Постанова

від 19.04.2012 по справі 2а-16205/11/0170/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 квітня 2012 р. Справа №2а-16205/11/0170/16

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Александрова О. Ю., при секретарі Сидельової М. В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства „Сонячна долина"

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю „Кримський спас"

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_2, довіреність 1082 від 22.12.2011р.

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №7 від 06.03.2012р., посвідчення №071065

від третьої особи - не з'явився

Суть спору: Публічне акціонерне товариство „Сонячна долина" (надалі позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до ДПІ в м. Судак АР Крим (надалі відповідач) із адміністративним позовом та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Судак від 07.11.2011р. за №0000242301.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним застосуванням до оподатковуваних податком на додану вартість операцій, здійснених позивачем із третіми особами (ТОВ „Кримський спас"), положень законодавства щодо нікчемності правочинів.

В процесі розгляду справи, позивачем додатково надавалися обґрунтування заявлених позовних вимог, які залучені до матеріалів справи.

Відповідач проти позовних вимог заперечує за підстав, наведених у запереченнях. Так, відповідач, зокрема, зазначає, що перевірка позивача була проведена на підставі діючого законодавства, в основу висновків щодо нікчемності право чинів покладені твердження відповідача щодо відсутності об'єктів оподаткування при придбанні товарів (послуг) за період квітень , червень 2009р., які підпадають під визначення ст. ст. 215,228 ЦК України, п.п. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", а саме: позивачем був завищений податковий кредит в сумі 34937,50, в тому числі й за квітень 2009р. в сумі 21822 грн., за червень 2009р. в сумі 13115,50 грн. , оскільки податковий кредит сформований на підставі угоди, актів виконаних робіт, що були підписані особою, яка на час їх складення не була директором ТОВ „Кримський спас". Крім того, відповідач вважає, що відповідно до інформації про види діяльності по Статистичним кодам ТОВ „Кримський спас" не мав право здійснювати інформаційно-консультаційні послуги, які були надані позивачеві. Крім того, як зазначив відповідача, до ЄДР було внесено запис про відсутність за місцезнаходженням ТОВ „Кримський спас". Як зазначає відповідач, до перевірки позивачем не були надані документи (договір про надання механізованих і ручних сільськогосподарських робіт на аборигенних виноградниках від ТОВ „Кримський спас"), що підтверджують факти надання відповідних послуг позивачеві, відповідно до інформації про види діяльності по Статистичним кодам ТОВ „Кримський спас" не мав право здійснювати таки види діяльності, акт виконаних робіт був підписаний особою, яка не була на час підписання такого акту, директором ТОВ „Кримський спас" (а.с. 52-55).

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 20.03.2012р. був замінений відповідач на його правонаступника - Феодосійську об'єднану державну податку інспекцію АР Крим Державної податкової служби та до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ТОВ „Кримський спас".

Третя особа явку представників у судове засідання не забезпечила, про причини неявки не повідомила, вимог суду щодо надання витребуваних по справі документальних доказів не виконала, письмових пояснень по суті справи суду під час розгляду справи не надала.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, заслухавши представників позивача, відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

16.09.2011р. ДПІ в м. Судак АР Крим була проведена перевірка позивача, за результатами якої був складений акт за №365/23-0/00412961">00412961 „Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Публічного акціонерного товариства „Сонячна долина", код ЄДРПОУ 0412961 з питань підтвердження відомостей отриманих від платника податків ТОВ „Кримський спас", код ЄДРПОУ 33434458 за квітень, червень 2009р.".

В ході документальної позапланової невиїзної перевірки були встановлені взаємовідносини із ТОВ „Кримський спас". Сума податку на додану вартість по податковим накладним включена до податкового кредиту ПАТ „Сонячна долина" відповідного періоду:

- податкова накладна від 09.04.2009р. №369 (інформаційно-консультаційні послуги) на суму 130932 грн., в т.ч. й ПДВ в сумі 21822 грн.

- податкова накладна від 30.06.2009р. №741 (послуги на виноградниках (аборигенних сортів) на суму 78693 грн., в т.ч. й ПДВ в сумі 1315,50 грн.

