35/89-37/186
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
справа № 35/89-37/186
24.11.08
За позовом Закритого акціонерного товариства «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль»
до Дочірнього підприємства по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціального побутового призначення «Екос»АТ ХК «Київміськбуд»
про стягнення 501286,49 грн.
Суддя Кондратова І.Д.
В судових засідання приймали участь представники сторін:
Від позивача : Поліщук А.М.- представник за довіреністю № 1/314 від 14.02.2007 року;
Від відповідача : Савченко Н.Т.- представник за довіреністю № 1 від 08.01.2008 року; Фомін Г.А.- представник за довіреністю № 3 від 08.01.2008 року;
Обставини справи :
На новий розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Енергогенеруюча компанія «Укр- Кан Пауер»до Дочірнього підприємства по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціального побутового призначення «Екос»АТ ХК «Київміськбуд» про стягнення 501286,49 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором від 01.01.1998 № 420307 щодо оплати поставленої позивачем теплової енергії у вигляді гарячої води.
Рішенням Господарського суду міста Києва № 35/89 від 16.02.2006 р. було у позові відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду № 35/89 від 27.06.2006 р. рішення Господарського суду міста Києва № 35/89 від 16.02.2006 року скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог та присуджено до стягнення 339509,02 грн. заборгованості.
Постановою Вищого господарського суду України № 35/89 від 19.09.2006 року постанову Київського апеляційного господарського суду № 35/89 від 27.06.2006 р. скасовано, як таку, що ухвалена з порушенням норма процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного господарського суду № 35/89 від 23.11.2006 р. рішення Господарського суду міста Києва № 35/89 від 16.02.2006 р. було скасовано та позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача 339509,02 грн. основної заборгованості, 17400,00 грн. - пені,12818,23 грн. - 3 % річних та судові витрати. В частині стягнення 97340,13 грн. заборгованості провадження у справі припинено на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України в зв'язку з відсутністю предмету спору. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України № 35/89 від 13.03.2007 року було задоволено касаційну скаргу Дочірнього підприємства по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціального побутового призначення «Екос»АТ ХК «Київміськбуд», рішення Господарського суду міста Києва № 35/89 від 23.11.2006 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду № 35/89 від 23.11.2006 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
За резолюцією Голови Господарського суду міста Києва від 23.03.2007 року справу № 35/89 було передано на новий розгляд судді Кондратовій І.Д.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2007 року розгляд справи було призначено на 19.04.2007 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2007 року було зупинено провадження по даній справі для з'ясування питання щодо наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором від 01.01.1998 року № 420307 та призначено судово-бухгалтерську експертизу по справі № 35/89-37/186 до отримання висновку експерта.
10.07.2008 року експертом Корінько М.Д. був складений висновок № 15056/15057, а матеріали справи надіслано на адресу Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2008 року було поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 09.09.2008 року о 12-00.
В судовому засіданні 09.09.2008 року представник позивача надав суду належним чином завірену копію свідоцтва про державну реєстрацію та статуту позивача, відповідно до якого Закрите акціонерне товариство «Енергогенеруюча компанія «Укр - Кан Пауер»змінило найменування на Закрите акціонерне товариство «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль». В зв'язку з тим, що в даному випадку реорганізації не відбулась, а отже відсутні правові підстави для здійснення процесуального правонаступництва у відповідності до статті 25 ГПК України, проте зміну найменування зареєстровано у встановленому порядку, суд відзначає, що вірним найменування позивача слід вважати : Закрите акціонерне товариство «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль».
Представник позивача в судовому засіданні 09.09.2008 року надав суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 436849,15 грн. основний борг, 74001,05 грн. –пені, 12818,23 грн. –3 % річних від простроченої суми.
Представник в наданих ним поясненнях від 21.10.2008 року наголошує, що за період з січня 2004 року по серпень 2004 року ДП «ЕКОС»було пред'явлено за використану теплову енергію - 437412, 76 грн., сплачено - 336560,53 грн. Сума сплачених коштів складається з сплати населенням через ГІОЦ - 282281,78 грн.; пільги (бюджет) - 27922, 06 грн., субсидії (бюджет) - 8829, 84 грн., відшкодування - 17326,85 грн. Недоплата становить суму в розмірі 101052, 23 грн. (розрахунок додається). Відповідач звертає увагу суду на наявність різниці в тарифах, що за період з січня 2004 року по серпень 2004 року призвело до виникнення за ДП «ЕКОС»заборгованості в розмірі 101052,23 грн. Причому, за підрахунками ДП «ЕКОС», за період з січня 2004 року по серпень 2004 року різниця в тарифах становить 113483,20 грн. (довідка додається). За цей період, відповідно до Розпорядження КМДА від 20.06.2002 року № 1245 Позивач повинен був здійснити перерахунок різниці, що утворилася за опалювальний період. Даних дій проведено не було. В результаті ДП «ЕКОС»втратив можливість отримати з місцевого бюджету кошти на погашення цієї різниці.В свою чергу ДП «ЕКОС»підготував трьохсторонні акти, які затверджені печатками сторін по справі. Кошти з місцевого бюджету кожного року виділяються на теплопостачальні організації. В зв'язку з чим відповідач вважає, що оскільки можливість здійснення перерахунку на суму 113483,20 грн. (підтверджена актами), ще не втрачена, ця сума підлягає виключенню з розрахунку боргу. Крім того, відповідач вважає, що борг, який склався перед позивачем є боргом населення, кінцевого споживача послуг, котрі надає виробник, позивач. Це підтверджується довідками ГІОЦ, розрахунками ДП «ЕКОС». На підставі Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію»від 20 лютого 2003 року N 554-IV, борги мешканців - наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир (далі —громадяни), які склалися на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризуються на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації. Відповідно до наданих розрахунків ДП «ЕКОС»провів реструктуризацію заборгованості, (таблиця надавалась). В разі задоволення позовних вимог може виникнути ситуації подвійної оплати заборгованості за надані послуги. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позовні вимоги на суму реструктуризованої заборгованості, не підлягають задоволенню.
Розгляд справи відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України неодноразово відкладався.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 24.11.2008 року за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Між сторонами укладено договір від 01.01.1998р. № 420307 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, відповідно до умов якого позивач зобов'язався виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю (відповідачу) теплову енергію у вигляді гарячої води, а покупець –приймати товар та своєчасно здійснювати оплату за нього.
Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним.
Всі розрахунки по цьому договору виконуються на підставі рахунків, які покупець отримує від позивача виключно у грошовій формі за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України.
Відповідно до пунктів 6.4. та 6.5 договору, відповідач щомісяця з 12 по 14 число отримує у позивача оформлені бланки актів звіряння розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табуляграми та доручення для сплати прийнятої теплової енергії за поточний місяць з урахуванням недоплати або переплати за попередній місяць, а також самостійно сплачує за прийняту теплову енергію, згідно отриманого платіжного доручення не пізніше 28 числа поточного місяця.
Пунктом 8.2. договору передбачено, що сторони при його виконанні зобов'язуються керуватися Законом України «Про електроенергетику», Правилами користування тепловою енергією, Тимчасовими правилами обліку відпускання і споживання теплової енергії, та іншими обов'язковими для виконання нормативними актами.
Відповідно до пунктів 6.1., 6.3 договору, тарифи на теплову енергію розраховуються по групах споживачів «Енергопостачальною організацією»(позивачем), затверджуються у встановленому порядку і підлягають перегляду у випадках зміни розмірів складових калькуляцій собівартості теплової енергії, а також в інших випадках, передбачених діючими нормативними документами. Всі розрахунки за договором виконуються на підставі рахунків, які відповідач отримує від позивача, виключно у грошовій формі (Постанова КМУ від 21.05.1997 року № 487) за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України.
