Рішення

від 16.05.2012 по справі 62/61

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 62/61 16.05.12

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рута-2», м.Київ, ЄДРПОУ 04807260

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітград», м.Київ, ЄДРПОУ 32798804

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп», м.Київ, ЄДРПОУ 13666344

про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Пригунова А.Б.

Суддя Івченко І.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 -по дов.

від відповідача 1: ОСОБА_2 -по дов.

від відповідача 2: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рута-2», м.Київ, звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітград», м.Київ, до відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп», м.Київ про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу №26/06 від 26.06.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Елітград»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Темп».

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання та повне виконання договору про встановлення та спільне використання комплектної трансформаторної підстанції від 20.02.2007р., внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю «Рута-2»стало співвласником вказаного майна разом з Товариством з обмеженою відповідальністю «Темп». Виходячи з того, що договір №26/06 від 26.06.2007р. укладений між відповідачами без згоди позивача, як одного із співвласників трансформаторної підстанції, за твердженням позивача, останній підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Відповідач 1 проти вимог позивача надав заперечення від 07.09.2011р., згідно яких, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітград», Товариством з обмеженою відповідальністю «Рута-2»не доведено факту набуття позивачем права власності на майно, що було предметом договору купівлі-продажу №26/06 від 26.06.2007р.

Крім того, відповідач 1 заявив клопотання від 07.09.2011р. про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Відповідач 2 у судові засідання 07.09.2011р., 28.09.2011р., 12.10.2011р., 26.10.2011р., 16.05.2012р. не з'явився, у відзиві від 15.09.2011р. проти задоволення позовних вимог заперечив та зазначив, що до моменту продажу трансформаторної підстанції відповідачу 1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Темп» було єдиним власником спірного майна.

Одночасно, Товариством з обмеженою відповідальністю «Темп»заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог позивача, яке надійшло на адресу господарського суду 26.09.2011р.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп»не перешкоджає вирішенню справи по суті. При цьому, судом прийнято до уваги, що у відзиві від 15.09.2011р. відповідачем 2 було викладено правову позицію по суті спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача 1, суд вважає позовні вимоги неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписом ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 26.06.2007р. між відповідачем 2 (продавець) та відповідачем 1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу.

За змістом п.1.1 вказаного правочину продавець передає у власність покупця майно (підстанцію комплектну напругою до 10 кВат -КТП-10/0,4 вК типу КТПГС-630-10/0,4 кВ), розташоване за адресою: м.Киів, вул.Кемеровська, 5, а покупець приймає та оплачує вищевказане майно.

Відповідно до п.2.1 договору від 26.06.2007р. за відчуження майна покупець зобов'язується сплатити продавцю загальну суму 88000 грн. з урахуванням ПДВ, що еквівалентно 17425,75 американським доларам за курсом Національного банку України на дату підписання і розрахунку.

За змістом п.п.4.1, 4.3 договору від 26.06.2007р. продавець на дату підписання договору передав майно покупцю, а право власності на майно у покупця виникає з моменту підписання даного договору.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків недійсного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою стороною, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідно до приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу встановлення факту їх порушення відповідачами, а також встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним позивачем повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. Одночасно, з огляду на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рута-2»не є стороною за договором, позивачем, перш за все, має бути доведено факт порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладання відповідачами договору купівлі-продажу №26/06 від 26.06.2007р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рута-2»не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами.

Статтею 36 вказаного Кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для спр?ави. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вказувалося вище, підставою позовних вимог позивачем визначено те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рута-2»є співвласником спірного майна на підставі договору про встановлення та спільне використання комплектної трансформаторної підстанції від 20.02.2007р., за змістом якого сторонами визначено порядок встановлення користування та розпорядження спільним майном, яке належить співвласникам на праві спільної часткової власності на відповідних правових підставах, а саме комплектною трансформаторною підстанцією, що знаходиться на виробничій території Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп»за адресою: м.Київ, вул.Богатирська, 9.

Суд одразу зазначає, що при прийнятті цього рішення до уваги приймається примірник договору від 20.02.2007р., який до матеріалів справи представлено позивачем, з огляду на те, що судом було оглянуто оригінал вказаної угоди. Одночасно, доводи відповідача 1 стосовно того, що зміст договору від 20.02.2007р., який надано до матеріалів справи позивачем, не відповідає змісту договору, який був наданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Темп»Товариству з обмеженою відповідальністю «Елітград», судом до уваги не приймається, враховуючи відсутність оригіналу вказаної угоди, а також ті обставини, що судова експертиза щодо договору від 20.02.2007р., призначена ухвалою господарського суду від 26.10.2011р., проведена не булу з підстав відмови позивача та відповідача 1 від її оплати. Крім того, доказів, які б підтверджували заміну сторінок вказаного договору саме позивачем, відповідачами до матеріалів справи не представлено.

Відповідно до п.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (п.1 ст.328 Цивільного кодексу України).

