Рішення

від 16.05.2012 по справі 2/023-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" травня 2012 р. Справа № 2/023-12

за позовом МЕДОС Маріан Булавка, Ева Булавка Відкрите товариство, м. Хелмно, Польща

до відповідача приватного підприємства «Віколайн» , м. Вишневе

про стягнення 74577,73 польських злотих.

Суддя О.В. Конюх;

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_3, адвокат, довіреність від 12.03.2012р. № 973/2012 ;

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

позивач -МЕДОС Маріан Булавка, Ева Булавка Відкрите товариство, Польща, звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 06.04.2012р. б\н до відповідача -приватного підприємства «Віколайн», м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за отриманий товар в сумі 74 577,73 польських злотих (що складає на день подання позову 186646,65 грн.), а також покласти на відповідача судові витрати, що включатимуть витрати на адвоката.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем та сплатив за отриманий від позивача товар вартістю 90467,73 злотих згідно фактури № 111/2010/10/ЕХ від 29.10.2010р. лише частково суму 15890,00 злотих, в результаті чого у відповідача залишок боргу перед позивачем складає 74577,73 польських злотих.

На підтвердження свого правового статусу позивачем подано повний витяг з державного судового реєстру станом на 30.11.2011р. Відповідно до ст. 123 ГПК України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. За змістом статей 12-17, 123 ГПК України для іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачено національний режим судового процесу для розгляду справ, підвідомчих господарським судам. Відповідно до пункту 1 Роз'яснення Президії ВГСУ від 31.05.2002р. № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій»оскільки в ГПК України відсутній інститут договірної підсудності, заінтересована сторона може звернутись до місцевого господарського суду у відповідності з вимогами ст. 13-16 ГПК України про територіальну та виключну підсудність справ. Оскільки поданий позов підвідомчий та територіально підсудний господарському суду Київської області, ухвалою господарського суду Київської області від 12.04.2012р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду.

Представник позивача подав суду витребувані документи та докази, в усних поясненнях просив суд позов задовольнити.

Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не подав, в судові засідання 25.04.2012р. та 16.05.2012р. представник відповідача не з'явився, про причини нез'явлення суд належним чином не повідомив. Згідно даних спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців від 25.04.2012р. № 13666076, відповідач значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців та його місцезнаходження відповідає адресі, яка вказана в позовній заяві і на яку судом у відповідності до вимог ст.ст. 64, 87 ГПК України направлялися копії ухвал від 12.04.201р. та від 25.04.2012р. рекомендованими листами з повідомленням.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»та пункту 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців». Відповідно до пункту 3.9.1 зазначеної Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час та місце розгляду справи у разі виконання судом вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

Враховуючи обмежений статтею 69 ГПК України строк розгляду справи, те, що всі особи, які беруть участь у справі, належним чином у відповідності до ст. 64, 87 ГПК УКраїни повідомлялися про дату, час та місце судового розгляду, та те, що матеріалів справи достатньо для вирішення спору по суті, відповідно до права суду, наданого його ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши позов МЕДОС Маріан Булавка Ева Булавка, Відкритого товариства, Польща (далі по тексту -товариство МЕДОС), до відповідача -приватного підприємства «Віколайн», м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області (далі по тексту -ПП «Віколайн»), вислухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно вивчивши зібрані у справі докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи копій фактури від 29.10.2010р. № 111/2010/10/ЕХ, міжнародної автомобільної накладної СМR від 29.10.2010р., документу контролю доставки ДКД-ПД № 125000009.2010.802812 позивач -товариство МЕДОС поставив, а відповідач -ПП «Віколайн»прийняв товар загальною вартістю 90467,73 польських злотих. За правовим змістом відносини сторін є міжнародною купівлею-продажем товарів.

Статтею 1 Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р., передбачено, що вона застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах, коли ці держави є договірними державами або коли згідно з нормами міжнародного приватного права застосовано право договірної держави.

Зазначена Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р., до якої Україна приєдналася згідно Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 23 серпня 1989 року N 7978-XI, ратифікована Польщею 19.05.1995р. та набрала чинності у Польщі з 01.06.1996р., відповідно є частиною національного цивільного законодавства як України (ст. 10 ЦК України) так і Польщі, і має застосування до відносин сторін у справі. Також відповідно до пункту 9 Роз'яснення Президії ВГСУ від 31.05.2002р. № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій»господарські суди повинні мати на увазі, що Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів має застосовуватись у вирішенні спорів за договорами купівлі-продажу, укладеними сторонами, які знаходяться у різних державах, незалежно від посилання на зазначену Конвенцію у договорі за наявності однієї із таких умов: сторони договору перебувають у державах, кожна з яких є учасницею конвенції ; згідно з колізійними нормами міжнародного приватного права має застосовуватись матеріальне право держави -учасниці конвенції.