Судом встановлено, що з січня 2004 року по серпень 2004 року позивачем було поставлено, а відповідачем спожито теплової енергії вартістю 438165,90 грн. Даний факт визнається та не оспорюється сторонами. При визначенні суми заборгованість сторони не дійшли згоди, за розрахунком відповідача станом на 01.08.2004 року заборгованість становить 101052,23 грн. (пояснення відповідача № 976 від 20.10.2008 року), при цьому відповідачем не враховуються нарахування за серпень 2004 року, в свою чергу за розрахунком позивача заборгованість відповідача за заявлений спірний період (станом на 01.09.2004 року) становить 436849,15 грн. (заява від 05.09.2008 року № 22/2049).
З наданих позивачем пояснень вбачається, що на підставі листа відповідача № 755 від 15.04.2005 року позивач здійснив коригування сплачених відповідачем сум, в зв'язку з чим згідно розрахунку позивача станом на 01.01.2004 року у відповідача існує заборгованість в розмірі 57890,46 грн. Крім того, позивач зазначає, що сплачені суми в розмірі 24517,98 грн. та 72822,15 грн. не можуть бути зараховані позивачем в рахунок погашення заборгованості за спірний період, оскільки згідно виписки з банківського рахунку від 28.04.2006 року та реєстрів до протоколів погоджень № 66 від 15.12.2005 року та № 40 від 14.11.2005 року дані кошти надійшли за межами спірного періоду та без призначення платежу, а отже за твердженням позивача він має право зарахувати дані кошти за будь-який інший період.
Відповідач позовні вимоги не визнає взагалі та зазначає, що борг, який існує перед позивачем є боргом населення, відповідач у відповідності до Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію»провів реструктуризацію, а отже позивач не має право стягувати зазначену заборгованість з відповідача. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до розпорядження КМДА від 20.06.2002 року № 1245 позивач повинен був здійснити перерахунок різниці, що утворилась за опалювальний сезон, проте позивач не виконав дане розпорядження, в зв'язку з чим відповідач втратив можливість отримати з місцевого бюджету кошти на погашення різниці в тарифах. Крім того, відповідач вважає, що договір № 42037 від 01.01.1998 року припинив свою дію в результаті укладення між сторонами договору № 420023 від 01.08.2004 року, а отже за твердженням відповідача у вересні 2006 року борги мешканців були передані до КП «Житловик»згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 390 від 21.03.2005 р. “Про передачу житлового фонду, службового житла, зовнішніх інженерних мереж, відокремлених об'єктів комунального призначення та обладнання об'єктів енергопостачання комунальної власності територіальної громади міста Києва”.
З наданих сторонами доказів судом встановлено наступне :
За період з січня 2004 року по серпень 2004 року включно позивачем було поставлено теплової енергії вартістю 438165,90 грн., що підтверджується актом № 01-04/420307 за січень 2004 року, актом № 02-04-04/420307 за лютий 2004 року, актом № 04/2004-420307 приймання-передачі товарної продукції за березень 2004 року, актом приймання-передачі товарної продукції № 05/2004-742037 за квітень 2004 року, актом приймання-передачі товарної продукції № 06/2004-420307 за травень 2004 року, актом приймання-передачі товарної продукції № 06/2004-420307 за червень 2004 року, актом приймання-передачі товарної продукції № 07/2004-420307 за липень 2004 року.
За січень 2004 року відповідачем було сплачено 38778,87 грн., що підтверджується актом звіряння від 12.02.2004 року (стор. № 9 додаткових матеріалів), а також розробкою ГІОЦ від 03.02.2004 року (стор. № 8 додаткових матеріалів), актами звірки розрахунків між відділом субсидій та пільг на ЖКП Дарницького району м. Києва та ЖУ «Лівобережне», які складені станом на 01.09.2004 року (стор. 68-71 додаткових матеріалів).
За лютий 2004 року відповідачем було сплачено 60638,33 грн., що підтверджується актом звіряння від 11.03.2004року (стор. № 15 додаткових матеріалів),а також розробкою ГІОЦ від 02.03.2004 року (стор. № 14 додаткових матеріалів), заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.01.2004 року № 09/РДГ-6/1-8, від 28.02.2004 року № 09/РДГ-20-18 (стор. № 17-18 додаткових матеріалів).