Згідно наданих до перевірки документів відповідач дійшов висновку, що розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, відповідно до наданих позивачем банківських виписок на загальну суму 209625 (платіжне доручення №309 від 13.04.2009р., платіжне доручення №3197 від 30.06.2009р., платіжне доручення №3199 від 01.07.2009р.).

Також до перевірки був наданий договір №84 від 07.01.2009р., акт виконаних робіт №1 від 29.04.2009р. про надання інформаційно-консультаційних послуг, акт виконаних робіт №1 від 16.06.2009р. про надання послуг на аборигенних виноградниках 65 га від постачальника послуг ТОВ „Кримський спас".

Розбіжностей при проведенні перевірки з сумами, відображеними контрагентом позивача - ТОВ „Кримський спас" виявлено не було відповідно до таблиці №9 (а.с. 25).

У зв'язку з проведенням даної перевірки відповідачем був направлений запит до ДПІ в м. Сімферополі про проведення зустрічної перевірки ТОВ „Кримський спас".

На адресу відповідача надійшов акт за №868/23-7 від 30.06.2011р. від ДПІ в м. Сімферополі про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ „Кримський спас" з питання підтвердження відносин з ПАТ „Сонячна долина" за період квітень, червень 2009р. у зв'язку з тим, що згідно баз даних ДПІ в м. Сімферополі, ТОВ „Кримський спас" має стан „9" - відсутній за місцезнаходженням".

Згідно акту перевірки у періоді, що аналізується, відповідальними особами за ведення фінансового-господарської діяльності згідно інформаційних баз даних „Облік", Бест-Звіт, Контрагенти, що використовуються в ДПІ в м. Сімферополі були: директор ТОВ „Кримський спас" - ОСОБА_3, головний бухгалтер ТОВ „Кримський спас" - ОСОБА_4, підприємство взято на податковий облік в ДПІ в м. Сімферополі 14.04.2005р. за №738, зареєстровано платником податку на додану вартість з 06.05.2005р. по 02.06.2010р. (а.с. 26).

Таким чином, на підставі того, що з боку ТОВ „Кримський спас" договори та акти приймання виконаних робіт були підписані від імені директора гр. ОСОБА_4, а також, враховуючи те, що інформація в податкових накладних щодо місцезнаходження ТОВ „Кримський спас" не відповідає дійсності, то вони є такими, що складені із порушенням п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

А, відтак, відповідно до положень п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до сум податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

Крім того, правочини, за якими позивач отримував від ТОВ „Кримський спас" інформаційно-консультаційні послуги та послуги з культивації аборигенних виноградників 65 га. мають ознаки нікчемних відповідно до положень ст. 215, 228 ЦК України.

Тобто . враховуючи положення ст. 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює ніяких наслідків окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, за результатами проведеної перевірки підлягають корегуванню показники, пов'язані з вирахуванням сум податкових зобов'язань по операціях, які проведені на підставі таких правочинів.

За таких обставин, перевіркою правильності визначення податкового кредиту з податку на додану вартість було встановлено їх завищення за квітень, червень 2009р. в загальній сумі 34 937,50 грн.

На підставі такого акту, ДПІ в м. Судак АР Крим було прийнято податкове повідомлення-рішення за №0000242301 від 07.11.2011р. на суму податкового зобов'язання в розмірі 34937,50 грн., а також штрафні санкції в розмірі 17468,75 грн.

Суд, розглянувши заявлені позовні вимоги вважає їх такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається зі змісту акту перевірки та письмових заперечень відповідача на адміністративний позов, в основу висновків щодо нікчемності право чину, висновків щодо недостовірності відомостей, включених до податкових накладних, був покладений витяг з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відповідно до якого директором ТОВ „Кримський спас" є ОСОБА_3 не може бути належним доказом щодо встановлення місцезнаходження товариства, директора товариства станом на квітень, червень 2009р., оскільки такий витяг був наданий на запит від 07.02.2012р. за відомостями станом на 09.02.2012р., оскільки всупереч положенням ст. ст. 71, 72 КАС України відповідачем не надано жодного доказу щодо відсутності ТОВ „Кримський спас" за місцезнаходженням станом на квітень, червень 2009р., особи, яка перебувала (обіймала) посаду директора ТОВ "Кримський спас" станом на період, що перевірявся, відомостей щодо наявності або відсутності відповідних довіреностей, тощо.

