Ухвала

від 15.05.2012 по справі 2а-13406/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13406/11/2670 (у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т.

Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"15" травня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Горяйнова А.М., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Елан»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003292308/0 від 17.08.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2012 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва здійснено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Елан»по взаємовідносинах з TOB «ТД «Доар»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої складений акт «Про результати невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Елан»(ідентифікаційний код юридичної особи 31517474) по взаємовідносинах з TOB «ТД «Доар»(код ЄДРПОУ 37194473) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р.»від 03.08.2011 р. № 8789/23-08/31517474.

У вказаному акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 201.1., п.201.4., п. 201.7 ст. 201, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження позивачем податку на додану вартість за березень 2011 року, на загальну суму 120091,38 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003292308/0 від 17.08.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на суму 120092,00 грн. та застосовано штрафну фінансову санкцію у розмірі 1 грн.

Позивач вважаючи, вказане податкове повідомлення-рішення незаконним звернувся з відповідним позовом до суду.

Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як вбачається з матеріалів справи, в березні 2011 року TOB «ТД «Доар»виконано електромонтажні роботи на загальну суму 720548,30 грн., що підтверджується: 1) актами приймання виконаних будівельних робіт за березень №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 від 31.03.2011 р.; 2) довідками про вартість виконаних підрядних робіт від 31.03.2011 р. на загальну суму 720548,30 грн.

Крім того, TOB «ТД «Доар», надаючи відповідні послуги, мало ліцензію (серія АГ № 574339) на здійснення господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (за переліком наступних робіт: 3.00.00 проектування об'єктів архітектури; 4.00.00 будівельні та монтажні роботи; 5.00.00 монтаж інженерних мереж).

Позивачем здійснено частково оплату TOB «ТД «Доар»за виконані роботи (надані послуги) платіжними дорученнями № 393 та № 394 від 29.06.2011 р. на суму 15485 грн. та 16453,40 грн. відповідно.

Що стосується питання реальності господарських операцій то слід зазначити, що TOB «ТД «ДОАР», здійснювались електромонтажні роботи на об'єктах: корпус № 170 по вул. Мурманській, 7, м. Київ, адміністративно-оздоровчий корпус по вул. Ірининській, 8, м. Київ, житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземним паркінгом по вул. Освіти, 3, м. Київ, торгівельні-офісні приміщення по просп. Героїв Сталінграду, 2, корп. 2, м. Київ, електромонтажні роботи на телестудії, житловий будинок по просп. П.Григоренка, 23, м. Київ.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт здійснення господарських операцій.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливого охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

У відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість»та до п.6.2 наказу ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення»факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця, зареєстрованого як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна.

Відповідно до пп.7.2.3 та пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 7.2.3. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Пункт 7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату здійснення першої з наступних подій: а) дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дату отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абзацу 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкції встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому жоден нормативний акт не містить вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару, на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності, оскільки згідно вимог чинного законодавства обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, крім того суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Отже, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Згідно з пунктом 8 статті 19 Господарського кодексу України усі суб'єкти господарювання зобов'язані самостійно здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом.

Таким чином, у разі порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов'язковими до виконання.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких підстав, апеляційну скаргу -необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволенні апеляційної скарги Державній податковій інспекції у Солом'янському районі м. Києва -відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.