Постанова

від 13.11.2006 по справі 9/149-64а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/149-64А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

43010, м. Луцьк, пр. Волі, 54 а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"13" листопада 2006 р. Справа № 9/149-64А.

За позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,                         м. Луцьк

До Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Куликовецький”, с. Куликовичі Маневицького  району

Про стягнення 1 630 грн. штрафних санкцій

                                                            Головуюча суддя       Соломка Л.І.

                                                                    При секретарі            Яцишин В. А.

Представники:

Від  позивача: Ліщук А.В. –представник, довіреність №06.10/6 від 07.02.2006 р.;

Від відповідача: н/з

      Права та обов'язки представнику позивача  роз'яснені відповідно до ст.ст. 49,51 КАС України.

     Відводу складу суду не заявлено.

     Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу від представника позивача  не поступало.

Суть спору: Позивач-Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить суд стягнути з СВК „Куликовецький” 1630 грн. штрафних санкцій за непрацевлаштування  1 інваліда у 2005 році. Свої вимоги обгрунтувало тим, що ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачений норматив працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих.

Норматив для працевлаштування відповідачем в 2005 році інвалідів становив 2 особи. Середньооблікова чисельність  працюючих на підприємстві інвалідів - 1 особи. Не виконано нормативу по працевлаштуванню 1-го інваліда. Розмір штрафних санкцій складає 1 630 грн.

Згідно п.4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями) установами та організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Відповідачем не було представлено доказів про створення  робочих місць для працевлаштування інвалідів, що передбачено п.п.3,5,14 Положення „Про робоче місце інваліда”. Звіт форми № 10-ПІ поданий відповідачем до відділення фонду 16.08.06р.

Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, відзиву на позов та доказів, витребуваних ухвалою про відкладення розгляду справи від 16.10.2006 р., не подав, про поважні причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що стверджується повідомленням про вручення поштових відправлень 19.10.2006р. особисто керівнику СВК „Куликовецький” Бортнік Г. О.. Явка у судове засідання представника судом не визнавалась обов'язковою, тому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

Із досліджених матеріалів справи, господарський суд,

в с т а н о в и в:

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості 1 робочого місця.

Із матеріалів справи, а саме із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, вбачається, що середньооблікова чисельність працівників на підприємстві у звітному періоді складала 60 чоловік, відповідно норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році повинен був становити - 2 інваліда, а фактично у звітному періоді на підприємстві було працевлаштовано 1-го інваліда.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.

Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому законом.

Отже, відсутність в спірному періоді прибутку не звільняє відповідача від сплати штрафних санкцій за не створення робочого місця для працевлаштування інваліда.

Згідно з положеннями Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку і використання цих коштів, суми штрафних санкцій визначаються в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, незайняте інвалідом і виплачується підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, наступного за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, а у разі несплати в установлений термін, відділення Фонду соціального захисту інвалідів вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку, керуючись також Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 1434 від 26.09.2002 р., ст. 2 КАС України та ст. 124 Конституції України.

Відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Згідно ч. 2 ст. 19 цього ж Закону, відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів покладається на керівника підприємств.

Відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, підприємства створюють за власні кошти місця для працевлаштування інвалідів, розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Згідно даного Положення, робоче місце вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введене в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Однак, хоч на підприємство і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про  створені робочі місця органи працевлаштування інвалідів, передбачені ст..18 Закону № 875-ХІІ. А працевлаштування інвалідів зазначеними вище органами  може здійснюватися лише за наявності отриманої від підприємства інформації про створені (пристосовані) робочі місця, на яких може використовуватися праця інвалідів.

          Така  інформація, зокрема, могла бути належним чином повідомлена відповідачем протягом звітного періоду шляхом  подання в установленому порядку  звітів за формою державної статистичної звітності №3-ПН, як зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 08.11.2005 р. №03/50-64.

          Відповідачем дані вимоги законодавства виконані не були, звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках не направлені підприємством до органів працевлаштування.

Оскільки відповідачем працевлаштований один інвалід, при встановленому нормативі 2 інваліда, не створено робочого місця для працевлаштування 1 інваліда, суд  дійшов висновку, що відповідачем не було виконано встановлений  законодавством норматив із працевлаштування 1-го інваліда, а доказів про щомісячне повідомлення належним чином центр зайнятості про наявність вільних робочих місць, на яких можуть працювати інваліди, він не подав.

Із звіту вбачається, що середньорічна заробітна плата штатного працівника складає 1630грн. - відповідно Фондом соціального захисту інвалідів були нараховані штрафні санкції в розмірі 1630 грн. за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда.

Дана заборгованість підприємством не сплачена.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом  встановлено, що Фондом соціального захисту інвалідів обґрунтовано та правомірно застосовано штрафні санкції за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів.

Як вбачається із звіту форми № 10-ПІ останній поданий відповідачем до відділення фонду 16.08.2006р. вх. № 2570, тому враховуючи положення ст. 250 ГК України, Волинське відділення фонду соціального захисту інвалідів правомірно застосувало штрафні санкції протягом 6 місяців з дня виявлення порушення –16.08.2006р.

Керуючись  Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст.69,71,79,86,158-160 КАС України, господарський суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з  сільськогосподарського виробничого кооперативу „Куликовецький” (с. Куликовичі Маневицького  району), інд. код 03738031 на користь Волинського  обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Луцьк, вул. Писаревського,3А) та зарахувати в  доход державного бюджету Маневицького району 50070000, р/р 31213230600287, інд. код 21740422 банк УДК у Волинській області, МФО 803014  1630 грн. штрафних санкцій.

          Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

    На постанову в 10-денний строк з дня виготовлення її повного тексту може бути подано заяву про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана в 10-денний строк без попереднього подання заяви.

Суддя                                                                                         Л.І. Соломка

              Дата виготовлення повного

              тексту постанови –13.11.2006 р.