Ухвала

від 15.05.2012 по справі 2а-18681/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-18681/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М

У Х В А Л А

Іменем України

"15" травня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Наталюк Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2012 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ринад»до ДПІ у Дарницькому районі м. Києва про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0003662302/66577 від 02.12.2011.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2012 позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Ринад»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 15.11.2011, з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 01.10.2008 по 15.11.2011, за результатами якої було складено акт від 23.11.2011 № 8336/2302/31922172 (далі -Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акта перевірки, позивачем, в порушення вимог підпунктів 7.2.3., 7.2.6. пункту 7.2, підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин); пункту 198.1 статті 198, п. п. 201.1, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, занижено суму податку на додану вартість у розмірі 3 424,5 грн., у т. ч. по періодам: червень 2009 року - 1327,5 грн., січень 2011 року - 2097,00 грн.

Вказані порушення відповідач обґрунтовує тим, що позивачем протиправно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по господарськими операціями з ТОВ «Еталон Т.Д», яке надало позивачу податкову накладну від 05.06.2009 № 5061 на загальну суму 7964, 99 грн. в т. ч. ПДВ - 1327, 50 грн.; ТОВ «Мідіс-Буд», яке уклало з позивачем договір купівлі-продажу № 20.01.2011, а також надало податкові накладні, а саме податкова накладна від 21.01.20011 № 4 на загальну суму 12579,60 грн. в т.ч. ПДВ - 2097,00 грн.

02.12.2011 відповідачем на підставі акту перевірки, прийнято податкове повідомлення-рішення №0003662302/66577, яким позивачу згідно підпункту 54.3.2. підпункту 54.3 статті 54 до п. 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення вимог підпунктів 7.2.3., 7.2.6. пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3757, 37 грн., в т.ч. 3424,5 грн. основного платежу та 332,87 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що вони є обґрунтованими, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню, як незаконне.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що позивач протиправно відніс до складу податкового кредиту суму 1327,5 грн. за червень 2009 року, оскільки реєстрацію ТОВ «Мідіс-буд»як платника податків анульовано, угоди між зазначеними контрагентами і позивачем є нікчемними та первинні документи, що посвідчують ці угоди є нікчемними, а тому спірне податкове повідомлення рішення прийняте ним правомірно.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, що доводиться наступним.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Еталон ТД»(продавець) в червні 2009 року було укладено усний договір купівлі-продажу товарів, згідно якого продавець зобов'язувався поставити обумовлений в рахунках-фактурах товар, а покупець прийняти такий товар і оплатити його вартість

Відповідно до матеріалів справи, ТОВ «Еталон ТД»на момент складання податкових накладних було зареєстроване як платник податку на додану вартість, що не оспорюється відповідачем.

Колегія суддів зазначає, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог подано до суду податкову накладну, платіжне доручення, рахунок фактуру, банківську виписку, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит по господарських операціях з ТОВ «Еталон ТД», що підтверджують факт реального виконання умов договору.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість»передбачано тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, позивачем доведено факт реального виконання умов договору між ним та ТОВ «Еталон ТД», а тому ним правомірно сформовано податковий кредит в червні 2009 року по вищезазначеній господарській операції.

Між позивачем (покупець) та ТОВ «Мідіс-Буд»(продавець) було укладено господарський договір купівлі-продажу товарів, відповідно до якого позивач приймав та оплачував переданий його контрагентом товар.

Відповідно до матеріалів справи, ТОВ «Мідіс-Буд»на момент складання податкових накладних було зареєстроване як платник податку на додану вартість, що не оспорюється відповідачем.

Колегія суддів зазначає, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог подано до суду податкову накладну, видаткову накладну, копію договору купівлі-продажу товару, рахунок фактуру, платіжне доручення, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит по господарських операціях з ТОВ «Мідіс-Буд», що підтверджують факт реального виконання умов договору.

Згідно з п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 199.1 ст.199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів вважає, що позивачем доведено факт реального виконання умов договору між ним та ТОВ «Мідіс-Буд», а тому ним правомірно сформовано податковий кредит в січні 2011 року по вищезазначеній господарській операції.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, -нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості оскаржуваного договору на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що укладений між позивачем та ТОВ «Мідіс-Буд» договір не визнано недійсним в судовому порядку, а тому доводи апелянта про його нікчемність є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи податкового органу щодо фіктивності господарських операцій позивача базуються на твердженнях про анулювання реєстрації його контрагентів, як платників ПДВ, але такі доводи не заслуговують на увагу, тому що свідоцтва платників ПДВ були анульовані значно пізніше здійснених господарських операцій та, оскільки, як зазначалось вище, позивачем доведено факт реального виконання умов договору між ним та ТОВ «Еталон ТД», ТОВ «Мідіс-Буд».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не занижено суму податку на додану вартість у розмірі 3424,5 грн., у т. ч. по періодам: червень 2009 року - 1327,5 грн., січень 2011 року - 2097,00 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт правомірності винесення податкового повідомлення-рішення № 0003662302/66577 від 02.12.2011.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2012 -без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Василенко Я.М

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.