За березень 2004 року відповідачем було сплачено 63890,34 грн., що підтверджується розробкою ГІОЦ за березень 2004 року (стор. № 23 додаткових матеріалів), заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.12.2003 року № 42оу/9, від 31.03.2004 року № 09/РДГ-32-8 (стор. № 26-27 додаткових матеріалів), актами звірки розрахунків по наданих пільгах у Дніпровському районі між відділом пільг та ЖУ «Лівобережне»за січень-березень 2004 року (стор. № 74-75 додаткових матеріалів).
За квітень 2004 року відповідачем було сплачено 44694,61 грн., що підтверджується актом звіряння від 14.05.2004 року (стор. № 33 додаткових матеріалів), а також розробкою ГІОЦ за квітень 2004 року (стор. № 32 додаткових матеріалів), заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.04.2004 року № 09/РДГ35/1-8 (стор. № 35 додаткових матеріалів).
За травень 2004 року відповідачем було сплачено 42290,48 грн., що підтверджується актом звіряння від 11.06.2004 року (стор. № 42 додаткових матеріалів), а також розробкою ГІОЦ за травень 2004 року (стор. № 41 додаткових матеріалів), заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.05.2004 року № 09/РДГ-44-01-7(стор. № 44 додаткових матеріалів);
За червень 2004 року відповідачем було сплачено 40961,90 грн., що підтверджується розробкою ГІОЦ за червень 2004 року (стор. № 23 додаткових матеріалів), заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.06.2004 року № 09/РДГ-50-7 (стор. № 52 додаткових матеріалів), актами звірки розрахунків по наданих пільгах у Дніпровському районі між відділом пільг та ЖУ «Лівобережне»за січень-червень 2004 року (стор. № 76-77 додаткових матеріалів).
За липень 2004 року відповідачем було сплачено 45105,99 грн., що підтверджується актом звіряння від 12.08.2004 року (стор. № 58 додаткових матеріалів), а також розробкою ГІОЦ за липень 2004 року (стор. № 57 додаткових матеріалів), заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 37.07.2004 року № 09/РДГ-60-6(стор. № 60 додаткових матеріалів).
За серпень 2004 року відповідачем було сплачено 47674,85 грн., що підтверджується актом звіряння від 15.09.2004 року (стор. № 66 додаткових матеріалів), актами звірки розрахунків по наданих пільгах у Дніпровському районі між відділом пільг та ЖУ «Лівобережне»за січень-вересень 2004 року (стор. № 78-79 додаткових матеріалів).
З урахуванням вищевикладеного вбачається, що за період з січня 2004 року по серпень 2004 року відповідачем було сплачено 384035,38 грн. При цьому судом встановлено, що позивач неправомірно здійснив коригування сплачених відповідачем сум, оскільки як вбачається з листа відповідача № 755 від 15.04.2005 року останній просив здійснити коригування суми надходження за спожиту теплову енергію за період з 01.08.2004 року по 01.01.2005 року у сумі 206069,58 грн. із договору № 420307 на договір № 420023. Суд відзначає, що спірний період, який є предметом спору по даній справі є січень –серпень 2004 року, тобто позивач безпідставно здійснив коригування сум за даний період, без узгодження з відповідачем змінив призначення коштів, які були перераховані відповідачем в погашення заборгованості за спожиту теплову енергію за період з спірний період. Крім того, судом не приймається до уваги посилання позивача на акт звіряння від 14.10.2004 року згідно якого станом на 01.09.2004 року заборгованість відповідача становить 543189,50 грн., оскільки акт звіряння є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.
З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що за спірний період (січень –серпень 2004 року відповідачем) було спожито теплової енергії вартістю 438165,90 грн., сплачено 384035,37 грн., а отже заборгованість станом на 01.09.2004 року становить 54130,53 грн.
З 01.01.2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. Відповідно до п. 4 його Прикінцевих та перехідних положень щодо цивільних відносини, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки правовідносини між сторонами продовжують існувати, вони регулюються нормами Цивільного кодексу України.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Судом встановлено, що за спірний період (січень –серпень 2004 року) позивачем відповідачу поставлено теплової енергії на суму 438165,90 грн. Відповідач, в порушення вимог договору та норм чинного законодавства, за поставлену теплову енергію розрахувався частково, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 54130,53 грн.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 54130,53 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню, в стягненні суми основного боргу в розмірі 382718,62 грн. суд відмовляє, оскільки як встановлено судом позовні вимоги в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.
