Постанова

від 28.05.2012 по справі 1570/1664/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/1664/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2012 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Андрухіва В.В.

при секретарі Белан М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "КОНТРАСТ-СЕРВІС"до Державної податкової інспекції у місті Южному Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ПП «КОНТРАСТ-СЕРВІС» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Южному Одеської області Державної податкової служби, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у місті Южному Одеської області № 0003462310 від 07.12.2011 року, згідно якого Приватному підприємству «КОНТРАСТ-СЕРВІС» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 52083,75 грн. Позивач обгрунтував свої вимоги тим, що 12.12.2011 року позивачем отримано спірне податкове повідомлення-рішення від 07.12.2011р., згідно якого підприємству донараховано податок на додану вартість в сумі 41667,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 10416,75 грн., а всього донараховано податкове зобов'язання в сумі 52083,75 грн. Вказане податкове повідомлення-рішення винесене на підставі акту про результати документальної невиїзної позапланової перевірки за період з 01.11.2008р. по 30.11.2008р. № 673/69/23-1007/34721529 від 29.11.2011р. Позивач вважає, що висновки, зроблені в Акті перевірки, не відповідають дійсності, і позивач не припускав порушень, вказаних в Акті перевірки. Крім того, посилання відповідача в Акті перевірки на порушення вимог Цивільного кодексу України, й, відповідно, визнання недійсним (нікчемним) правочину, укладеного між ним та ТОВ «ВКФ Транс-Оіл»(далі - контрагент) не відповідають вимогам Цивільного кодексу України, а саме статтям 203, 204, 215, 228, а визнання недійсним (нікчемним) правочину не входить до компетенції державної податкової інспекції.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з наведених підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, вважаючи його необгрунтованим.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд дійшов наступних висновків.

ПП «КОНТРАСТ-СЕРВІС» зареєстроване 06.12.2006 року виконавчим комітетом Южненської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію від 06.12.2006 № 15581020000000362, код ЄДРПОУ 34721529.

ПП «КОНТРАСТ-СЕРВІС» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 08.12.2006 року за № 545, станом на 29.11.2011 року перебуває на обліку в ДПІ у місті Южному Одеської області.

На підставі наказу від 15.11.2011 року №310, виданого ДПІ у місті Южному Одеської облас ті, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю юридич них осіб ДПІ у місті Южному Одеської області, інспектором податкової служби І рангу - Ковальо вою Мариною Олександрівною згідно із п.75.1 ст.75, п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78,п.79.1 ст.79, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, на підставі повідомлення ДПІ у місті Южному Одеської області від 15.11.2011 року №26 «Про проведення документальної невиїзної позапланової перевірки» проведено позапланову невиїзну документальну перевірку при ватного підприємства «КОНТРАСТ-СЕРВІС» (скорочене найменування - ПП «КОНТРАСТ-СЕРВІС») з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, стосовно встановлення взаємовідносин з ТОВ "ВКФ Транс-Оіл" (код ЄДРПОУ 34510691) за листопад 2008 року.

За результатами цієї перевірки складено акт про результати документальної невиїзної позапланової перевірки за період з 01.11.2008р. по 30.11.2008р. №673/69/23-1007/34721529 від 29.11.2011р., в якому зроблено висновки, що підприємством порушено: 1.) пп.7.2.6, п.7.2., пп.7.4.1., пп.7.4.5., п.7.4.5 ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість у листопаді 2008 року на суму ПДВ -41666,67 грн.;

2.) ч.1,5 ст.203, ч.2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, здійснених з ТОВ «ВКФ Транс-Оіл».

На підставі даного акту відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0003462310 від 07.12.2011р., згідно якого підприємству донараховано податок на додану вартість в сумі 41667,00 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 10416,75 грн., а всього донараховано податкове зобов'язання в сумі 52083,75 грн.

ПП «КОНТРАСТ-СЕРВІС» не погодилось на такі висновки працівників ДПІ у м.Южному і звернулось до ДПА в Одеській області зі скаргою. Державна податкова адміністрація в Одеській області рішенням від 05.01.2012 року залишила без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Южному Одеської області від 07.12.2011р. №0003462310, а скаргу директора ПП «КОНТРАСТ-СЕРВІС» Котвицького М.Б.- без задоволення.

Крім того, ПП «КОНТРАСТ-СЕРВІС» звернулось до ДПС України зі скаргою №596 від 18.01.2012 року (вхідний №1129/6 ДПСУ від 23.01.2012р.). Однак, ДПС України рішенням про результати розгляду скарги від 06.02.2012 року №2267/6/10-2115 залишила без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Южному Одеської області від 07.12.2011р. №0003462310 та рішення ДПА в Одеській області, прийняте за розглядом первинної скарги, а скаргу позивача залишила без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем 07.11.2011 року був укладений контракт № ТО-071108 з ТОВ «ВКФ Транс-Оіл», згідно якого ТОВ «ВКФ Транс-Оіл» продає, а ПП «КОНТРАСТ-СЕРВІС» купляє дизельний компресор, який був вже вживаний, згідно специфікації.

