»безготівкових коштів на повну суму переданого у власність товару, що підтверджується, наявними в матеріалах справи, виписками з банку

Крім цього, між позивачем та ТОВ «ФК Соларіс»було укладено Договір № 29/11/2010 від 29 листопада 2010 року про здійснення ТОВ «ФК Соларіс»передачі у власність позивачеві товару та зобов'язання позивача прийняти та оплатити вказаний товар, перелік якого зазначений у наявних в матеріалах справи копіях рахунку, видаткової накладної, податкової накладної, на загальну суму 143 241, 90 грн., в тому числі ПДВ - 23 873, 65 грн.

ТОВ «ФК Соларіс»виписало на адресу ТОВ «Фаер Груп»податкову накладну № 10120106 від 01 грудня 2010 року на загальну суму 143 241, 90 грн., в тому числі ПДВ - 23 873, 65 грн.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 - з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно пп. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав від постачальників послуг належно оформлені податкові накладні, які відповідають вимогам вище вказаних норм закону.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»- до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»- не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач відобразив у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2010 року у рядку 27 та у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року у рядку 27 на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Євроопт ЛТД»та ТОВ «ФК «Соларіс», здійснення передачі у власність позивачеві товару на виконання умов Договору № 18/10/2010 від 18 жовтня 2010 року та Договору № 29/11/2010 від 29 листопада 2010 року.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому підпунктом 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічно відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання ним товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності, сплата або нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Реальність придбання позивачем товарів для подальшого використання їх у своїй господарській діяльності підтверджується також наявними в матеріалах справи копіями договорів про надання послуг, стандартної рамкової угоди постачальника, договорів, договорів поставки, актів списання, видаткових накладних.

Крім того, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ «Євроопт ЛТД»та ТОВ «ФК «Соларіс»були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та відповідно складати податкові накладні. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за листопад 2010 року та грудень 2010 року, відповідають вимогам, встановленим п. 201.1 статті 201 ПК України.

З огляду на вищевказане, ТОВ «Фаер Груп»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за листопад 2010 року та за грудень 2010 року по взаємовідносинам ТОВ «Євроопт ЛТД»та ТОВ «ФК «Соларіс», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковими, відтак визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 75 740, 00 грн. є протиправним, що свідчить про протиправність та необґрунтованість прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0005472310.

Таким чином вірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову в повному обсязі.

Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Маслій В.І.

Чаку Є.В.