37/369-05
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2006 р. № 37/369-05
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна”, м. Київ, в особі його Харківської дирекції, м. Харків (далі –Банк)
на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 17.03.2006
зі справи № 37/369-05
за позовом Банку
до приватного сільськогосподарського підприємства “Україна”, с. Башилівка Близнюківського району Харківської області
про стягнення 84 490, 28 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача –не з'явився,
відповідача –Горчакової О.І.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 84 490, 28 грн., яка виникла за кредитним договором від 07.02.2001 № 2.
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.01.2006 (суддя Доленчук Д.О.) позов задоволено частково, в сумі 20 273, 34 грн.; в решті позову в сумі 64 216, 94 грн. відмовлено.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.03.2006 (колегія суддів у складі: Олійник В.Ф. –головуючий, судді Кравець Т.В. і Істоміна О.А.) у задоволенні клопотання Банку про відновлення процесуального строку подання апеляційної скарги на відповідне рішення місцевого господарського суду відмовлено; зазначену скаргу з доданими до неї матеріалами повернуто скаржникові. У винесенні зазначеної ухвали суд виходив з того, що “скаржник пропустив строк оскарження без поважних причин, а лише через власну недбалість”.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Банк просить оскаржувану ухвалу скасувати та передати апеляційну скаргу на розгляд до Харківського апеляційного господарського суду. Скаргу мотивовано безпідставністю повернення без розгляду апеляційної скарги Банку.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час та місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права у винесенні оскаржуваної ухвали, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судом апеляційної інстанції у винесенні оскаржуваної ухвали встановлено, що:
- ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2006 апеляційну скаргу Банку було повернуто на підставі пункту 3 частини першої статті 97 ГПК України у зв'язку з недоданням до цієї скарги “належним чином оформлених доказів сплати державного мита”;
- Банк вдруге звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення місцевого господарського суду від 24.01.2006 та з клопотанням про відновлення строку подання цієї скарги, в якому посилається на усунення Банком зазначених в ухвалі від 17.02.2006 року обставин, що стали перешкодою для прийняття первісної апеляційної скарги;
- назване клопотання, на думку апеляційного господарського суду, не містить “будь-яких переконливих обставин, що могли б бути причиною, яка зумовила пропуск встановленого ст. 93 ГПК України процесуального строку апеляційного оскарження”.
З ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2006, згідно з якою ним було повернуто первісну апеляційну скаргу Банку (а. с. 105) вбачається, що підставою для такого повернення стало неправильне зазначення Банком в його платіжному дорученні на перерахування суми державного мита з апеляційної скарги розрахункового рахунку: у листі Державного казначейства України від 03.03.2005 № 03-04/190-1891 зазначено номер рахунку, на який підлягає перерахуванню державне мито, - 31116095500002, а в доданому до апеляційної скарги платіжному дорученні зазначено інший номер. З цього апеляційний господарський суд зробив висновок про відсутність доказів, що підтверджували сплату Банком державного мита у встановленому порядку.
З відповідним висновком погодитися не можна.
В абзаці третьому пункту 5 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” (з подальшими доповненнями) зазначено, зокрема, що оскільки однією з основних умов, за якої господарський суд приймає заяву до розгляду, є факт надходження державного мита до державного бюджету України, господарський суд у разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування державного мита до державного бюджету вправі витребувати від особи, що подала апеляційну скаргу, відповідне підтвердження територіального органу казначейства, якому державне мито перераховано, про що зазначається в ухвалі при прийняття апеляційної скарги до провадження.
Таким чином, за наявності сумнівів у надходженні суми державного мита, сплаченого Банком з первісної апеляційної скарги в даній справі, до державного бюджету України суд апеляційної інстанції міг і повинен був витребувати у Банку як сторони зі справи відповідне підтвердження органу Державного казначейства України, але не мав підстав для повернення такої скарги, оскільки визначальним є сам факт надходження суми державного мита до державного бюджету України, а не номер розрахункового рахунку, зазначений в платіжному дорученні.
Крім того, Верховним Судом України у постанові від 16.12.2003 зі справи № 23/158 викладено правову позицію, згідно з якою платіжне доручення вважається достатнім доказом сплати державного мита, якщо воно не повернуто Державним казначейством України. У випадку сумніву суд може і повинен витребувати додаткові докази, але не має підстав для повернення скарги.
З урахуванням наведеного первісну апеляційну скаргу Банку з даної справи, подану в межах строку, встановленого статтею 93 ГПК України, судом апеляційної інстанції було повернуто безпідставно, що потягло за собою наслідки у вигляді пропуску Банком відповідного строку у повторному поданні апеляційної скарги. Отже, такий строк пропущено з поважної причини, і згідно з частиною першою статті 53 ГПК України він підлягає відновленню, оскаржувана ухвала –скасуванню як така, що винесена за неправильного застосування зазначеної норми процесуального права, а апеляційну скаргу (матеріали якої додано до касаційної скарги) разом зі справою слід передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про здійснення апеляційного провадження.
Керуючись статтями 53, 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна” в особі його Харківської дирекції задовольнити.
2. Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 17.03.2006 зі справи № 37/369-05 скасувати.
3. Відновити акціонерному комерційному агропромисловому банку “Україна” в особі його Харківської дирекції строк подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 24.01.2006 зі справи № 37/369-05.
4. Справу № 37/369-05 разом з відповідною апеляційною скаргою акціонерного комерційного агропромислового банку “Україна” в особі його Харківської дирекції передати до Харківського апеляційного господарського суду для вирішення питання про здійснення апеляційного провадження.
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Джунь
Суддя Б. Львов
Суд | Вищий господарський суд України |
Дата ухвалення рішення | 27.06.2006 |
Оприлюднено | 20.08.2007 |
Номер документу | 24483 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Вищий господарський суд України
Селіваненко В.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні