Постанова

від 17.05.2012 по справі 2/4

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.12 Справа № 2/4

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Малех І. Б.

суддів Юркевича М. В.

Желіка М. Б.

При секретарі М. Кришталь

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ванкувер" б/н від 14.02.2012 року.

на рішення господарського суду Львівської області від 12.12.2011 року

у справі № 2/4

за позовом: Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ", м. Київ

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю "Ванкувер", м. Львів

про стягнення 6 273 971, 99 грн.

за участю представників:

від скаржника -ОСОБА_3,

від позивача -ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 12.12.2011 р. у справі № 2/4 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ванкувер", м. Львів, вул. Глібова, буд. 5, кв. 11А (ідентифікаційний код 30162031) на користь Публічного акціонерного товариства "Піреус Банк МКБ", м. Київ, Контрактова площа, 4 (ідентифікаційний код 20034231) 4980000 грн. 00 коп. заборгованості по кредиту, 976910 грн. 43 коп. заборгованості по сплаті процентів, 42021 грн. 51 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 64334 грн. 30 коп. пені за несвоєчасну сплату процентів, 900000 грн. 40 коп. штрафів.

Не погоджуючись з даним рішенням Товариства з обмеженою відповідальністю "Ванкувер" подало апеляційну скаргу в якій просить дане рішення скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити у стягненні пені 3 347, 40 грн. та у розмір 8 253, 44 грн. і штрафу у розмірі 840 000, 00 грн. та у розмірі 60 000, 00 грн. Свою позицію відповідач мотивує тим, що законом не передбачено нарахування за невиконання одного і того ж грошового зобов'язання, окрім пені, ще й штрафу.

Представник позивача в свою чергу подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи відповідача, та просив залишити дане рішення без змін, а апеляційну без задоволення.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав свою апеляційну скаргу, навів доводи аналогічні викладеним в ній, просив її задоволити. Представник позивача заперечив доводи скаржника, просив суд залишити рішення першої інстанції без змін.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід частково скасувати, а апеляційну скаргу частково задоволити.

Судом встановлено, що 24 вересня 2007 р. між ВАТ "Міжнародний Комерційний Банк", правонаступником якого є ПАТ "Піреус Банк МКБ" (банк) та ТОВ "Ванкувер" (позичальник) було укладено кредитний договір №00323-СL. За цим договором банк (позивач) відкриває позичальнику (відповідачу) відновлювальну кредитну лінію в сумі 5000000 грн. 00 коп., терміном з 24 вересня 2007 р. по 21 вересня 2012 р. із сплатою відсотків згідно п. 3.1. договору за умови виконання вимог п. 4.1. і п. 4.2. цього договору. Кредит може бути відкликаний банком у випадку невиконання всіх або одного із зобов'язань згідно п. 5.1. цього договору.

Згідно п. 2.4. кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р. кредитні кошти надаються позичальнику частинами (траншами). Кожен транш надається позичальнику шляхом укладення додаткового договору до цього договору на підставі заявки від позичальника, наданої не менш ніж 3 робочих дня до видачі траншу.

27.09.2007 р. сторони уклали додатковий договір №1 до кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., яким погодили надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 1500000 грн. 00 коп.

17.10.2007 р. сторони уклали додатковий договір №2 до кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., яким погодили надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 300000 грн. 00 коп.

19.10.2007 р. сторони уклали додатковий договір №3 до кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., яким погодили надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 700000 грн. 00 коп.

29.11.2007 р. сторони уклали додатковий договір №4 до кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., яким погодили надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 50000 грн. 00 коп.

03.12.2007 р. сторони уклали додатковий договір №5 до кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., яким погодили надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 450000 грн. 00 коп.

13.12.2007 р. сторони уклали додатковий договір №6 до кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., яким погодили надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 500000 грн. 00 коп.

18.01.2008 р. сторони уклали додатковий договір №7 до кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., яким погодили надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 187787 грн. 95 коп.

22.01.2008 р. сторони уклали додатковий договір №8 до кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., яким погодили надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 12212 грн. 05 коп.

13.02.2008 р. сторони уклали додатковий договір №9 до кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., яким погодили надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 300000 грн. 00 коп.

14.04.2008 р. сторони уклали додатковий договір №10 до кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., яким погодили надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 600000 грн. 00 коп.

23.04.2008 р. сторони уклали додатковий договір №11 до кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., яким погодили надання кредитних коштів (траншу) в розмірі 400000 грн. 00 коп.

Таким чином, на виконання умов вищевказаного договору, позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 5000000 грн. 00 коп., що підтверджується випискою з банківського рахунку.

Згідно додатку №1 кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р. сторони встановили графік погашення кредиту.

Відповідно до п. 3.1. кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., відсотки за кредит нараховуються щомісячно, виходячи з процентної ставки 18% річних за методом "факт/факт".

12.02.2009 р. сторони уклали додатковий договір №12 до кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., яким встановили з 12.02.2009 р. відсоткову ставку в розмірі 24% річних.

Пунктом 3.2. кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р. встановлено, що позичальник зобов'язується сплатити нараховані відсотки згідно п. 3.1. щомісячно не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.

Відповідно до п. 6.3. кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., у разі порушення позичальником своїх зобов'язань по цьому договору, вказаних у п. 5.1., банк має право надіслати позичальнику письмове повідомлення з вимогою виправити порушення протягом 5 днів з дати отримання повідомлення (розписка про отримання). Якщо позичальник не виправить порушення протягом вказаного терміну, банк має право на дострокове стягнення заборгованості.

У зв'язку з порушенням строків повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, позивач звернувся до відповідача з вимогами за вих. №330 від 15.09.2009 р. та за вих. №454 від 03.12.2009 р., в яких вимагав усунути допущені порушення договірних зобов'язань - сплатити суму кредиту, нараховані відсотки та пеню достроково. Відповідачем вказані вимоги залишені без розгляду та задоволення.

Виходячи з матеріалів справи вбачається що, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами по кредитному договору №00323-СL від 24.09.2007 р. не виконав, на дату судового розгляду заборгованість відповідача перед позивачем становить 4980000 грн. 00 коп. по кредиту, 976910 грн. 43 коп. заборгованості по сплаті процентів.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення з нього суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 6.2. кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., за несвоєчасне перерахування коштів (повністю або частково), а також за будь-яке порушення будь-якою стороною своїх зобов'язань по договору, винна сторона сплачує потерпілій стороні пеню за кожний день затримки перерахування коштів, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день виникнення заборгованості.

Як вбачається з довідки (розрахунку позовних вимог) за вих. №88 від 11.02.2011 р., долученої до заяви про уточнення позовних вимог, що була подана 15.02.2011 р., пеня за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 42021 грн. 51 коп. та пеня за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 64334 грн. 30 коп. нараховані за період з 30.06.2009 р. по 29.12.2009 р.

Таким чином, позивачем при розрахунку сум пені дотримано вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України.

19.10.2007 р. сторони уклали додатковий договір №4 до кредитного договору №00323-СL від 24.09.2007 р., яким встановили штраф за невиконання зобов'язань по кредитному договору -5000 грн. 00 коп. та штраф за наявність простроченої заборгованості за кредитом понад 60 днів -40%.

З врахуванням цих положень, позивачем правомірно нараховано пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 42021 грн. 51 коп., пеню за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 64334 грн. 30 коп., штраф в розмірі 40% від суми простроченого кредиту понад 60 днів в розмірі 840000 грн. 00 коп.

У даному випадку штраф у розмірі 40%, простроченої понад 60 днів суми, стосується лише тіла кредиту і не стосується прострочення сплати відсотків, а також нарахований один раз, також слід зазначити, що даний штраф був обрахований від простроченої суми кредиту в розмірі 2 100 000 грн. яка виникла станом на 01 листопада 2010 року і була відображена в довідці про заборгованість від 11.02.2011 року. (том 2, а.с. 29)

Також позивачем було нароховано штраф за шість випадків порушення п. 5.1.1. (несплата кредиту в строк) та 6 випадків порушення п. 5.1.2. (несплата суми нарахованих процентів за користування кредитними коштами в строки) у в розмірі 60000 грн., а першою інстанцією було задоволено дану вимогу . Проте, Львівський апеляційний господарський суд вважає неправомірним нарахування штрафу за шість випадків порушення п. 5.1.1. (несплата кредиту в строк) та 6 випадків порушення п. 5.1.2. (несплата суми нарахованих процентів за користування кредитними коштами в строки) у в розмірі 60000 грн. 00 коп. Даний штраф було нараховано за неповернення кредиту та несплату суми нарахованих процентів за користування кредитними коштами, однак позивачем вже було нараховано пеню за той самий період та за ті ж порушення. Отже колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в стягненні штрафу, з відповідача на користь позивача, за шість випадків порушення п. 5.1.1. (несплата кредиту в строк) та 6 випадків порушення п. 5.1.2. (несплата суми нарахованих процентів за користування кредитними коштами в строки) у в розмірі 60000 грн. 00 коп. слід відмовити.

Ст. 61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення.

Аналогічних висновків дійшов і Вищий господарський суд України в своїх постановах від 01.07.2010 року по справі № 17/15-09.

Слід також зазначити, що позивач звернувся в суд з позовною заявою 30.12.2009 р., про що свідчить відмітка канцелярії суду на першій сторінці позовної заяви.

З огляду на викладене, позивачем не пропущено річний строк позовної давності, встановлений для стягнення неустойки, а тому підстав для застосування судом наслідків її пропуску немає.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 12.12.2011 р. у справі № 2/4 частково скасувати, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ванкувер" -частково задоволити.

2. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовної вимоги Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ванкувер" про стягнення штрафу за шість випадків порушення п. 5.1.1. (несплата кредиту в строк) та 6 випадків порушення п. 5.1.2. (несплата суми нарахованих процентів за користування кредитними коштами в строки) у в розмірі 60000 грн. 00 коп. - відмовити.

3. В решті частини вимог рішення господарського суду Львівської області від 12.12.2011 р. у справі № 2/4 -залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ванкувер" 9116 грн. 00 коп. судового збору.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ванкувер" суму в розмірі 600 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору за апеляційну скаргу.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

7. Господарському суду Львівської області видати наказ в порядку ст. 116 ГПК України.

8. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 21.05.2012 р.

Головуючий суддя Малех І. Б.

Суддя Желік М. Б.

Суддя Юркевич М. В.