Постанова

від 21.08.2008 по справі 20/47-08-805

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

  ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т

А Н О В А ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"21"

серпня 2008 р.

Справа

№ 20/47-08-805

Одеський

апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого

судді :  Л. І.Бандури

суддів

: Л.І.Бойко,

Л.В.Поліщук                       

при

секретарі судового засідання : А.А.Арбієві

за

участю представників сторін:

від

позивача -не

з'явився

від

відповідачів -І.В.Добрикіна

3-і

особи -           К.П.Колганов, А.В.Чумак, О.В.Мішук                                                 

розглянувши

у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на

рішення

господарського суду Одеської області від 21.05.08 р.

у

справі №

20/47-08-805

за

позовом ОСОБА_2

до

ТОВ „Виробниче

підприємство „ТКТ”, ПП „Хімпроект”

за

участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на

стороні відповідачів -

ОСОБА_3, ОСОБА_1

про

визнання недійсними

договорів купівлі - продажу

та

за позовом третьої

особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_4

до ТОВ „Виробниче підприємство „ТКТ”,

ПП „Хімпроект”

за

участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на

стороні відповідачів

-ОСОБА_3, ОСОБА_1

про визнання недійсними протоколів та

договорів купівлі-продажу

встановив:

ОСОБА_2

звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними договорів

купівлі-продажу 31/1000 і 3/1000  частини

цілісного майнового комплексу розташованого по АДРЕСА_1, укладених 20.02.2001

р. та 04.07.2001 р.  ТОВ „Виробниче

підприємство „ТКТ” з ПП „Хімпроект”.

Позовні

вимоги обґрунтовані тим, що названі договори є недійсними на підставі ст.48 ЦК

УРСР, як такі що не відповідають вимогам закону, оскільки продаж здійснювався

без виділу в натурі цих частин майнового комплексу та на момент продажу

відсутній документ, що встановлював право власності на об'єкти нерухомості, які

були предметом договорів купівлі-продажу. Також позивач вважає ці договори

недійсними на підставі ст.50 ЦК УРСР, тому що угоди вчинені юридичною особою

всупереч встановленим цілям її діяльності, які полягають у тому, що продаж

майна здійснений за ціною нижчою за інвентаризаційну та балансову оцінку

відповідних частин цілісного майнового комплексу.

В

процесі розгляді справи до суду звернувся учасник ТОВ „Виробниче підприємство

„ТКТ” ОСОБА_4, як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору з

позовом про визнання недійсними Протоколів № 1, 3 засідання дирекції ТОВ

„Виробниче підприємство „ТКТ” від 12.02.2001 р., 26.06.2001 р., п.п.5 п.7

протоколу №3 загальних зборів учасників товариства від 20.07.2000 р. в частині

надання згоди на відчуження земельних ділянок, а також визнання недійсними

договорів купівлі-продажу 31/1000 і 3/1000 частини цілісного майнового

комплексу по АДРЕСА_1, укладених відповідачами. При цьому, третя особа

посилається на те, що в порушення ст.62 Закону України „Про господарські

товариства”, п.32.3 Статуту ТОВ „Виробниче підприємство „ТКТ” дирекція без

наявних повноважень дала згоду на відчуження об'єктів нерухомості.

Рішенням

господарського суду Одеської області від 21.05.2008 р., яке оформлено

відповідно до ст.84 ГПК України 26.05.2008 р. (суддя Ю.М.Щавинська) у

задоволені позову ОСОБА_2. відмовлено з тих підстав, що правочини, які мали

місце у 2000 р. та 2001 р. не порушують права позивача як учасника товариства,

який набув корпоративні права у 2003 р.

Позов

ОСОБА_4 задоволено частково, визнані недійсними протоколи № 1, 3 засідання

дирекції ТОВ „Виробниче підприємство „ТКТ” від 12.02.2001 р., 26.06.2001 р.,

договори купівлі -продажу 31/1000 і 3/1000 частин цілісного майнового

комплексу, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладені 20.02.2001р., 4.07.2001р. між

ТОВ „Виробниче підприємство „ТКТ” та ПП „Хімпроект” з мотивів їх

невідповідності чинному законодавству та статутним документам.

ОСОБА_1

не погодившись з рішенням суду, звернулась з апеляційної скаргою, в якій

просить його змінити в частині задоволення позову ОСОБА_4, посилаючись на

порушення судом норм матеріального права.

Заслухавши

доводи представників сторін, перевіривши матеріали справи на предмет їх

юридичної оцінки, дослідивши надані докази та обговоривши доводи апеляційної

скарги, судова колегія встановила:

Загальними

зборами учасників ТОВ „Виробниче підприємство „ТКТ” прийнято рішення, яке

оформлено протоколом №3 від 20.07.2000 р. про згоду на продаж невикористаних будівель

та приміщень і дозволу дирекції товариства самостійно вирішувати питання в

кожному конкретному випадку покупки того чи іншого приміщення.

Протоколом

засідання дирекції товариства №1 від 12.02.2001 р. доручено генеральному

директору підписати нотаріально посвідчений договір купівлі -продажу складу

матеріалів та приміщення відділу технічного контролю на 32640 грн., а

протоколом №3 -продати павільйон площею 57 м2 за 5500 грн.

20.02.2001

р., 04.07.2001 р. між ТОВ „ Виробниче підприємство „ТКТ” і ПП „Хімпроект”,

укладені договори купівлі -продажу 31/1000, 3/1000 частини цілісного майнового

комплексу, розташованого по АДРЕСА_1. Названі договори посвідчені відповідно

приватними нотаріусами Одеського міського нотаріального округуОСОБА_5та

ОСОБА_6.

В

подальшому, ці частини майнового комплексу неодноразово переходили у власність

інших осіб і нині належать ОСОБА_1на підставі договору купівлі -продажу від

02.10.2007 р., укладеному з ОСОБА_3.

ОСОБА_2,

як учасник ТОВ „Виробниче підприємство „ТКТ” вважає договори купівлі -продажу

від 20.02.2001 р., 04.07.2001 р. недійсними, тому що продаж зазначених об'єктів

здійснено без виділу в натурі цих частин цілісного майнового комплексу, за

ціною, нижчою за інвентаризаційну та балансову оцінку, порушує його права як

учасника, оскільки зменшує вартість активів товариства і позбавляє можливості

на отримання дивідендів при розподілі прибутку від господарської діяльності

товариства.

Відповідно

до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи у

тому числі іноземні, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без

створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу  суб'єкта підприємницької діяльності, мають

право звертатись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських

справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом

інтересів.

У

випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду

мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є

суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно

з п.4 ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з

корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником

(засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між

учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані зі

створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства,

крім трудових спорів.

Відповідно

до ст.167 ГК України корпоративні права -це права особи, частка якої

визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають

правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією,

отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у

разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності,

передбачені законом та статутними документами.

Таким

чином, до господарського суду вправі звернутись фізична особа, яка вважає, що

її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється у випадку,

якщо спір виник з корпоративних відносин. При цьому, особа стає носієм

корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції акціонерного

товариства або вступу до інших господарських товариств.

Як

вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 посилається на те, що в результаті

укладення  спірних договорів купівлі

-продажу порушені його права як учасника товариства.

Враховуючи,

що згідно зі статутом ТОВ „Виробниче підприємство „ТКТ” в редакції 2003 р.

ОСОБА_2 став учасником товариства лише у 2003 р., господарський суд дійшов

обґрунтованих висновків що правочини, які мали місце в 2000 та 2001 роках не

порушують прав учасника товариства, що набув корпоративні права в 2003 р. і

відмовив останньому у позові.

ОСОБА_4

як третя особа, що  заявляє самостійні

вимоги на предмет спору також звернувся з позовом про визнання протоколів №1, 3

засідання дирекції ТОВ „Виробниче підприємство „ТКТ” від 12.02.2001 р.,

26.06.2001 р., п.п.5, п. 7 протоколу загальних зборів учасників товариства №3 в

частині згоди на відчуження земельних ділянок та вищеназваних договорів

недійсними з посиланням на відсутність повноважень у дирекції на продаж майна,

а також на те, що загальні збори учасників дали згоду на відчуження земельної

ділянки, яка була власністю територіальної громади міста і знаходилась у

постійному користуванні товариства.

