Постанова

від 11.09.2012 по справі 5011-62/2641-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2012 № 5011-62/2641-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

Представники:

від прокуратури Бєрова О.В. - прокурор відділу

від позивача не з'явився

від відповідача 1) Буравльова О.В. - за дов. № Р-39-521 від 20.03.2012;

2) не з'явився

3) не з'явився

від третьої особи не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Заступника Одеського міжрайонного природоохоронного прокурора

на рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2012

у справі № 5011-62/2641-2012 (суддя Любченко М.О.)

за позовом Одеського міжрайонного природоохоронного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Балтської районної державної адміністрації

до 1) Одеської обласної ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край»

3) Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Державне підприємство «Балтське лісове господарство»

про визнання недійсним розпорядження і договору та зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

Одеський міжрайонний природоохоронний прокурор Одеської області в інтересах держави в особі Балтської районної державної адміністрації звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Одеської обласної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край», Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання недійсним розпорядження №40/99-ОР від 22.03.1999 Одеської обласної ради «Про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства»; визнання недійсним договору №48 від 28.04.2009 про умови ведення мисливського господарства; зобов'язання відповідача-2 звільнити територію ботанічного заказнику місцевого значення «Лісничівка» та заборону відповідачу-2 ведення мисливського господарства на цій території.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.05.2012 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Заступник Одеського міжрайонного природоохоронного прокурора звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким визнати недійсним розпорядження №40/99-ОР від 22.03.1999 Одеської обласної ради «Про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства»; визнати недійсним договір №48 від 28.04.2009 про умови ведення мисливського господарства; зобов'язати відповідача звільнити територію ботанічного заказнику місцевого значення «Лісничівка» та заборонити відповідачу ведення мисливського господарства на цій території.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вищезазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.

04.09.2012 від представника позивача надійшов лист вих. № 01-41/2161, в якому позивач зазначає про свою підтримку апеляційної скарги Заступника Одеського міжрайонного природоохоронного прокурора, а також просить розглядати справу без участі представника Балтської районної державної адміністрації.

18.08.2012 від Одеської обласної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник відповідача-1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача-2 10.09.2012 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду направив відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу Заступника Одеського міжрайонного природоохоронного прокурора - без задоволення.

Представники позивача, відповідача-2, відповідача-3 та третьої особи у судове засідання не з'явились, відповідач-2, відповідач-3 та третя особа про причини неявки своїх представників не повідомили.

Враховуючи наявність у матеріалах справи поштових повідомлень, що підтверджують факт повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній доказами, за відсутності представників позивача, відповідача-2, відповідача-3 та третьої особи, які повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу та відзиви на неї, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача-1, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, судова колегія встановила наступне:

02.10.1984 рішенням №493 Одеської обласної ради затверджено мережу території та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, до якої увійшов, зокрема, державний заказник місцевого значення «Лісничівка» загальною площею 3176 га, що розташований у Балтському районі, с. Лісничівка, Лісничівського лісництва , кв.1-52.

Наказом №127 від 19.12.2003 Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області затверджено Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Лісничівка», відповідно до якого визначено мету створення і завдання заказника, режим території об'єкту природно-заповідного фонду, відповідальність за порушення законодавства. У вказаному Положенні визначено, що на території заказника, яка має площу 3176 га, дозволяється у встановленому законом порядку мисливство з додержанням норм та правил відповідно до чинного законодавства.

12.03.2007 Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області видано охоронне зобов'язання в тому, що ботанічний заказник місцевого значення «Лісничівка» в межах Балтського району на землях Державного підприємства «Балтське лісове господарство» загальною площею 3176 га буде охоронятись та утримуватись в належному стані з дотриманням вимог Закону України «Про тваринний фонд України».

Рішенням №144-У від 24.09.2008 Лісничівської сільської ради погоджено встановлення меж ботанічного заказника місцевого значення «Лісничівка» загальною площею 3176 га.

07.11.2008 Балтської районної державної адміністрацією видано розпорядження №1086/А-2008, яким затверджено проект землеустрою з організації та встановлення меж території ботанічного заказника місцевого значення «Лісничівка» на території Лісничівської сільської ради загальною площею 3176 га, в тому числі, які знаходяться в користуванні Державного підприємства «Балтське лісове господарство» 3162,67 га з них: ріллі - 56,60 га, багаторічні насадження - 1,20 га, сіножаті - 5,20 га, забудовані землі (змішаного користування) - 33,37 га, землі, вкриті лісовою рослинністю - 3055,60 га, та не вкриті лісовою рослинністю -9,30 га, боліт - 1,10 га, землі запасу - 13,33 га, забудовані землі змішаного використання; землі природно-заповідного призначення на території Лісничівської сільської ради Балтського району без вилучення.

Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області видано наказ № 08 від 14.02.2011 про затвердження Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Лісничівка» у новій редакції, відповідно до пункту 4.1 якого на території заказника забороняється будь-яка господарська діяльність та інша діяльність, яка суперечить цілям та завданням заказника, цьому положенню, а також така, що не погоджена з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області, в тому числі, мисливство.

Відповідно до статті 13 Лісового кодексу України, в редакції від 21.01.1994, до відання обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для потреб мисливського господарства та припинення права користування ними.

Статтею 15 Закону України від 03.03.1993 «Про тваринний світ» визначено, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Республіки Крим та обласними Радами народних депутатів за поданням спеціально уповноважених державних органів у галузі ведення мисливського господарства і за погодженням з місцевими Радами народних депутатів, органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та власниками або користувачами земельних ділянок.

Згідно з пунктом 9 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання» від 20.07.1996 мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Севастопольською міською Радами за поданням державних органів лісового господарства і за погодженням із сільськими, селищними Радами, органами Мінекобезпеки та власниками або користувачами земельних ділянок. Мисливські угіддя надаються у користування на термін не менше як 15 років. Умови ведення мисливського господарства визначаються договором, який укладається між державним органом лісового господарства Автономної Республіки Крим, області, м. Севастополя і користувачем мисливських угідь.

У відповідності до вказаних нормативно-правових актів 22.03.1999 Одеською обласною радою було прийнято розпорядження №40/99-юр «Про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства», затверджене рішенням Одеської обласної ради № 99-ХХІІІ від 14.05.1999, яким надано у користування Природоохоронному підприємству «Рідний край» мисливські угіддя загальною площею 4178 га: урочища «Лісничівський масив» 3176 га, «Люлькове» 797 га, «Петрашково» 205 га терміном на 15 років; зобов'язано Державне лісогосподарське об'єднання «Одесаліс» до 01.04.1999 укласти договір про умови ведення мисливського господарства з Природоохоронним підприємством «Рідний край».

14.05.1999р. Одеською обласною радою прийнято рішення №99-ХХІІІ «Про затвердження розпоряджень обласної ради, прийнятих у міжсесійний період», яким затверджено, в тому числі, розпорядження №40/99-юр від 22.03.1999р. «Про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства».

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень відповідача-1 та відповідача-2, у зв'язку із переданням функцій Державного лісогосподарського об'єднання «Одесаліс» Одеському обласному управлінню лісового та мисливського господарства, між Одеським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край» на підставі розпорядження №40/99-юр від 22.03.1999 Одеської обласної ради було укладено Договір №48 від 28.04.2009 про умови ведення мисливського господарства (надалі - Договір).

За умовами Договору Товариству з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край» надано у користування лісові мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 4178 га на строк до 22.03.2014. Крім того, складено карту-схему організації території мисливського господарства та схему розміщення урочищ.

Відповідно до умов зазначеного Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край» має право у встановленому порядку зводити у мисливських угіддях необхідні біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов'язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Пунктом 2.2 Договору сторони погодили, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край» зобов'язується використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням; вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням Закону України «Про тваринний світ», Закону України «Про мисливське господарство та полювання», інших нормативно-правових актів в галузі охорони та використання тваринного світу, ведення мисливського господарства; забезпечити мисливське впорядкування угідь терміном до 01.08.2009, визначити в натурі межі цих угідь та відтворювальних ділянок, єгерських угідь тощо.

30.03.1999 між Державним лісогосподарським об'єднанням «Одесаліс» та Природоохоронним підприємством «Рідний край» укладено типовий договір №36 про умови ведення мисливського господарства.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з пунктом 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» №02-5/35 від 26.01.2000, акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. При цьому, у пункті 2 зазначеного роз'яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для визнання оспорюваних правочинів недійсними позивачу необхідно довести, що зміст розпорядження №40/99-ОР від 22.03.1999 Одеської обласної ради та договору №48 від 28.04.2009 не відповідали вимогам законодавства, чинного на момент їх прийняття чи укладення.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» в редакції, яка діяла станом на момент прийняття спірного розпорядження, Одеської обласної ради та укладання Договору про умови ведення мисливського господарства, заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

Згідно з умовами статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», у зазначеній редакції, на території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Положенням про ботанічний заказник місцевого значення «Лісничівка», яке було затверджено наказом №127 від 19.12.2003 Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області (у редакції, яка діяла на момент прийняття розпорядження та підписання Договору), визначено, що на території заказника забороняється турбування, знищення та відлов всіх тварин (крім мисливства з додержанням норм та правил відповідно до чинного законодавства).

З наведеного вбачається, що на момент вчинення оспорюваних правочинів вказаним положенням про ботанічний заказник місцевого значення «Лісничівка» дозволялось мисливство на території заказника.

Посилання апелянта на норми статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» в редакції від 21.01.2010, за змістом яких на території заказника обмежується або забороняється мисливство та діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник, суд вважає неправомірними з огляду на те, що Постановою №9 від 06.11.2009 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Аналогічна правова позиція викладена у п.10 Роз'яснення №02-5/111 від 12.03.1999 Вищого арбітражного суду «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними».

Крім того, відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як правильно встановлено у рішенні суду першої інстанції, з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що площа державного заказника місцевого значення «Лісничівка» складає 3176 га, в той час як за оспорюваним Договором №48 від 28.04.2009 Товариству з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край» передано у користування лісові мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 4178 га, тобто, площею більшою, ніж площа об'єкту природно-заповідного фонду.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведена вина відповідачів чи намір порушити публічний порядок.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним розпорядження №40/99-ОР від 22.03.1999 Одеської обласної ради «Про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства» чи визнання недійсним Договору №48 від 28.04.2009 про умови ведення мисливського господарства.

Враховуючи відсутність підстав для скасування оспорюваних правочинів, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для заборони відповідачу-2 ведення мисливського господарства на території ботанічного заказнику місцевого значення «Ліснічівка», оскільки вказана діяльність ведеться ним на підставі чинного Договору №48 від 28.04.2009.

Крім того, в оспорюваному рішенні суду обґрунтовано вказано не невідповідність обраного позивачем способу захисту прав нормам чинного законодавства, оскільки обраний прокурором спосіб захисту в частині заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Природоохоронне підприємство «Рідний край» ведення мисливського господарства не відповідає встановленим статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, що у відповідності до змісту постанови Верховного Суду України від 13.07.2004 у справі №10/732 є підставою для відмови у задоволенні позову.

В силу положень статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Заступника Одеського міжрайонного природоохоронного прокурора є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Заступника Одеського міжрайонного природоохоронного прокурора на рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2012 у справі № 5011-62/2641-2012 залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 16.05.2012 у справі № 5011-62/2641-2012 залишити без змін.

Матеріали справи № 5011-62/2641-2012 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Михальська Ю.Б.

Судді Тищенко А.І.

Отрюх Б.В.