Постанова

від 28.03.2012 по справі 2а-8253/09/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 березня 2012 року 11:44 № 2а-8253/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., при секретарі судового засідання Безсчасній Я.С., за участю представників: позивача -ОСОБА_1 (довіреність від 26.01.2012р. б/н), ОСОБА_2 (довіреність від 26.01.2012р. б/н), відповідача -ОСОБА_3 (довіреність від 03.01.2012р. № 13/07), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ГРІС» до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва про визнання незаконними та скасування актів № 392 від 05.06.09р. та № 393 від 05.06.09р., - В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось ТОВ «Науково-виробнича фірма «ГРІС»(далі -ТОВ «НВФ «ГРІС») з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва (далі -УПФ в Шевченківському р-ні м. Києва) про визнання незаконними та скасування актів № 392 від 05.06.09р. та № 393 від 05.06.09р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що за результатами проведення працівниками УПФ в Шевченківському р-ні м. Києва позапланової перевірки ТОВ «НВФ «ГРІС»з питань достовірності та правильності надання відомостей про застрахованих осіб до відділу персоніфікованого обліку відомостей за період часу з 01.01.2006р. по 31.12.2008р. були складені акти від 05.06.2009р. за № 392 та № 393. Відповідно до висновків цих актів перевірок відповідачем встановлено, що суми страхового збору відраховані ТОВ «НВФ «ГРІС» до Пенсійного фонду України з сум єдиного податку протягом 2006 -2008 років не відповідають нормі, встановленій Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Як наслідок, структурним відділом УПФ в Шевченківському р-ні м. Києва зроблено донарахування страхових внесків за 2006 -2008 роки. Разом з тим позивач не погодився з висновками вказаних актів перевірок № 392 та № 393, оскільки вважає, що в силу абз. 13 п. 6 Указу Президента України від 03.07.1998р. № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», він як суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є одночасно платником збору (внесків) на обов'язкове державне пенсійне страхування. Преамбулою та частиною 4 цього Указу Президента України від 03.07.1998р. № 727 встановлено, що цей Указ набирає чинності в порядку, передбаченому пунктом 4 розділу ХV «Перехідні положення»Конституції України, яким встановлено, що такий Указ Президента діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань. Однак до цього часу такий закон досі не прийнято. Також на обґрунтування своєї правової позиції щодо переваг норм Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»над нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»позивач посилається на норми ч. 3 ст. 22 Конституції України, пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ.

Крім того, починаючи з 2004 року позивач щомісяця своєчасно подавав звіти до УПФ в Шевченківському р-ні м. Києва, в яких відображалися всі розрахунки розмірів зборів на державне пенсійне страхування, з урахуванням його вище наведеної правової позиції, які приймалися відповідачем без зауважень.

Таким чином, позивач наполягає на тому, що оскаржувані ним Акти перевірок № 392 та № 393 являються незаконними та необґрунтованими, оскільки порушують встановлений Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»порядок нарахування та сплати суб'єктами малого підприємництва податків, зборів та інших платежів, які встановлені на території України.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень посилався на те, що позивач помилково керувався під час здійснення своєї господарської діяльності виключно нормами Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва». Закони України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є спеціальними законами, які регулюють суспільні відносини в частині прав на належне соціальне забезпечення громадян, що втратили свою працездатність та обов'язок певного кола суб'єктів щодо сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а тому норми цих Законів відповідно мають пріоритет над нормами інших нормативно-правових актів. Зокрема, даними Законами не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування. Обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податків, оскільки вони не включаються до складу податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що в сукупності складають систему оподаткування України.

В судових засіданнях представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити. Представники позивача у судовому засіданні пояснили, що за наслідками спірних актів відповідачем не було прийнято рішення про донарахування страхових внесків або застосування відповідальності, однак вказані акти впливають на репутацію позивача, як платника страхових внесків.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні. Представник відповідач у судовому засідання пояснив, що за наслідками спірних актів відповідачем не було прийнято рішення про донарахування страхових внесків або застосування відповідальності та не могло бути прийнято в силу законодавства, оскільки складення такого виду актів таких наслідків не передбачає.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Протягом періоду з 21 травня 2009 року по 22 травня 2009 року працівниками УПФ в Шевченківському р-ні м. Києва була проведена позапланова перевірка ТОВ «НВФ «ГРІС»(ідентифікаційний код 24360803, реєстраційний номер в Пенсійному фонді України 04-17052) з питань достовірності та правильності наданих ним відомостей про застрахованих осіб до відділу персоніфікованого обліку відомостей відповідно до ст. 21 закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»за період з 01.01.2006р. по 31.12.2008р.

За результатами проведеної перевірки позивача працівниками УПФ в Шевченківському р-ні м. Києва складено акти від 05.06.2009р. № 392 та № 393 (далі -Спірні акти перевірки).

Згідно Спірних актів перевірки перевіряючими під час проведення вказаної перевірки встановлено, що протягом 2006 -2008 років ТОВ «НВФ «ГРІС»перебувало на спрощеній системі оподаткування. Страховий збір з фізичних осіб-підприємців протягом 2006 -2008 років відрахований до Пенсійного фонду України з сум єдиного податку не відповідає нормі встановленій законом (31,8%, 33,2%), внаслідок чого до пенсії може бути зарахована тільки сума виплат з якої був фактично обчислений та сплачений страховий збір до Пенсійного фонду України (ст. 41 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»). Відділом аудиту надходження доходів та економічного аналізу зроблено донарахування страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на такі суми: за 2006 рік -123 139, 46 грн., за 2007 рік -130 151, 75 грн., за 2008 рік -130 343, 72 грн.

