Ухвала

від 16.10.2012 по справі 2а-16205/11/0170/16

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-16205/11/0170/16

16.10.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Курапової З.І.,

суддів Кучерука О.В. ,

Дадінської Т.В.

секретар судового засідання Меджидова Т.М.

за участю сторін:

представник позивача, Публічного акціонерного товариства "Сонячна долина"- Хруль Сергій Васильович , довіреність № 1082 від 22.12.11,

представник відповідача, Феодосійської об`єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби- Антілогова Наталія Вікторівна, довіреність № б-/н від 06.03.12,

представник третьої особи, Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримський спас"- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Феодосійської об`єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Александров О.Ю.) від 19.04.12 по справі № 2а-16205/11/0170/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сонячна долина" (вул. Чорноморська, 23,Сонячна Долина, м. Судак, Автономна Республіка Крим,98025)

до Феодосійської об`єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (вул. Кримська, 82 В, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим,98112)

треті особи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримський спас" (вул. Севастопольська, 31, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95015)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.04.2012 у справі № 2а-16205/11/0170 (суддя Алексєєва Т.В.) позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Судак АР Крим від 07.11.2011р. за №0000242301.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства „Сонячна долина" (ідентифікаційний код 00412961, 98025, м. Судак, с. Сонячна Долина, вул. Чорноморська, 23) 524,06 грн. судового збору.

Не погодившись з постановою суду, Феодосійська об'єднана державна податкова інспекція АР Крим ДПС звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.04.2012 у справі № 2а-16205/11/0170 та прийняти нову постанову суду, якою у задоволенні позовних вимог ВАТ «Сонячна Долина» відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

У судове засідання 16.10.2012року представник третьої особи не з'явився, про місце, день та час його проведення повідомлений належним чином.

Представник позивача заперечує проти задоволення апеляційної скарги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Відповідно до пункту 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Публічне акціонерне товариство „Сонячна долина" звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до ДПІ в м. Судак АР Крим, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Судак від 07.11.2011р. за №0000242301.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним застосуванням до оподатковуваних податком на додану вартість операцій, здійснених позивачем із третіми особами (ТОВ „Кримський спас"), положень законодавства щодо нікчемності правочинів.

З матеріалів справи вбачається, що 16.09.2011р. ДПІ в м. Судак АР Крим була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Публічного акціонерного товариства «Сонячна Долина» з питань підтвердження відомостей отриманих від платника податків ТОВ «Кримський спас» за квітень, червень 2009 року, про що складений акт № 363/23-0/00412961 (а. с. 20-34).

Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні товарів (послуг) за період квітень, червень 2009 р., які підпадають під визначення ст.. 228, ст.. 215 ЦК України, абз. «д»п.п. 7.2.1., п.п. 7.2.6 п. 7.2; п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97 ( із змінами та доповненнями), а саме: ПАТ «Сонячна Долина» завищено податковий кредит всього у сумі 34937,50 грн., у т.ч. за квітень 2009 р. у сумі 21822 грн. та за червень 2009 р. у сумі -13115,50 грн.

Зазначений висновок відповідача ґрунтується на тому, що відповідно до ст. 228, 215 Цивільного кодексу України правочин по придбанню товарів та послуг ПАТ «Сонячна Долина» з ТОВ «Кримський спас» має ознаки нікчемного, у зв'язку з тим, що угода від 07 січня 2009 р. № 84 та Акт № 1 від 09.04.2009 р. про виконання робіт підписана особою, який не був директором ТОВ «Кримський спас», а саме ОСОБА_5, в отой час, як згідно інформаційних баз даних на момент укладення договору про надання послуг, згідно Акта № 1 від 09.04.2009 р. про надання інформаційно-консультатівних послуг відповідальним за фінансового -господарську діяльність ТОВ «Кримський спас» був директор ОСОБА_6; згідно інформації ДПІ у м. Сімферополь (Акт № 868/23-7 від 30.06.2011 р.) про види діяльності по Статистичним кодам ТОВ «Кримський спас» не мав право здійснювати інформаційно-консультаційні послуги, які були надані ПАТ «Сонячна Долина»; згідно інформації ДПІ у м. Сімферополь до ЕДР внесено запис про відсутність ТОВА «Кримський спас» за місцем знаходження.

На підставі зазначеного акту, ДПІ в м. Судак АР Крим було прийнято податкове повідомлення-рішення за №0000242301 від 07.11.2011р., яким ПАТ «Сонячна Долина» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 52406,25 грн., у т.ч. 34 937,50 грн. за основним платежем, 17468,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а. с. 38).

Відповідно до абз. «д» п.7.2.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (діючого під час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 168) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками, зокрема, місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість.

Згідно п. 7.2.6 ст. 7 Закону № 168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Пунктом 7.4.5 Закону № 168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтвердженої податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6. цього пункту).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків (ч.5 п.п.7.2.3 ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість».

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З матеріалів справи вбачається, що згідно договору № 84 від 07.01.2009 р. , укладеному між ВАТ «Сонячна Долина»та ТОВ «Кримський спас», останнім надано позивачу інформаційно-консультаційні послуги на загальну суму 130932 грн., у т.ч. ПДВ 21822 грн., що підтверджується актом виконаних робіт № 1 від 09.04.2009 р., специфікацією до договору та акту виконаних робіт, актом виконаних робіт 16.06.2009 р. (а.с. 39-44).