Суд відзначає, що не може бути підставою для відмови в позові посилання відповідача на підписані трьохсторонні акти про зарахування на користь позивача сум, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.2005р. № 664 «Про заходи щодо проведення у 2005 році розрахунків з погашення зобов'язань держави за знеціненими грошовими заощадженнями громадян в установах Ощадного банку колишнього СРСР шляхом погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги», оскільки, як стверджує сам відповідач, та визнає позивач, проведення оплати з держбюджету на підставі вказаної постанови КМУ було здійснено у квітні 2006 року на суму 24517,98 грн. та 72811,15 грн., що підтверджується виписками з казначейського рахунку від 28.04.2006 року та реєстрів до протоколів погоджень № 66 від 15.12.2005 року та № 40 від 14.11.2005 року.
При цьому дані кошти мають призначення платежу «заборгованість за комунальні послуги зг. ст. 36 ЗУ «Про ДБ України на 2006 рік, КМУ 224 від 09.02.2006 р., протокол погодження № 38 від 20.01.2006», тобто чіткого призначення платежу виписки з казначейського рахунку не містять, зокрема не вказано за який період сплачуються дані кошти.
На час виникнення правовідносин порядок розрахунків за укладеним між сторонами договором врегульовувався, в числі іншого, Інструкцією № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», затвердженою постановою Правління національного банку України від 02.08.96 № 204.
Згідно п. 26 зазначеної Інструкції при рівномірних і постійних поставках товарів та наданні послуг розрахунки між постачальниками і покупцями можуть здійснюватися дорученнями, періодичним перерахуванням коштів у строки і в розмірах, які обумовлені в договорах.
У дорученні в рядку «Призначення платежу»зазначається: «Платіж за договором № ___ від
В платіжних дорученнях, залучених до матеріалів справи, в графі «призначення платежу»відповідачем не було зазначено призначення платежу, зокрема, ні періоду, ні дати, ні номеру договору, згідно якого здійснюється платіж за поставлену теплову енергію.
Аналіз законодавства, чинного на момент укладення договору, говорить про те, що питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому послуги чи товар надані, законодавство не зовсім чітко регламентовано.
На думку суду, у випадку, коли в графі платіжного доручення «призначення платежу»відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто, починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Отже, зарахування коштів без чіткого посилання платника на призначення платежу в погашення заборгованості за минулі періоди не заборонено нормами законодавства. За таких обставин, позивач правомірно зараховував дані кошти в рахунок погашення заборгованості за минулі роки, а також в рахунок погашення заборгованості за поточний період. Таку ж правову позицію підтримує Вищий господарський суд України (див., наприклад, постанови від 14.04.05 у справі № 11/274 (12/5), від 25.12.03 у справі № 10/172) та Верховний Суд України (ухвала від 23.06.05 у справі № 11/274 (12/5).
Крім того, суд відзначає, що безпідставними є посилання відповідача, як на підставу для відмови в позові на Закон України “Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію”, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону, заборгованість з квартирної плати (плати за утримання житла) та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) (далі - житлово-комунальні послуги) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир (далі - громадяни), яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації. Названий Закон набрав чинності 01.07.2003р., а заборгованість відповідача перед позивачем виникла у період з січня по серпень 2004 року, а отже до спірних правовідносин не може застосовуватись даний закон.
Судом не приймається до уваги твердження відповідача про передачу у вересні 2006 року боргів мешканців до КП «Житловик»згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 390 від 21.03.2005р. «Про передачу житлового фонду, службового житла, зовнішніх інженерних мереж, відокремлених об'єктів комунального призначення та обладнання об'єктів енергопостачання комунальної власності територіальної громади міста Києва».
