Рішення

від 16.05.2012 по справі 5011-62/2641-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-62/2641-2012 16.05.12

за позовом: Одеського міжрайонного природоохоронного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Балтської районної державної адміністрації, м.Балта, ЄДРПОУ 04057072

до відповідача 1: Одеської обласної ради, м.Одеса, ЄДРПОУ 25042882

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край», м.Балта, ЄДРПОУ 30129523

до відповідача 3: Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства, м.Одеса, ЄДРПОУ 35242781

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Державного підприємства «Балтське лісове господарство», м.Балта, ЄДРПОУ 00992579

про визнання недійсними розпорядження і договору та зобов'язання вчинити певні дії

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: ОСОБА_1 -по дов.

від відповідача 2: ОСОБА_2 -по дов.

від відповідача 3: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

Прокурор: Рибалка Ю.В. -по посв.

СУТЬ СПРАВИ:

Одеський міжрайонний природоохоронний прокурор Одеської області в інтересах держави в особі Балтської районної державної адміністрації, м.Балта звернувся до господарського суду, м.Києва з позовом до відповідача 1, Одеської обласної ради, м.Одеса, відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край», м.Балта, відповідача 3, Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства, м.Одеса про:

- визнання недійсним розпорядження №40/99-ОР від 22.03.1999р. Одеської обласної ради «Про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства»;

- визнання недійсним договору №48 від 28.04.2009р. про умови ведення мисливського господарства;

- зобов'язання відповідача звільнити територію ботанічного заказнику місцевого значення «Лісничівка»та заборонити відповідачу ведення мисливського господарства на цій території.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що зміст розпорядження №40/99-ОР від 22.03.1999р. Одеської обласної ради та договору №48 від 28.04.2009р. суперечить положенням ст.26 Закону України «Про природно-заповідний фонд», п.4.1 Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Лісничівка», внаслідок чого акт відповідача 1 є нікчемним правочином з урахуванням приписів ст.228 Цивільного кодексу України, а спірний договір є недійсним.

Позивач у заявах №01-25/703 від 14.03.2012р., №01-25/870 від 02.04.2012р. поданий прокурором позов підтримав в повному обсязі та розгляд справи просив проводити без участі представника Балтської районної державної адміністрації.

Відповідач 1 у відзиві №47/Р-39-521/523 від 20.03.2012р. заявив клопотання про припинення провадження по справі в частині позовних вимог про визнання недійсним розпорядження №40/99-ОР від 22.03.1999р. Одеської обласної ради «Про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства»з огляду на непідвідомчість справи судам господарської юрисдикції. Проти задоволення решти позовних вимог відповідачем 1 надані заперечення з посиланням на ті обставини, що норма закону, на яку прокурор посилається в обґрунтування своїх вимог, не була чинною на момент підписання договору про умови ведення мисливського господарства.

Відповідач 2 у відзиві №42-юр від 09.04.2012р. проти задоволення позову заперечив, посилаючись на дотримання вимог законодавства під час прийняття розпорядження №40/99-ОР від 22.03.1999р. та підписання договору №48 від 28.04.2009р. про умови ведення мисливського господарства. Крім того, як вказує відповідач 2, положення ст.26 Закону України «Про природно-заповідний фонд»в редакції, на яку прокурор посилається в позові, набрали законної сили вже після укладання спірного правочину.

Відповідач 3 у відзиві №12-01407 від 05.04.2012р. зазначив, що на теперішній час відповідно до приписів ст.26 Закону України «Про природно-заповідний фонд»та ст.20 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»мисливство у ботанічних заказниках заборонено, що є підставою для вилучення земельних ділянок з користування відповідача 2 та розірвання договору про ведення мисливського господарства.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.04.2012р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, залучено Державне підприємство «Балтське лісове господарство», м.Балта.

