Постанова

від 22.03.2012 по справі 2а-1943/12/0170/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2012 р. Справа №2а-1943/12/0170/16

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Александрова О. Ю., при секретарі Сидельової М. В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства „Завод „ВИМПЕЛ"

до Державної податкової інспекції у м. Євпаторії АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю представників сторін:

представник позивача -ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_4, довіреність у справі;

представник позивача-ОСОБА_5, паспорт НОМЕР_5, довіреність у справі;

представник позивача-ОСОБА_6, паспорт НОМЕР_6, довіреність у справі;

представник відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 87/10-10-024 від 03.03.12, посвідчення НОМЕР_7;

Суть спору: Публічне акціонерне товариство „Завод „ВИМПЕЛ" (надалі позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до ДПІ в м. Євпаторії АР Крим (надалі відповідач) із адміністративним позовом та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.02.2012р. №0000062304 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 436712,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним застосуванням до оподатковуваних податком на додану вартість операцій, здійснених позивачем із третіми особами, положень законодавства щодо нікчемності правочинів. Крім того, позивач вважає, що відповідач безпідставно та протиправно поклав в основу таких висновків нікчемності правочинів положення Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства статистики та Міністерства транспорту України від 07.08.1996р. №228/253 в частині оформлення товарно-транспортної накладної, оскільки зазначена Інструкція втратила чинність 31.05.2006р. на підставі висновку Міністерства юстиції України від 15.05.2006р. №10/68. Крім того позивач зазначив, що перевезення товару підтверджується належним чином оформленою товарно-транспортною накладною від 21.02.2011р. 02-ААА№ 420420.

Відповідач на позовних вимогах заперечує за підстав, наведених у запереченнях. Так, відповідач, зокрема, зазначає, що позивачем до перевірки не були надані товарно-транспортні накладні на переміщення ТМЦ (оснащення). Крім того, при перевірці було встановлено порушення при заповнені податкових накладних згідно Наказу ДПА України від 21.12.2010р. №969 „Про затвердження форм податкової накладної та Порядку його заповнення" (зазначені реквізити іншого договору). Крім того, за матеріалами перевірки контрагента позивача - ПАТ "Коннектор" (акт від 02.12.2011р. №6579/233/14312275) з питань його правовідносин з ТОВ фірма „Ліон" (м. Харків), було встановлено, що у ТОВ фірми „Ліон" відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, тощо. Під час перевірки не було надано ПАТ „Коннектор" первинних документів по транспортуванню прутків, проволоки, листів, труб та інших ТМЦ, придбаних за договором купівлі-продажу від ТОВ фірма „Ліон", що, на думку відповідача, свідчить про відсутність доказів фактичного отримання таких товарів ПАТ „Коннектор", у той час, як подальшим покупцем таких товарів є позивач по даній справі. А відтак, право чини, укладені між позивачем та його контрагентом - ПАТ „Коннектор" є такими, що не спричинили реального настання юридичних наслідків, тобто укладені з метою надання податкової вигоди для третіх осіб для штучного формування податкового кредиту. Додана позивачем до позовної заяви товарна-транспортна накладна не була пред'явлена відповідачу до перевірки, будь-яких заперечень на акт перевірки із урахування такої накладної позивачем не надавалося. Таким чином, в розумінні ст. 44 Податкового кодексу України, слід вважати, що така товарно-транспортна накладна була відсутня у позивача під час перевірки, у зв'язку з чим суд не може приймати її до уваги у якості належного доказу. У зв'язку з чим, відповідач вважає, що поставка товарів (робіт, послуг) позивачеві від ПАТ „Коннектор" не підтверджується документально та відповідними обставинами, то відповідно й ПАТ „Коннектор" не могло поставити товар на адресу позивача (покупця). Таким чином, на думку відповідача, було цілком правомірно встановлено перевіркою, що в порушення п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України підприємством завищено податковий кредит з податку на додану вартість за лютий 2011р. в сумі 436712,28 грн. по операціях з придбання оснащення від ПАТ „Коннектор" внаслідок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, не підтвердженими податковими накладними, за право чинами, які за результатами перевірки визнано нікчемними, за податковими накладними, отриманими не від посадових осіб платника податку, що уповноважені виписувати, підписувати та видавати податкові накладні на вимогу отримувача. А, відтак, відсутні й підстави для внесення сум податку на додану вартість, задекларованих на підставі таких документів, до сум податкового кредиту.