Україна приєдналася до Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів із заявою, згідно якої якщо хоча б одна із сторін має своє комерційне підприємство в Українській РСР, положення Конвенції, яке допускає, щоб договір купівлі-продажу, його зміна або припинення угодою сторін чи оферта, акцепт або будь-яке інше вираження наміру здійснювалися не в письмовій, а в будь-якій формі, незастосовне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, зовнішньоекономічний договір, викладений єдиним документом, сторонами не укладався. Однак, відповідно до частини 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Зазначена норма кореспондується з положеннями ст. 13 Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу, згідно якої під "письмовою формою" розуміються також повідомлення телеграфом і телетайпом. Оскільки зміст договору між сторонами вбачається з кількох представлених документів - фактури від 29.10.2010р. № 111/2010/10/ЕХ, міжнародної товарно-транспортної накладної СМR від 29.10.2010р., документу контролю доставки ДКД-ПД

№ 125000009.2010.802812 сторони не порушили вимог законодавства щодо письмової форми укладання міжнародних правочинів купівлі-продажу.

Відповідно до ст.ст. 30, 31 Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів продавець зобов'язаний поставити товар, передати документи, що стосуються його, та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та цієї Конвенції. Якщо продавець не зобов'язаний поставити товар в якомусь іншому визначеному місці, його зобов'язання стосовно поставки, якщо договір купівлі-продажу передбачає перевезення товару, полягають у здачі товару першому перевізникові для передачі покупцеві.

Відповідно до ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів та Листа Міністерства інфраструктури України, від 19.09.2011, № 7885/11/10-11 "Щодо єдиного міжнародного перевізного документа для кожного виду перевезень та для кожного виду транспорту" договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної", яка і є міжнародним перевізним документом, що відображає шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення. Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та статті 6 Закону України "Про транзит вантажів" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, а саме міжнародною автомобільною накладною (CMR).

Як вбачається з міжнародної автомобільної накладної СМR від 29.10.2010р., яка, є основним підтверджуючим документом укладення договору, товариство МЕДОС належним чином виконано свої обов'язки продавця, передавши 29.10.2010р. по інвойсу (фактурі) 111/2010/10/ех товар вартістю 90 467,73 польських злотих перевізнику -ТОВ «Агропромпостач»для вантажоотримувача -ПП «Віколайн».

Відповідно до ст. 53 Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції. Згідно до частин 1, 2, 3 ст. 58 зазначеної Конвенції, якщо покупець не зобов'язаний сплатити вартість у будь-який інший конкретний строк, він повинен сплатити її, коли продавець згідно з договором та цією Конвенцією передає або сам товар, або товаророзпорядчі документи в розпорядження покупця . Продавець може обумовити передачу товару або документів здійсненням такого платежу. Якщо договір передбачає перевезення товару, продавець може відправити його на умовах, за якими товар або товаророзпорядчі документи не будуть передані покупцю інакше як проти виплати вартості. Покупець не зобов'язаний сплачувати вартість доти, доки в нього не з'явилася можливість оглянути товар, крім випадків, коли погоджений сторонами порядок поставки або платежу несумісний з очікуванням появи такої можливості.

Подані позивачем копії міжнародної автомобільної накладної СМR від 29.10.2010р. та документу контролю доставки ДКД-ПД № 125000009.2010.802812 дозволяють ідентифікувати відповідача -ПП «Віколайн»як особу, яка отримала товар за накладною в своє розпорядження, а відтак, у відповідача виник обов'язок сплатити за отриманий товар згідно порядку, встановленого ст.ст. 53, 58 Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.

Позивач визнає за відповідачем часткову оплату отриманого товару в сумі 15 890,00 польських злотих, що вбачається також з фактури 111/2010/10/ех. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу не подав, доказів оплати за отриманий товар в більшому розмірі, ніж визнає позивач, суду не представив.