Крім того, суб'єкт господарювання, тобто, позивач, не повинен контролювати та відповідати за будь-яки порушення законодавства, що вчинені іншими суб'єктами господарської діяльності.

Інших доказів, що підтверджують недостовірність наданих позивачем первинних бухгалтерських документів, цивільно-правових угод, за наслідками виконання яких були сформовані податкові зобов'язання та податковий кредит, тощо, відповідачем ані під час перевірки, ані під час розгляду справи наведено не було.

Документи, що містяться в матеріалах справи, зокрема, податкові накладні, платіжні доручення мають всі передбачені законодавством, яке було чинним в квітні, червні 2009р. реквізити.

У зв'язку з чим, суд вважає викладені в акті перевірки, суб'єктивними та передчасними припущеннями з боку відповідача з наступних підстав.

Згідно з п.п. 1.6 та 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, законодавчо встановлені лише вимоги до часу складання податкової накладної - вона повинна бути складена у момент виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість».

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст. 7 вищевказаного Закону визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні позиції викладені в нормах Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ, включені за фактом отримання від постачальника - ТОВ «Кримський спас», податкових накладних, які є належним чином оформленими.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Закон України «Про податок на додану вартість», а саме п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст.7, єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Аналогічні приписи містяться в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки належним чином встановлено та документально підтверджено не було.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, були дотримані положення Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.11р.

Крім того, щодо висновків відповідача стосовно нікчемності право чину та застосування в порядку ст. 216 ЦК України у якості наслідків його нікчемності - перерахунку податкових зобов'язань позивача за нікчемними угодами, суд вважає за необхідне повідомити, що відповідач таким рішенням вийшов за межи своїх повноважень через помилкове трактування зазначених правових норм.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Стосовно висновків про нікчемність господарських операцій, суд зазначає наступне.

Щодо застосування норм цивільного кодексу та доведення в акті фактів нікчемності правочинів, то із змісту акту перевірки вбачається, що збільшення грошових зобов'язань позивачу ґрунтується виключно на самостійних висновках відповідача про нікчемність господарських операцій, в яких позивач виступав покупцем. При цьому, такі правочини, на думку відповідача, є нікчемними в силу ст.228 ЦК України, оскільки порушують публічний порядок, і з огляду на ст.216 України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Натомість, відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У ст.203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам, та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, яка полягає у тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Адже, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорюванні. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України 4 розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Як вбачається з акту перевірки, позивачем, в порядку ЦК України, були укладені договори та здійснені відповідні розрахунки з контрагентом.

Разом з тим, органи державної податкової служби щодо угод, які вони вважають нікчемними мають право звернення до суду з позовом виключно про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за такими угодами, посилаючись їх нікчемність.

Адже, за статтею 208 Господарського кодексу України правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. У силу частини 2 статті 215 цього Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Крім того, із урахуванням зауважень Вищого господарського суду України щодо строків, за якими таки санкції мають бути застосовані із урахуванням приписів ст. 250 ГК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 208 цього Кодексу передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу та можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього кодексу, згідно якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, у якості кваліфікаційної ознаки адміністративно-господарської санкції - конфіскації виступають наступні ознаки: стягнення за угодою, що визнана недійсною або є нікчемною в силу закону, виключно на підставі рішення суду певне майно (грошові кошти, інші ТМЦ), тобто все одержане сторонами такої угоди за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Таким чином, суми грошових зобов'язань зі сплати ПДВ, що були донараховані відповідачем в рамках зазначених угод не відповідають таким ознаками.

Таким чином, висновки відповідача в акті перевірки на підставі ст. 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює ніяких наслідків окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, за результатами проведеної перевірки підлягають корегуванню показники, пов'язані з вирахуванням сум податкових зобов'язань по операціях, які проведені на підставі таких право чинів, не можуть розцінюватися як дії із застосування наслідків нікчемності правочину в розумінні вищенаведених правових норм.

