Ухвала

від 20.04.2012 по справі 2а/1270/1074/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Островська О.П.

Суддя-доповідач - Бишов М. В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2012 року справа №2а/1270/1074/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Бишова М.В.

суддів Компанієць І.Д., Шальєвої В.А.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року по адміністративній справі №2а/1270/1074/2012 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року по адміністративній справі №2а/1270/1074/2012 задоволений адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнане протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції від 30 грудня 2011 року №0002081740 та №0002091740.

Присуджено з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 32,19 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову (а.с.168-169). Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач вказує, що під час розгляду справи суд першої інстанції порушив норми процесуального та матеріального права, судом надана неналежна оцінка доказам у справі. У справі відсутні належні докази - товарно-транспортні накладні, про здійснення перевезення купованих позивачем паливно-мастильних матеріалів, які є основними документами на перевезення вантажів. Позивачем порушена ст.228 ЦК України щодо у кладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Позивач та представник відповідача в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення, що дає суду право розглянути справу у їх відсутність у порядку письмового провадження на підставі ст.197 ч.1 п.2 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника, представників відповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що фізична особа підприємець ОСОБА_3 у встановленому порядку зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця виконавчим комітетом Краснодонської міської ради Луганської області 31.08.2006 року за №23870000000003688 (а.с.12), знаходиться у відповідача на обліку, як платник податків, у тому числі є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва НОМЕР_4 від 19.09.2006 року (а.с.13-14). Позивач веде господарську (підприємницьку) діяльність, отримує прибутки та сплачує податки, збори (обов'язкові платежі).

Відповідачем проведена документальна планова невиїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем ФОП ОСОБА_3 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2011р.

Результати перевірки оформлені актом № 1594/17/2912501051 від 23.12.2011 року (а.с.18-33).

Перевіркою, як зазначено у акті, встановлено порушення:

а) ст. 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 р. №13-92 (із змінами та доповненнями), п. 22.10 ст. 22 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. №889-ІУ (із змінами та доповненнями), в результаті чого позивачем ФОП ОСОБА_2 занижений податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2008 р. - 2011 р.р. на суму 72726, 52 грн.

б) п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) - в результаті чого ФОП ОСОБА_2 занижено податок на додану вартість за період з 01.10.2008 р. по 30.09.2011 р. на загальну суму 100 191 грн.. в тому числі за:

за липень 2010р.- 12 542 грн.;

за серпень 2010р. - 29 804 грн.;

за вересень 2010р. - 40183 грн.;

за жовтень 2010р. - 17 662 грн.

На підставі цього акту складені податкові повідомлення-рішення №0002081740 (а.с.35) та №0002091740 (а.с.36) від 30 грудня 2011 року.

Згідно податкового повідомлення-рішення №0002081740 від 30 грудня 2011 року встановлено порушення ст.13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. №13-92 (із змінами та доповненнями), п. 22.10 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. №889-ІУ (із змінами та доповненнями), у зв'язку із чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності на суму 72726,52 грн.

Згідно податкового повідомлення-рішення №0002091740 від 30 грудня 2011 року встановлено порушення п.п. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) у зв'язку із чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану на суму 100191 грн.

За висновками, викладеними відповідачем в Акті, в діяльності позивача податковим органом виявлено порушення, а саме: до складу податкового кредиту з ПДВ позивача віднесено грошові кошти, сплачені на користь контрагента ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» в межах нікчемних правочину

Підставою виникнення спору стало питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за період з 01.10.2008р. по 30.09.2011р. по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» та визначення чистого доходу і розміру податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності у 2010 році.

