Рішення

від 06.11.2008 по справі 9/185

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/185

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.08                                                                                           Справа№ 9/185

Господарський суд Львівської області в складі судді Данко Л.С.

При секретарі Козак І.Б.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом: Відкритого акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк (ВАТ ”ВіЕйБі Банк”), м. Київ, вул. Зоологічна, 5 (поштова адреса: м. Львів, вул. Драгоманова, 18),

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІФ Компанія Лімітед”, м. Львів, вул. Коперніка, 31/5.

Про  стягнення   94383 грн. 70 коп. заборгованості за кредитним договором № 22/06 від 17 серпня 2006р., в т.ч. 7000,00 грн. строкової заборгованості по кредиту, 59496,68 грн. простроченої заборгованості по кредиту, 962,73 грн. нараховані % за користування кредитом, 11750,91 грн. пеня за несвоєчасне погашення основної суми боргу, 173,38 грн. пеня за несвоєчасне погашення % (до 31 дня), 15000,00 грн. штрафні санкції передбачені п.п. 3.3.3., 3.3.4., 3.3.6. Кредитного договору № 22/06 від 17.08.2006р. – 4 х 5 (п”ять) % від одержаної суми Кредиту, визначеної в п. 1.1.1. цього договору), судові витрати.

За участю представників:

Від позивача: Гелей Ю.Р. довіреність у справі,

Від відповідача:  Дейнега Михайло Іванович –п/к,

Представникам роз»яснено права і обов»язки передбачені ст. 22 ГПК України, зокрема право відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань –не поступило.

Представники не наполягають на  фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Відкритого акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний банк (ВАТ ”ВіЕйБі Банк”), м. Київ, до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІФ Компанія Лімітед”, м. Львів, про стягнення 101702 грн. 84 коп. заборгованості за кредитним договором № 22/06 від 17 серпня 2006р., в т.ч. 66496 грн. 68 коп. простроченої заборгованості по кредиту, 1226 грн. 37 коп. нарахованих процентів за користування кредитом, 3122 грн. 90 коп. прострочені нараховані проценти за користування кредитом, 15508 грн. 69 коп. пені за несвоєчасне погашення основної суми боргу, 348 грн. 20 коп. пені за несвоєчасне погашення процентів (до 31 дня), 15000 грн. 00 коп. штрафні санкції передбачені п.п. 3.3.3., 3.3.4., 3.3.6. Кредитного договору № 22/06 від 17.08.2006р. –4 х 5 (п”ять) % від одержаної суми Кредиту, визначеної в п. 1.1.1. цього договору), судові витрати, витрати на отримання довідки з ЄДР у розмірі 17,00 грн.

                Ухвалою суду від 22.07.08р. порушено провадження у справі і розгляд справи призначено на 02.10.08р. Кореспонденція, з ухвалою суду повернулася без вручення отримувачу з відміткою на конверті: “Залишено повідомлення, 4/8 - підпис, повідомлено - 7/8 –підпис”, та конверт повернено без вручення отримувачу з написом: ” За закінченням терміну зберігання”.

                02.10.08р. розгляд справи відкладено на 23.10.08р.

                23.10.08р. в судовому засіданні оголошено перерву до 28.10.08р., про що сторони повідомлені під розписку, 28.10.08р. з підстав зазначених в ухвалі суду від 28.10.08р. розгляд справи відкладено на 06.11.08р.