09.04.2009 р. ТОВ «Кримський спас» виписана податкова накладна № 369 на загальну суму 130932 грн. (а. с. 45) і 30.06.2009 р. № 741 на загальну суму 78693 грн. (а. с. 46).

За змістом підпункту 7.5.1 пункту 7.5. статті 7 Закону № 168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої х подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, в оплату виконаних робіт позивач перерахував ТОВ «Кримський спас»платіжним дорученням № 309 від 13.04.2009 р. -1340932 грн., платіжними дорученнями від 30.06. 2009 р. -30000 грн. і віл 01.07.2009 р. -48693 грн. (а. с. 141-143).

Як вбачається зі змісту акту перевірки та письмових заперечень відповідача на адміністративний позов, в основу висновків щодо нікчемності правочину, висновків щодо недостовірності відомостей, включених до податкових накладних, був покладений витяг з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відповідно до якого директором ТОВ „Кримський спас" є ОСОБА_6, та відсутності цього підприємства за місцезнаходженням.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що не може бути належним доказом факт відсутності ТОВ «Кримський спас»за містом знаходження та доказом існування іншій особи директора станом на квітень, червень 2009 р., оскільки зазначені відомості одержані відповідачем тільки під час перевірки на запит від 28.01.2011 р., тобто дані, яки отримані відповідачем значно пізніше, не можуть бути належними доказами існування цих фактів під час виникнення спірних правовідносин.

Вравховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось позивачем правомірно.

Що стосується висновків відповідача про нікчемність господарських операцій, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, яка полягає у тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У ст.215 ЦК України розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорюванні. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Як вбачається з матеріалів справи, з акту перевірки, позивачем, в порядку ЦК України, були укладені договори та здійснені відповідні розрахунки з контрагентом.

Разом з тим, органи державної податкової служби щодо угод, які вони вважають нікчемними мають право звернення до суду з позовом виключно про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за такими угодами, посилаючись їх нікчемність.

Адже, за статтею 208 Господарського кодексу України правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. У силу частини 2 статті 215 цього Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Крім того, із урахуванням зауважень Вищого господарського суду України щодо строків, за якими таки санкції мають бути застосовані із урахуванням приписів ст. 250 ГК України, необхідне зазначити наступне.

Частиною першою статті 208 цього Кодексу передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 Господарського кодексу та можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього кодексу, згідно якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, у якості кваліфікаційної ознаки адміністративно-господарської санкції - конфіскації виступають наступні ознаки: стягнення за угодою, що визнана недійсною або є нікчемною в силу закону, виключно на підставі рішення суду певне майно (грошові кошти, інші ТМЦ), тобто все одержане сторонами такої угоди за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що суми грошових зобов'язань зі сплати ПДВ, що були донараховані відповідачем в рамках зазначених угод, не відповідають таким ознакам.

Таким чином, висновки відповідача в акті перевірки на підставі ст. 216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює ніяких наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю, за результатами проведеної перевірки підлягають корегуванню показники, пов'язані з вирахуванням сум податкових зобов'язань по операціях, які проведені на підставі таких правочинів, не можуть розцінюватися як дії із застосування наслідків нікчемності правочину в розумінні вищенаведених правових норм.

Разом з тим, корегування податкових зобов'язань позивача за таких підстав є прямим порушенням з боку відповідача своєї компетенції, повноважень та способів здійснення своїх прав з контролю за своєчасністю, повнотою нарахування та сплати податків.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення будь-яких первинних документів та через суб'єктивну думку перевіряючих щодо правочину, який відбувся, без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач посилається у позові, що перевірку проведено з порушенням норм законодавства, у зв'язку з чим судова колегія зазначає наступне.

Згідно ст. 75 Податкового Кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно Наказу № 1619 від 12.05.2011 відповідачем вирішено провести саме документальну позапланову невиїзну перевірку.

Згідно із пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ в м.Судак АР Крим проведено документальну позапланову невиїзну перевірку на підставі ст. 20, п.п.78.1 п.78.1 ст. 78, п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України.

В Акті перевірки зазначено, що позивачу направлено запит про надання пояснень та їх документального підтвердження вих. № 1204/10/23-037 від 28.07.2011р. (а. с. 80, 104), який був отриманий позивачем 12.08.2011р., що підтверджується відміткою на корінці поштового повідомлення.

Відповідно до листа вих. № 807 від 19.08.2011р. витребувані документи були надані відповідачу, що підтверджується письмовими поясненнями представника відповідача від 19.04.2012р., та саме надання цих документів, на думку відповідача, є підставою для проведення перевірки позивача.

Відповідно до п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до Акту від 30.06.2011р. № 868/23-7 ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, перевірка ТОВ "Кримський спас" з питань підтвердження відомостей за квітень, червень 2011р., отриманих від ВАТ "Сонячна долина", проведена не була по причині відсутності за місцезнаходженням, тому вказаний акт не є носієм податкової інформації щодо фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, в розумінні ст. 78.1 ПК України.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що перевірка позивача, за наслідками якої було прийнято оскаржуване податкове повідомлення- рішення, проведена з порушенням встановленого ПК України порядку проведення перевірок.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду щодо задоволення вимог позивача ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.04.2012 у справі № 2а-16205/11/0170 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим ДПС на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.04.2012 у справі № 2а-16205/11/0170 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.04.2012 у справі № 2а-16205/11/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 22 жовтня 2012 р.

Головуючий суддя підпис З.І.Курапова

Судді підпис О.В.Кучерук

підпис Т.В. Дадінська

З оригіналом згідно

Суддя З.І.Курапова