Постанова

від 10.05.2012 по справі 3/101-10/373

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2012 № 3/101-10/373

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

при секретарі Криворотько В.В.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2 - дов. № 25/07-1 від 25.07.2011р.,

ОСОБА_4 - дов. № 25/07-2 від 25.07.2011р.;

від відповідача - ОСОБА_3 - дов б/н від 04.01.2012р.

перевіривши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «ТОР»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 31.01.2012 р.

у справі № 3/101-10/373 (головуючий суддя - Котков О.В., судді - Івченко А.М., Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барей-Інвест»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «ТОР»

про розірвання інвестиційних контрактів та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.01.2012 року по справі № 3/101 10/373 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барей-Інвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «ТОР» про розірвання інвестиційних контрактів і стягнення коштів - позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 11 231 236,00 грн. - основного боргу, 1 123 123,60 грн. - інфляційних втрат, 408 894,07 грн. - 3% річних 18 787,28 грн. - судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Господарського суду міста Києва, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «ТОР» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2012 року по справі № 3/101 10/373 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представник апелянта в поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2012 року по справі № 3/101 10/373 та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги апеляційної скарги.

Представники позивача в поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечували проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

03.05.2012 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в якому він просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

20 грудня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «ТОР» (далі - Відповідач, Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Барей-Інвест» (далі - Позивач, Інвестор) було укладено інвестиційні контракти № 38-1, № 39-1, № 40-1, № 41-1, № 42-1, № 43-1, № 44-1, № 45-1 (далі - Контракти).

Згідно з п. 2.1 Контрактів Замовник зобов'язався своїми силами і засобами, за рахунок коштів Інвестора, збудувати і передати Інвестору нежиле (офісне) приміщення (надалі - об'єкт інвестування), що буде знаходитися в будинку за адресою: пров. Індустріальний, 1-а у Солом'янському районі м. Києва, а Інвестор зобов'язався забезпечити відповідне фінансування будівництва зазначеного об'єкта інвестування та прийняти його на умовах Контрактів.

Відповідно до п 2.2.1 Інвестор зобов'язаний сплатити на рахунок Замовника 100 відсотків загальної вартості об'єкта інвестування, передбачених протоколом погодження договірної ціни № 1 від 20 грудня 2007 року, через установи банків, для інвестування капітального будівництва на умовах цих Контрактів та додатків до нього.

Пунктом 2.2.2 передбачено, що Інвестор сплачує грошові кошти у розмірі встановленому сторонами у протоколі погодження договірної ціни № 1 від 20 грудня 2007 року, для спорудження об'єкт інвестування, що буде знаходитись в м. Києві по пров. Індустріальний, 1-а, та збудований у майбутньому замовником згідно проекту.

Як передбачено п 2.2.3 Інвестор може отримати зазначений вище об'єкт інвестування лише за умови сплати 100 (ста) відсотків вартості загальної площі цього об'єкта інвестування на умовах визначених цими Контрактами.

Вартість об'єкта інвестування в будинку, що буде збудований у м. Києві на пров. Індустріальний, 1-а відповідно до:

- протоколу погодження договірної ціни № 1 від 20.12.2007 до інвестиційного контракту № 38-1 від 20.12.2007 становить разом з ПДВ 1 506 415,00 грн.;

- протоколу погодження договірної ціни № 1 від 20.12.2007 до інвестиційного контракту № 39-1 від 20.12.2007 становить разом з ПДВ 1 007 475,00 грн.;

- протоколу погодження договірної ціни № 1 від 20.12.2007 до інвестиційного контракту № 40-1 від 20.12.2007 становить разом з ПДВ 2 014 950,00 грн.;

- протоколу погодження договірної ціни № 1 від 20.12.2007 до інвестиційного контракту № 41-1 від 20.12.2007 становить разом з ПДВ 1 173 468,50 грн.;

- протоколу погодження договірної ціни № 1 від 20.12.2007 до інвестиційного контракту № 42-1 від 20.12.2007 становить разом з ПДВ 1 757 133,00 грн.;

- протоколу погодження договірної ціни № 1 від 20.12.2007 до інвестиційного контракту № 43-1 від 20.12.2007 становить разом з ПДВ 1 066 964,00 грн.;

- протоколу погодження договірної ціни № 1 від 20.12.2007 до інвестиційного контракту № 44-1 від 20.12.2007 становить разом з ПДВ 1 632 109,50 грн.;

- протоколу погодження договірної ціни № 1 від 20.12.2007 до інвестиційного контракту № 45-1 від 20.12.2007 становить разом з ПДВ 1 072 721,00 грн.