                Представник позивача в процесі розгляду справи, в порядку статті 22 ГПК України, неодноразово подавав заяви про збільшення позовних вимог ( від 01.10.08р. № 20/2331 вхідний № 21759 від 02.10.08р.,  від 17.10.08р. № 20/2539 вхідний № 23045 від 20.10.08р., подавав докази надсилання цих заяв відповідачу та докази доплати державного мита),  у заяві про збільшення розміру позовних вимог від 01.10.08р. № 20/2331 позивач уточнив позовні вимоги, в частині дати укладення кредитного договору, що є предметом спору у даній справі, а саме зазначив: “Кредитний договір № 22/06 від 17 серпня 2006р.”, просить  стягнути з відповідача на свою користь борг, який за період з 18.07.08р. по 02.10.08р. в сумі 99160 грн. 77 коп. та судові витрати, у заяві про збільшення позовних вимог від 17.10.08р. № 20/2539 позивач просить за невиконання вимог кредитного договору № 22/06 від 17 серпня 2006р. стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла станом на 03.10.08р. в сумі 101000 грн. 20 коп. та судові витрати, 28.10.2008р. за вхідним № 23677 подав заяву про доповнення позову (про збільшення розміру позовних вимог),  просить за невиконання відповідачем умов Кредитного договору № 22/06 від 17 серпня 2006р. стягнути з відповідача на свою користь борг, який виник за період з 22.10.08р. по 28.10.08р. в сумі 101702 грн. 84 коп.,  в т.ч. 66496 грн. 68 коп. простроченої заборгованості по кредиту, 1226 грн. 37 коп. нарахованих процентів за користування кредитом, 3122 грн. 90 коп. прострочені нараховані проценти за користування кредитом, 15508 грн. 69 коп. пені за несвоєчасне погашення основної суми боргу, 348 грн. 20 коп. пені за несвоєчасне погашення процентів (до 31 дня), 15000 грн. 00 коп. штрафні санкції передбачені п.п. 3.3.3., 3.3.4., 3.3.6. Кредитного договору № 22/06 від 17.08.2006р. – 4 х 5 (п”ять) % від одержаної суми Кредиту, визначеної в п. 1.1.1. цього договору), судові витрати, витрати на отримання довідки з ЄДР у розмірі 17,00 грн., подав докази надсилання заяви про збільшення позовних вимог відповідачу, подав платіжний документ про доплату державного мита за збільшення ціни позову, просить долучити до матеріалів справи  докази: довідку про стан заборгованості ТзОВ “ІФ Компанія Лімітед” по Кредитному договору № 22/06 від 17 серпня 2006р., відомості нарахованої пені –2 арк., платіжне доручення про доплату держмита, квитанцію про надсилання відповідачеві копії заяви про збільшення ціни позову, пояснив, що відповідач безпідставно ухиляється від проведення звіряння суми боргу, просить позов задовільнити повністю.

              Відповідач подав відзив на позовну заяву, проти позову заперечує з тих підстав, що  в позовній заяві позивач посилається на кредитний договір № 22/06 від 22.06.06р., доводить до відома суд, що 17 серпня 2006р. був укладений кредитний договір за № 22/06 між АТ ВАБанк директором Львівської філії АТ ВАБанк, підпис якого скріплений відповідною печаткою і ТзОВ фірмою “ІФ Компанія Лімітед”, що у позовній заяві найменування позивача інше: ВАТ Всеукраїнський акціонерний банк Львівська філія VAB і про зміну найменування банку позивача, останній відповідача не повідомив, чим допустив порушення статті 180 ГК України, так як найменування сторін є істотною умовою господарського договору, у кредитному договорі і позовній заяві не відповідають  одне одному дати договору і найменування сторін, так у найменуванні відповідача слово фірма –відсутнє, вважає, що зміст позовної заяви не відповідає п.п. 2 і 5 статті 54 ГПК України, вважає, що відсутній предмет спору за кредитним договором № 22/06 від 22.06.06р., просить відхилити позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості повністю, припинити провадження у справі за відсутністю предмету спору, судові витрати покласти на позивача. В судовому засіданні представник заявив клопотання про відкладення розгляду справи на 2 (два) тижні для того, що б представник провів звіряння суми боргу, так як у нього немає бухгалтера, проводити звіряння суми боргу в судовому засіданні –відмовився.

               Судом відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на 2 (два) тижні для проведення звірки через відсутність бухгалтера, за безпідставністю.

               Крім того, є таким, що не відповідає дійсності посилання відповідача на те, що йому суд не надсилав  ухвали від 22.07.2008р. про порушення провадження у даній справі, відтак відповідач цієї ухвали не отримував.

               Як вбачається з матеріалів справи, через поштове відділення, повернувся конверт з ухвалою суду з відміткою на конверті:  “Залишено повідомлення, 4/8 –підпис, повідомлено - 7/8 –підпис” та конверт повернено без вручення отримувачу з написом: ” За закінченням терміну зберігання”. За таких обставин, відсутня вина суду в тому, що відповідач не забирає адресованої йому кореспонденції  на пошті та не реагує на повідомлення поштаря.

               У ході розгляду справи встановлено:  

               Позивач –Відкрите акціонерне товариство “Всеукраїнський Акціонерний Банк”, юридична особа, йому присвоєно ідентифікаційний код 19017842, місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, Б.5, дата проведення державної реєстрації 02.07.92р., що підтверджується свідоцтвом серії А00 № 007763 про державну реєстрацію, випискою з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців серії ААА № 429869, довідкою № 14088 з ЄДРПОУ про реєстрацію юридичної особи: Відкритого акціонерного товариства Всеукраїнський акціонерний банк (АТ ВАБАНК”, Статутом “Всеукраїнського акціонерного банку”, який зареєстровано 26.06.2008р. за № 10441050052000778,.