Згідно до ст. 59 Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів покупець зобов'язаний сплатити вартість у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця. Однак, позивач у зв'язку з несплатою коштів звертався до відповідача з вимогою погасити борг. З листа ПП «Віколайн»від 18.10.2011р. (копія залучена до матеріалів справи) вбачається, що відповідач визнає наявність заборгованості перед позивачем, однак вказує на неможливість негайного її погашення.

Відповідно до ст. 61, 62 Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, якщо покупець не виконує яке-небудь із своїх зобов'язань за договором або за цією Конвенцією, продавець може вимагати від покупця сплати ціни, прийняття поставки або виконання ним інших зобов'язань, якщо тільки продавець не вдався до засобу правового захисту, не сумісного з такою вимогою.

Згідно до ст. 28 зазначеної Конвенції, якщо відповідно до положень цієї Конвенції одна із сторін має право вимагати виконання якогось зобов'язання іншої сторони, суд не буде зобов'язаний виносити рішення про виконання, в натурі, крім випадків, коли він зробив би це на підставі свого власного закону щодо аналогічних договорів купівлі-продажу, не регульованих цією Конвенцією.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором або актами цивільного законодавства не становлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу, при цьому способами захисту права може бути примусове виконання обовязку в натурі, тобто суд в даних відносинах на підставі власного закону, що регулює аналогічні договори, може винести рішення про виконання обов'язку в натурі.

За таких обставин, судом встановлено факт порушення відповідачем зобов'язання з оплати позивачу грошових коштів за поставлений товар згідно СМR від 29.10.2010р. по інвойсу (фактурі) 111/2010/10/ех в загальній сумі 90 467.73 -15890,00 = 74 577,73 польських злотих в строк, визначений ст.ст. 53, 58, 59 Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 74577,73 польських злотих, є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджується та підлягає задоволенню в заявленій сумі.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача обов'язок відшкодувати позивачу судові витрати, в тому числі витрати на оплату судового збору та на оплату послуг адвоката. При цьому позивач не зазначає, яку саме суму витрат на оплату послуг адвоката він просить стягнути з відповідача.

Склад судових витрат визначений ст. 44 ГПК України і складається з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 29 Листа Вищого господарського суду України, від 18.03.2008р. № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році»витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 ГПК, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків.

Пунктом 5 Листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004р. № 01-8/1270 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України", визначено, що статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. У контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Таким чином, судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Така ж позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.10.2002 р. у справі N 30/63.

Позивачем не подано суду фінансових документів, які б свідчили про факт здійснення витрат позивача на оплату послуг адвоката, та які б свідчили про їх розмір. Позивачем не подано жодних доказів того, що такі витрати позивачем взагалі були здійснені. Крім того, позивач в позовній заяві не визначив суму, яку він просить стягнути з відповідача як оплату послуг адвоката.

За таких обставин вимога позивача про відшкодування відповідачем витрат позивача на послуги адвоката задоволенню не підлягає.

Таким чином, повно та обґрунтовано дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи вимоги позивача, суд вважає вимогу позивача обґрунтованою, законною, задовольняє позов повністю, приймає рішення про стягнення з відповідача -приватного підприємства «Віколайн»на користь позивача -МЕДОС Маріан Булавка Ева Булавка, Відкритого товариства, Польща заборгованості в розмірі 74577,73 польських злотих та, відповідно до статті 49 ГПК України покладає на відповідача відшкодування позивачу витрати на сплату судового збору в сумі 3732,93 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 1, 13, 28, 30, 31, 53, 58, 59, 61, 62 Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980р., ст. 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ст.ст. 16, 207, 610, 612, частинами 1 та 2 ст. 692 ЦК України, Листом Міністерства інфраструктури України від 19.09.2011, № 7885/11/10-11 "Щодо єдиного міжнародного перевізного документа для кожного виду перевезень та для кожного виду транспорту", ст. 12-17, 33, 49, 82-85, 123 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов МЕДОС Маріан Булавка, Ева Булавка Відкритого товариства до приватного підприємства «Віколайн» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Віколайн» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вул.. Жовтнева, буд. 24-Б, кв. 48, код ЄДРПОУ 32101740)

на користь МЕДОС Маріан Булавка, Ева Булавка Відкритого товариства (вул. Магазинова, 3, 86-200 Хелмно-2, Польща, номер в реєстрі 0000164281, REGON 870568014)

74577,73 польських злотих основного боргу ,

3732,93 гривень судового збору .

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя О.В. Конюх

Повний текст рішення підписано 25.05.2012р.