Третя особа у поясненнях №207 від 27.04.2012р. позов прокурора підтримала та зазначила про відсутність підстав для користування Товариством з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край» спірними земельними ділянками.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач, відповідач 3 та третя особа у судове засідання 16.05.2012р. не з'явилися, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті. При цьому, судом прийнято до уваги, що позивачем, відповідачем 3 та третьою особою вже було викладено свою правову позицію по суті спору. Наразі, судом також враховано закінчення встановлених ст.69 Господарського процесуального кодексу України процесуальних строків розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, відповідачів 1, 2, господарський суд встановив:

02.10.1984р. рішенням №493 Одеської обласної ради затверджено мережу території та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, до якої увійшов, зокрема, державний заказник місцевого значення «Лісничівка»загальною площею 3176 га, що розташований у Балтському районі, с.Лісничівка, Лісничівського лісництва , кв.1-52.

Наказом №127 від 19.12.2003р. Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області затверджено Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Лісничівка», відповідно до якого визначено мету створення і завдання заказника, режим території об'єкту природно-заповідного фонду, відповідальність за порушення законодавства. Наразі, у вказаному Положенні визначено, що на території заказника, яка має площу 3176 га, дозволяється у встановленому законом порядку мисливство з додержанням норм та правил відповідно до чинного законодавства.

12.03.2007р. Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області видано охоронне зобов'язання в тому, що ботанічний заказник місцевого значення «Лісничівка» в межах Балтського району на землях Державного підприємства «Балтське лісове господарство»загальною площею 3176 га буде охоронятись та утримуватись в належному стані з дотриманням вимог Закону України «Про тваринний фонд України».

Рішенням №144-У від 24.09.2008р. Лісничівської сільської ради погоджено встановлення меж ботанічного заказника місцевого значення «Лісничівка»загальною площею 3176 га.

Розпорядженням №1086/А-2008 від 07.11.2008р. Балтської районної державної адміністрації затверджено проект землеустрою з організації та встановлення меж території ботанічного заказника місцевого значення «Лісничівка»на території Лісничівської сільської ради загальною площею 3176 га, в тому числі, які знаходяться в користуванні Державного підприємства «Балтське лісове господарство»- 3162,67 га з них: ріллі 56,60 га, багаторічні насадження -1,20 га, сіножаті - 5,20 га, забудовані землі (змішаного користування) -33,37 га, землі, вкриті лісовою рослинністю - 3055,60 га, та не вкриті лісовою рослинністю -9,30 га, боліт 1,10 га, землі запасу -13,33 га, забудовані землі змішаного використання; землі природно-заповідного призначення на території Лісничівської сільської ради Балтського району без вилучення.

Наказом №08 від 14.02.2011р. Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області затверджено Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Лісничівка»у новій редакції, відповідно до п.4.1 якого на території заказника забороняється будь-яка господарська діяльність та інша діяльність, яка суперечить цілям та завданням заказника, цьому положенню, а також така, що не погоджена з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області, в тому числі, мисливство.

За таких обставин, судом встановлено, що рішенням №493 від 02.10.1984р. Одеської обласної ради створено державний заказник місцевого значення «Лісничівка»загальною площею 3176 га, що розташований у Балтському районі, с.Лісничівка, Лісничівського лісництва, кв.1-52, межі якого визначені проектом землеустрою, що затверджений розпорядженням №1086/А-2008 від 07.11.2008р. Балтської районної державної адміністрації. При цьому, судом також встановлено, що вказаний об'єкт природно-заповідного фонду діє на підставі Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Лісничівка», затвердженого Наказом №127 від 19.12.2003р. Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області, редакція якого була змінена на підставі наказу №08 від 14.02.2011р.

Згідно із ст.13 Лісового кодексу України в редакції від 21.01.1994р. до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для потреб мисливського господарства та припинення права користування ними.

Відповідно до ст.15 Закону України №3041-XII від 03.03.1993р. «Про тваринний світ№ мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Республіки Крим та обласними Радами народних депутатів за поданням спеціально уповноважених державних органів у галузі ведення мисливського господарства і за погодженням з місцевими Радами народних депутатів, органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та власниками або користувачами земельних ділянок.

