Постанова

від 05.06.2012 по справі 10/294-66/81-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2012 № 10/294-66/81-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Алданової С.О.

Дикунської С.Я.

при секретарі: Кравчук О.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Лахтарін А.А.

від відповідача - не з'явились

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіфтек-Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2012 року (суддя Гончаров С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіфтек-Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Легко інк»

про стягнення 516 054, 52 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гіфтек-Україна» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Легко інк» про стягнення 516054,52 грн.

28 липня 2011 року позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача суму в розмірі 549 697, 00 грн., яка включає 485 475, 17 грн. -заборгованості, 34 913, 74 грн. - пені, 23 632, 69 грн. - індексу інфляції, 5 440, 21 грн. - державного мита, 236, 00 - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.08.2011 року у справі № 10/294, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2011 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіфтек-Україна» задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Легко інк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіфтек-Україна» 211559,08 грн. основного боргу, 34913,74 грн. пені, 23632,69 грн. інфляційних втрат та 2838,11 грн. судових витрат.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.02.2012 року рішення господарського суду міста Києва від 11.08.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2011 року у справі № 10/294 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.02.2012 року прийнято до провадження справу № 10/294 та порушено провадження у справі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2012 року відмовлено в задоволені позову.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення суду від 14.03.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.0.2012 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 14.05.2012 року.

В судове засідання 14.05.2012 року з'явився представник позивача. Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2012 року, на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено до 05.06.2012 року.

В судове засідання 05.06.2012 року з'явився представник позивача. Представник відповідача у зазначене судове засідання не з'явився. Про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду апеляційної інстанції з відміткою про відправку документа.

Представник позивача підтримав доводи викладенні в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення суду від 14.03.2012 року.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно з вимогами статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

02 лютого 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гіфтек-Україна" (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Легко інк" (покупцем) укладено договір № 04-02/09, відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти і своєчасно сплатити товар на умовах, визначених Договором.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що ассортимент, кількість і ціна товару визначається сторонами при формування замовлення на кожну партію товару і вказуються в рахунках-фактурах постачальника, а також товаросупровідних документах (накладних), що складаються на підставі замовлень покупця. Кількість і номенклатура замовленого до постачання товару можуть бути переглянуті і змінені за згодою сторін.

Протягом періоду з травня 2010 року по березень 2011 року, згідно з накладними № 771954/1 від 25.05.2010 року, № 775368/1 від 31.08.2010 року, № 778385/1 від 4.01.2011 року, № 781948/1 від 13.03.2011 року та № 782039/1/1 від 18.03.2011 року позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 579039,08 грн.

Відповідач, в свою чергу, прийняв визначений у накладних товар, що підтверджується підписами та відбитками печатки Отримувача на відповідних накладних, довіреностями на отримання товару: №№ 151, 250, 430, 45 та 44.

Позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату поставленого товару: від 19.05.2010 року № 771954 на суму 62423,24 грн., від 31.08.2010 року № 775368 на суму 362080,80 грн., від 16.11.2010 року № 778385 на суму 126567,96 грн., від 16.03.2011 року № 781948/1 на суму 18585,96 грн., від 17.03.2011 року № 782039/1 на суму 9381,12 грн.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

До договору поставки застосовуються загальні положення договору про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Твердження апелянта щодо доведеності факту поставки товарів саме за спірним договором колегією суддів не приймається до уваги, виходячи з наступного.

Так, матеріали справи не містять доказів, що поставки товару, в рамках позовних вимог, здійснювались за договором № 04-02/09 від 02.02.2009 року, на який посилається позивач в якості підстави позовних вимог. До матеріалів справи взагалі не додано доказів, які б свідчили про здійснення позивачем поставки товару за договором № 04-02/09 від 02.02.2009 року, оскільки додані до матеріалів справи накладні № 771954/1 від 25.05.2010р., № 775368/1 від 31.08.2010р., № 778385/1 від 4.01.2011р., № 781948/1 від 13.03.2011р. та № 782039/1/1 від 18.03.2011р. та рахунки-фактури від 19.05.2010 року № 771954, від 31.08.2010 року № 775368, від 16.11.2010 року № 778385, від 16.03.2011 року № 781948/1, від 17.03.2011 року № 782039/1, не містять у собі жодних посилань на договір № 04-02/09 від 02.02.2009 року.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що факт порушення відповідачем умов договору №04-02/09 від 02.02.2009 року є недоведена, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 485 475, 17 грн., в якості основного боргу по договору є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги, що судом відмовлено в задоволені позову в частині стягнення основного боргу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача пені та інфляційних втрат також не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене вище, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2012 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіфтек-Україна» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі № 10/294-66/81-2012 від 14.03.2012 року - без змін

Матеріали справи № 10/294-66/81-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Сітайло Л.Г.

Судді Алданова С.О.

Дикунська С.Я.