               З п. 1 Статуту вбачається, що зазначена юридична особа створена відповідно до рішення Установчих зборів від 14 травня 1992 року та зареєстровано НБУ 2 липня 92р., про що було зроблено запис до Республіканської книги реєстрації банків під номером 120.

              Рішенням Загальних зборів акціонерів (протокол № 18 від 6 червня 1997 року) було затверджено, а 9 грудня 1997р. НБУ зареєстровано нове найменування Банку –Відкрите товариство “Всеукраїнський Акціонерний банк (“ВАБАНК”).

             Рішенням загальних зборів акціонерів (протокол № 39 від 26.12.06р.) було затверджено, а 9 лютого 2007 року НБУ зареєстровано нове найменування Банку - Відкрите акціонерне товариство Всеукраїнський Акціонерний Банк (ВАТ “ВіЕйБі Банк”).

            Банк є юридичною особою ( п. 3.1. Статуту), має відокремлені підрозділи ( п. 1.5. Статуту), які діють на підставі Положень  (частина друга п. 3.1).

            Відповідач є юридичною особою, найменування юридичної особи: Товариство з обмеженою відповідальністю “ІФ КОМПАНІЯ ЛІМІТЕД”, місцезнаходження: 79000, Львівська область, місто Львів, Галицький район, вул. Коперніка, будинок, 31, квартира 5, йому присвоєно ідентифікаційний код: 20806857, що підтверджується довідкою серії АА № 426862 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, яка видана 14.10.2008р. (оригінал довідки – в матеріалах справи).

            Між Позивачем - Відкритим акціонерним товариством Всеукраїнський Акціонерний Банк (скорочено: АТ ВАБанк”), яке переіменовано 09.02.2007р. на Відкрите акціонерне товариство Всеукраїнський Акціонерний Банк (ВАТ “ВіЕйБі Банк”) (Кредитодавець) та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «ІФ Компанія Лімітед»(найменування відповідача в такій редакції зазначено у вступній частині кредитного договору № 22/06 від 17 серпня 2006р.) Товариство з обмежено відповідальністю “ІФ Компанія Лімітед”, згідно п. 8 кредитного договору та додатків до нього, згідно довідки з Єдиного державного реєстру серії АА № 426862, виданої 14.10.2008 року, був 17 серпня 2006 року укладений Кредитний договір № 22/06 про надання кредиту на поповнення обігових коштів.

               Крім того, між сторонами  28 грудня 2006р. укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 22/06 від 17 серпня 2006 року, додаток № 1/1 від 28.12.2006р. до кредитного договору № 22/06 від 17 серпня 2006 року, 29 грудня 2006 року між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 22/06 від 17 серпня 2006 року, 08 травня 2008 року додаткову угоду без номера  до кредитного договору № 22/06 від 17 серпня 2006 року, які підписано повноважними представниками двох сторін та їх підписи засвідчено печатками сторін.

               Згідно з вказаним договором та додатковими угодами до нього, позивачем відповідачу надано кредит в сумі 75000,00 грн. (Сімдесят п'ять тисяч гривень 00 коп.) на строк до 17 серпня 2008 р.

               Згідно вказаним Кредитним договором Позичальник взяв на себе зобов'язання, зокрема:

               п.   2.7.4.:   Фактично   розраховані   проценти   за   поточний   календарний   місяць перераховувати на рахунок Кредитодавця щомісячно, не пізніше 28 числа поточного місяця починаючи з 28 серпня 2006 р.;

              п.3.3.3.: Забезпечити повернення кредиту відповідно до умов п.п.1.1.2, 2.3. Кредитного договору зі сплатою процентів за фактичний строк його користування та сплатою штрафних санкцій;

              п. 3.3.5.   сплачувати   Кредитодавцю   проценти   на  умовах,   визначених   Кредитним договором.

             Банк добросовісно виконав свої зобов'язання за кредитним договором.

             На поточний рахунок Відповідача 17.08.2006р. та 29.12.2006р. двома траншами було перераховано відповідно 50000,00 грн. та 25000,00 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку.

             Однак, протягом дії Кредитного договору Позичальником належним чином не виконувалися його умови, зокрема: заборгованість за Кредитним договором станом на 18 липня 2008 р. включно становила 94383,70 грн., станом на 03.10.08р. – 101000 грн. 20 коп.,  станом на 28 жовтня 2008р. –101702 грн. 84 коп., що підтверджується  відповідними довідками про стан заборгованості, які знаходяться в матеріалах справи.