Оскільки у відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст.ст. 520, 521 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
В розумінні вищезазначених норм чинного законодавства України боржник у зобов'язанні може бути лише за згодою кредитора, тобто відповідач може передати борги за спірним договором лише за згодою позивача за умови укладання відповідної угоди. Суду належних доказів укладання угоди про переведення боргу, яка була б погоджена позивачем, не надано, а отже твердження відповідача про передачу боргу іншій юридичній особі є безпідставними та необґрунтованими.
Безпідставним є твердження відповідача про те, що позивач не здійснив перерахунки за спожиту теплову енергію як того вимагає пункт 2 розпорядження КМДА від 20.06.2002 року № 1245 «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення»та розпорядження КМДА від 26 грудня 2002 року N 2306 «Про затвердження методики проведення перерахунків за надані населенню послуги централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання».
Відповідно до п. 2 розпорядження КМДА від 20.06.2002 року № 1245 «Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення»теплопостачальним підприємствам міста, виробникам гарячої води - власникам теплових пунктів та іншим юридичним особам, за умови передачі цих теплових пунктів їм в управління, повне господарське відання, користування, концесію та житлово-експлуатаційним організаціям після закінчення опалювального періоду протягом наступного кварталу проводити перерахунки з населенням за надані послуги з опалення та гарячу воду з урахуванням відхилення реальних температур теплоносія від прийнятих при розрахунках нормативів та з урахуванням обсягів фактично наданих послуг.
Суду не надано доказів відхилення реальних температур теплоносія від прийнятих при розрахунках нормативів, в свою чергу саме відповідач як житлово-експлуатаційна організація має проводити перерахунки з населенням за надані послуги з опалення та гарячу воду з урахуванням відхилення реальних температур теплоносія від прийнятих при розрахунках нормативів та з урахуванням обсягів фактично наданих послуг, а не позивач, який не має жодних договірних зобов'язань з населенням.
Судом не приймаються до уваги посилання відповідача щодо необхідності зарахування сум різниці в тарифах за періоди з 2002 р. по 2003р. та з 2003р. по 2004 р., проведених у відповідності до розпорядження КМДА від 20.06.2002р. № 1245, а також застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України № 705 від 22.05.2006р. «Про затвердження порядку перерахування у 2006 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення, затверджених для населення», яка визначає період за який повинно бути проведено перерахунок та компенсація, а саме з 01.01.2000р. по 01.01.2005р., оскільки відповідно до п. п. 3, 4 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво. У разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг. Відповідно до п. 2 ст. 28 «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21.05.1997 до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності. Пунктом 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»визначено, що встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги є одним із повноважень органів місцевого самоврядування. Зазначені повноваження делеговано Київській міській державній адміністрації, яка здійснює функції виконавчого органу Київської міської ради відповідно до частини 6 статті 118 Конституції України, п. 2 розділу VII «Прикінцеві положення»Закону України «Про столицю України місто-герой Київ»від 15.01.1999, рішення Київської міської ради від 11.03.1999 № 161/262 «Про виконавчий орган Київської міської ради».
Тариф на виробництво теплової енергії позивачем за спірний період встановлений у розмірі 54,42грн. за 1 Гкал без ПДВ при виробництві теплової енергії для житлово-комунальних організацій. Даний тариф не є вартістю послуги за гаряче водопостачання, а являється вартістю виробництва (витратами з виготовлення) позивачем 1 Гкал теплової енергії. У випадку, якщо тарифи на послуги з гарячого водопостачання для населення є нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на виробництво цієї послуги різниця має відшкодовуватись з місцевого бюджету.
Окрім того, частиною 5 ст.9 Закону України «Про ціни і ціноутворення»визначено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які своїм рішенням установлюють ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги в розмірі, нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання), зобов'язані відшкодовувати суб'єкту господарювання різницю між затвердженим розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) зазначених послуг за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону (ч. 6 ст. 191 Господарського кодексу України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2006 № 705 (далі –Постанова № 705) затверджено «Порядок перерахування у 2006 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення, затверджених для населення»(далі - Порядок).