20.03.2012р. до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшло клопотання від позивача про об'єднання даної справи в одне провадження зі справою №2а-1292/12/0170/9 за позовом ПА „Завод „Вимпел" до ДПІ в м. Євпаторія про скасування податкових повідомлень-рішень, винесених за результатами позапланової документальної виїзної перевірки з питань правильності визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, оформленої актом №3292/23-2/14312482 від 30.12.2011р.Розглянувши зазначене клопотання суд не вбачаючи підстав для його задоволення в порядку ст. 116 КАС України, виходячи з принципів процесуальної доцільності та зважаючи на те, що спільний розгляд таких заяв суттєво ускладнить розгляд даної справи по суті, залишив його без задоволення.

Крім того, розглянувши клопотання відповідача від 20.03.2012р. про заміну відповідача на його правонаступника ДПІ у м. Євпаторії АР Крим Державної податкової служби , суд ухвалою від 22.03.2012р. задовольнив таке клопотання та замінив відповідача - ДПІ в м. Євпаторія АР Крим в порядку ст. 55 КАС України на її правонаступника ДПІ у м. Євпаторія АР Крим Державної податкової служби, про що постановив ухвалу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

26.01.2012р. ДПІ в м. Євпаторія була проведена позапланова документальна виїзна перевірка Публічного Акціонерного товариства „Завод „ВИМПЕЛ", код за ЄДРПОУ 14312275, з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2011р.

Згідно наданих до перевірки податкових накладних, видаткових накладних ПАТ „Завод „ВИМПЕЛ" здійснював придбання обладнання (штампів, форм-комплектів, прес-форм). При перевірки було встановлено порушення при заповненні податкових накладних згідно Наказу ДПА України від 21.12.2010р. №969 „Про затвердження форм податкової накладної та Порядку його заповнення" через те, що за наданими податковими накладними № 1702, 1703, 1704, 1705, 1706, 1707 від 17.02.2011р. в графі вид цивільно-правового договору невірно зазначений договір купівлі-продажу №6 від 17.02.2011р. (по даному договору ПАТ „Коннектор" здійснює покупку обладнання), а податкові накладні виписані на продаж обладнання позивачеві. Таким чином, у відповідній графі має бути зазначений договір поставки №14/042-4 від 11.03.2002р. Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 податкової декларації з податку на додану вартість декларації з ПДВ за лютий 2011р.

Крім того, відповідно до акту перевірки (а.с. 17, оброт аркушу) зазначено, що згідно до п. 4 договору поставки від 11.03.2002р., який вже згадувався в акті перевірки, Постачання товару здійснюється відповідними транспортними засобами продавця ПАТ „Коннектор". Разом з тим, позивач до перевірки не надав товарно-транспортні накладні на перевезення ТМЦ (обладнання) згідно накладних №№72/1, 72/2, 72/3, 72/4, 72/5, 72/6 від постачальника ПАТ „Коннектор", які повинні мати усі необхідні реквізити, а ПАТ „Коннектор", відповідно до даних автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України з 2011р. не подавало розрахунку податку власників транспортних засобів.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що постачання товару від ПП „Коннектор" позивачеві фактично не підтверджується.

Крім того, як вбачається зі змісту акту перевірки позивача, (а.с. 18) до тексту акту перевірки включений змісту акту позапланової виїзної позапланової перевірки ДПІ Чрвонозаводського району м. Харкова (акт №6579/233/14312275 від 02.12.2011р. ПАТ „Коннектор" з питань підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ фірма „Ліон", їх реальності та повноти відображення в обліку за період: лютий 2011р.".

Так, згідно наведеного при перевірки ПАТ „Завод „ВИМПЕЛ" тексту перевірки ПАТ „Коннектор" з питань його правовідносин з ТОВ фірма „Ліон" вбачається, що стосовно ТОВ фірма „Ліон" неодноразово надсилалися запити щодо встановлення місцезнаходження товариства, місцезнаходження товариства підтверджувалося, в останнє запит на встановлення місцезнаходження був направлений 29.08.2011р., у зв'язку з чим встановлений стан підприємства „10" (запит на встановлення місцезнаходження).