Разом з тим, корегування податкових зобов'язань позивача за таких підстав є прямим порушенням з боку відповідача своєї компетенції, повноважень та способів здійснення своїх прав з контролю за своєчасністю, повнотою нарахування та сплати податків.

При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення будь-яких первинних документів та з їх повним ігноруванням через суб'єктивну думку перевіряючих щодо правочину, який відбувся, без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Судом також досліджені обставини щодо підстав для проведення перевірки, на яки позивач посилається у позові, зазначивши, що перевірку проведено з порушенням норм законодавства.

Згідно ст. 75 Податкового Кодексу України (далі -ПК України), органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.75.1.2. ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Судом встановлено, що згідно Наказу № 1619 від 12.05.2011 відповідачем вирішено провести саме документальну позапланову невиїзну перевірку.

Згідно із пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Отже, невиїзна документальна перевірка має бути призначена тільки за обставин, визначених ст.ст. 77 та 78 ПК України.

Щодо наявності підстав для видання оскаржуваного наказу відповідно до ст. 78 ПК України, суд зазначає наступне.

Вказана стаття визначає обставини, за наявності яких проводиться документальна позапланова перевірка, а саме:

- П. 78.1.1. за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;

- п. 78.1.2. платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом;

- п.78.1.3. платником податків подано органу державної податкової служби уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся органом державної податкової служби;

- п.78.1.4. виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;

- п. 78.1.5. платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження;

- п. 78.1.7. розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків;

- п.78.1.8. платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова виїзна перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень;

- П. 78.1.9. щодо платника податку подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня його отримання;

-п.78.1.11. отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні;

- п.78.1.12. органом державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу;

- п.78.1.13. у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.

Як встановлено судом ДПІ в м. Судак АР Крим проведено документальну позапланову невиїзну перевірку на підставі ст.20, п.п.78.1 п.78.1 ст. 78, п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України. В Акті перевірки зазначено, що позивачу направлено запит про надання пояснень та їх документального підтвердження вих. № 1204/10/23-037 від 28.07.2011р. Вказаний запит, долучений до матеріалів справи (а.с. 80,104), був отриманий позивачем 12.08.2011р., що підтверджується відміткою на корінці поштового повідомлення.

Відповідно до листа вих. № 807 від 19.08.2011р. витребувані документи були надані відповідачу, що підтверджується письмовими поясненнями представника відповідача від 19.04.2012р., та саме надання цих документів, на думку відповідача, є підставою для проведення перевірки позивача.

Таким чином суду не надано доказів, яки б спростували факт своєчасного та у повному обсязі надання документів позивачем на запит відповідача.

Відповідно до Акту від 30.06.2011р. № 868/23-7 ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, перевірка ТОВ "Кримський спас" з питань підтвердження відомостей за квітень, червень 2011р., отриманих від ВАТ "Сонячна долина", проведена не була по причині відсутності за місцезнаходженням, тому вказаний акт не є носієм податкової інформації щодо фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, в розумінні ст. 78.1 ПК України.

Таким чином, судом встановлено, що перевірка позивача, за наслідками якої було прийнято оскаржуване податкове повідомлення- рішення, проведена з порушенням встановленого ПК України порядку проведення перевірок.

Що стосується доводів позивача про порушення відповідачем порядку ознайомлення з актом перевірки, суд вважає, що неналежне повідомлення про дату прибуття для підписання акту перевірку обмежує право позивача на своєчасне подання заперечень до акту, але не позабавляє його можливості оскаржити дії або рішення органу податкової служби, в тому числі і в судовому порядку, що і було зроблено позивачем.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

В Рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2003р. від 30.01.03р. зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

За такими обставинами, в контексті положень ст. ст. 71, 72 КАС України відповідач не довів правомірність прийняття ним оспорюваного по справі податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги повністю, суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір.

У зв'язку зі складністю справи судом 19.04.2012 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 23.04. року постанова складена у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Судак АР Крим від 07.11.2011р. за №0000242301.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства „Сонячна долина" (ідентифікаційний код 00412961">00412961, 98025, м. Судак, с. Сонячна Долина, вул. Чорноморська, 23) 524,06 грн. судового збору.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Александров О.Ю.