Постанова

від 08.05.2012 по справі 2а-1122/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 травня 2012 року 16:15 № 2а-1122/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача: Любар-Пурлінської Т.М.,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХАРТ» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13.01.2012 року №0000172305/437,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХАРТ»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення -рішення від 13.01.2012 року №0000172305/437.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем неправомірно збільшено грошове зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХАРТ»за платежем «надходження від реалізованого палива податковими агентами і суб'єктами господарювання»на суму 29 044, 93 гривень. Позивач вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення не є обґрунтованим, оскільки, на його думку, висновок ДПІ у Дарницькому районі м. Києва не відповідає змісту ст.ст. 240, 241, 242 ПКУ та прямо протирічить п.18.1 ст.18 Податкового кодексу України, на підставі чого позивач не повинен вважатися податковим агентом при реалізації палива, придбаного виключно у суб'єктів господарювання, які здійснюють оптову торгівлю паливом.

В судовому засідання уповноважений представник позивача підтримав позовні вимоги та просив прийняти рішення по справі, яким визнати недійсним та скасувати в повному обсязі податкове повідомлення -рішення від 13.01.2012 року №0000172305/437.

Відповідач проти позову заперечував, в письмових запереченнях від 21.03.2012 року вих. № бн/9/10-008 просив суд відмовити у задоволенні позову посилаючись на висновки, викладені в Акті перевірки від 14.10.2011 року №2181/2302/36413671, складеному ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, що стали підставою для прийняття спірного рішення.

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів: програмно -апаратного комплексу «Діловодство суду».

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 08 травня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХАРТ»(код за ЄДРПОУ 36413671) зареєстроване Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією 30.03.2009 року, перебуває на податковому обліку в ДПІ у Шевченківському районі міста Києва.

Позивач також являється платником екологічного податку за місцем розміщення стаціонарних джерел забруднення, а саме: м. Київ, смт. Бортничі, вул. Автотранспортна, 1, у зв'язку з чим подає податкові декларації з екологічного податку в тому числі до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва.

14 жовтня 2011 року, за результатами документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХАРТ»(код за ЄДРПОУ 36413671) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 02.04.2009р. по 30.06.2011р., валютного та іншого законодавства з 02.04.2009р. року по 30.06.2011р., проведеної ДПІ у Шевченківському районі міста Києва, було складено Акт перевірки від 14.10.2011 року №2181/2302/36413671 (далі -Акт, Акт перевірки).

13 січня 2012 року ДПІ у Дарницькому районі міста Києва, на підставі складеного Акту перевірки було прийнято податкове повідомлення -рішення №0000172305/437 , яким позивачу за порушення п. 249 ст. 240 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «надходження від реалізованого палива податковими агентами і суб'єктами господарювання»на суму 29 044, 93 гривень.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення було встановлення під час проведення перевірки факт ненарахування ТОВ «ТЕХАРТ»екологічного податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами та розміщення відходів (розділ 3.5.4 Акту перевірки).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову виходячи з наступного.

Як встановлено перевіркою та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «ТЕХАРТ»орендує автозаправні станції для продажу автомобільного палива та, відповідно, здійснює викиди забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище та розміщує відходи.

У перевіряємий період ТОВ «ТЕХАРТ»здійснювало роздрібну торгівлю автомобільним пальним. Підприємством проводилось нарахування податкових зобов'язань екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та подавались податкові декларації до державних податкових інспекцій за місцем розташування автозаправних станцій, в тому числі до ДПІ у Дарницькому районі м. Києва (а.с. 31-34).

Згідно поданих декларацій позивачем декларувались податкові зобов'язання за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (п. 1.1.1 поданих декларацій).

За матеріалами справи вбачається, що підставою для встановлення податковим органом висновку щодо вищевказаного порушення з боку позивача, стало те, що ТОВ «ТЕХАРТ»не сплачувався екологічний податок за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами від реалізованого палива за період, що перевірявся.

Щодо нормативного регулювання порядку сплати екологічного податку, починаючи з 01.01.2011 року, судом встановлено наступне.

Вказані питання регламентовані Податковим кодексом України, який відносно порядку адміністрування екологічного податку набрав чинності 01.01.2011 р.

Підпункт 14.1.57 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає, що екологічний податок - це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Статтею 240 Податкового кодексу України до кола платників податку віднесені:

240.1. суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:

240.1.1. викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

240.1.2. скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

240.1.3. розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;

240.1.4. утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

240.1.5. тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

240.2. суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Таким чином, Податковим кодексом України визначено такі обов'язкові умови віднесення особи до платників екологічного податку, як:

- здійснення особою викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

- скидів забруднюючих речовин у водні об'єкти;

- розміщення, утворення та тимчасове зберігання відходів, в тому числі радіоактивних;

- здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Нормами статті 241 Податкового кодексу України в редакції, чинній протягом 1 кварталу 2011 року, було визначено, що податок, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива.