             Відповідач також допускав порушення графіку повернення кредиту та сплати відсотків, допускав невиконання п.п. 3.3.5., 3.3.6. Кредитного договору.

              Позивач стверджує, що від належного виконання умов Кредитного договору Відповідач ухиляється, внаслідок чого Позивач змушений був керуючись ч.9 ст.49 Закону України „Про банки і банківську діяльність" неодноразово застосовувати примусову оплату заборгованості без попереднього погодження з позичальником.

              В процесі розгляду даної справи в суді, позивач в порядку статті 22 ГПК України, неодноразово подавав заяви про збільшення позовних вимог, остання заява про збільшення позовних вимог подана 28.10.08р. за № 20/2684 (вхідний № 23677), просить стягнути з відповідача  101702 грн. 84 коп. заборгованості за кредитним договором № 22/06 від 17 серпня 2006р.,  в т.ч. 66496 грн. 68 коп. простроченої заборгованості по кредиту, 1226 грн. 37 коп. нарахованих процентів за користування кредитом, 3122 грн. 90 коп. прострочені нараховані проценти за користування кредитом, 15508 грн. 69 коп. пені за несвоєчасне погашення основної суми боргу, 348 грн. 20 коп. пені за несвоєчасне погашення процентів (до 31 дня), 15000 грн. 00 коп. штрафні санкції передбачені п.п. 3.3.3., 3.3.4., 3.3.6. Кредитного договору № 22/06 від 17.08.2006р. –4 х 5 (п”ять) % від одержаної суми Кредиту, визначеної в п. 1.1.1. цього договору) –відповідні розрахунки в матеріалах справи.

             Заперечення відповідача про відхилення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості повністю, про припинення провадження у справі за відсутністю предмету спору з підстав зазначених у відзиві за № 05 від 23.10.08р., суд до уваги не бере, так як твердження відповідача щодо дати укладення спірного кредитного договору № 22/06: 22.06.06р. чи 17.08.06р., то позивачем у встановленому порядку уточнено позовні вимоги, і описку в даті укладення договору на першій сторінці (титульній) було уточнено заявою від 01.10.08р. № 20/2331, далі за текстом позовної заяви та у прохальній частині позову, номер кредитного договору зазначено 22/06, дата його укладення зазначено: 17 серпня 2006р.

            Найменування відповідача  з “Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “ІФ Компанія Лімітед” на  найменування відповідача –“Товариство з обмеженою відповідальністю  “ІФ Компанія Лімітед” уточнено позивачем 17.10.2008р. заявою про доповнення до позовної заяви (Вхідний № 23045 від 20.20.08р.) та до заяви долучено оригінал довідки з ЄДР серії АА № 426862.

             Суд також звернув увагу на те, що при укладанні 17.08.2006 року кредитного договору № 22/06,  у вступній частині цього договору найменування СТОРОНИ-2, тобто, відповідача вказано: Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “ІФ Компанія Лімітед”, у статті 8 цього договору зазначено “ТзОВ “ІФ Компанія Лімітед”, зі сторони відповідача (СТОРОНИ-2, Позичальника:) договір підписано у вищезазначеній редакції: п. Дейнега Михайлом Івановичем та засвідчено печаткою позичальника.

            Отже, в судовому засіданні встановлено, що на момент укладання зазначеного кредитного договору № 22/06 від 17 серпня 2006р., за участю представників сторін, в т.ч. відповідача, у вступній частині договору сторонами, які його укладали, зазначено власне таке найменування відповідача, зі словом “фірма”.

            Станом на час розгляду даної справи, відповідачем не надано доказів, що він клопотав перед позивачем про уточнення свого найменування у вступній частині кредитного договору у встановленому законом порядку, відтак відповідач, підписавши цей договір 17 серпня 2006р. в редакції, що зазначена у вступній частині договору, погоджувався з таким найменуванням, тобто зі словом “фірма”.

              Зазначений кредитний договір № 22/06 від 17 серпня 2006р.  - не визнаний недійсним, не скасований, не відмінений, таких доказів відповідач суду не представив.

             Відповідно до вимог статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

             Як вбачається із матеріалів справи, за кредитним договором № 22/06 від 17 серпня 2006р.  виконувалися зобов”язання, надавався кредит, зазначене найменування відповідача у вступній частні договору - не було підставою для відповідача  відмовитися від отримання кредитних коштів, відповідач через таке найменування Сторони-2 у договорі № 22/06 - не повернув кредитних коштів позивачу.

              Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом, або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

              Додаткові угоди № 1, № 1/1, № 2, додаткова угода без номера до кредитного договору № 22/06 від 17.08.2006р. відповідач іменується, як у вступній частині зазначених угод, так і  розділі “Реквізити та підписи сторін” –  відповідач іменується: Товариство з обмеженою відповідальністю “ІФ Компанія Лімітед”.  Додаткові угоди від імені відповідача підписано Дейнега Михайлом Івановичем.

               Відповідно до статті 173 ГК України,  господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

              Частиною  2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання.

              Частиною 3 зазначеної статті визначено, що сторони можуть за взаємною згодою конкретизу вати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановле но інше.

            Статтею 174 ГК України визначено, що  господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

            з акту управління господарською діяльністю;

            з господарського договору та інших угод, передба чених законом, а також з угод, не передбачених зако ном, але таких, які йому не суперечать;

           внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок ін шої особи без достатніх на те підстав;

            у результаті створення об'єктів інтелектуальної вла сності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

           В нашому випадку зобов”язання виникло з договору № 60453/01-42 про надання овердрафтового кредиту  ( цивільного, господарського договору).

           Стаття 175 ГК України передбачає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

          Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Частиною 2 статті 175 ГК України передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти —юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми —юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

          Частина 4 зазначеної статті передбачає, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

          Стаття 216 ГК України передбачає, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

          Частиною 2 статті 216 ГК України визначено, що застосування господарських санкцій повинно га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

         Частиною 3 цієї статті передбачено, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

          потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

          сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі;

          у господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції.

         Стаття 217 ГК України, чітко визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

          Частиною 2 цієї статті визначено, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

          Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що крім зазначених у частині другій цієї статті госпо дарських санкцій, до суб'єктів господарювання за пору шення ними правил здійснення господарської діяльнос ті застосовуються адміністративно-господарські санкції.

          Відповідно до частини 4 статті 217 ГКУ, господарські санкції застосовуються у встановле ному законом порядку за ініціативою учасників госпо дарських відносин, а адміністративно-господарські сан кції —уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

           Відповідно до вимог статті 218 ГК України  передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання.

           Частиною 2 цієї статті визначено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

              Статтею 219 ГК України передбачається, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

              Статтею 343 ГК України передбачено, відповідальність за порушення строків розрахунків.

              Крім того, відповідно до статті 526 ЦК України визначено, що зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

              Статтею 1050 ЦК України передбачено наслідки порушення договору позичальником.

              Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнають ся господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

               Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

             Суд заслухав пояснення представника позивача та відповідача, оглянув та дослідив докази по справі, оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що позов документально обгрунтований, відповідачем не спростований належними та допустимими доказами, є таким, що підлягає до задоволення.

            Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України покласти на відповідача.

            На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 173, 174, 175, 179, 193, 198, 222, 230, 343 ГК України,  ст.ст. 1054, 610, 612, 614, ч. 2 ст. 1050, 1052, 1054 ЦК України, ст. ст. 4-3, 33, 34, 36, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд,-

                                                             ВИРІШИВ:

1.                 Позов задоволити повністю.

2.           Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ІФ КОМПАНІЯ  ЛІМІТЕД”, п.і.  79000, Львівська область, місто Львів, Галицький район, вул. Коперніка, будинок, 31, квартира 5 (ідентифікаційний код: 20806857) на користь Відкритого акціонерного товариства “Всеукраїнський Акціонерний Банк ( ВАТ “ВіЕйБі Банк”), 04119, місто Київ, вул. Зоологічна, 5 ( ідентифікаційний код 19017842) 66496 грн. 68 коп. простроченої заборгованості по кредиту, 1226 грн. 37 коп. нарахованих процентів за користування кредитом, 3122 грн. 90 коп. прострочені нараховані проценти за користування кредитом, 15508 грн. 69 коп. пені за несвоєчасне погашення основної суми боргу, 348 грн. 20 коп. пені за несвоєчасне погашення процентів (до 31 дня), 15000 грн. 00 коп. штрафні санкції передбачені п.п. 3.3.3., 3.3.4., 3.3.6. Кредитного договору № 22/06 від 17.08.2006р. –4 х 5 (п”ять) % від одержаної суми Кредиту, визначеної в п. 1.1.1. цього договору), витрати на отримання довідки з ЄДР у розмірі 17,00 грн., судові витрати: 7 грн. 03 коп. +  18 грн. 39 коп. + 47 грн. 77 коп. + 943 грн. 84 коп. державного мита сплаченого позивачем за даним позовом та  118 грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.                    Наказ видати в порядку ст. ст. 116, 117 ГПК  України.  

Суддя