Згідно із п.2 ст.355, п.2 ст.357 вказаного нормативно-правового акту майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

За твердженням позивача, спірна трансформаторна підстанція придбана ним на платній основі.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом №88 від 24.05.1995р. Міністерства фінансів України, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Наразі, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

При цьому, документи, які б належним чином підтвердили факт передачі позивачу трансформаторної підстанції або її складових (комплектуючих) частин та прийняття їх повноважною особою позивача (накладні, довіреності, акти приймання-передачі та ін.), а також належні документи що підтверджують оплату позивачем вартості об'єкту, в матеріалах справи відсутні.

Одночасно, відповідно до ч.1, ч.2 ст.334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Позивач не надав жодного доказу, який би підтверджував що спірне майно було передане (вручене) йому у володіння.

Надані позивачем рахунки №103 від 20.10.2004р., №109 від 29.10.2004р., №31 від 28.04.2005р., №119 від 03.11.2004р. та платіжні доручення №270 від 29.10.2004р., №98 від 28.04.2005р., №297 від 06.12.2004р. не є підтвердженням виникнення у позивача права власності на спірний об'єкт. Зі змісту інших платіжних доручень, представлених позивачем до матеріалів справи, взагалі неможливо встановити будь-яких даних у зв'язку із неналежною якістю виготовлених копій, які є непридатними для читання. При цьому, оригінали зазначених копій позивачем для огляду суду не представлено.

Крім того, зазначені рахунки оформлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Темп»на оплату послуг по оформленню трансформаторної підстанції, по підключенню ККТП та в оплату за ячейку і кабель. В наведених рахунках, а також в платіжних дорученнях №720 від 29.10.2004р., №98 від 28.04.2005р. та №297 від 06.12.2004р., по яких позивачем вказані рахунки оплачені, відсутні будь-які посилання на те, що оплата здійснювалася з метою набуття права власності на спірний об'єкт.

Також у зазначеній документації відсутні посилання на договір про встановлення та спільне використання комплектної трансформаторної підстанції від 20.02.2007р.

Наразі, вказаний правочин від 20.02.2007р. за своєю правовою природою не є договором купівлі-продажу та не містить умов, відповідно до яких у Товариства з обмеженою відповідальністю «Рута-2»виникне право власності на спірне майно (проведення оплати, зберігання об'єкту або вчинення позивачем будь-яких інших юридично значимих дій).

Положення розділу 2 договору від 20.02.2007р. не визначають механізм набуття сторонами права власності на трансформаторну підстанцію, а лише містять посилання на те, що спірний об'єкт вже знаходиться у спільній власності позивача та відповідача, тобто право власності на нього нібито виникло до укладання цього договору.

Проте, наявність таких положень у договорі від 20.02.2007р. не звільняє позивача від зобов'язання підтвердити поданими доказами факт набуття ним права власності на спірний об'єкт відповідно до вимог чинного законодавства. Також Товариством з обмеженою відповідальністю «Рута-2»до матеріалів справи не представлено належних та допустимих доказів у розумінні норм ст.34 Господарського процесуального кодексу України набуття спірного майна у спільну власність позивача та відповідача 2.

Крім того, у справі відсутні будь-які докази того, що позивач набув право власності на трансформаторну підстанцію як на новостворений об'єкт.

Відповідно до ст.331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Доказів, які підтверджують що спірне майно виготовлено позивачем, із його матеріалів або на замовлення позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю «Рута-2»не надано.

Договір №10162 від 15.09.2005р. про постачання електричної енергії, укладений позивачем та АЕК "Київенерго" та додаткова угода до нього від 14.04.2010р., на які позивач посилається в обґрунтування наявності права спільної власності на спірне майно, регулюють питання постачання позивачу електричної енергії та оплати ним її вартості та не є доказом, у розумінні норм ст.34 Господарського процесуального кодексу України виникнення у позивача права власності на трансформаторну підстанцію.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що об'єкт, який був предметом купівлі-продажу за договором №26/06 від 26.06.2007р., знаходиться на земельній ділянці за адресою: 04209, м.Київ, вул.Кемеровська, 5.

При цьому, договір про встановлення та спільне використання комплектної трансформаторної підстанції від 20.02.2007р. було укладено щодо об'єкту, розташованого у м.Києві по вул.Богатирській, 9.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Рута-2»не доведено наявності права спільної власності на трансформаторну підстанцію, розташовану за адресою: м.Київ, вул.Кемеровська, 5, за висновками суду, права та законні інтереси позивача не порушені укладеним між відповідачами договором купівлі-продажу №26/06 від 26.06.2007р.

Одночасно, ч.4 ст.362 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Тобто, належним способом захисту у разі порушення, на думку позивача, переважного права купівлі частки є звернення до суду в порядку ч.4 ст.362 Цивільного кодексу України.

Всі інші доводи та міркування позивача не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Таким чином, приймаючи до уваги висновки суду про те, що права та законні інтереси позивача не порушуються внаслідок укладання спірного договору, а також, враховуючи, що позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, з якими положення діючого законодавства України пов'язють визнання договорів недійсними, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рута-2»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітград», Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп»про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу №26/06 від 26.06.2007р. підлягають залишенню без задоволення.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Рута-2»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елітград», Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп»про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу №26/06 від 26.06.2007р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Елітград»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Темп».

У судовому засіданні 16.05.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 21.05.2012р.

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Пригунова А.Б.

Суддя Івченко І.М.