За змістом п.9 Постанови №780 від 20.07.1996р. Кабінету міністрів України «Про затвердження Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання»мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Севастопольською міською Радами за поданням державних органів лісового господарства і за погодженням із сільськими, селищними Радами, органами Мінекобезпеки та власниками або користувачами земельних ділянок. Мисливські угіддя надаються у користування на термін не менше як 15 років. Умови ведення мисливського господарства визначаються договором, який укладається між державним органом лісового господарства Автономної Республіки Крим, області, м. Севастополя і користувачем мисливських угідь.

Як свідчать матеріали справи, Одеською обласною радою було прийнято розпорядження №40/99-юр від 22.03.1999р. «Про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства».

За змістом вказаного акту надано у користування Природоохоронному підприємству «Рідний край»мисливські угіддя загальною площею 4178 га: урочища «Лісничівський масив»3176 га, «Люлькове»797 га, «Петрашково»205 га терміном на 15 років; зобов'язано Державне лісогосподарське об'єднання «Одесаліс»до 01.04.1999р. укласти договір про умови ведення мисливського господарства з Природоохоронним підприємством «Рідний край».

14.05.1999р. Одеською обласною радою прийнято рішення №99-ХХІІІ «Про затвердження розпоряджень обласної ради, прийнятих у міжсесійний період», яким затверджено, в тому числі, розпорядження №40/99-юр від 22.03.1999р. «Про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства».

За таких обставин, приймаючи до уваги зміст п.9 ст.13 Лісового кодексу України, ст.15 Закону України «Про тваринний світ», п.п.9, 10, 13 Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання, затвердженого постановою №780 від 20.07.1996р. Кабінету Міністрів України, судом встановлено, що прийняття розпорядження №40/99-юр від 22.03.1999р. відповідало компетенції Одеської обласної ради, яка була передбачена діючим станом на 22.03.1999р. положенням законодавства.

Як свідчать матеріали справи, 30.03.1999р. між Державним лісогосподарським об'єднанням «Одесаліс»та Природоохоронним підприємством «Рідний край»укладено типовий договір №36 про умови ведення мисливського господарства.

За поясненнями відповідачів 1, 2, у зв'язку із переданням функцій Державного лісогосподарського об'єднання «Одесаліс»Одеському обласному управлінню лісового та мисливського господарства, між вказаним органом управління та Товариством з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край»на підставі розпорядження №40/99-юр від 22.03.1999р. Одеської обласної ради було укладено договір №48 від 28.04.2009р. про умови ведення мисливського господарства, за умовами якого відповідачу 2 надано у користування лісові мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 4178 га на строк до 22.03.2014р. До вказаного договору складено карту-схему організації території мисливського господарства та схему розміщення урочищ.

За умовами зазначеного договору відповідач 2 має право у встановленому порядку зводити у мисливських угіддях необхідні біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, повязані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок. Одночасно, положеннями п.2.2 спірного договору передбачено, що відповідач 2 зобов'язується використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням; вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням Закону України «Про тваринний світ», Закону України «Про мисливське господарство та полювання», інших нормативно-правових актів в галузі охорони та використання тваринного світу, ведення мисливського господарства; забезпечити мисливське впорядкування угідь терміном до 01.08.2009р., визначити в натурі межі цих угідь та відтворювальних ділянок, єгерських угідь тощо.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У відповідності до п.1 роз'яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. При цьому, у пункті 2 зазначеного роз'яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позовна заява -це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов. Подати позов - означає звернутися до господарського суду із заявою, в якій повинно міститися прохання, адресоване суду, про розгляд спору про право, що виник. Звернення до господарського суду здійснюється у формі позовної заяви у спорах, які виникають із господарських правовідносин.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до форми і змісту позовної заяви, відповідно до яких позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником та повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог; виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Зміст позовних вимог включає предмет і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

У позовній заяві повинні бути викладені юридичні підстави позову, тобто, норми матеріального права, що регулюють спірні матеріально-правові відносини та порушені відповідачем, а також відповідно до яких, на думку позивача, прокурора, слід вирішити спір. Термін "законодавство" треба розуміти в широкому смислі як законодавчі, так і підзаконні та інші нормативно-правові акти.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.ст.4-3, 33, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом прокурором повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а також порушення вимог законодавства під час прийняття Одеською обласною радою розпорядження №40/99-ОР від 22.03.1999р. «Про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства».