100 відсотків загальної вартості об'єкта інвестування за вказаними контрактами складає 11 231 236,00 грн.

З протоколу погодження договірної ціни вбачається, що строки проведення оплати вартості об'єкта інвестування здійснюються у два етапи: до 28.12.2007 року та до 10.01.2008 року.

Інвестор, відповідно до п. 4.1.3 Контрактів, зобов'язаний після підписання цих Контрактів і протоколів погодження договірної ціни № 1 від 20 грудня 2007 року, сплатити обумовлені сторонами кошти на рахунок Замовника через установи банків для спорудження об'єкта інвестування, не пізніше 10 січня 2008 року.

Згідно з п. 4.1.4 Контрактів, Інвестор зобов'язаний протягом 10 днів після сплати зазначених у протоколах погодження договірної ціни № 1 від 20 грудня 2007 року коштів отримати «довідку про інвестування 100% загальної площі об'єкта інвестування».

В матеріалах справи наявні довідки про інвестування 100% загальної площі об'єкта інвестування № 07, № 08, № 09, № 10, № 11, № 12, № 13, № 14 від 15.01.2008 року, які видані відповідачем, підтверджують той факт, що станом на день складення цих довідок позивач сплатив 100% вартості площі об'єкту інвестування, яка складає 1 170,53 кв. м., в загальному розмірі 11 231 236,00 грн.

Позивач посилається на те, що в передбачений Контрактами строк Замовник об'єкту інвестування не збудував та Інвестору не передав, чим порушив умови п. 4.2.6 Контрактів.

За п. 4.2.6 Контрактів Відповідач зобов'язався збудувати і передати у власність Позивача об'єкти інвестування не пізніше першого кварталу 2010 року.

Колегія звертає увагу, що постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2011 року по справі № 3/101, в частині розірвання інвестиційних контрактів, рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції залишено без змін. Контракти розірвано в судовому порядку з підстав істотного порушення з боку відповідача п. 4.2.6. Контрактів, зокрема внаслідок порушення встановлених строків збудування та передачі позивачу об'єкту інвестування. Щодо стягнення збитків у сумі 11 231 236 грн. та судових витрат - в цій частині рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції скасовано, і справу № 3/101 в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, зважаючи на факт розірвання Контрактів в судовому порядку, правовідносини між сторонами за Контрактами є припиненими з відповідними, передбаченими законом, правовими наслідками стосовно такого припинення.

При повторному розгляді справи в суді першої інстанції, до початку розгляду судом справи по суті, Позивач надав уточнені позовні вимог, якими просив суд стягнути з Відповідача кошти на суму - 17 564 175,78 грн., з них: 11 231 236,00 грн. - сплачені позивачем кошти по інвестиційним договорам, 1 758 110,61 грн. - збитки у вигляді втраченої вигоди, 408 894,07 грн. - неустойка в розмірі 3% річних, 1 123 123,60 грн. - втрати від інфляції, 2 265 017,21 грн. - пеня та 777 794,29 грн. - як суму доходів, які Позивач міг отримати з безпідставно утримуваних грошових коштів.

Щодо вимог Позивача про стягнення сплачених позивачем коштів по інвестиційним договорам, колегія зазначає наступне.