Доказів винесення відповідачем розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених спірними актами перевірки, у вигляді вимоги про сплату боргу, форма якого передбачена додатком № 9 до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003р. № 21-1, сторонами до суду надано не було.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 цього Кодексу компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язків характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що є врегульованими ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.

Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані. Чинне законодавство не дає прямого визначення поняттю правовий акт індивідуальної дії.

На момент виникнення спірних правовідносин оформлення результатів позапланових перевірок суб'єктів господарської діяльності з питань достовірності та правильності наданих ним відомостей про застрахованих осіб здійснювалося у відповідності до Порядку оформлення результатів перевірок платників з питань дотримання чинного законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 01.12.2008р. № 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2008 року за № 1226/15917(далі -Порядок № 21-1).

Згідно п. 1.1. Порядку № 21-1 цей Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 № 1261, для використання посадовими особами органів Пенсійного фонду України при здійсненні перевірок щодо дотримання платниками законодавства з питань нарахування, обчислення та сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України та інших платежів, контроль за сплатою яких покладено на органи Пенсійного фонду України, а також з питань формування та подання відомостей про застрахованих осіб органам Пенсійного фонду України.

Пунктом 2.3 Порядку № 21-1 передбачено, що за результатами перевірки в разі виявлення порушень вимог законодавства складається акт. За результатами планової перевірки складається акт за уніфікованою формою згідно з додатком 3 до цього Порядку. За результатами позапланової перевірки складається акт, який містить відомості, передбачені частиною 6 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». У разі відсутності порушень складається довідка.

В розумінні п. 2.4 цього Порядку акт - документ, який стверджує факт проведення перевірки з питань дотримання чинного законодавства платниками страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Пунктом 2.5 цього Порядку встановлено, що акт повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства щодо нарахування та сплати страхових внесків та інших платежів, а також щодо формування та надання відомостей про застрахованих осіб, детальний опис виявлених порушень з посиланням на відповідну вимогу законодавства, а також невиконання платником законних вимог посадових осіб органів Пенсійного фонду України, які проводили перевірку. За результатами перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини, які мають відношення до фактів виявлених порушень законодавства. Факти виявлених порушень законодавства викладаються в акті чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до абз. 1, 2 п. 3.7 Порядку № 21-1 за наявності в акті перевірки донарахованих сум страхових внесків платнику протягом п'яти робочих днів з дня завершення перевірки надається (надсилається) розпорядчий документ про усунення порушень. Розпорядчим документом є вимога, форма якої передбачена додатками 9 або 10 до Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 N 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за N 64/8663.

За наявності в акті факту виявлення порушень щодо достовірності формування відомостей про застраховану особу надається (надсилається) розпорядження про усунення порушень у визначені строки, виявлених під час здійснення перевірки.

Виходячи з наведеного в сукупності, акт планової/позапланової перевірки, який містить висновки органу Пенсійного фонду України щодо результатів перевірки, не набуває статусу рішення в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України, не є актом державного чи іншого органу в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такий акт не породжує жодних правових наслідків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і не має обов'язкового характеру для платника податків, який перевірявся, оскільки не містить обов'язкового припису для нього, а відтак не є правовим актом індивідуальної дії та не може бути оскаржений до адміністративного суду.

Акт перевірки, як зазначено вище, є службовим документом, який стверджує факт перевірки, дій по її проведенню та складанню цього акту, є носієм доказової інформації, при цьому не створюючи жодних правових наслідків та зобов'язань зі сплати страхових внесків.

В спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов'язки для позивача (актом індивідуальної дії), в даному випадку є рішення органу Пенсійного фонду України у вигляді вимоги, прийняте за результатами проведеної перевірки, що в цілому узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 08.09.2009р. по справі 09/143, де зокрема, зазначено, що акт перевірки не має обов'язкового характеру і не встановлює для суб'єкта господарювання будь-яких обов'язків, а тому він не є рішенням у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Тобто оскарження акту та викладених у ньому фактів і обставин не може предметом самостійних вимог, оскільки акт є доказом, який досліджується судом разом з оцінкою дій по проведенню перевірки та складанню акту (як складових перевірки) і висновки щодо правомірності викладених у ньому обставин, які стали підставою для прийняття певного рішення, суд викладає у мотивувальній частині постанови суду у разі оскарження рішення органу Пенсійного фонду України.

До аналогічних висновків прийшов Київський апеляційний адміністративний суд за результатами перегляду справи № 2а-6130/09/2670 (ухвала від 16 лютого 2011 року про залишення без змін ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 червня 2009 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ТОВ «НВФ «ГРІС»до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва про визнання незаконним акта перевірки від 03 червня 2009 року № 971) в порядку апеляційного провадження, до набрання законної сили рішенням по якій зупинялось провадження до даній справі.

Водночас, частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною першою ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною третьою ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що компетенція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень; щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З огляду на те, заявлені позовні вимоги не стосуються рішення суб'єкта владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, та обов'язок суду у випадку закриття провадження у справі на підставі ч. 2 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України роз'яснити позивачу, до юрисдикції якого суду відноситься його спір.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. 17, ст.ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «ГРІС»відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова