Постанова

від 24.05.2012 по справі 5001/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

24.05.2012р. справа № 2а- 5001/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Інституту сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проскасування рішень , -

встановив:

Позивач, Інститут сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом (а.с. 3-14 т. 1), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції в Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, №0003342305 від 04.04.2012 р., №0003352305 від 04.04.2012 р., №0003442305 від 04.04.2012 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення -рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, позивач посилався на безпідставність висновків ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС про непідтвердженість реальності господарських операцій з контрагентами - ТОВ «Тагос», ТОВ «Квазар-93», позаяк за даними операціями товар був поставлений в повному обсязі, оплату вартості товару проведено, тобто господарські зобов'язання виконані належним чином, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку.

Відповідач, Державна податкова інспекція в Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС, з поданим позовом не погодився, зазначивши, що Інститутом сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України порушено вимоги п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України Податкового кодексу України, а саме: завищено податковий кредит та суму бюджетного відшкодування з ПДВ у січні, лютому, квітні, червні, липні 2011 року за рахунок відображення в обліку з податку на додану вартість показників господарських операцій з ТОВ «Тагос»та ТОВ «Квазар-93», котрі реально не відбулись.

Оскільки матеріали справи містять докази, які в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, а завданням адміністративного судочинства України згідно з ч.1 ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і неухильне дотримання судом вимог даної норми процесуального закону є обов'язковим в кожній адміністративній справі, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі документів.

Суд, вивчивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, Інститут сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України, пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 23756522, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) у ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС.

15.03.2012р. Державною податковою інспекцією в Дзержинському районі м. Харкова була проведена позапланова невиїзна перевірка Інституту сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України (ідентифікаційний код - 23756522) щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в податковому обліку із ТОВ «Квазар-93»(ідентифікаційний код - 21269734) за червень, липень 2011 року та ТОВ «Тагос»(ідентифікаційний код - 35588769) за січень, лютий, квітень, червень 2011 року.

Результати перевірки оформлені актом від 15.03.2012 р. №242/2305/23756522 (а.с. 33-40 т.1).

04.04.2012 р. з посиланням на даний акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС були винесені податкові повідомлення-рішення №0003342305 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 1.244,00 грн. (основний платіж -1.243,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -1,00 грн.), №0003352305 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну суму 118,75 грн. (основний платіж -95,00 грн.; штрафні (фінансові) санкції -23,75 грн.) та №0003442305 зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ на суму 1.316,00 грн. (а.с.41-43 т.1).

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугувало відображене в акті перевірки від 15.03.2012 р. №242/2305/23756522 судження суб'єкта владних повноважень про порушення платником податків п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме: завищення податкового кредиту з ПДВ за січень, лютий, квітень, червень, липень 2011 року за рахунок відображення в податковому обліку з податку на додану вартість показників первинних документів, складених контрагентами платника податків - ТОВ «Тагос», ТОВ «Квазар-93»в межах нікчемних правочинів, господарські операції за якими реально не відбулись.

При цьому, єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов такого судження, є виключно висновки складених Дергачівською МДПІ Харківської області та ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова про неможливість проведення господарської діяльності контрагентами позивача, ТОВ «Квазар-93»- в акті від 30.11.2011р. №263/18-009/21269734, та ТОВ «Тагос»- в актах від 07.04.2011 №546/18-011/37091549 та від 01.06.2011 №1253/15-05-14/37091549 відповідно.

Жодних інших мотивів суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті від 15.03.2012 р. №242/2305/23756522, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у 2011 р., коли правовідносини стосовно справляння податку на додану вартість були унормовані приписами Податкового кодексу України.

Норми Закону України «Про податок на додану вартість», факт порушення яких було викладено суб'єктом владних повноважень в акті перевірки, втратили чинність з 01.01.2011р. згідно з п.2 розділу ХІХ Податкового кодексу України, а відтак станом на січень, лютий, квітень, червень, липень 2011 р. не діяли.

Отже, суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах виявив та виклав в акті перевірки факт порушення позивачем неіснуючої норми матеріального права, що суперечить закону.

З приводу порушення Інститутом сцинтиляційних матеріалів НАНУ норм Податкового кодексу України за рахунок відображення в обліку з податку на додану вартість показників господарських операцій з ТОВ «Тагос»та ТОВ «Квазар-93»суд зазначає наступне.

По епізоду порушення п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України по взаємовідносинам з ТОВ «Тагос»

За матеріалами справи судом встановлено, що 20.01.2011 р. між позивачем, Інститутом сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України (в якості покупця), та ТОВ «Тагос»(в якості продавця) укладено письмовий правочин у формі договору купівлі-продажу №14-49, предметом якого є купівля-продаж товару: трубопроводу (а.с. 51-53 т. 1).

17.02.2011 р. між позивачем, Інститутом сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України (в якості покупця), та ТОВ «Тагос»(в якості продавця) укладено письмовий правочин у формі договору купівлі-продажу №47-124, предметом якого є купівля-продаж товару: лаку, нітроемалі (а.с. 74-76).

13.04.2011 р. між позивачем, Інститутом сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України (в якості покупця), та ТОВ «Тагос»(в якості продавця) укладено письмовий правочин у формі договору купівлі-продажу №143-228, предметом якого є купівля-продаж товару: рукава ПВХ (а.с. 66-68 т. 1).

01.06.2011 р. між позивачем, Інститутом сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України (в якості покупця), та ТОВ «Тагос»(в якості продавця) укладено письмовий правочин у формі договору купівлі-продажу №197-359, предметом якого є купівля-продаж товару: метало рукава (а.с. 90-92 т. 1).

17.06.2011 р. між позивачем, Інститутом сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України (в якості покупця), та ТОВ «Тагос»(в якості продавця) укладено письмовий правочин у формі договору купівлі-продажу №239-416, предметом якого є купівля-продажу товару: рукава ПВХ пневмат. (а.с. 98-100 т. 1).

Оцінивши згадані правочини за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірні правочини був укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірні правочини не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Таким чином, спірні договори визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірних правочинів, позивачем подані до суду виписані ТОВ «Тагос»видаткові накладні від 27.01.2011 р. №РН-0000030 на суму 7.338,60 грн. (у т.ч. ПДВ -1.223,10 грн.) (а.с. 55 т. 1), від 23.02.2011р. №РН-0000074 на суму 117,06 грн. (у т.ч. ПДВ -19,51 грн.) (а.с. 78 т. 1), від 20.04.2011р. №РН-0000189 на суму 554,40 грн. (у т.ч. ПДВ -92,40 грн.) (а.с. 70 т. 1), від 08.06.2011р. №РН-0000289 на суму 4.677,78 грн. (у т.ч. ПДВ - 779,63 грн.) (а.с. 94 т. 1), від 24.06.2011р. №РН-0000331 на суму 340,62 грн. (у т.ч. ПДВ - 56,77 грн.) (а.с. 102 т. 1) та податкові накладними від 27.01.2011р. №42 на суму 7.338,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 1.223,10 грн.) (а.с. 56 т. 1), від 20.04.2011р. №48 на суму 554,40 грн. (у т.ч. ПДВ 92,40 грн.) (а.с. 71 т. 1), від 23.02.2011р. №48 на суму 117,06 грн. (у т.ч. ПДВ - 19,51 грн.) (а.с. 79 т. 1), від 08.06.2011р. №19 на суму 4.677,78 грн. (у т.ч. ПДВ - 779,63 грн.) (а.с. 95 т. 1), від 24.06.2011 №51 на суму 340,62 грн. (у т.ч. ПДВ - 56,77 грн.) (а.с. 103 т. 1).