Як вказувалося вище, в обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що зміст розпорядження №40/99-ОР від 22.03.1999р. Одеської обласної ради та договору №48 від 28.04.2009р. суперечаить положенням ст.26 Закону України «Про природно-заповідний фонд», п.4.1 Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Лісничівка», внаслідок чого акт відповідача 1 є нікчемним правочином з урахуванням приписів ст.228 Цивільного кодексу України, а спірний договір є недійсним.

Таким чином, судом розглядаються позовні про визнання недійсним розпорядження відповідача 1 та визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства саме з підстав, визначених прокурором.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, за висновками суду, вимоги прокурора є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне:

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначені Законом України «Про природно-заповідний фонд України».

Згідно із ст.25 вказаного нормавтино-правового акту в редакції, яка діяла станом на момент прийняття спірного розпорядження Одеської обласної ради та укладання договору про умови ведення мисливського господарства, заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

За умовами ст.26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»у визначеній редакції на території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Положенням про ботанічний заказник місцевого значення «Лісничівка», яке було затверджено наказом №127 від 19.12.2003р. Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області (саме вказана редакція діяла на момент прийняття розпорядження та підписання спірного договору), визначено, що на території заказника забороняється турбування, знищення та відлов всіх тварин (крім мисливства з додержанням норм та правил відповідно до чинного законодавства). Пунктом 3.2 вказаного Положення прямо визначено, що на території заказника мисливство дозволяється.

За таких обставин, судом встановлено, що нормами діючого законодавства та умовами Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Лісничівка», в редакціях, що були чинними на момент прийняття Одеською обласною радою розпорядження №40/99-ОР від 22.03.1999р. та укладання договору №48 від 28.04.2009р. мисливство на території заказника «Лісничівка»дозволялося.

Посилання прокурора на норми ст.26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»в редакції від 21.01.2010р., за змістом яких на території заказника обмежується або забороняється мисливство та діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник, суд вважає неправомірними з огляду на те, що за змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Аналогічна правова позиція викладена у п.10 Роз'яснення №02-5/111 від 12.03.1999р. Вищого арбітражног суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними».

Наразі, судом також враховано, що згідно із ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Тобто, дія цивільно-правових норм у часі починається з моменту набрання ними чинності і продовжується до моменту, коли вони втрачають правову силу у встановленому законом порядку.

Як зазначалося вище, проведення мисливства визначено як одне із прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край»при виконанні договору №48 від 28.04.2009р.

Відповідно до п.7 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п.1 Роз'яснення №02-5/111 від 12.03.1999р. Вищого арбітражног суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Наразі, у п.2 Роз'яснення №02-5/111 від 12.03.1999р. Вищого арбітражног суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»зазначено, що у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які могли б потягти за собою визнання договору недійсним, зокрема, шляхом укладення нового договору; внесення змін до договору, який не відповідає закону у певній частині; погодження його з відповідним державним органом, якщо це необхідно для даного договору, а таке погодження раніше не було здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права укласти угоду про внесення змін до договору з метою приведення його у відповідність із законом або про розірвання договору.

Крім того, судом також враховано, що відповідно до наявних у матеріалах справи документів, площа державного заказника місцевого значення «Лісничівка»складає 3176 га, в той час як за договором №48 від 28.04.2009р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край»передано у користування лісові мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 4178 га, тобто, площею більшою, ніж площа об'єкту природно-заповідного фонду.

Посилання прокурора на приписи ст.228 Цивільного кодексу України суд вважає безпідставними з урахуванням наступних обставин.