Крім того, в даному тексті акту перевірки ПАТ „Коннектор" наведені витяги з пояснювальних гр. ОСОБА_3 (який був допитаний у якості керівника ТОВ фірма „Ліон" та пояснив, що таке підприємство йому не відомо, підприємництвом в будь-який формі не займався, доручень щодо вчинення юридично-значних дій та на право представляти його інтереси в державних органах та інших структурах нікому не надавав). Крім того, допитана у якості керівника інша особа - гр. ОСОБА_4 пояснила, що є директором товариства, але ніякої керівної діяльності не здійснювала, довіреностей на таке на ім'я третіх осіб не підписувала, хто здійснює керівництво товариством не знає. Таким чином, на час підписання зазначеного акту перевірки встановити фактичне місцезнаходження офісного, складського приміщення будь-якої бухгалтерської документації неможливо, знайти осіб, які фактично керують господарською діяльність не вдається можливим.

За такими підставами, за висновками зазначеного акту перевірки, діяльність ТОВ фірма „Ліон" не відповідає та суперечить вимогам ст. 3, 42, 44 Господарського кодексу України. А, відтак, фінансово-господарська діяльність товариства здійснюється поза межами правового поля, що в свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності товариства, право чини, укладені товариством з третіми особами є фіктивними. У зв'язку з чим, ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова звернулася до Харківського Окружного адміністративного суду щодо припинення юридичної особи - ТОВ фірми „Ліон", позовна заява від 29.08.2011р.№20-11538/11/2070. Разом з тим, ПАТ „Коннектор" не надано, як зазначено в акті перевірки при перевірки первинної документації з приводу транспортування ТМЦ, що були придбані у ТОВ фірма „Ліон".

Подальшим покупцем такого товару є ПАТ „Завод „Вимпел" на підставі договору поставки ТМЦ №14/042-4 від 11.03.2002р. та додаткової угоди до нього від 05.01.2011р. строком дії до 31.12.2011р., на підставі яких були виписані накладні. Розрахунки за отриманий товар передбачені в безготівковій формі, але відомостей щодо їх проведення в акті перевірки ПАТ „Коннектор" не міститься.

На підставі вищезазначеного, відповідач дійшов висновку, що право чини, укладені між позивачем та ПАТ „Коннектор" не спричинили реального настання юридичних наслідків в силу приписів Наказу Міністерства фінансів України „Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів" від 10.01.2007р. №2, Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88.

У зв'язку з тим, що в результаті порушення ПАТ „Коннектор" своїх податкових зобов'язань, приписів податкового та цивільного законодавства, формування податкових зобов'язань з ПДВ по податкових накладних, виписаних на продаж товарів на адресу позивачу на загальну суму 436712,28 грн., позивачем було необґрунтовано сформовано податковий кредит в розмірі 436712,28 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки ПАТ „Завод „ВИМПЕЛ" ДПІ в м. Євпаторія АР Крим 10.02.2012р. було прийнято податкове повідомлення-рішення за №0000062304 про збільшення податкового зобов'язання ПАТ „Завод „Вимпел" на 436712,00 грн. та й 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд, розглянувши заявлені позовні вимоги вважає їх такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивач зареєстрований в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій в Україні та в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, перебуває на обліку в ДПІ в м. Євпаторія АР Крим та відповідно до свідоцтва від 09.06.2011р. є платником податку на додану вартість з 04.08.1997р.

ПАТ „Коннектор" також є зареєстрованою у встановленому порядку юридичною особою, яка перебуває на обліку в органах державної податкової служби, як платник податків та є платником податку на додану вартість з 15.07.1997р. згідно залучених до матеріалів справи документів.

11.03.2002р. між ВАТ „Коннектор" (Продавець) та ВАТ „Завод „Вимпел" (Покупець) був укладений договір №14/042-4, відповідно до якого продавець поставляє, а Покупець сплачує товар відповідно до специфікацій, які є невід'ємною частиною зазначеного договору. Сплата товару здійснюється в безготівковій формі.

01.01.2011р. між сторонами була укладена додаткова угода про пролонгацію договору №14/042-4 від 11.03.2002р., яким встановлюється строк дії договору до 31.12.2011р.

01.01.2011р. між сторонами також була укладена угода про зміну умов договору купівлі-продажу від 11.03.2002р., відповідно до якої транспортні витрати сплачує продавець.