Суд зазначає, що вимоги до оформлення первинних документів визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України, відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім того, згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення № 88) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення № 88), ст.44 Податкового кодексу України спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме копії платіжних доручень №90 від 03.02.2011 р. на суму 7.338,60 грн. (а.с. 57 т. 1), №113 від 28.04.2011 р. на суму 554,40 грн. (а.с. 72 т. 1), №284 від 09.03.2011 р. на суму 117,06 грн. (а.с. 80 т .1), №170 від 17.0-6.2011 р. на суму 4.677,78 грн. (а.с. 96 т. 1), №1077 від 30.06.2011 р. на суму 340,62 грн. (а.с. 104) засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Наведені позивачем доводи на підтвердження фізичного переміщення товару силами покупця не суперечать фактичним обставинам спірних правовідносин і не спростовані суб'єктом владних повноважень з урахуванням фізичних характеристик та параметрів придбаного за спірним правочином товару.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

По епізоду порушень п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України по взаємовідносинам з ТОВ «Квазар-93».

За матеріалами справи судом встановлено, що 15.06.2011р між позивачем, Інститутом сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України (в якості покупця), та ТОВ «Квазар-93»(в якості продавця) укладено письмові правочині у формі договорів купівлі-продажу №05/06-11-408, предметом якого є купівля-продаж товару: вузлів та деталей вимірювальної техніки (а.с. 82-83 т. 1), та №07/06-11-404, предметом якого є купівля-продаж товару: конденсаторів (а.с. 59-60 т. 1).

Оцінивши згадані правочини за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірні правочини не суперечать закону, предметом спірних правочинів не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Таким чином, спірні договори визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірних правочинів, позивачем подані до суду виписані ТОВ «Квазар-93»видаткові накладні від 24.06.2011р. №580 на суму 6.173,10 грн. (у т.ч. ПДВ - 1.028,85 грн.) (а.с. 85 т. 1), від 08.07.2011р. №590 на суму 559,20 грн. (у т.ч. - ПДВ 93,20 грн.) (а.с. 62 т. 1) та податкові накладні від 24.06.2011р. №56 на суму 6.173,10 грн. (у т.ч. ПДВ -1.028,85 грн.) (а.с. 87-87 т. 1), від 08.07.2011р. №20 на суму 559,20 грн. (у т.ч. ПДВ 93,20) (а.с. 157).

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме копії платіжних доручень №1133 від 18.07.2011 р. на суму 559,20 грн. (а.с. 64 т. 1) та №1081 від 30.06.2011 р. на суму 6.173,10 грн. (а.с. 88 т. 1) засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Наведені позивачем доводи на підтвердження фізичного переміщення товару силами покупця не суперечать фактичним обставинам спірних правовідносин і не спростовані суб'єктом владних повноважень з урахуванням фізичних характеристик та параметрів придбаного за спірним правочином товару.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Розглянувши матеріали справи, суд відмічає, що викладене в акті судження податкового органу про нікчемність спірних правочинів ґрунтується виключно на мотивах складених за наслідками перевірки діяльності контрагентів позивача, а саме: ТОВ «Квазар-93»- в акті Дергачівської МДПІ від 30.11.2011р. №263/18-009/21269734 та ТОВ «Тагос»- в актах ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова від 07.04.2011 №546/18-011/37091549 та від 01.06.2011 №1253/15-05-14/37091549.

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги, що судження податкового органу про нікчемність спірного правочину не підкріплено належними доводами та доказами згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", так як показники документів обов'язкової податкової звітності платника податків не містять фактичних даних, які б достовірно показували на наявність у платника наміру незаконно заволодіти майном держави.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

З наявних у справі документів слідує, що придбані за спірними правочинами товари були використані позивачем у виробничому процесі. Суб'єкт владних повноважень ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи судом не подав жодних доказів на підтвердження факту відсутності у позивача об'єктивної потреби в укладанні спірних правочинів, відсутності факту отримання товарів за спірними правочинами та відсутності факту подальшого використання цього товару в межах господарської діяльності.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження відповідача про нереальність господарських операцій є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення норм Податкового кодексу України при справлянні податків, судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нереальність господарських операцій без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Інституту сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування рішень -задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя Сліденко А.В.