Згідно із ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто, діюче законодавство України встановлює вичерпний перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п.18 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, за наявними у матеріалах справи документами судом не встановлено вини відповідачів, яка виражалась б в намірі порушити публічний порядок.

З урахування викладених обставин, позов Одеського міжрайонного природоохоронного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Балтської районної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження №40/99-ОР від 22.03.1999р. Одеської обласної ради «Про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства»; визнання недійсним договору №48 від 28.04.2009р. про умови ведення мисливського господарства підлягає залишенню без задоволення.

Одночасно, позов в частині зобов'язання відповідача звільнити територію ботанічного заказнику місцевого значення «Ліснічівка»та заборонити відповідачу ведення мисливського господарства на цій території не підлягає задоволенню з огляду на висновки суду стосовно відсутності правових підстав для визнання недійсним договору №48 від 28.04.2009р.

Крім того, судом також враховано, що обраний прокурором спосіб захисту в частині заборони відповідачу ведення мисливського господарства не відповідає встановленим ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України способам захисту прав та законних інтересів, що у відповідності до змісту постанови Верховного Суду України від 13.07.2004р. у справі №10/732 є підставою для відмови у задоволенні позову. В силу положень ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Наразі, прокурором у резолютивній частині позовної зави при формулюванні розглядуваної вимоги також не визначено конкретного відповідача, до якого заявлений позов у даній частині.

Клопотання прокурора, викладене у позовній заяві, про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді заборони надання відповідачем послуг з мисливства на території заказника та ведення мисливського господарства особисто судом залишено без задоволення з урахуванням наступного.

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до змісту п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За змістом ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За приписами ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді заборони відповідачеві вчиняти певні дії заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання імовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Проте, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, прокурором не доведено наявності обставин, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді встановлення відповідачу заборони вчиняти певні дії.

Зокрема, прокурором до матеріалів справи не представлено жодного доказу, з фактом існування якого прокурор пов'язує необхідність застосування заявлених заходів до забезпечення позову. Крім того, за висновками суду, вжиття вказаних заходів до забезпечення позову не пов'язано з предметом позовних вимог.

Тобто, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», приймаючи до уваги висновки суду щодо відмови у задоволенні позову прокурора в повному обсязі, заява прокурора підлягає залишенню без задоволення.

Клопотання відповідача 1, зазначене у відзиві №47/Р-39-521/523 від 20.03.2012р., про припинення провадження по справі в частині позовних вимог про визнання недійсними розпорядження №40/99-ОР від 22.03.1999р. Одеської обласної ради «Про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства»з огляду на непідвідомчість справи судам господарської юрисдикції, залишено судом без задоволення з урахуванням наступного:

Відповідно до положень ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України спори з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій належать до компетенції адміністративних судів.

Разом з тим, у даному випадку Одеська обласна рада є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якої спрямовані на реалізацію права розпоряджатися мисливськими угіддями, і не є суб'єктом владних повноважень по відношенню до іншого учасника спірних відносин -Товариства з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край», оскільки відсутня підпорядкованість яка має місце під час здійснення органом місцевого самоврядування владних управлінських функцій.

Крім того, відповідно до п.1.2.2 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору ст.1 Господарського процесуального кодексу України підвідомчі господарським судам.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання відповідача 1 про припинення провадження у справі у визначеній частині та відсутність підстав для його задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 66, 67, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Одеського міжрайонного природоохоронного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Балтської районної державної адміністрації, м.Балта до Одеської обласної ради, м.Одеса, Товариства з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край», м.Балта, Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства, м.Одеса про визнання недійсним розпорядження №40/99-ОР від 22.03.1999р. Одеської обласної ради «Про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства»; визнання недійсним договору №48 від 28.04.2009р. про умови ведення мисливського господарства; зобов'язання відповідача звільнити територію ботанічного заказнику місцевого значення «Лісничівка»та заборонити відповідачу ведення мисливського господарства на цій території.

У судовому засіданні 16.05.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 21.05.2012р.

Суддя М.О.Любченко