До матеріалів справи, також додана специфікація із переліком товарів, які придбаваються позивачем за договором від 11.03.2002р. на загальну суму 2 620 273,70 грн. у кількості 144 одиниці товарів, в тому числі й ПДВ в сумі 436 712,28 грн. (а.с. 33-34).

На підставі накладних №№72/1, 72/1, 72/3, 72/4, 72/5, 72/6 від 17.02.2011р. від Продавця передані через довірену особу за довіреністю №35 від 17.02.2011р. до покупця за прибутковими ордерами №№1, 2, 3, 4 , 5, 6, оприбутковані на склад №64 та складені податкові накладні №№1702, 1703, 1704, 1705, 1706, 1707.

Судом також були досліджені накладні, надані в підтвердження постачання товарів за зазначеним договором від 11.03.2002р. та прибуткові ордери, за якими такий товар був отриманий позивачем (а.с. 35-40), а також податкові накладні на зазначені товари від Продавця - ВАТ „Коннектор" до Покупця - ВАТ „Завод „Вимпел" (а.с. 41-46).

У зв'язку з чим, суд зауважує, що надані позивачем податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені ст. 201.1 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України №969 від 21.12.2010р., відповідно суд вважає, що згідно до положень ст. 198.1, 198.2 ПК України у позивача виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту, а відтак, спростовуються документальними доказами висновки відповідача, викладені в акті перевірки щодо невідповідності наданих позивачем накладних, якими останній підтверджував право виникнення у нього на формування податкового кредиту за фактом першої події.

Транспортування комплектуючих від вантажовідправникадео ВАТ «Коннектор» до вантажоодержувача ВАТ «Завод «Вимпел» (позивача) автопідприємством ДП «Коннектор авторанссервис» підтверджується належним чином оформленою товарно-транспортною накладною від 21.02.2011р. 02-ААА № 420420, яка оформлена в установленому порядку (а.с. 57).

Факт використання придбаних позивачем товарів в виробничій діяльності підприємства підтверджується інвентаризаційними описами №№1,2,3, оснащення, отриманого в лютому 2011р. від ПАТ „Коннектор", яке перебуває на складі №64 станом на 19.01.2012р. (а.с. 48, 49, 50).

Суд вважає викладені в акті перевірки, суб'єктивними та передчасними припущеннями з боку відповідача з наступних підстав.

Суд взагалі вважає, що висновки відповідача щодо фіктивності господарської діяльності ТОВ фірма „Ліон" в розумінні діючого законодавства є передчасними та такими, що порушують права учасників господарських відносин.

Так, відповідно до ст. 3 ГК України під господарською операцією слід розуміти діяльність суб'єктів господарювання в сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають майнову цінність. Господарська діяльність має здійснюватися для досягнення економічних, соціальних інтересів, з метою одержання прибутку підприємством.

У якості підстави для неприйняття до уваги податкової звітності позивача як підтвердження факту здійснення торгівельної операції, відповідач зазначив, що відображенню в ній підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулася, а не та, яка відображена лише в первинних документах.

У зв'язку з чим, суд зауважує, що невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальниками у ланцюгу постачання є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Позивач при проведені господарських операцій оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена.

У зв'язку із чим суд зазначає, що законодавство України не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

На думку суду, чинне податкове законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

А, відтак, судом встановлено, що відповідачем було порушено п.4, 5, 6 "Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10р. N984 та зареєстрованого в Мінюсті 12.01.11р. за N34/18772 відповідно до змісту яких, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. У разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

В порушення цих пунктів відповідачем, внаслідок припущень та суб'єктивних висновків щодо умов здійснення господарської діяльності контрагентом позивача, зроблені висновки про нікчемність (недійсність) правочинів позивача з контрагентом.

Стосовно висновків відповідача щодо відсутності у одного з контрагентів ПАТ „Коннектор", який у свою чергу є контрагентом позивача - ТОВ фірма „Ліон" ознак господарської діяльності та існування з метою створення податкових вигод третім особам, то таки твердження мають бути підтверджені у встановленому законом порядку, оскільки мають ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, у зв'язку з чим суд критично ставиться до таких висновків через наступне.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та має на меті одержання прибутку. При цьому, суб'єкти господарювання в процесі здійснення господарської діяльності вступають в господарські правовідносини, укладають відповідні договори, надають або купують послуги, отримують або придбають товари, тощо.