Суд першої інстанції правомірно застосував при вирішенні спору Закон України «Про податок на додану вартість», положеннями Декрету КМУ від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» та Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до ст.13 Декрету КМУ від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При здійсненні операцій з купівлі-продажу корпоративних прав та визначених законом цінних паперів, крім набутих у випадках, визначених пунктом «з» статті 5 цього Декрету, оподатковуваним доходом громадянина, у тому числі зареєстрованого як суб'єкт підприємницької діяльності, вважається прибуток, тобто різниця між доходом, отриманим від продажу таких корпоративних прав та цінних паперів протягом звітного року, та документально підтвердженими витратами на їх придбання, понесеними громадянином протягом звітного року або попередніх звітному років. Облік фінансових результатів операцій з купівлі-продажу корпоративних прав та цінних паперів ведеться у порядку, встановленому пунктом 7.6 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Прибуток, отриманий громадянином від операцій з купівлі-продажу корпоративних прав та цінних паперів, обчислений за результатами звітного року, включається до складу його сукупного річного оподатковуваного доходу.

Відповідно до п. 1.6, п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв до 01.01.2011 року, та був чинним на час виконання спірних господарських операцій у 2010 році) податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а податкове зобов'язання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Згідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому, абз. 2 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

З наведених норм вбачається, що умовою правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту є придбання ним товарів або послуг з метою їх використання у своїй господарській діяльності. Метою укладання таких угод повинно бути настання реальних наслідків з придбання товарів або послуг.

Необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

П.3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Приписами пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що під терміном «валові витрати виробництва та обігу» (далі - валові витрати) розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Крім того, згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документа не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Податковий кредит формується при дотриманні платником податку вказаних вимог закону.

При цьому, господарські операції (поставка, продаж тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з легітимними рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку.

Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (товарно-транспортними накладними та ін.).

Відповідно до п. 2, 5, 18 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 №165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за №233/2037 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2 Порядку заповнення податкової накладної); податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (п.5 Порядку заповнення податкової накладної); всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця (п.18 Порядку заповнення податкової накладної).

Отже підставою для формування податкового кредиту, а в подальшому для відшкодування від'ємного значення між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду є належним чином оформлена податкова накладна, зокрема, наведені в ній відомості повинні відповідати дійсності.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Судом встановлено, що 1 липня 2010 року №б/н між позивачем та його контрагентом ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» було укладено договір, на поставку нафтопродуктів (а.с.34).

Вказаний договір підписаний директорами підприємств, які на той час мали всі повноваження на укладення угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств.

На виконання цього договору вказаним контрагентом було реалізовано позивачеві продукції на суму 601100 грн, у тому числі позивачем було сплачено ПДВ у сумі 100191 грн, позивачем було отримано продукцію від вказаного контрагента, на що було оформлено цим контрагентом та видано позивачеві податкові накладні по операціях з придбання нафтопродуктів від ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» у тому числі по ПДВ всього у сумі 100 191 грн по періодах:

за липень 2010р. (декларація № 9003238951 від 11 серпня 2010 року) - 12 542 грн;

за серпень 2010 р. (декларація №9003844281 від 17 вересня 2010 року) - 29 804 грн;

за вересень 2010 р. (декларація № 27231 від 20 жовтня 2010 року) - 40 183 грн;

за жовтень 2010 р. (декларація № 9005068963 від 17 листопаду 2010 року) - 17 662 грн.

Вказані податкові накладні оформлені належним чином.

Крім того, виконання договору підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

На підтвердження виконання договору було надано відповідачеві під час перевірки податкові накладні та видаткові накладні, договір перевезення нафтопродуктів від 01.06.2010 року та акти виконаних робіт згідно цього договору. Крім того, в акті перевірки зазначені контрагенти-покупці зазначених нафтопродуктів, тобто відбулася реалізація товару.

Вказана первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності, складена на виконання договору з контрагентом ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» на підставі якої відповідну суму коштів включено до складу податкового кредиту позивача, оформлена належним чином.

Доводи відповідача про неправильне визначення валового доходу, що потягло неправильне визначення податку з доходів громадян, одержаних протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, порушення ч. 1, ч.5 ст. 203, ч. І ст.207, ст. 215 , п 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, відсутність належних товарно-транспортних накладних на перевезення продукції, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються вищевказаними доказами.

Доводи відповідача стосовно неналежного оформлення первинних документів бухгалтерської та фінансової звітності також на увагу не заслуговують

Правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення.

До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діючим законодавством передбачена лише одна умова: вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Факт отримання позивачем робіт від контрагента ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» підтверджено, здійснення позивачем оплати отриманої продукції підтверджується також платіжними дорученнями, які надавались відповідачеві при перевірці.