Згідно п.1.4 вищезазначеного контракту, поставка продукції здійснюється протягом 14 календарних днів від дати 100% передплати.

Згідно п.2.1 вищевказаного контракту сума договору складає 250 000,00 грн. у тому числі 20% ПДВ - 41666,67 грн.

ТОВ «ВКФ Транс-Оіл» виписано податкову накладну № 17/11-2 від 17.11.2008 року на суму 250 000,00 грн. у тому числі 20% ПДВ - 41666,67 грн., яка була включена позивачем до складу податкового кредиту по декларації з ПДВ за листопад 2008 року.

Платіжним дорученням № 190 від 14.11.2008 року позивач сплатив контрагенту за дизельний компересор згідно рахунку № 07/11-6 від 07.11.2008 року суму 250 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 41666,67 грн.

Контагентом також було виписано накладну № 28/11-3 на дизельний компресор Соmраіr С750-170S, який було отримано директором ПП «КОНТРАСТ-СЕРВІС» Котвицьким М.Б. у ТОВ «ВКФ Транс-Оіл» за дорученням.

Згідно наказу № ОС-7 від 28.11.2008 року та акта приймання-передачі основних засобів від 28.11.2008 року дизельний компресор Соmраіr С750-170S було зараховано на баланс підприємства та введено в експлуатацію.

Як пояснював представник позивача, дизельний компресор придбався позивачем для використання у господарській діяльності, а саме: для антикорозійної обробки металу. У жовтні 2008 року позивач уклав відповідний договір з ТОВ «Дельта Вілмар СНД» та, отримавши за цим договором аванс у сумі 276673 грн. (п.2.3 договору), позивач за ці кошти придбав компресор для виконання умов зазначеного договору № 07/10/08 від 07.10.2008 року.

Зазначені обставини повністю підтверджуються договором № 07/10/08 від 07.10.2008 року, випискою по рахунку позивача про перерахування підприємством ТОВ «Дельта Вілмар СНД» коштів у сумі 276 073,98 грн. в якості передплати за договором.

Роботи згідно зазначеного договору було виконано у вересні 2009 року, що підтверджуєтсья актами прийомки виконаних підрядних робіт (форма № КБ-2в) та довідками про вартість виконаних підрядних робіт (форма №КБ-3) за липень-вересень2009 року, що надані до справи позивачем.

Зазначені обставини підтверджують факт використання позивачем у господарський діяльності придбаного у ТОВ «ВКФ Транс-Оіл» дизельного компресора.

В подальшому, у зв"язку з відсутністю замовлень, для виконання яких потрібний компресор, позивач передав цей компресор в оренду ТОВ «Ліфар Індастрі» згідно договору від 27.09.2011 року. Компресор було передно орендарю згідно акта прийому-передачі обладнання від 27.09.2011 року.

Надходження коштів за оренду компресора на рахунок позивача від ТОВ «Ліфар Індастрі»підтверджується банківськими виписками по рахунку ПП «КОНТРАСТ-СЕРВІС» у ПАТ «Марфін Банк».

Таким чином, позивачем повністю підтверджено реальність операції з придбання у ТОВ «ВКФ Транс-Оіл» дизельного компресора.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцію є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до вимог ст.ст. 205, 206 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України, передбачено, що зміст правочину, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства. Правочин, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин, є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданного на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов"язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацю господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об"єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі, визнання такого правочину недійсним, судом не вимагається.

Частиною 1 статтею 228 ЦК України, встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, законодавцем чітко зазначено, що саме є порушенням публічного порядку і відповідно, який правочин може вважатися нікчемним.

В акті перевірки не зазначено, яким саме чином договір між ТОВ «ВКФ Транс-Оіл» та ПП «КОНТРАСТ-СЕРВІС» був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним з боку позивача.

З аналізу письмових доказів вбачається, що в ході перевірки органом ДПС не був встановлений умисел на порушення чинного законодавства України будь-якою із сторін правочину, оскільки ТОВ «ВКФ Транс-Оіл» передав товари позивачу, а останній прийняв та оплатив ці товари, та отримав від контрагента податкові накладні на підтвердження сплати ПДВ у складі ціни придбаного товару.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168-97/ВР від 03.04.1997 року (чинного в період господарських відносин позивача з контрагентами), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (далі -Закон №168/97), визначені виключні підстави для віднесення сум до податкового кредиту та відшкодування їх з Державного бюджету України.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 названого Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На підставі вищезазначеного, виникнення у позивача права на податковий кредит по податку на додану вартість є дата видачі йому податкових накладних контрагентами.