Відповідно до положень ст. 247 Господарського кодексу України у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації данного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 Господарського кодексу України. Крім того, відповідно до п. 2 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Жодних заходів з вищепереличеного вжито органами державної податкової служби не було. За фактом фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків обвинувальних вироків суду не прийнято, до підприємства, яке на думку органів державної податкової служби здійснює діяльність із порушенням закону та установчим документам, адміністративно-господарські санкції не застосовані.

А, відтак, таки висновки відповідача, викладені в акті перевірки, є штучними, припущеннями, суб'єктивною думкою, викладення яких в актах перевірки за діючим законодавством не припускається.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України, які містять в собі посилання на право чини, які вчинено з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані у статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення на користь держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Разом з тим, необхідною передумовою для встановлення факту нікчемності угоди є насамперед встановлення умислу сторони або сторін за такою угодою.

Відповідно до ст. 24 КК України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Щодо наявності умислу юридичної особи, то він визначається як умисел посадової особи або особи, яка була уповноважена діяти від імені юридичної особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями ч. 1 ст. 208 ГК України.

Враховуючи відсутність доказів умислу позивача та контрагента за правочином, який відповідач вважає нікчемним, суд дійшов висновку щодо безпідставності зроблених відповідачем висновків.

Відповідно до положень Податкового кодексу України перевірка має проводитися на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, правомірність та повнота відображення в податковій звітності за оподатковуваними операціями яких й має бути перевірена в ході документальної перевірки органами державної податкової служби.

А, відтак, суд дійшов висновку, що перевірка фактично була проведена на підставі відомостей, викладених в акті перевірки контрагента позивача - ПАТ „Коннектор".

Так, згідно акту перевірки, відповідачем неправомірно та безпідставно зроблений висновок, що угода, укладена позивачем з контрагентом, суперечить інтересам держави та суспільства, не спричиняє реального настання правових наслідків, а тому є нікчемною.

В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Як було вищезазначено, висновки щодо фіктивності підприємницької діяльності, фінансово-господарської діяльності з метою надання податкової вигоди третім особам мають ознаки діяльності, за яку передбачена відповідальність Господарським кодексом України, Податковим кодексом України та Кримінальним кодексом України.

Разом з тим, ніхто не може бути обвинувачений в скоєні злочину до набрання обвинувальним вироком законної сили. В такому випадку, відповідні висновки відповідача є неприпустимими суб'єктивними звинуваченнями, що не належить до компетенції органів державної податкової інспекції. Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, із урахуванням вищенаведеного суду під час розгляду справи не надав (ч.4 ст.71 КАС України).

Крім того, за загальним правилом, порушення, допущені одним платником податків, не впливають на права та обов'язки інших платників податків.

Що стосується порушення позивачем порядку заповнення податкових накладних, то на думку суду, вони носять формальний характер, та вважаючи, що судом встановлено, що господарські відносини між позивачем та ВАТ «Коннектор» мали товарний характер, помилкове зазначення позивачем у податкових накладних інших реквізитів договору не може позабавляти суб'єкта господарювання права на податковий кредит.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в Листі (довідки) від 15.04.2010р., незначні помилки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування фінансових санкцій, підставою для відповідальності платника податків є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів. Як зазначив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 25 жовтня 2007 року, постановленій у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест-Агрохім» до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, недоліки в заповненні реквізитів податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Таким чином, висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, основаних на суб'єктивній думці перевіряючих щодо правочину, який відбувся.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

В Рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2003р. від 30.01.03р. зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

За такими обставинами, в контексті положень ст. ст. 71, 72 КАС України відповідач не довів правомірність прийняття ним оспорюваних по справі податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги повністю, суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір.

У зв'язку зі складністю справи судом 22.03.2012 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 26032012 року постанова складена у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158-163,167 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Євпаторії АР Крим від 10.02.2012р. за №0000062304 про збільшення Публічному акціонерному товариству „Завод „Вимпел" грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 436713,00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства „Завод „Вимпел" (ідентифікаційний код 14312482, 97409, м. Євпаторія, Чорноморське шосе, 2) 2146,00 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Александров О.Ю.