Таким чином, на момент перевірки реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Зобов'язання за договором між позивачем та його контрагентом виконані сторонами договору у повному обсязі, що підтверджується відповідними документами первинного бухгалтерського обліку, якими відображено господарську операцію.

Доводи відповідача щодо відсутності товарно-транспортних накладних на перевезення вантажу та дорожніх листів за вказаним договором, сертифікатів відповідності, у даному випадку на увагу не заслуговують, оскільки ці обставини не є підставами вважати, що господарська операція за зазначеним договором не виконувалася, оскільки її наявність підтверджена іншими вище вказаними доказами, які відповідачем не спростовано.

Крім того, перевозка продукції здійснювалася на підставі договору перевозки, укладеного між позивачем Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 («Замовник») з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 («Перевізник») від 01.06.10 №б/н.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого Наказом Мінфіну України №88 від 24 травня 1995 року, зареєстрованим в Мінюсті України, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документу ( форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники ( у натуральному і вартісному виразі), посада, прізвища та підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документу.

Первинна транспортна документація регламентує взаємовідносини перевізника та замовника, як учасників транспортного процесу.

Тобто, для ведення податкового обліку купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей ТТН не застосується.

Доводи відповідача стосовно того, що вказаний вище договір між позивачем та його контрагентом ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» є нікчемним договором, також є необґрунтованими.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, відповідно до приписів статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Водночас, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування, однак відповідачем належні докази з цього приводу не надано.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Угоди, які укладені між позивачем та його контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами. Сама по собі обставина, що ТОВ «БК «Укп-Буд-Комплект» у грудні 2010 року визнано судом банкрутом, не є підставою вважати, що укладений позивачем з цим контрагентом договір у липні 2010 року є нікчемним або недійсним.

Таким чином, відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначений договір, укладений між позивачем з одного боку та ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» з другого боку, недійсним. Наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо самостійного визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

Суд першої інстанції вірно вважав безпідставними доводи податкового органу стосовно не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів та відповідно не створюють юридичних наслідків, оскільки зазначені доводи є лише припущеннями відповідача.

За таких обставин, відповідач не довів ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції правомірність своїх висновків щодо порушень позивачем податкового законодавства, його доводи щодо ненадання належним чином оформлених первинних бухгалтерських та фінансових документів, та щодо нікчемності укладених позивачем угод (навіть без їх переліку) ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентами платника податку, про що зазначено у акті перевірки позивача з посиланням на матеріалами відповідної перевірки його контрагента ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект».

Також є помилковими висновки відповідача стосовно неправильного визначення чистого доходу для оподаткування доходів громадян, одержаних протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, внаслідок чого занижений податок на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2008р.- 2011р. на суму 72726,52 грн, оскільки такі висновки відповідачем зроблені на підстави висновків про нікчемність вищевказаного договору між позивачем та його контрагентом «БК «Укр-Буд-комплект» та про відсутність вказаної господарської операції, з чим суд не погодився.

Таким чином, висновки відповідача про відсутність реальної можливості поставок нафтопродуктів позивачу у зв'язку з відсутністю основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, технічного персоналу, транспортних засобів, укладення договору без мети настання реальних наслідків, а також про те, що проведені операції не мають реального товарного характеру (відсутність товарно-транспортних накладних, розрахунків кількісних і вартісних показників), тобто здійснений правочин між ТОВ «БК «Укр-Буд-Комплект» та позивачем, не відповідає вимогам закону, не спричинив реального настання правових наслідків та являється нікчемним, оскільки вчинений з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, свого підтвердження не знайшли в судовому засіданні, вони є лише припущеннями відповідача, на підставі яких відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача та вважає їх безпідставними,

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 1951, 196-198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Краснодонської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року по адміністративній справі №2а/1270/1074/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2012 року по адміністративній справі № 2а/1270/1074/2012 - залишити без змін.

Ухвала суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Колегія суддів М.В. Бишов

І.Д. Компанієць

В.А. Шальєва