Згідно пункту 241.2. ст. 241 Податкового кодексу України до податкових агентів належать суб'єкти господарювання, які:

241.2.1. здійснюють оптову торгівлю паливом;

241.2.2. здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб'єктів господарювання, зазначених у підпункті 241.2.1 пункту 241.2 цієї статті ).

Пунктом 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України в редакції, чинній протягом 1 кварталу 2011 року, об'єктом та базою оподаткування були визначені обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами (п.п. 242.1.4).

Системний аналіз вказаних положень Розділу VIII Податкового кодексу України свідчить про те, що особа не може бути визнана податковим агентом при здійсненні нею роздрібної торгівлі паливом , придбаного у суб'єктів господарювання, які здійснюють оптову торгівлю паливом .

Отже, із вищевикладеного слідує, що метою прийняття законодавцем вказаних правових норм був в тому, щоб покласти функції податкового агента:

- або на тих суб'єктів, які придбають паливо у виробника та реалізують його безпосередньо кінцевим споживачам (незалежно від кінцевого споживача - будь-то фізична чи юридична особа);

- або на тих суб'єктів, які придбають паливо у виробника та реалізують його суб'єктам господарювання для подальшого роздрібного продажу. Фактично, екологічний податок щодо викидів забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення включений податковими агентами до ціни палива та сплачується власниками транспортних засобів при його придбанні. Виходячи з цього, екологічний податок є непрямим податком, який включається в ціну придбаного товару.

Таким чином, законодавцем передбачений наступний механізм стягнення екологічного податку: він повинен закладатися в ціну палива тільки на одному етапі руху товару в ланцюгу "виробник-оптовик-роздрібний торговець".

Якщо дотримуватися позиції, що обкладається податком кожний оптовий продаж палива, то порушується принцип недопустимості подвійного оподаткування, оскільки при кожному наступному продажі об'єкт оподаткування залишається тим самим - об'єм фактично використаного кінцевим споживачем палива.

Тобто, реальний платник екологічного податку, який безпосередньо забруднює атмосферу пересувними джерелами, буде багаторазово сплачувати податок в залежності від кількості разів перепродажу палива, що суперечить меті з якою вводився екологічний податок.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що екологічним податком обкладається кожен перший продаж палива : оптовий чи роздрібний .

Дійсно, позивачем у період з 01.01.2011 по 01.04.2011, як оптовим покупцем, було придбане паливо у податкових агентів з екологічного податку, що підтверджується, зокрема, договорами купівлі-продажу нафтопродуктів, укладеними з ПП «Інтекс КОМ», ТОВ «Альянс Ойл Україна», ТОВ «Рось-1», ТОВ «Західна нафтогазова компанія»(а.с. 35-43); листами постачальників, якими останні підтверджують, що є податковими агентами та включили суму екологічного податку у вартість товару (а.с. 44-46); видатковими накладними, з яких вбачається, що сума екологічного податку дійсно була включена постачальниками у вартість придбаних позивачем нафтопродуктів (а.с. 48-117), на підставі чого позивач не сплачував екологічний податок за викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у 1 кварталі 2011 та частково у 2 кварталі 2011 року.

Оскільки позивач у 1 кварталі та частково у 2 кварталі 2011 року придбав паливо, у ціну якого було вже включений екологічний податок, тобто у податкових агентів , то він не повинен був сплачувати повторно екологічний податок, як податковий агент та не повинен був подавати відповідну податкову звітність відповідачу за 1 та 2 квартал 2011.

Наведені вище факти зумовлюють висновок суду про те, що висновки акту перевірки не враховують вказаних вище вимог законодавства та обставин фактичних взаємовідносин позивача з особами, яким він поставляв паливо, та з особами, у яких позивач придбавав паливо, у зв'язку з чим спірне рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, а отже підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 56.1. Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем в ході розгляду справи не надано належного обґрунтування його правової позиції та, відповідно, правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Судом встановлено, що відповідач діяв всупереч принципам податкового законодавства та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 13.01.2012 року №0000172305/437 прийняте всупереч нормам ч.3 ст. 2 КАС України, а позовні вимоги про його скасування підлягають задоволенню.

На розподілі судових витрат представник позивача в судовому засіданні не наполягав.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва № 0000172305/437 від 13 січня 2012 року.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 15 травня 2012 року.