Згідно з ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що сплачені позивачем відповідачу кошти є безпідставно набутим майном, яке особа зобов'язана повернути за обставин коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно з ч. 3 зазначеної статті встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог, в тому числі, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Враховуючи розірвання договорів, відсутність доказів повернення Відповідачем Позивачу безпідставно отриманих коштів, судова колегія дійшла висновку, що вимоги про стягнення грошових коштів в розмірі 11 231 236,00 грн., які сплачено Позивачем Відповідачу за Контрактам, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог Позивача про стягнення втрат від інфляції та 3% річних, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Відповідач отримав від позивача майно у вигляді грошових коштів, в силу ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний повернути позивачу такі кошти за обставин, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Колегія зазначає, оскільки, відповідач набув майно позивача у вигляді грошових коштів, зобов'язання щодо повернення відповідного майна відповідачем трансформується, у грошове зобов'язання останнього, в силу якого він повинен сплатити певну грошову суму на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Судова колегія звертає увагу на те, що з гіпотези відповідного положення статті 651 випливають обставини зміни чи припинення договору, які кореспондують до моменту набранням рішенням суду законної сили, однак, дане положення не зачіпає фактів порушення умов договору під час його дії, що є лише підставою для такого розірвання, з передбаченими законом правовими наслідками такого порушення, наслідком чого є виникнення грошового зобов'язання у сторін.

Оскільки, підставою для розірвання (припинення дії) Контрактів стало істотне порушення відповідачем умов в частині передачі об'єкта будівництва в строк до 01.04.2010 року, колегія суддів дійшла наступного висновку.

09.06.2011 року є моментом (момент набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили) припинення дії Контрактів, правовими наслідками чого є право на повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні (повернути майно, кошти тощо), а моментом виникнення грошового зобов'язання за порушення строків передачі об'єкта будівництва виникло саме з 01.04.2010 року, з моменту порушення зобов'язання за Договором.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищезазначене, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанцій, що вимоги про стягнення з відповідача, за період з 01.04.2010 року по 17.06.2011 року, 1 123 123,60 грн. - втрат від інфляції та 408 894,07 грн. - 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог Позивача про стягнення збитків у вигляді втраченої вигоди, колегія зазначає наступне.

Згідно з ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є, в тому числі, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Як зазначено в ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Частинами 2, 4 зазначеної статті встановлено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги Позивача та викладені ним твердження щодо коштів у розмірі 1 758 110,61 грн., які Інвестор міг отримати з можливості передачі об'єктів в оренду, непереданих Замовником площ за Контрактами, з підстав відсутності достатніх доказів вжитих позивачем заходів щодо їх одержання (неодержаних доходів (упущеної вигоди) є недоведеними, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо вимог Позивача про стягнення пені, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 зазначеного закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судова колегія зазначає, оскільки сторонами в Контрактах не встановлено пені, як виду відповідальності Замовника за невиконання чи неналежне виконання умов Контрактів, то вимоги про стягнення пені, у даному випадку, не можуть бути застосовані.

Враховуючи вищезазначене, колегія погоджується з висновком суду першої інстанціях про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 2 265 017,21 грн. є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо вимог Позивача про стягнення суми доходів, які відповідач міг отримати з безпідставно утримуваних грошових коштів, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Обґрунтовуючи заявлену вимогу Позивач вказав, що він міг отримати дохід від безпідставно збережених грошових коштів, розмістивши ці грошові кошти на банківському депозиті за процентною ставкою 10,7% річних.

Таким чином, дана вимога обґрунтовується лише умовним припущенням про можливість отримання Позивачем прибутку в результаті випадкового збігу обставин.

Судова колегія зазначає, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання позивачем прибутку ще не є підставою для стягнення суми доходів, які відповідач міг отримати з безпідставно утримуваних грошових коштів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги Позивача про стягнення 777 794,29 грн., як суми доходів, які відповідач міг отримати з безпідставно утримуваних грошових коштів, є недоведеними, а тому не підлягають задоволенню.

Таким чином, господарський суд міста Києва дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, в частині вимог про стягнення 12 763,253,67 грн., з яких: 11 231 236,00 грн. - сплачені позивачем кошти по інвестиційним контрактам, 408 894,07 грн. - 3% річних та 1 123 123,60 грн. - втрати від інфляції.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені Відповідачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2012 року по справі № 3/101 10/373 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Відповідача задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на Відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «ТОР» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2012 року по справі № 3/101-10/373 - залишити без змін.

2. Матеріали справи № 3/101-10/373 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Ткаченко Б.О.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.