Розглядаючи

позов третьої особи ОСОБА_4, який є учасником товариства з 1998 р., суд першої

інстанції встановив, що відповідно до ст.62 Закону України  „Про господарські товариства” в редакції від

21.09.2000 р. дирекція вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком

тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників товариства і згідно

з п.32.3 Статуту товариства в редакції 1998 р. до компетенції дирекції відносяться

усі питання діяльності товариства, крім тих, які чинним законодавством та

актами локального правового регулювання товариства віднесені до компетенції

іншого органу товариства.

При

цьому суд зазначив, що рішенням загальних зборів учасників товариства, яке

оформлено  протоколом №3 від 20.07.2000

р. (пп.5 п.7),  загальні збори учасників

дали згоду дирекції на відчуження будь-яких об'єктів нерухомості, що не

використовуються, але не наділяла останню повноваженнями по визначенню майна

таким, що не використовується, таке визначення залишилось у компетенції

загальних зборів, тому приймаючи рішення про відчуження майна товариства і

укладення договорів купівлі -продажу майна дирекція діяла без наявних

повноважень, спірні договори укладені без виділення в натурі цих споруд із

цілісного майнового комплексу і визнав недійсними протоколи засідання дирекції

товариства  №№1, 3                   від 12.02.2001 р.,

26.06.2001 р. та договори купівлі -продажу від 20.02.2001 р., 04.07.2001 р.

Апеляційна

інстанція не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи із

такого.

На

загальних зборах учасників ТОВ „Виробниче підприємство „ТКТ”, згідно з п.31.6

Статуту товариства в редакції 1998 р., була надана згода на  продаж будівель та споруд, що не використовуються,

з подальшим відчуженням земельних ділянок, які прилягають до об'єктів продажу

та дозволено дирекції товариства вирішувати самостійно питання в кожному

конкретному випадку конкретної пропозиції купівлі тієї чи іншої будівлі або

споруди (пп.5 п.7 протоколу №3 від 20.07.2000 р.).

На

підставі цього рішення, дирекція товариства прийняла рішення про продаж майна,

які оформлені протоколами № №1, 3 від 12.02.2001 р., 26.06.2001р.  та уклала спірні договори купівлі -продажу.

Таким

чином, висновок суду, що дирекція не мала права самостійно визначати, яке майно

не використовується товариством і в компетенції загальних зборів залишилось

вирішення питання по кожному конкретному випадку продажу того чи іншого майна,

а також узгодження суттєвих умов правочину по його відчуженню, спростовується

протоколом №3  від 20.07.2000р.

Посилання

суду на ст.131 ЦК УРСР, відповідно до якої складові частини речі не можуть бути

продані окремо від цілісного майнового комплексу без його пошкодження або

знецінення є помилковим, оскільки, ще на загальних зборах учасників було

визначено, що частина окремих будівель і приміщень не використовується та

можуть бути продані без знецінення цілісного майнового комплексу. Крім того,

продаж цих частин не пошкоджують та не знецінюють майновий комплекс, оскільки

він може існувати і без них, товариство отримало за частини комплексу плату,

рівну їх вартості, а решта майнового комплексу своєї вартості не втратила, у

звязку із продажем його частин.

Враховуючи,

що рішенням загальних зборів учасників товариства делеговані дирекції

повноваження на продаж об'єктів нерухомості                             від 20.07.2000 р.,

у суду були відсутні підстави для визнання недійсними протоколів та договорів

купівлі-продажу.

З

урахуванням викладеного, рішення суду в частині задоволення позову третьої

особи підлягає скасуванню.

Керуючись

ст.ст. 99, 103 -  105 ГПК України,

колегія суддів -

постановила:

Рішення

господарського суду Одеської області від 21.05.2008 р. у справі №20/47-08-805

скасувати частково. В позові третьої особи ОСОБА_4 відмовити.

В

решті рішення суду залишити без змін.

Постанова

апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути

оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом

одного місяця з дня набрання постанови законної сили.

Головуючий

суддя                                                            

Л.І.Бандура

Суддя                                                                                

  Л.І.Бойко

          Суддя                                                                                  

Л.В.Поліщук