Даний Порядок визначає механізм перерахування у 2006 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах (без податку на додану вартість) на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, послуги з централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання), послуги з водопостачання і водовідведення, що постачалися населенню, яка утворилася у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання і водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (далі - заборгованість з різниці в тарифах).
У відповідності до п. 3 Порядку підставою для проведення розрахунків є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається між надавачами послуг та іншими підприємствами - учасниками розрахунків (далі - учасники розрахунків) на підставі документа, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості, форму якого затверджує Державне казначейство за погодженням з Державною податковою адміністрацією, Мінпаливенерго, Мінбудом і Мінфіном.
Наказом Державного казначейства України від 31 травня 2006 року N 150 на виконання пункту 3 постанови Кабінету Міністрів від 22.05.2006 N 705 «Про затвердження Порядку перерахування у 2006 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості минулих років з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання і водовідведення, затверджених для населення, затверджений Примірний договір про організацію взаєморозрахунку. Суду не надано відповідного договору про організацію взаєморозрахунків.
Крім того, суд відзначає, що договір від 01.01.1998 році № 420307 укладений між позивачем та відповідачем, які є юридичними особами, позивач не має жодних договірних відносин з населенням. В свою чергу, у відповідності до п. розпорядження КМДА від 26 грудня 2002 року N 2306 «Про затвердження методики проведення перерахунків за надані населенню послуги централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання»методика застосовується для здійснення перерахунків мешканцям житлових будинків, оснащених системами центрального опалення, централізованого гарячого водопостачання, тобто дана методика до спірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем не застосовується.
Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь 3 % річних в розмірі 12818,23 грн.
Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 3 % річних в розмірі 1503,79 грн. (54130,53 Х 3 % Х 338 (період прострочення з 29.08.2004 р. - 01.08.2005 р.) /365), розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком суду.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Відповідно до п. 9.2 договору сторони погодили, що в разі несплати покупцем за прийняту теплову енергію у встановлені строки, енергопостачальна організація нараховує пеню в розмірі 0,75 за кожний прострочений день, але не більше величини, яка встановлена чинним законодавством України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Проте, частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Зокрема, статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»визначено, що розмір пені, який обчислюється від суми прострочення платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідач припустився прострочення платежу, тому на підставі вимог п. 9.2 договору та статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»з нього підлягає стягненню пеня на користь позивача.
Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача пеню в розмір 74001,05 грн. за період прострочення (серпень 2004 року - липень 2005 року).
Проте суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, оскільки період нарахування штрафних санкцій обмежується частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, суд відзначає, що позивач безпідставно нараховував відповідачу пеню протягом року, за розрахунком суду розмірі пені становить 4718,02 грн.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
54130.5329.09.2004 - 06.10.2004807.5 %0.041 %177.477
54130.5307.10.2004 - 08.11.20043308.0 %0.044 %780.899
54130.5309.11.2004 - 06.12.20042809.0 %0.049 %745.404
54130.5307.12.2004 - 12.01.20053709.0 %0.049 %984.998
54130.5313.01.2005 - 29.03.20057609.0 %0.049 %2028.783
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціального побутового призначення «Екос»АТ ХК «Київміськбуд»(01021, м. Київ, вул. Мечникова, 20 код ЄДРПОУ 23739162) на користь Закритого акціонерного товариства «Енергогенеруюча компанія «ДАРтеплоцентраль»(02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська, 20, код ЄДРПОУ 21661022) 54130 (п'ятдесят чотири тисячі сто тридцять) грн. 53 коп. основного боргу, 1503 (одна тисяча п'ятсот три) грн. 79 коп. –3% річних, 4718 (чотири тисячі сімсот вісімнадцять) грн. 02 коп. –пені, 195 (сто дев'яносто п'ять) грн. 92 коп. витрат по сплаті державного мита та 13 (тринадцять) грн. 60 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
СуддяІ.Д. Кондратова
Дата підписання
рішення 25.11.2008 року
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 24.11.2008 |
Оприлюднено | 04.12.2008 |
Номер документу | 2428209 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Кондратова І.Д.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні