Постанова

від 30.05.2012 по справі 24/17-2775-2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2012 р. Справа № 24/17-2775-2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Кузьменка М.В.,

судді Васищака І.М.,

судді Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Управління охорони об'єктів культурної спадщини

Одеської обласної державної адміністрації

на рішення господарського суду Одеської області від 26.09.2011р. та

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2011р.

у справі № 24/17-2775-2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міський андрологічний

центр"

до Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної

державної адміністрації

3-ті особи 1) Одеська обласна рада;

2) Управління Одеської обласної ради з майнових відносин;

3) Головне управління Державного казначейства України в

Одеській області

про стягнення 3 214 619,92 грн.,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 -довіреність у справі,

від відповідача: ОСОБА_2 -довіреність у справі,

від 3-тьої особи 1: ОСОБА_3 -довіреність у справі,

від 3-тьої особи 2: ОСОБА_4 -довіреність у справі,

від 3-тьої особи 3: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Міський андрологічний центр" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації і просило суд стягнути з останнього, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, 1 885 276,22 грн. як безпідставно набутих, 488 397,01 грн. відсотків у розмірі облікової ставки НБУ, 155 633,45 грн. 3% річних, 537 202,84 грн. інфляційних втрат та 148 110,40 грн. пені.

Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст.ст.536 549, 548, 625, 1212 ЦК України та вмотивовані помилковим перерахуванням позивачем відповідачу грошових коштів за договором оренди об'єкту культурної спадщини з охоронними умовами від 20.01.2005р., строк дії якого закінчився.

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.08.2011р. (суддя Оборотова О.Ю.) позовні вимоги задоволено повністю з мотивів їх обґрунтованості та доведеності.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2011р. (головуючий, суддя Мацюра П.Ф., судді Андрєєва Е.І., Ліпчанська Н.В.) рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних у сумі 155 633,45 грн., інфляційних у сумі 537 202,84 грн., пені у сумі 148 110,40 грн. скасовано та ухвалено в цій частині позовних вимог нове рішення про відмову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Погодившись із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів у розмірі 1 885 276,22 грн. та 488 397,01 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, суд апеляційної інстанції визнав неможливим стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені за зобов'язанням, яке припинене.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий розгляд.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог судами встановлено, що 20.01.2005р. між сторонами укладено договір оренди об'єкту культурної спадщини з охоронними умовами, відповідно до якого відповідач передає об'єкт культурної спадщини колишній будинок Золотарьова, Масса, споруджений у 1820-х рр., який знаходиться під охороною держави на підставі Постанови КМУ УРСР від 06.09.1972р. №442 "Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави", як пам'ятка містобудування та архітектури національного значення, а позивач приймає в орендне користування "пам'ятку", що складається з нежитлової будівлі, а саме з нежилих приміщень підвалу, 1, 2 та 3 поверху, загальною площею 2 458,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: місто Одеса, бульвар Приморський, під №12.

Термін оренди "пам'ятки" встановлюється зазначеним договором в 10 (десять) місяців, тобто з 20.01.2005р. по 20.12.2005р. (п.2.1. договору).

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.11.2006р. в іншій справі №9/128-06-3841, в якій брали участь ті самі сторони, визнано недійсним на майбутнє договір оренди з охоронними умовами від 20.02.2005р., укладений між Одеською обласною радою в особі Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації і ТОВ "Міський андрологічний центр" на передачу в користування будівлі (пам'ятки містобудування і архітектури) по Приморському бульвару, 12 у м.Одесі, а також зобов'язано товариство звільнити зазначену будівлю (а.с.101-112 т.1). Вказана постанова набрала законної сили і є обов'язковою на всій території України.

Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач посилається на те, що після припинення договору оренди від 20.01.2005р. він помилково продовжував сплачувати відповідачу орендну плату у розмірі і на умовах, передбачених вказаним договором оренди.

Як доводять матеріали справи, позивач у період з 30.01.2006р. по 28.02.2011р. перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 1 885 276,22 грн. з призначенням платежу "сплата згідно договору б/н від 20.01.2005р. за оренду приміщення за адресою Приморський бульвар,12".

Проте, на момент перерахування позивачем відповідачу вказаних грошових коштів між сторонами вже не існувало договірних зобов'язань, оскільки договір оренди від 20.01.2005р. з терміном дії по 20.12.2005р. визнано у судовому порядку недійсним на майбутнє. Отже відповідач набув спірні грошові кошти за відсутності для цього правових підстав, а відтак в силу ст.1212 ЦК України є особою, яка набула майно без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала.

В силу ч.3 ст.1212 ЦК України, положення про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави застосовуються до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною 2 ст.1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 ЦК України).

Згідно частини 2 ст.536 ЦК України, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів двох інстанцій про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача безпідставно набутих ним за рахунок позивача грошових коштів у загальному розмірі 1 885 276,22 грн., а також процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 488 397,01 грн., обрахованих на рівні облікової ставки Національного банку України (ст.1048 ЦК України, ст.198, ч.6 ст. 231 ГК України).

Доводи касаційної скарги про невиконання позивачем обов'язку щодо повернення відповідачу об'єкта оренди колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ці обставини не звільняють відповідача від виконання зобов'язання повернути грошові кошти, набуті без достатньої правової підстави. При цьому у разі порушення позивачем майнового права та інтересу відповідача останній не позбавлений права на їх захист у визначений чинним законодавством спосіб.

Що ж до заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих на суму безпідставно набутих грошових коштів, то колегія суддів погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про безпідставність цих вимог, оскільки нарахування вказаних санкцій можливе лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, підставою виникнення якого в силу ст.174 ГК України та ст.11 ЦК України є, зокрема, договори та інші правочини.

Твердження скаржника про незастосування судом апеляційної інстанції позовної давності, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Між тим, як встановлено судом апеляційної інстанції і підтверджується матеріалами справи, протягом розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідач не заявив про застосування позовної давності, доказів неможливості подання такої заяви до суду першої інстанції не надав. Тому, з огляду на визначені ст.101 ГПК України межі перегляду справи в апеляційній інстанції, у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для прийняття і розгляду заяви відповідача про застосування позовної давності.

За таких обставин колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив оскаржувану постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її зміни або скасування немає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.12.2011р. у справі №24/17-2775-2011 -без змін.

Головуючий, суддя Кузьменко М.В.

Суддя Васищак І.М.

Суддя Палій В.М.