Згідно пп. 7.2.3. 7.2.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому Законом. Відповідно до положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Тобто, згідно з наведеними положеннями Закону № 168/97, податковий орган нараховує податкове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовує фінансові санкції до підприємства тільки у разі відсутності податкових накладних під час перевірки.

Факт одержання товару позивачем та оплати його вартості підтверджується контрактом з контрагентом, накладною на отримання дизельного компресора, податковою накладною, платіжним доручення про перерахування коштів за дізельний компресор.

Системний аналіз вищенаведених положень Закону України "Про податок на додану вартість" дозволяє зробити висновок про те, що платник податку (в даному випадку - позивач) виключно на підставі проведеної оподаткованої операції та оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду, що фактично і було зроблено позивачем за наслідками господарської операції з контрагентом.

Крім того, норми податкового законодавства передбачають всього один випадок, при якому податкова накладна визнається недійсною, - при заповненні її особою, яка не зареєстрована платником ПДВ і якій не присвоєний індивідуальний податковий номер (п. 2 та п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 р., який діяв на час проведення операцій за договором між позивачем та контрагентом). Тільки в цьому випадку податковий кредит по ПДВ не може вважатися підтвердженим.

Платник податку на додану вартість -покупець товару на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов"язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленному законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність вказаного суб"єкта господарювання.

Окрім того, позивачем в судовому засіданні з метою доведенності того, що правочин між позивачем та контрагентом не має ознак нікчемності та всі операції, якими супроводжувався цей правочин, підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, надані всі первинні документи.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 09.09.2008р. (в ЄДРСР № 2362425), у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумнівів у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит, та/або бюджетне відшкодування, достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. При цьому, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також, не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу само собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі, достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків, чи неподання податкової звітності).

Таким чином, судом не встановлено жодного факту, який би свідчив про те, що зміст правочину не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності повноважень у посадових осіб підприємств на укладання такого договору в момент його укладання та відсутності повноважень ТОВ «ВКФ Транс-Оіл»виписувати податкові накладні.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину, укладений між ПП «КОНТРАСТ-СЕРВІС» та ТОВ «ВКФ Транс-Оіл» правочин є чинним, а висновки відповідача про його нікчемність є помилковими та такими, що не грунтуються на дійсних обставинах справи.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що ПП «КОНТРАСТ-СЕРВІС» як під час перевірки, так і під час розгляду даної справи по суті підтверджено факт реальності господарської операції з ТОВ «ВКФ Транс-Оіл» первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, в той час у відповідача були відсутні об'єктивні підстави для висновку про безпідставність формування податкового кредиту.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, підставою для видання відповідачем наказу про проведення перевірки позивача є п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України - отримання постанови слідчого про призначення перевірки, винесеної відповідно до кримінально-процесуального закону (копія постанови слідчого про призначення перевірки від 25.08.2011р. надана відповідачем до справи).

Однак, згідно п. 86.9. ст.86 Податкового кодексу України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Однак в порушення зазначеної норми закону податкове повідомлення-рішення за наслідками перевірки прийнято відповідачем до набрання законної сили вироком суду по кримінальній справі, в межах якої перевірка призначалася.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте відповідачем не доведено суду правомірність та обґрунтованість свого рішення.

Таким чином, суд вважає позов обгрутнованим та задовольняє його в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо, судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо, іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Так, судові витрати, понесені позивачем та підтвердженні належними доказами, підлягають стягненню з Державного бюджету України у розмірі 2146 грн.

Керуючись ст. ст. 69, 71, 159-164, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В

Адміністративний позов Приватного підприємства «КОНТРАСТ-СЕРВІС» - задовольнити повністю.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ у місті Южному Одеської області № 0003462310 від 07.12.2011 року, згідно якого Приватному підприємству «КОНТРАСТ-СЕРВІС» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 52083,75 грн. (п'ятдесят дві тисячі вісімдесят три гривні 75 коп.) - скасувати.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області стягнути судові витрати у розмірі 520,84 грн. (п'ятсот двадцять гривень 84 копійки) із Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "КОНТРАСТ-СЕРВІС"( код 34721529) шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у місті Южному Одеської області Державної податкової служби.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня проголошення постанови, а у разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання у 10-денний строк з дня отримання її копії апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст постанови виготовлено 28 травня 2012 року

Суддя: В.В.Андрухів